А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я

A

Aвтократія – форма державного правління, що являє собою необмежене і безконтрольне повновладдя однієї особи.

Aдміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу.

Aдміністративні правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, які впливають на поведінку суб'єктів у сфері державного управління та приводять до виникнення між ними правових зв'язків державно-владного характеру.

Aкти органів державної влади – правова форма здійснення повноважень органів державної влади. Акти органів державної влади можуть бути нормативними, які за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти, або правозастосовними, які завжди є підзаконними актами.

Aмністія – це повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Aнклав – частина території однієї держави, що оточена територією іншої держави.

Aпарат держави – система державних органів, які уповноважені здійснювати державну владу та управління щодо виконання завдань і функцій держави.

Aристократія – 1) форма правління, за якої державна влада належить привілейованій знатній меншості; 2) знать, привілейована частина суспільної групи, яка має особливі права або привілеї.

В

Верховна Рада України – єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні.

Виконавча влада – самостійна гілка державної влади, зміст діяльності якої визначається реалізацією Конституції України, законів України, указів Президента України, формуванням і здійсненням державної політики в усіх сферах соціально-економічного, гуманітарного, екологічного, інформаційного, інноваційного життя суспільства і держави та здійсненням ефективного державного управління в інтересах людини і для реалізації конституційних прав і свобод.

Виконання норм права – форма безпосередньої реалізації зобов'язальних норм права, які передбачають активну поведінку суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які передбачені нормами права, незалежно від власного бажання.

Використання норм права – форма безпосередньої реалізації уповноважувальних норм права, які передбачають активну чи пасивну поведінку суб'єктів права, які на власний розсуд використовують закріплені у нормах права можливості щодо реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Вища рада правосуддя є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.

Відповідальність – це окремий вид юридичної відповідальності, що полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції.

Влада – у загальному розумінні реальна здатність і можливість владноможного суб'єкта впливати на діяльність і поведінку людей, примушувати їх виконувати його волю.

Влада законодавча – представницькі політичні органи влади, до компетенції яких віднесене законодавство.

Влада судова – самостійна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки і реалізуються створеними на основі закону органами – судами за допомогою спеціальних судових процедур у встановленій законом процесуальній формі.

Внутрішні функції держави – напрями діяльності держави, що здійснюються у межах її території і в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства.

Г Ґ

Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом.

Гарантії законності – це об'єктивні умови і суб'єктивні фактори, а також: спеціальні засоби та заходи, за допомогою яких забезпечується режим законності.

Гарантії прав та обов'язків – засоби та умови, які забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів.

Гіпотеза – складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, визначені в диспозиції цієї норми.

Глава держави – посадова особа або колегіальний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці. Главою держави в Україні є Президент, який займає особливе місце у системі органів державної влади, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Глава уряду – керівник вищого колегіального органу у системі органів виконавчої влади. Главою уряду в Україні є Прем'єр-міністр України, який входить до складу Кабінету Міністрів України.

Громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадянин – особа, яка знаходиться у сталих юридичних зв'язках із конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.

Громадянське суспільство – організація вільних і рівноправних індивідів, сімей, інших соціальних груп і прошарків, кожному з яких держава забезпечує юридично рівні можливості бути власниками, користуватися свободами в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, мати надійний соціальний захист, брати участь у політичній та інших сферах життєдіяльності людини.

Гуманізм – прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на формування поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Д

Декларація – одностороння заява однієї або декількох держав, у якій висловлюється її (їх) точка зору на яку-небудь одну важливу проблему.

Делікт – діяння, що суперечить вимогам чинного законодавства, тобто правопорушення. Делікт завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам. Особа, яка вчинила делікт, у передбачених законом випадках притягається до юридичної відповідальності.

Деліктоздатність – передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Демілітаризована територія – це така частина державної території, у відношенні якої держава прийняла міжнародне зобов'язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил.

Демократична держава – держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність та невід'ємність прав людини тощо.

Демократичний державний режим – державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади в соціально неоднорідному (поліетнічному) суспільстві, що має апарат управління і примусу та здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, керувати і управляти загальносуспільними справами, виступати повноправним суб'єктом міжнародних відносин.

Держава соціальна – демократична правова держава, що спирається на широку соціальну основу і здійснює активну соціальну політику, спрямовану на підвищення, стабільне забезпечення життєвого рівня населення, захист і реалізацію прав та свобод громадян, створення сучасної системи охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, підтримку незахищених верств населення, запобігання та успішне розв'язання соціальних конфліктів.

Державна влада – особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічно-політичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб'єктами (органами держави та їхніми посадовими особами), які здатні регулювати і впливати на поведінку людей та спеціальними засобами домагатися здійснення своєї волі.

Державна мова – мова, що є обов'язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.

Державна служба – це професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.

Державна територія – це геофізичний та політико-правовий простір земної кулі, який, відповідно до норм міжнародного та національного права, знаходиться під суверенітетом певної держави.

Державне управління – діяльність органів усіх гілок державної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делегованих державою повноважень з метою вдосконалення суспільної системи відповідно до публічних інтересів.

Державний лад – система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.

Державний режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади.

Державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби у державному органі, або його апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу.

Державний суверенітет – властивість державної влади, що визначає її верховенство, повноту, самостійність і неподільність у внутрішніх відносинах, рівність і незалежність у зовнішніх відносинах, забезпечує можливість державі діяти на свій розсуд, вирішувати самостійно всі внутрішні та зовнішні справи.

Державні органи – вид державних організацій, які наділені чітко визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави у певній сфері суспільних відносин.

Державні символи – встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках – і певний історичний чи ідеологічний зміст.

Державні установи – державні організації, які здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ.

Джерело підвищеної небезпеки – це діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких тварин, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Диспозиція – складова частина норми права, що визначає правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій. Вона закріплює права та обов'язки учасників правових відносин.

Дисципліна – своєчасне й точне виконання вимог, що випливають із нормативних та індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм.

Дисциплінарна відповідальність – це відповідальність за порушення трудової дисципліни, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків.

Дієздатність – здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Додержання норм права – форма реалізації заборонних норм права, які передбачають пасивну поведінку суб'єктів права, тобто їх утримання від вчинення, заборонених правом дій.

Е

Економічні права – можливості людини реалізувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Екстракція (або "ексфільтрація") – походить від англійських слів "extraction", "exfiltration"; "exfil" та передбачає переміщення людей з підконтрольної ворогові території в безпечну зону.

З

Закон про кримінальну відповідальність – це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить у собі правові норми, які встановлюють принципи і підстави кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, а також визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені за їх вчинення.

Законність – правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних нормативно-правових актів держави усіма суб'єктами суспільних відносин (державою, її органами та посадовими особами, громадськими об'єднаннями, громадянами).

Законодавство – сукупність усіх чинних законів і підзаконних нормативно-правових актів органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Звернення громадян – викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Злочин міжнародного характеру – діяння фізичної особи, які посягають на права та інтереси двох або більше держав, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб.

І

Імперативні норми права – норми, де диспозиція формулюється органом держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Імпічмент – усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення у вчиненні державної зради або іншого злочину.

Іноземні громадяни (піддані) – особи, які перебувають на території держави не маючи її громадянства і є громадянами (підданими) іншої держави або держав.

Інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

К

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України.

Кодекс – нормативно-правовий акт, в якому об'єднано і систематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. Кодекс, як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Конвенція – міжнародна угода, що укладається в якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань.

Конкордат – міжнародний договір, однією зі сторін якого виступає Ватикан.

Конституційний лад – стан відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних та правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою або як установлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини та громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави.

Конституційний Суд України – незалежний від законодавчої та виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України способом конституційного судочинства.

Конституційні засади судочинства в Україні – система світоглядних принципів, що нормативно визначають сутність і зміст судочинства в цілому та встановлюють особливості здійснення цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства в Україні.

Конституційні обов'язки громадян України – відтворені в конституційно-правових нормах побажання держави щодо поведінки осіб, які знаходяться на території даної держави або лише до поведінки громадян даної держави незалежно від місця їх знаходження.

Конституційні принципи правового статусу особи – відображені в конституції головні ідеї, покладені в основу змісту і умов реалізації прав та обов'язків людини в державі.

Конституційно-правова відповідальність – особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційно-правового делікту та знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.

Конституційно-правові відносини – суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм.

Конституція – Основний Закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації й функціонування органів держави, правового статусу особи.

М

Матеріальна відповідальність – це обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду. Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив.

Механізм правового регулювання – система спеціальних правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкування суспільних відносин. До елементів механізму правового регулювання належать норми права, нормативно-правові акти, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації, тлумачення та застосування норм права, законність, правосвідомість і правова культура.

Механізми міжнародного захисту прав людини – система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення.

Міжнародна правосуб'єктність – це якісна характеристика статусу суб'єкта міжнародних правовідносин, що виражає його здатність самостійно брати участь у цих правовідносинах, підпорядковуватися нормам міжнародного права, брати участь у їх створенні й володіти міжнародними правами та обов'язками.

Міжнародне право – система договірних та звичаєвих норм і принципів, які регулюють взаємовідносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, визначають взаємні права та обов'язки, виражають їх узгоджену волю і направлені на врегулювання міжнародних відносин з метою розвитку міжнародного співробітництва та забезпечення міжнародного миру і безпеки.

Міжнародне правопорушення – дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, у результаті якої порушуються норми міжнародного права і міжнародні зобов'язання цього суб'єкта, та наносять іншому суб'єкту або групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству в цілому шкоду матеріального або нематеріального характеру.

Міжнародний договір – міжнародна угода, яка укладена між суб'єктами міжнародного права у письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, чи в двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Міжнародний злочин– міжнародно-протиправне діяння, яке порушуює міжнародні зобов'язання, що є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.

Міжнародні стандарти у сфері прав людини – це обов'язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені універсальними і регіональними міжнародно-правовими актами права і свободи, а також не зазіхати на такі права і свободи.

Міжнародно-правова відповідальність – це обов'язок суб'єкта міжнародного права усунути шкоду, заподіяну іншому суб'єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання, а у випадках, передбачених міжнародним договором, – також і шкоду, заподіяну правомірними діями.

Міжнародно-правова норма – це створене за угодою суб'єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав та обов'язків для суб'єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони.

Міжнародно-правовий інститут – це група норм міжнародного права, що регулюють певну сферу міжнародно-правових відносин.

Міністерство – центральний орган виконавчої влади, уповноважений формувати та реалізувати державну політику у певній сфері суспільного та державного життя.

Місцеве самоврядування – одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється у самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеві державні адміністрації – місцеві органи виконавчої влади, які у межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідною радою.

Моральна шкода – це шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Н

Надзвичайний стан – особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях із виникненням надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або в разі спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Напіванклав – частина території однієї держави відрізана частково сухопутною територією і частково морською територією іншої держави.

Населення – сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.

Національна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет – реальна спроможність нації визначати зміст, характер і повноту свого політичного, економічного, соціального, культурного та інших сфер життя, забезпечувати своє самовизначення, аж до утворення незалежної держави.

Нація – спільність людей, які проживають на одній території, зв'язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.

Нейтралізована територія – територія із статусом встановленим міжнародними угодами при якому забороняється її використання в якості театру воєнних дій або в якості бази для ведення воєнних дій в інших районах світу.

Необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 36 КК).

Неосудна особа – це особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч.2 ст. 19 КК).

О

Об'єкт правопорушення – суспільні відносини, які охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єкти правовідносин – певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правові відносини.

Об'єктивна сторона правопорушення – зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Омбудсман – посадова особа, уповноважена парламентом за скаргами громадян або власною ініціативою здійснювати нагляд за законністю дій органів влади та посадових осіб. Інститут О. був запроваджений у Швеції у XVIII ст. Він використовується в країнах під різними назвами: парламентський комісар у справах адміністрації (Велика Британія, Нова Зеландія, Австралія), медіатор (Франція), народний захисник (Іспанія), уповноважений у справах прав людини (Польща, Російська Федерація, Україна).

Орган держави (державний орган) – відносно самостійна, організаційно та структурно відокремлена частина державного механізму, утворена відповідно до Конституції та законів України, наділена державно-владними повноваженнями, а також правовими та матеріальними ресурсами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави.

Органи виконавчої влади в Україні– система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.

Особа – людина як суб'єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки та усвідомлює себе членом спільності таких же суб'єктів.

Особа без громадянства (апатриди) – особа, яку жодна держава світу відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Осудність – психічний стан фізичної особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

П

Пакт – двостороння або багатостороння угода між державами, яку укладають з якої-небудь однієї важливої політичної проблеми.

Парламент – вищий загальнонаціональний представницький орган держави, побудований на виборчих засадах.

Парламентська більшість у Верховній Раді України – добровільне об'єднання народних депутатів України – членів депутатських фракцій (груп), позафракційних народних депутатів України у кількості, що складає більшість від конституційного складу Верховної Ради України, яке бере на себе відповідальність за законодавчий процес і політичні дії Верховної Ради України, формування коаліційного Уряду та результати його діяльності, конструктивну співпрацю з Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Парламентська опозиція – добровільне об'єднання народних депутатів України – членів депутатських фракцій (груп), позафракційних народних депутатів України, які не підтримують політичний та соціально-економічний курс Президента України, діяльність Кабінету Міністрів України із його реалізації та пропонують суспільству альтернативну програму розвитку.

Поділ влади – модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Покарання – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Політичні права і свободи – можливості громадян України брати участь в управлінні державними справами, впливати на діяльність різних державних органів та органів місцевого самоврядування, а також громадських організацій політичного спрямування, користуватися правами на свободу думки, слова, світогляду і переконань та їх прояву та поширення.

Помилування – акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м"яке покарання, або ж з особи знімається судимість.

Права та основоположні свободи людини і громадянина в Україні – певні можливості людини володіти, користуватися та розпоряджатися певними благами, наданими або визнаними суспільством та державою, а також набувати їх у порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

Правова держава – держава, в якій панує право, діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Правовий статус особи – сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов'язків громадян і гарантій їх здійснення.

Правовідносини – специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов'язків, установлених нормами права.

Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правоохоронні органи – органи, що їх держава наділяє компетенцією охорони суспільних відносин, врегульованих правом.

Правопорядок – відповідність суспільних відносин приписам норм права.

Правосуб'єктність – це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Вона містить два елементи – правоздатність і дієздатність.

Правосуддя – вид державної діяльності, пов'язаний з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Представницька демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства і держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).

Президентська республіка – республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.

Примус – метод здійснення державної влади, який полягає у психологічному, фізичному чи матеріальному впливі уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах держави.

Р

Реалізація норм права – процес втілення приписів правових норм у поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійснення, використання суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.

Репарація ординарна – форма матеріальної міжнародно-правової відповідальності, яка полягає у відшкодуванні державою-правопорушницею матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів чи надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам міжнародного права.

Репарація надзвичайна – це особливі обтяження, що виражаються в тимчасовому обмеженні правомочності держав, що вчинили міжнародне правопорушення, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами.

Репресалія – форма нематеріальної міжнародно-правової відповідальності, що полягає у застосуванні односторонніх правомірних примусових заходів до суб'єкта-правопорушника з метою примусити його відмовитися від своїх незаконних дій.

Республіка – форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Ресторація – форма нематеріальної міжнародно-правової відповідальності, що полягає у відновлені суб'єктом-правопорушником попереднього стану певного матеріального об'єкта, який постраждав внаслідок міжнародного правопорушення.

Реторсія – форма нематеріальної міжнародно-правової відповідальності, що полягає у застосуванні заходів впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі чи дискримінаційні дії.

Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.

С

Санкція – складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

Сатисфакція – обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення нематеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.

Сейм – 1) станово-представницька установа у феодальній Польщі, Чехії та деяких інших державах Східної Європи; 2) нижня палата парламенту Республіки Польща.

Сенат – 1) у Стародавньому Римі дореспубліканського періоду – збори старійшин; у період республіки – орган верховної і державної влади; 2) у багатьох сучасних країнах (Бельгії, Канаді, США та ін.) – верхня палата парламенту.

Сесія Верховної Ради України – передбачений Конституцією і Регламентом Верховної Ради України загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого часу.

Система права – внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.

Система судів загальної юрисдикції України – нормативно упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду, яка ґрунтується на засадах територіальності та спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні.

Склад правопорушення – сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Службові особи – це особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів (ст. 18 КК).

Соціальні норми – правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Соціальні права – певні можливості людини володіти, користуватися, розпоряджатися певними соціальними благами та послугами, наданими суспільством і державою, а також набувати і захищати їх у порядку, межах, формах і в спосіб, передбачені Конституцією та іншими законами України.

Суб'єкти міжнародного права – це учасники міжнародних відносин, які володіють міжнародними правами і обов'язками, здійснюють їх на основі міжнародного права і несуть в необхідних випадках міжнародно-правову відповідальність.

Суб'єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа, яка вчинила правопорушення. Рівень деліктоздатності фізичної особи залежить від її віку, стану психічного здоров'я, посади та інших обставин.

Суб'єктивна сторона правопорушення – внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків.

Суди загальної юрисдикції – система незалежних і безсторонніх органів судової влади, які здійснюють через суддів цих судів правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в порядку, встановленому Конституцією та законами України, іншими актами чинного законодавства.

Суспільний порядок – порядок у суспільстві, який відповідає вимогам всього комплексу соціальних норм.

Субституція – форма матеріальної міжнародно-правової відповідальності, яка полягає у заміні неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням.

Т

Територіальна громада – об'єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Територія в міжнародному праві – різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Територія з міжнародним режимом – територія, яка не входить до складу державної території: водні простори за межами виключних економічних зон прибережних держав, Міжнародний район морського дна, Антарктика, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.

Територія зі змішаним режимом – це територія, на яку одночасно поширюється дія норм міжнародного та національного права.

Територія з особливим міжнародним режимом – це демілітаризована і нейтралізована зона і зона миру.

Територіальне море – полоса прибережних морських вод шириною не більше 12 миль від лінії найбільшого відпливу чи від прямих вихідних ліній.

Трактат – багатосторонній міжнародний договір, що встановлює взаємовідносини між його учасниками з яких-небудь політичних питань.

У

Угода в міжнародному праві – це міждержавний договір, що підписується зазвичай від імені уряду і, як правило, не підлягає ратифікації.

Узурпація – насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав на щось, чужих повноважень.

Указ – назва підзаконного нормативно-правового акту, який видається Президентом України у межах його повноважень.

Унітарна держава – єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Ф

Федерація – форма децентралізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення властиві як державі в цілому, так і її складовим частинам, що вважаються суб'єктами федерації, а вищі органи як держави в цілому, так і суб'єктів федерації мають широку сферу власної виключної компетенції.

Форма держави – комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та державного режиму.

Форма державного правління – порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.

Форма державного устрою – порядок територіального і поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів.

Функції Верховної Ради України – передбачені Конституцією України основні напрями діяльності Верховної Ради України, що визначають її місце і загальне призначення у державному механізмі, а також відповідну роль у вирішенні суспільних завдань, що стоять перед державою.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.

Ю

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридичний прецедент – письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком (правилом поведінки) при розгляді всіх подібних справ у майбутньому.

Юридичні (спеціальні) гарантії – правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов'язків особи.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.

Юрисдикція – передбачена законом або іншим правовим актом правомочність державного органу розв'язувати правові питання, юридичні спори.

Юстиція – сукупність судів, які здійснюють правосуддя, а також інших юридичних установ, що входять до судової системи.

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я