10. Правова культура та правова свідомість

1. Правова культура суспільства та правова культура працівників поліції: взаємовплив
і взаємодія

2. Поняття та структура правосвідомості

3. Правове виховання працівників поліції

Вивчення питань цієї теми надасть можливість здобувачам ступеня вищої освіти отримати знання про поняття, ознаки структуру правової культури, її види та функції, правові цінності, правову культуру і правову свідомість працівників поліції, їх ознаки та функції, правове виховання та його механізм, загальні та спеціальні формами правового виховання працівників поліції

1. Правова культура суспільства та правова культура працівників поліції:
взаємовплив і взаємодія

Культура – це історично розвинута багатогранна система створених людиною матеріальних і духовних цінностей, соціокультурних норм, а також способи їх поширення та використання, процес самореалізації і розкриття творчого потенціалу особистості та суспільства в різних сферах життя.

Однією з найактуальніших проблем у розвитку сучасних демократичних процесів є формування правової культури, бо саме вона є основною економічного, політичного та ідеологічного піднесення нації.

Правова культура акумулює досягнення суспільства в сфері права, роль правових ідеалів та цінностей суспільства, досягнення держави у сфері прав і свобод людини, їх гарантій та ін. Зв'язок правової культури з правом, правосвідомістю, правомірною поведінкою, юридичною діяльністю відрізняють її від інших форм культури (моральної, політичної, етичної тощо)^[1].

У науковій юридичній літературі правову культуру, в залежності від її носія (суб'єкта), поділяють на:

• правову культуру суспільства;
• правову культуру соціальної групи;
• правову культуру особи.

Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, досягнення, склад, характерні риси, функції та інше.

Існують також й інші види правової культури. Зокрема, за рівнями та глибиною пізнання правових явищ виділяють побутову (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійну (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування) та наукову правову культуру (відображає наукові знання щодо сутності, характеру і взаємодії правових явищ); за характером існування правової культури розрізняють відкриту (таку, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання) та закриту (таку, що не взаємодіє з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино правильними); за характером прояву – зовнішня правова культура (охоплює юридичну діяльність та її наслідки) і внутрішня правова культура (особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії тощо)^[2].

Правова культура суспільства визначається як система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відбивають в правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності^[3].

Ознаки правової культури суспільства:

• є системою правових цінностей;
• правові цінності відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу;
• правові цінності відбивають в правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Поняття "цінність" у наукових джерелах визначається як позитивна значимість дій, процесів, явищ для людини і суспільства. Цінність носить об'єктивний характер і не залежить від її відображення у свідомості людини, вона є явищем, що становить благо для певного суспільства.

Цінність можна визначити як об'єктивну властивість процесів, подій, явищ, які мають позитивне значення у задоволенні потреб та інтересів особи і суспільства, спонукаючи цим самим до суспільного прогресу, керуючись принципами природного права.

Сучасне завдання правових цінностей полягає в тому, щоб бути орієнтирами у всебічній гуманізації суспільства, у підпорядкуванні соціальних процесів потребам та інтересам людини.

Правові цінності розуміються як конкретні соціально-правові явища, правові засоби і механізми. До них відносять: свобода, справедливість, безпека людини, визначеність та гарантованість загальних прав і свобод людини, забезпечення істини при вирішенні юридичних справ, принципи права, демократичні основи формування державних органів, гарантії справедливого судочинства тощо^[4].

Відповідно до соціологічного опитування у 2020 році, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва у співпраці з Центром про права людини ZMINA за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні, найбільш цінним для українців є: свобода (на першому місці), далі справедливість, безпека, гідність, відповідальність, рівність, вільний розвиток особистості, законослухняність, порядок, матеріальна забезпеченість^[5].

Процес засвоєння правових цінностей в юридичній літературі, називають правовою соціалізацією, в процесі якої особа, упродовж усього свого життя, засвоює правові знання, норми і цінності суспільства до якого вона належить. Правова соціалізація відіграє важливу роль у складному процесі – відтворення і подальшого розвитку правових інститутів та загальноприйнятих цінностей у суспільстві. Тому, за допомогою правових цінностей, в процесі правової соціалізації особи відбувається перетворення засвоєних знань, переконань, умінь тощо в особисті правові орієнтири, внаслідок чого формується правосвідомість, правова позиція, правовий досвід, тобто певний рівень правової культури в цілому.

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

• структурно-функціональний;
• аксіологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) – виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншими культурами.

Аксіологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Рівень сформованості правової культури залежить від людського фактора та культури особистості, рівня вихованих морально-правових цінностей, правової свідомості, вміння застосовувати правові знання, рівня освіченості, відповідальності під час виконання професійних обов'язків, правових переконань тощо^[6].

Структурними елементами правової культури суспільства є:

• правосвідомість;
• правомірна поведінка;
• юридична практика;
• стан законності та правопорядку.

Функції правової культури – це основні напрями впливу правових цінностей на свідомість і поведінку особи, а також на стан законності та правопорядку в державі.

Функціями правової культури є:

• пізнавально-правоосвітня покликана сприяти узгодженню суспільних, групових і особистих інтересів шляхом усвідомлення особою необхідності створення гідних умов життя та праці, забезпечення соціальної справедливості, можливості всебічного розвитку людини. Ця функція пов'язана зі створенням правових і моральних гарантій для забезпечення загальнолюдських цінностей, таких як чесність і порядність, доброта й милосердя, моральний самоконтроль і совісність, людська гідність і свобода вибору;
• регулятивна – забезпечує ефективне функціонування всіх елементів правової системи з метою досягнення якісного стану законності та правопорядку в державі;
• ціннісно-нормативна – забезпечує співставлення особистої поведінки та поведінки інших осіб або соціальних груп, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку тощо із існуючими в суспільстві правовими цінностями та проектування правомірної поведінки відповідно до цих цінностей;
• прогностична функція дає особі можливість реально оцінювати перспективи розвитку правової системи відповідної країни і прогнозувати орієнтири власної поведінки у правовому полі;
• комунікативна функція правової культури забезпечує ідейно-правові зв'язки громадян, спадкоємність правового досвіду і вдосконалення суспільства, формування й підвищення правової культури індивідів;
• інтегративна функція забезпечує об'єднання всіх правових інститутів з правовою поведінкою та правовою діяльністю в єдине ціле, досягнення політичного і юридичного консенсусу як адекватного розуміння змісту й цінностей правових приписів усіма членами суспільства.

Правова культура особи – це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особистості, що забезпечують її правомірну поведінку.

Правова культура особи включає:

• переконаність у необхідності та соціальній корисності правомірної поведінки;
• знання та повагу до права;
• уміння користуватися законами й іншими правовими актами під час реалізації норм права.
• Правова культура особи сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формується в залежності від:
• ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства;
• специфіки професійної діяльності;
• деонтологічних вимог професійної діяльності;
• індивідуальної творчості кожної особистості.

Показником правової культури особи є її соціально корисна, бажана та допустима з точки зору громадянського суспільства правомірна поведінка.

Однією із суттєвих передумов розбудови правової, соціальної держави є професійна правова культура як невід'ємна частина процесу формування правової культури та її результат. У такому разі проблема підвищення рівня професійної правової культури набуває надзвичайної актуальності у вирішенні суспільних завдань по зміцненню законності та правопорядку в суспільстві.

У структурі професійної правової культури виділяють елементи суб'єктивного характеру (професійні правові знання, вміння та навички, професійний досвід, професійна етика, професійно-значущі якості особистості тощо) та об'єктивного характеру (професійні завдання, професійні інтереси, професійно-юридичні ідеали, професійні правові цінності тощо)^[7].

Професійна правова культура є однією із форм правової культури суспільства, що характеризується ступенем правового розвитку суб'єктів професійної діяльності та специфікою її функцій та завдань.

Одним із видів професійної правової культури є правова культура працівників поліції, що включає ідеологічні та поведінкові елементи, характеризує специфічний зріз соціального буття, пов'язаного з правоохоронною та правозастосовною діяльністю і складається в процесі виконання службових обов'язків.

Правову культуру працівників поліції доцільно також розглядати як компонент правової культури суспільства, бо саме остання, як єдине ціле, визначає світоглядну спрямованість професійної діяльності працівників поліції.

Правова культура працівників поліції – це сукупність загальнолюдських та правових цінностей, що виступають основою при визначенні завдань поліції та спрямовані перш за все на охорону прав, свобод людини і громадянина, забезпечення безпеки, законності та правопорядку в суспільстві^[8].

Властивостями правової культури працівників поліції є:

• становить сукупність загальнолюдських та правових цінностей (людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, права та свободи; справедливість, рівність, демократія, верховенство права, законність, безпека суспільства та інше);
• правові цінності є основою під час формування правової позиції, основ правової свідомості та завдань працівників поліції, що відбувається через розуміння цінностей суспільства, змісту норм права. Вплив правових цінностей та правових орієнтацій сприяє самоорганізації та взаємодії в колективі, гармонізації знань про бажані та допустимі моделі поведінки (ціннісно-правовими орієнтаціями є активна громадська позиція щодо необхідності правомірної поведінки, забезпечення верховенства права, прав та свобод людини і громадянина, прогресивності демократичного та безпечного розвитку суспільства тощо);
• професійні правові знання виступають основою у забезпеченні загальнолюдських та правових цінностей і характеризуються особливим обсягом, глибиною та соціальним призначенням (знання про: форми, засоби, способи та методи забезпечення прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави; тактику дій поліції щодо протидії злочинності; особливості залучення і мобілізації населення щодо спільного забезпечення безпеки та правопорядку тощо);
• професійна компетентність, що характеризується кваліфікованим застосуванням спеціальних теоретичних та практичних знань, умінь і навичок для повної й ефективної реалізації прав та обов'язків працівників поліції. Ідея компетентнісного підходу – одна з відповідей на питання: який результат професійної підготовки є необхідним? Йдеться про компетентність як про одиницю виміру фахово-професійної освіченості правоохоронця.

2. Поняття та структура правосвідомості

Правосвідомість є важливим елементом правової культури. Оскільки рівень засвоєння суспільством, соціальною групою чи окремою особою правових цінностей, їх правові орієнтири та переконання, ставлення до закону, суду, правоохоронних органів, юридичних засобів, механізмів та процедур впливає на стан правової культури.

Отже, правова культура тісно пов'язана з правосвідомістю. Правова культура є ширшою за змістом ніж правосвідомість, так як включає не тільки психологічні та ідеологічні елементи, але й стан правотворчості та реалізації права, юридичну діяльність та її результати.

Як і будь-яка діяльність, що здійснюється без порушень чинного законодавства, так і діяльність працівників поліції (правоохоронних органів) є ефективною за умови чіткого усвідомлення її мети, цілей, завдань, засобів, кінцевого результату тощо. Правосвідомість працівників поліції характеризується високим рівнем, обсягом та глибиною правових знань, розумінням корисності, необхідності і справедливості застосування норм права.

Правосвідомість – це форма суспільної свідомості, що відображає ставлення особи (соціальної групи, суспільства) до права, похідних від нього правових явищ та майбутнього стану правопорядку.

Ознаки правосвідомості:

• правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості;
• зміст правосвідомості складають правові ідеї, теорії, почуття, настрої, емоції, концепції тощо, на основі яких формується ставлення особи (соціальної групи, суспільства) до права, похідних від нього правових явищ та майбутнього стану правопорядку;
• правосвідомість є визначальним чинником правомірної поведінки під час реалізації норм права.

Основні функції правосвідомості:

• когнітивна – пізнання правової дійсності з подальшим її відображенням у теоріях, доктринах, концепціях, почуттях тощо;
• правоутворююча (правоформуюча) – утворення (формування) соціально-необхідних норм права;
• оціночна – критична оцінка наявної системи норм права, правового регулювання, шляхів оновлення законодавства та інше;
• праворегулююча – забезпечує належну правомірну поведінку особи під час реалізації норм прав.

Структурно правосвідомість складається з таких елементів:

• правової психіки, що є результатом емпіричного сприйняття правової дійсності, її відображення у правових знаннях, уявленнях, мотивах, переживаннях, почуттях, емоціях, оцінках тощо;
• правової ідеології, основою якої є система правових принципів, ідей, теорій, доктрин, концепцій, що є результатом наукового аналізу закономірностей виникнення, розвитку та функціонування права, його найсуттєвіших характеристик і соціального значення.

Види правосвідомості:

1. За суб'єктами (носіями) правосвідомості:

• індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, переконань тощо конкретної особи;
• групова – виражає ставлення до права, та інших правових явищ, їх оцінку з боку формальних і неформальних соціальних груп, відображає їх загальні інтереси і потреби;
• суспільна – виражає ставлення всього суспільства до права, відображає його інтереси.

2. З точки зору глибини відображення правової дійсності:

• буденна – складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду, правової інформації тощо та відображає загальні знання про право;
• наукова формується шляхом наукових досліджень закономірностей виникнення, розвитку та функціонування права, його сутнісних властивостей. Сприяє вдосконаленню юридичної практичної діяльності;
• професійна – це система специфічних правових ідей, поглядів, орієнтацій, способів сприйняття правової дійсності тощо, що характеризується цілісністю, практично орієнтованістю й зумовленістю юридичними (професійними) обов'язками. Суб'єктами такої правосвідомості є особи, які мають відповідну вищу юридичну освіту та здійснюють нормотворчу, правоохоронну, правозастосовну діяльність на професійній основі.

3. Правове виховання працівників поліції

Питання виховання, освіти, соціалізації особи постійно перебувають у центрі уваги держав, які прагнуть імплементувати загальновизнані ціннісно-правові засади формування та реалізації державної політики у сфері освіти. До них можна віднести ціннісно-правові засади Європейського освітнього простору, що зафіксовані в нормативних документах міжнародного й регіонального значення. Такі засади слугують підґрунтям формування та реалізації державної політики у сфері освіти й виховання^[9]. Правове виховання представляє собою комплекс заходів, що здійснюються різними державними і недержаними організаціями, спрямований на формування у громадян такої правової культури, яка охоплювала б усе передове в галузі знань про державу і право, поєднувала б ці знання з практикою, перетворювала б їх на правомірну поведінку всіх членів суспільства.

Отже, правове виховання - це діяльність держави та/або інших суб'єктів з метою формування в особи (правоохоронця) правових орієнтацій, поваги до права, належного рівня правових знань, переконаності у необхідності та соціальній корисності правомірної поведінки тощо.

До структурних елементів механізму правового виховання можна віднести:

• організаційну систему правового виховання, яка складається з суб'єктів, об'єктів правовиховної діяльності;
• форми правового виховання – зовнішній вираз правовиховної діяльності;
• методи правового виховання – сукупність певних способів, прийомів впливу на правосвідомість і поведінку об'єктів;
• засоби правового виховання – всі матеріальні та нематеріальні засоби, що використовуються у процесі правового виховання.

Суб'єктами правового виховання можуть бути державні (трудові колективи, заклади освіти тощо) та недержавні організації, що проводять правовиховну роботу (профспілки, представники консультативних місій тощо).

Об'єктом правового виховання є особистість конкретного працівника поліції, окремі категорії працівників, колективи та їх правова культура.

Засобами правового виховання є:нормативно-правові акти, акти застосування норм права, медіа (радіо, телебачення, газети, журнали), культурно-освітні установи (кінотеатри, театри, будинки культури), наукова та навчальна література.

Форми правового виховання – це зовнішній вираз правовиховної діяльності та організації виховного процесу, в яких реалізується взаємодія вихователя і вихованців у різних умовах. Форми, в поєднанні з методами виховання, оптимізують роботу і дозволяють досягти поставленої мети^[10].

Формами правового виховання працівників поліції є загальні та спеціальні.

Загальні форми (правова обізнаність, правова пропаганда та агітація, правове самовиховання тощо):

• правова обізнаність полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення умов для набуття громадянами належного обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації ними своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов'язків^[11].

Правова обізнаність може здійснюватись під час здобуття освіти (первинна професійна підготовка поліцейських, здобуття ступеня вищої освіті за спеціальністю право та правоохоронна діяльність тощо) із застосуванням сучасних інформаційних технологій, зокрема елементів дистанційного навчання.

Метою правової обізнаності є підвищення рівня юридичної грамотності населення щодо існуючих гарантій прав і свобод людини та механізмів їх реалізації і захисту, формування правової культури у суспільстві, подолання правового нігілізму, популяризації правових способів розв'язання проблем людей в Україні для поліпшення доступу кожного до правосуддя ^[12].

Реалізація концепції правової обізнаності здійснюється Міністерством юстиції разом з Координаційним центром з надання правової допомоги, іншими міністерствами та центральними органами виконавчої влади, обласними та Київською міською державними адміністраціями за участю органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань відповідно до плану заходів, затвердженого Міністерством юстиції (наприклад, Наказ Міністерства юстиції від 22.08.2019 № 2633/5 "Про затвердження Плану заходів Міністерства юстиції України з реалізації правопросвітницького проєкту 'я маю право!" у 2020-2022 роках").

Реалізація концепції правової обізнаності може здійснюватись шляхом інформування громадян про гарантовані їм Конституцією та законами України права у відповідних сферах, зокрема через засоби масової інформації, шляхом запровадження телефонних "гарячих ліній", організації зустрічей з громадянами за місцем проживання, виготовлення та розповсюдження відповідних інформаційних матеріалів тощо;

• правова пропаганда – це форма правового виховання, що полягає у формуванні високого рівня правової культури суспільства шляхом роз'яснення загальних засад державної політики у правовій сфері, поширення правових цінностей, знань, ідей, правової інформації тощо;
• правова агітація – це форма правового виховання, що полягає у здійсненні на свідомість особи правового впливу з метою схиляння її до вчинення конкретного правомірного діяння.

Правова пропаганда та агітація як форми правового виховання поліцейських можуть здійснюватись під час проведення лекцій, диспутів, наукових конференцій, симпозіумів, "круглих столів", зустрічей з відомими юристами-науковцями, працівниками правоохоронних органів, суду тощо.

В результаті правової пропаганди та агітації зміцнюється повага до права та переконання особи (правоохоронця) в необхідності правомірної поведінки, підвищується відповідальне ставлення до виконання службових обов"язків;

• правове самовиховання – це цілеспрямований та системний процес, під час якого особа самостійно ознайомлюється із правовою інформацією, правовими цінностями, здобуває правові знання, що є основою для формування її ціннісних орієнтирів, мотивів та мети правомірної поведінки.

Спеціальні форми (службова підготовка, підвищення кваліфікації, спеціалізація, перепідготовка, стажування тощо).

• службова підготовка – система заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням специфіки та профілю його службової діяльності.

Реалізація службової підготовки передбачає визначення порядку планування, проведення та обліку занять, здійснення контролю знань, умінь та навичок осіб молодшого, середнього та вищого складу Національної поліції України (наприклад, наказ МВС України від 26.01.2016 № 50 "Про затвердження Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України");

• підвищення кваліфікації – підвищення рівня готовності працівника поліції до виконання її професійних завдань та обов'язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов'язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;
• спеціалізація – складова спеціальності, що передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки працівників поліції;
• перепідготовка – професійне навчання, спрямоване на оволодіння працівниками поліції іншою професією;
• стажування – набуття працівником поліції досвіду виконання завдань і обов'язків певної професійної діяльності або галузі знань^[13].

Методи правового виховання – це сукупність способів і прийомів однорідного за своєю педагогічною функцією впливу на свідомість, волю, психіку і поведінку особи (правоохоронця), що здійснюються з врахуванням здібностей, їх загальних та індивідуальних властивостей і залежно від конкретної правовиховної ситуації та полягають у вирішенні завдань і досягненні мети виховання.

Методами правового виховання є:

• методи заохочення та примусупередбачають собою сукупність моральних, матеріальних прийомів і засобів стимулювання кращих результатів різнопланової діяльності працівників поліції та примушування їх розвивати, вдосконалювати свої кращі якості і утриматися від порушення норм права й службової дисципліни. Основними прийомами примусу, що використовуються у правовиховній роботі з працівниками поліції, є: нагадування, попередження, вимога усунути недоліки, заборона, попередження про притягнення до юридичної відповідальності.
• особистий приклад – це цілеспрямований, планомірний і системний вплив на свідомість і поведінку працівників поліції шляхом особистої участі керівника, педагога у виконанні службових завдань;
• метод тренування сприяє доведенню необхідних в діяльності працівників поліції умінь до автоматизму з мінімальним ризиком помилитись;
• метод змагання надає можливість створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння в колективі;
• спостереження передбачає цілеспрямовану, системну фіксацію тих явищ, феноменів, що цікавлять педагогів, керівників, інших учасників правовиховного процесу з метою їх обробки, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності^[14].

Виходячи з мети та змісту правового виховання виділяють такі принципи:

• гуманізму – полягає у поєднанні вимогливості та довіри, любові й поваги до людини, а також нетерпимості до всіх форм приниження її честі та гідності;
• демократизму – означає, з одного боку, співробітництво у правовиховній роботі між вихователем і вихованцем, що робить їх рівноправними суб'єктами правовиховного процесу, а з іншого – виключає вседозволеність та безконтрольність;
• науковості – передбачає наукове пізнання закономірностей суспільного розвитку, аналіз потреб суспільства та їх задоволення за допомогою права, правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності держави;
• об'єктивності інформації – полягає у висвітленні реальної правової дійсності незалежно від особистої думки чи оцінки. Тобто відбувається застосування об'єктивної інформації про явища, процеси та чинники реального стану забезпечення прав та свобод людини і громадянина, законності і правопорядку, а також можливі способи, шляхи його покращення;
• відкритості та прозорості – означає забезпечення доступу до публічної інформації у сфері правового виховання, розвиток партнерських зв'язків із громадськістю, державними організаціями тощо;
• системності – передбачає те, що правовиховна робота проводиться відповідно до розроблених планів, програм, наукових підходів у встановлені терміни;
• цілеспрямованості – забезпечує послідовну реалізацію всіх правовиховних заходів та належну підготовку до виконання професійних обов'язків.

Функції правового виховання – це напрями впливу на світогляд особи (правоохоронця) загалом та на її правову свідомість і поведінку зокрема.

Види основних функцій правового виховання:

• пізнавальна – забезпечує здобуття особою (правоохоронцем) знань про право та державу, особливості службової дисципліни, форми, способи та методи забезпечення належного стану законності та правопорядку тощо;
• ідеологічно-виховна – спрямована на розвиток та формування правової свідомості та правової і професійної культури, соціально-правової активності, правомірної поведінки та службової дисципліни;
• регулятивна – здійснює вплив на поведінку особи (правоохоронця) проектуючи її у відповідності до діючої в суспільстві системи норм права, правових цінностей та законних інтересів;
• охоронна – спрямована на вироблення необхідних знань, умінь, навичок щодо охорони суспільних відносин;
• практико-прикладна – передбачаєздійснення правового виховання у відповідності до суспільних перетворень, допомагає реалізувати теоретичні правові моделі в юридичній практичній діяльності;
• профілактична –створює умови для запобігання деформації професійної правосвідомості та усунення причин, що сприяють її появі.