Навчальні матеріали

12. Юридична відповідальність

Вивчення запропонованих питань цієї теми сприяє формуванню у здобувачів ступеня вищої освіти відповідного рівня знань про поняття юридичної відповідальності, її ознаки, види, принципи, функції, підстави та стадії, юридичну відповідальність працівників правоохоронної сфери

1. Поняття, ознаки та види юридичної відповідальності

Вивчення юридичної відповідальності вважаємо за доцільне розпочати із з'ясування значення слова "відповідальність". Так, в Оксфордському тлумачному словнику англійської мови відповідальність трактується, як "бути відповідальним, зробити щось без чужої підказки або наказу, те, за що відповідає особа"^[1].

У французькій мові, цей термін означає "необхідність виконати обов'язок, договір, спокутувати провину"^[2].

В українській мові "відповідальність" означає "покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за певну роботу, дії, вчинки, слова"^[3].

Підсумовуючи зазначене можемо стверджувати, що відповідальність – це загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до вимог суспільства, обов'язків, соціальних завдань, норм і цінностей, усвідомлення суті та значення своєї діяльності, її наслідків для суспільства, певної соціальної групи або конкретної особи.

Антиподом поняття "відповідальність" є поняття "безвідповідальність", що визначається як несумісність свідомості і соціальної поведінки суб'єкта з об'єктивними законами суспільного розвитку, з нормами етики, моралі і права, із загальноприйнятими умовами людського існування.

На сьогодні у наукових юридичних джерелах можна побачити підходи до розуміння юридичної відповідальності, де юридична відповідальність характеризується тільки як позитивна (перспективна), тільки як негативна (ретроспективна) або є єдиною та включає в себе позитивну (перспективну, добровільну) і відповідальність за протиправну поведінку (негативну, ретроспективну).

Позитивну (перспективну) юридичну відповідальність можна визначити як сумлінне, відповідальне ставлення особи до виконання своїх юридичних обов'язків, що проявляється у її правомірній (законослухняній) поведінці та може бути підставою для застосування до неї заохочувальних норм права.

Ознаками позитивної (перспективної) юридичної відповідальності є:

виникає з юридичного обов'язку, що обумовлюється правовим статусом відповідних суб'єктів права здійснювати позитивні, корисні для суспільства, держави, колективу людей та окремої особи діяння. Наприклад, відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України та Верховною Радою України, народних депутатів України перед виборцями, голів місцевих державних адміністрацій перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України тощо.
сумлінне, відповідальне ставлення особи до виконання своїх юридичних обов'язків.Наприклад, особа, перебуваючи на державній службі, повинна сумлінно виконувати службові обов'язки, відповідально ставитися до служби, до виконання своїх посадових обов'язків тощо.
виступає формою реалізації заохочувальної норми права, засобом державного переконання та правового стимулювання і може виражатися в певних позитивних наслідках майнового, організаційного та особистісного характеру. Наприклад, позитивна відповідальність в сфері трудового права виражається у вигляді сумлінного виконання трудових обов'язків або перевиконання трудової норми робітниками підприємства, за що роботодавцем, в особливій процесуальній формі (найчастіше на особливо урочистих церемоніях з дотриманням ряду процедур – встановлення самого факту заслуги, вручення нагороди), застосовуються до них заохочувальні норми (грошова премія, нагородження почесною грамотою тощо).

Позитивна юридична відповідальність є добровільною формою правової діяльності суб'єкта правовідносин, що реалізується через правомірну поведінку^[4].

Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність – це реакція уповноваженого суб'єкта права на вчинене правопорушення, в результаті чого, на підставі і в передбаченому законом порядку, до правопорушника застосовано примус, що полягає у встановленні обов'язку зазнати наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями відповідних норм права.

До ознак негативної (ретроспективної) юридичної відповідальності відносяться:

полягає в реакції уповноваженого суб'єкта права на вчинене правопорушення, що проявляється в офіційній негативній оцінці (засудженні) поведінки суб'єкта правопорушення та знаходить свій вираз в офіційному правозастосовному акті;
настає тільки за скоєне правопорушення. Тобто за протиправне, винне, соціально шкідливе діяння деліктоздатної особи.Специфіка негативної юридичної відповідальності полягає в тому, що вона перш за все завжди оцінює минуле, дію, яка вже була вчинена^[5];
спирається на державний примус. Здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав та покарання винного у вчиненні правопорушення, шляхомзастосування певних державно-примусових заходів особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями відповідних норм права;
притягнення до негативної юридичної відповідальності здійснюється уповноваженим суб'єктом.Така діяльністьздійснюється відповідно до приписів матеріальних і процесуальних норм права, в яких передбачено права та обов'язки суб'єктів під час досягнення мети юридичної відповідальності.

Отже, можемо зазначити, що зміст негативної юридичної відповідальності визначається наслідками за соціально-шкідливі діяння, позитивна ж юридична відповідальність виходить з правомірності діяння та є найбільш бажаною формою відповідальності в правовій державі.

Як єдина категорія, юридична відповідальність включає в себе позитивний (перспективний) та негативний (ретроспективний) аспекти юридичної відповідальності, що у своїй єдності доповнюють одна одну. На цій підставі юридичну відповідальність можна визначити як нормативну, гарантовану та забезпечену державою міру реагування уповноваженого суб'єкта на дотримання, виконання або порушення норм права.

Підсумовуючи усе вищезазначене, вважаємо за необхідне стверджувати, що юридична відповідальність і безпека суспільства нерозривно пов'язані між собою. Юридична відповідальність є однією із гарантій забезпечення безпеки суспільства загалом і особистої безпеки людини зокрема, засобом підтримання і зміцнення законності та правопорядку в суспільстві.

Класифікація юридичної відповідальності:

За галузевим критерієм юридична відповідальність поділяється на такі основні різновиди: конституційно-правову, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, трудову (дисциплінарну та матеріальну), міжнародно-правову^[6].

Конституційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що характеризується належним та сумлінним виконанням суб'єктами конституційного права своїх обов'язків (позитивний аспект) або передбачає настання негативних наслідків чи небажаної зміни конституційно-правового статусу для таких суб'єктів за порушення норм чинного конституційного права (негативний аспект)^[7].

До ознак конституційно-правової відповідальності відносять:

має конституційний (системоутворюючий) характер;
передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності;
специфічність підстав конституційно-правової відповідальності;
спеціальне коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності^[8].

*Лейтенант Бокалов* Кримінально-правова відповідальність – це один з видів юридичної відповідальності, суть якого полягає в осуді від імені держави за вироком суду особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і застосуванні до неї державного примусу у формі покарання або інших заходів кримінальної відповідальності, передбачених КК^[9].

Ознаками кримінальної відповідальності є:

настає за винне, суспільно небезпечне і протиправне діяння, вичерпний перелік яких міститься у КК;
спирається на державний примус;
супроводжується державним осудом і тягне негативні наслідки для особи, що вчинила кримінальне правопорушення (заходи негативної кримінальної відповідальності передбачені у ст. 51 КК);
настає з моменту вступу в законну силу вироку суду;
реалізується виключно в судовому порядку;
існує і реалізується у межах кримінальних правовідносин.

*Лейтенант Бокалов* Адміністративно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що полягає у реагуванні держави (в особі її компетентних органів) на вчинення суб'єктом права адміністративних правопорушень (проступків) шляхом притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та застосування до неї адміністративного стягнення в установлених законом формах і порядку.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

застосовується за вчинення адміністративного правопорушення (проступку);
супроводжується державним осудом;
здійснюється в певному процесуальному порядку;
здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;
пов'язана із застосуванням примусу та негативних наслідків для особи, що вчинила адміністративне правопорушення;
застосування адміністративних стягнень здійснюється в установлених законом формах і порядку (заходи державно-примусової форми реалізації адміністративної відповідальності передбачені у ст. 24 КУпАП).

Адміністративна відповідальність існує в таких сферах суспільного життя як права та свободи людини і громадянина; охорона праці та здоров'я населення; власність; сільське господарство; транспорт; громадський порядок і громадська безпека; порядок управління та ін.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Цивільно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що виражається у застосуванні до правопорушника, у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності, передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов'язків майнового характеру (санкцій)^[10].

Ознаками цивільно-правової відповідальності є:

настає за спричинення шкоди фізичній, юридичній особі або державі будь-якою особою, визнаною цивільним законодавством суб'єктом цивільних правовідносин;
притягнення до цивільно-правової відповідальності здійснюється судами^[11].

Відповідальність у трудовому праві – це вид юридичної відповідальності, що полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене ним правопорушення.

Ознаками трудової відповідальності є:

застосовується тільки за дисциплінарні проступки;
застосовується лише власником або уповноваженим органом, з яким працівник перебуває у трудових відносинах;
дисциплінарні стягнення застосовуються з дотриманням строків давності та встановленого порядку накладення стягнень;
виникає з моменту притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Відповідальність у трудовому праві поділяється на матеріальну та дисциплінарну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування заохочень і стягнень, але в обох випадках суб'єктом відповідальності виступає працівник.

Матеріальна відповідальність – це вид негативної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків. Разом з тим, матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою^[12].

В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (ч. 2. ст. 131 КЗпП).

Дисциплінарна відповідальність – це застосування до працівника в порядку та на умовах, передбачених законодавством про працю, дисциплінарних стягнень у вигляді обмежень особистого або організаційного характеру.

Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена Кодексом законів про працю України і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Спеціальна дисциплінарна відповідальність визначає особливості правового статусу окремих груп працівників і здійснюється в порядку підлеглості, відповідно до статутів про дисципліну, на підставі окремих нормативно-правових актів.

Міжнародно-правова відповідальність – це обов'язок суб'єкта міжнародного права відшкодувати шкоду, заподіяну ним іншому суб'єктові цього права. Міжнародно-правова відповідальність виникає у разі порушення норм міжнародного права, міжнародно-правових зобов'язань, закріплених у договорах, звичаях, актах міжнародних організацій, які мають обов'язковий характер, рішеннях міжнародних судів та арбітражів^[13].

Ознаками міжнародно-правової відповідальності є:

настає за вчинення міжнародного правопорушення;
полягає у застосуванні до суб'єктів міжнародного прав, що вчинили правопорушення, санкцій міжнародно-правових норм;
полягає в обов'язку суб'єкта міжнародного права відшкодувати шкоду, заподіяну ним іншому суб'єктові цього права;
спрямована на забезпечення міжнародного правопорядку;
реалізується в міжнародних правоохоронних правовідносинах.

Держава несе міжнародно-правову відповідальність за протиправні дії своїх органів, а також органів місцевого самоврядування незалежно від того, які функції вони виконують (внутрідержавні чи міжнародні).

Розрізняють міжнародно-правову відповідальність двох видів матеріальну та політичну.

Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку відшкодувати матеріальні збитки. Вона здійснюється шляхом відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (реституція), за заподіяну шкоду (компенсації) та повного або часткового відшкодування матеріальної шкоди, товарами, послугами (репарація).

Політична відповідальність реалізується шляхом: задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам (сатисфакція); правомірного примусу, заходів політичного та економічного характеру, що застосовуються однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої держави (репресалій); примусових заходів як збройного, так і неозброєного характеру у відповідь на правопорушення з метою його припинення, відновлення порушених прав і забезпечення відповідальності правопорушника (санкції); відновлення правопорушником попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки (ресторація).

Поряд із наведеною класифікацією існують також інші варіанти видового розгляду юридичної відповідальності:

за характером наслідків (особиста, майнова, організаційна);
за кількістю суб'єктів правопорушення (індивідуальна, колективна);
за суб'єктами застосування відповідальності (відповідальність, яку застосовують судові, інші юрисдикційні, правоохоронні, органи місцевого самоврядування тощо);
за обсягом матеріального відшкодування (повна, обмежена, підвищена);
залежно від розподілу цивільно-правової відповідальності (часткова, солідарна, субсидіарна тощо)^[14].

2. Принципи та функції юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності – це засадничі, фундаментальні положення, що виражають сутність і призначення юридичної відповідальності, а також визначають закономірності її функціонування та порядок реалізації.

Юридична відповідальність є інститутом кількох галузей права: конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших. А відтак, система принципів юридичної відповідальності повинна втілювати в собі надгалузевий підхід і складатися з таких основних ідей-принципів, які б розкривали її сутність у всіх галузях, де існує інститут юридичної відповідальності.

До загальних принципів юридичної відповідальності належать:

принцип справедливості – полягає у формальній рівності, повазі та захисті прав і свобод людини, відповідності інституту юридичної відповідальності моральним нормам і цінностям, категоріям розумності та добропорядності, врахуванні ієрархії особистих, громадських і державних інтересів. У рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 Конституційний Суд України підкреслює, що справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності кримінального правопорушення і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення^[15]. Відповідно до ст. 61 Конституції України: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення";
принцип рівності – означає, що права і свободи, закріплені в законах, мають бути однаковими для всіх громадян, виходячи з положень ст. 24 Конституції України. У рішенні Конституційного Суду України від 28 вересня 2000 р. № 10-рп/2000 зазначено, що проголошуючи рівність усіх громадян перед законом (ст. 24 Конституції України) таким чином, встановлює і рівну підлеглість усіх громадян законам України^[16]. Зазначений принцип фіксує загальне правило неприпустимості встановлення за соціальними або особистими ознаками привілеїв чи обмежень. Водночас є цілком очевидним, що цей принцип, як і будь-який інший, не може бути абсолютним, він може мати винятки^[17];
принцип гуманізму – виражається в людяному, милосердному ставленні до суб'єктів юридичної відповідальності під час її встановлення та реалізації. Основними вимогами принципу гуманізму є: по-перше, заборона застосування насильства та катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; по-друге, встановлення юридичної відповідальності з урахуванням прав людини та моральних норм; по-третє, функціональне здійснення юридичної відповідальності на основі ставлення до людини як до найвищої цінності; по-четверте, встановлення системи пільг (виключень із принципів невідворотності, рівності) в залежності від особливих характеристик суб'єкта (неповноліття, хвороба, інвалідність та інше) або незалежно від них, що проявляється в актах амністії та помилування^[18];
принцип законності – зводиться до того, що діяльність органів держави здійснюється виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. Юридична відповідальність настає тільки за діяння, передбачені законом (це правило відоме ще з часів Давнього Риму у вигляді формул "Nullum crimen sine lege" – ніякого покарання без закону та "Nulla poena sine lege" – ніякого злочину без закону), застосовується на засадах суворої відповідності до визначеного законом порядку, притягнення особи до юридичної відповідальності ініціюється лише передбаченими законом компетентними органами^[19]. У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012зазначено, щопринцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України…^[20].
принцип обґрунтованості – проявляється в ухваленні компетентним органом держави або посадовою особою рішення про притягнення особи до юридичної відповідальності на підставі об'єктивно з'ясованих всіх юридично значущих обставин справи. Обґрунтованим рішенням у кримінальному судочинстві є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів;
принцип доцільності – виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом встановлення відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного діяння, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення;
принцип індивідуалізації – виражається у диференціації правопорушень і санкцій залежно від суспільної небезпеки правопорушення та особистості правопорушника, встановленні міри та обсягу відповідальності з урахуванням суспільної небезпеки конкретного правопорушення. Ст. 61 Конституції України: "Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер";
принцип невідворотності – виражається в обов'язковому встановленні та настанні негативних наслідків для деліктоздатної особи, що вчинила протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дію чи бездіяльність). Як відомо, не жорстокість покарання стримує від правопорушень, а його невідворотність і миттєвість настання;
принцип регламентованості – виявляється у: чіткому визначенні видів та форм юридичної відповідальності у санкціях матеріальних норм права; закріпленні ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства; нормативному визначення підстав юридичної відповідальності; визначенні процедури встановлення юридичної відповідальності та виконання прийнятого рішення^[21].

Спеціальні принципи юридичної відповідальності:

змагальність сторін, гласність судового процесу, незалежність суду, розумність строків, визначеність покарання у вироку суду, обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку, індивідуалізація покарання та інші.

Особлива роль юридичної відповідальності в житті суспільства виражається не тільки в її принципах, але й у меті (цілях) і функціях.

Метою юридичної відповідальності є, з одного боку, охорона прав і свобод людини та громадянина, забезпечення законності і правопорядку в державі, а з другого, – профілактика правопорушень, виховання суб'єктів права у дусі поваги до закону та права як найважливіших цінностей у суспільстві^[22].

Цілі юридичної відповідальності можна поділити на цілі добровільної та державно-примусової форм реалізації юридичної відповідальності. Так, до цілей добровільної форми реалізації юридичної відповідальності відносять: закріплення, впорядкування та вдосконалення суспільних відносин; виховання громадян, підвищення рівня правової культури; формування та забезпечення правомірної поведінки; зниження кількості правопорушень.

*Лейтенант Бокалов* Цілями державно-примусової реалізації юридичної відповідальності є: покарання правопорушника, відновлення порушених суспільних відносин, виправлення та виховання правопорушників, зниження та стабілізація рівня скоєння правопорушень.^[23].

Соціальне та цільове призначення юридичної відповідальності розкривається в її функціях. Поняття "функція юридичної відповідальності" охоплює призначення юридичної відповідальності та напрями правового впливу на суспільні відносини.

Функції юридичної відповідальності – це основні напрямки впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб'єктів права, правову культуру, в яких розкриваються її сутність, соціальне призначення і за допомоги яких досягаються цілі юридичної відповідальності.

Види основних функцій юридичної відповідальності:

регулятивна – напрям дії юридичної відповідальності на суб'єктів правовідносин, що полягає в спонуканні останніх не порушувати вимог норм права і виражається в їх правомірній поведінці. Способами здійснення регулятивної функції юридичної відповідальності є закріплення в нормах права зразків правомірної поведінки шляхом встановлення заборон, зобов'язань, дозволів, заохочень тощо;
превентивна – застосування міри юридичної відповідальності до особи, яка вчинила правопорушення, попереджає її про неприпустимість здійснення в майбутньому протиправного діяння, формуючи також в інших суб'єктів права небажання вчиняти правопорушення. Способами здійснення превентивної функції є застосування осуду та покарання. Превентивна функція залежно від видів суспільних відносин і суб'єктів, на яких вона діє, поділяється на підфункції загальної превенції (стосовно всіх суб'єктів права) та приватної (спеціальної) превенції (щодо конкретного правопорушника);
каральна (штрафна) – напрям дії юридичної відповідальності на суб'єкта правопорушення, що відповідає принципам юридичної відповідальності і полягає в осуді, позбавленні його (втраті) певних благ особистого, майнового та організаційного характеру. Каральна функція спрямована на припинення або зміну правовідносин і встановлення між суб'єктами права конкретного правового зв'язку необхідного для реалізації юридичної відповідальності (правовідносини юридичної відповідальності). Способами здійснення каральної функції юридичної відповідальності є осуд, обмеження майнової сфери, позбавлення суб'єктивних прав тощо;
відновлювальна – напрям дії юридичної відповідальності на свідомість і поведінку людей, спрямований на приведення правового статусу суб'єктів правовідносин у попередній нормальний стан. Результат впливу відновлювальної функції юридичної відповідальності містить два аспекти. Перший криє в собі відновлення правопорядку, законності, правовідносин, другий – відновлення суспільних відносин, соціальної справедливості, психологічного спокою суспільства. Способами здійснення відновлювальної функції є відшкодування завданої шкоди, осуд правопорушника та ін.;
виховна – напрям дії юридичної відповідальності на індивідуальну та суспільну свідомість, внутрішній світ суб'єктів права з метою виховання, ознайомлення з відповідними цінностями, що закріплені в нормах права, формування правосвідомості, правової культури, мотивації правомірної поведінки, зменшення проявів правового нігілізму, антисоціальної поведінки. Способами здійснення цієї функції є встановлення обов'язків, покарання, осуд, заохочення, правове інформування громадян, відшкодування завданої шкоди^[24].

Окрім того, в юридичній літературі поряд з розглянутими вище функціями юридичної відповідальності виділяють й інші, наприклад: охоронну – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом нормативно-встановлених відповідних механізмів притягнення винних осіб до відповідальності в разі порушення норм права; заохочувальну (стимулюючу) – сфокусована на позитивне ставлення особи до встановлених правил поведінки і бажання виконувати необхідні вимоги права та отримувати відповідні заохочення, передбачені законодавством; забезпечувальну – юридична відповідальність забезпечує нормальну дію механізму правового регулювання, будучи елементом правового регулювання, одним з юридичних засобів впливу на регулювання суспільних відносин^[25].

3. Підстави та стадії юридичної відповідальності

Підстави юридичної відповідальності – це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та належною.

Підстави негативної юридичної відповідальності – це сукупність обставин, наявність яких дає можливість уповноваженому суб'єкту притягнути особу, яка вчинила протиправне діяння, до юридичної відповідальності або за наявності достатніх підстав звільнити її від такої відповідальності.

Підставами притягнення до негативної юридичної відповідальності є:

юридичний факт (фактично скоєне діяння) – скоєння самого протиправного діяння за наявності всіх ознак, які утворюють склад правопорушення (наприклад, у ч. 1 ст. 2 КК зазначається, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом);
наявність норми права, що передбачає можливість покладання на особу юридичної відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечного або шкідливого діяння (наприклад, у ч. 22 ст. 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них);
наявність рішення у формі правозастосовного акта, що винесене уповноваженим на те органом, в якому конкретизується вид і міра юридичної відповідальності щодо окремого юридичного факту та який вступив в законну силу (наприклад, вирок суду, постанова про накладення адміністративного стягнення, наказ про оголошення догани та ін.).

Звільнення від негативної юридичної відповідальності відбувається за скоєне правопорушення, де вина порушника доведена у встановленому порядку (під час звільнення особи від цивільно-правової відповідальності вина не доводиться). Найпоширенішою підставою звільнення від юридичної відповідальності є строк давності скоєння правопорушення або строк давності прийняття невиконаного правозастосовного акта щодо відповідальності правопорушника, після настання якого притягнути до юридичної відповідальності особу не можна. *Лейтенант Бокалов* На ефекті зменшення ступеня суспільної небезпеки з часом, який минув після правопорушення, базуються й інші підстави звільнення від юридичної відповідальності, такі як: помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання тощо^[26].

Підстави звільнення від негативної юридичної відповідальності встановлені галузевим законодавством. Наприклад, у КК звільнення від кримінальної відповідальності можливе у зв'язку із: дійовим каяттям; примиренням винного з потерпілим; передачею особи на поруки; зміною обстановки; закінченням строків давності. У КУпАП підставами звільнення від адміністративної відповідальності є: передача матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до неї доцільно застосувати захід громадського впливу; при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення та ін. У ЦК передбачено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо особа доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили та ін.

Підстави звільнення від негативної юридичної відповідальності слід відмежовувати від обставин, що виключають юридичну відповідальність. В процесі встановлення факту правопорушення уповноваженими на те органами можуть бути виявлені обставини, які законодавець визначив як підстави, коли юридична відповідальність при формальній наявності складу правопорушення виключається. Іншими словами, за певних обставин юридична відповідальність є "неприпустимою", тобто не настає взагалі. До таких обставин зокрема, але не тільки, слід віднести: випадок (казус); необхідну оборону; уявну оборону; крайню необхідність та ін. Названі обставини вказують на відсутність суспільної небезпеки та протиправності діяння або на відсутність вини правопорушника^[27]. Наприклад, у КК обставинами, що виключають кримінальну відповідальність є: необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; діяння, пов'язане з ризиком та ін.

Підставою настання позитивної юридичної відповідальності є норма права (юридична підстава), яка набула юридичної сили, містить у собі правило поведінки, тобто відомості про належну або заборонену поведінку, вказує на негативні наслідки в разі вчинення забороненого діяння, або містить у собі міру заохочення суб'єктів права.

Норми права за своєю вираженістю є еталонами, моделями суспільно корисної, суспільно прийнятної поведінки особи. Норми права є виразом правової свідомості суспільства в цілому або домінуючої її частини. Вони утворюють нормативне поле юридичної відповідальності особи, регулюють вольову поведінку людей^[28].

Вказуючи на міру заохочення або можливість негативних наслідків у разі скоєння протиправних діянь, норма права як модель правомірних вчинків впливає на формування у суб'єктів права позитивних установок, що втілюються в їх правомірній поведінці. Норма права закріплює цінності та уявлення, що мають стати частиною свідомості особи, її життєвою орієнтацією.

Юридичній відповідальності, окрім чіткої нормативної регламентації, властива ще й поетапність її здійснення, що встановлюється нормами процесуального права. Так, в процесі реалізації юридичної відповідальності можна виділити певні стадії.

Стадії юридичної відповідальності – цевизначені етапи реалізації юридичної відповідальності, що характеризуються особливими цілями, на досягнення яких спрямована діяльність компетентних органів.

Так, у своєму розвитку позитивна юридична відповідальність проходить кілька стадій:

1) закріплення в нормах права обов'язку щодо здійснення позитивних вчинків (статика встановлення відповідальності);

2) реалізація цього обов'язку – правомірна поведінка;

3) схвалення або заохочення поведінки особи (динаміка відповідальності).

Стадіями негативної юридичної відповідальності є:

1) виникнення відповідальності з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що зумовлює відповідні правовідносини;

2) встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;

3) визначення виду і міри відповідальності в акті застосування юридичної норми;

4) реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом^[29].

Під час притягнення особи до юридичної відповідальності за вчинення правопорушення правоохоронні органи здійснюють аналіз та оцінку фактичних обставин юридичної справи, вибір матеріальної та процесуальної норми права та виносять індивідуально правовий акт правозастосування, обов'язковий для виконання. Тобто державно-владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони як частина апарату держави володіють компетенцією розгляду різного роду юридичних справ та мають право застосувати державний примус.

4. Юридична відповідальність працівників поліції

На прикладі юридичної відповідальності працівників Національної поліції України з'ясуємо її особливості. Зокрема, особливість такої юридичної відповідальності залежить від: правового статусу працівників поліції; усвідомлення працівником поліції необхідності чіткого дотримання та виконання норм права; фактичної правової поведінки працівників поліції; оцінки такої поведінки з боку конкретного уповноваженого органу, службово-трудового колективу, громадських організацій, а також самою особистістю відповідно до юридично закріплених критеріїв; сукупності формально-визначених заходів заохочувального або примусового характеру, що можуть застосовуватись до працівника поліції компетентним суб'єктом.

Відповідно до чинного законодавства відповідальність посадових осіб настає за таких умов: неправомірність ухвалених рішень, дій або бездіяльність посадових осіб; наявність шкоди або збитків, завданих особам або їхньому майну; наявності причиново-наслідкового зв'язку між неправомірним рішенням посадової особи і шкодою (збитками)^[30].

Види та правові підстави настання негативної юридичної відповідальності поліцейських закріплені у законодавстві України, зокрема: у ст. 19. Закону України "Про Національну поліцію" зазначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до Закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України; у ст. 15 КУпАП закріплено, що поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарним статутом. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна та інше. До поліцейських не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи та адміністративний арешт.

Таким чином, аналіз норм права закріплених у зазначених статтях дає можливість зробити висновок про те, що:

за порушення службової дисципліни поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом Національної поліції України (до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; звільнення із служби в поліції та інше);
за вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, крім випадків, передбачених КУпАП;
за вчинення кримінального правопорушення поліцейські несуть кримінальну відповідальність, особливості притягнення до якої передбачені кримінальним законодавством (до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види кримінальних покарань: штраф, позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення волі та інше);
цивільно-правова відповідальність поліцейських може наступати у формах: відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку тощо. Найбільш поширеною формою є відшкодування збитків. Обов'язок боржника відшкодувати збитки має загальний характер і є чинним в усіх випадках, якщо законом або договором не передбачено іншого. Так, у ч. 3, ст. 19 Закону України "Про Національну поліцію" закріплено, що "Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень".
загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників передбачені у ст. 130 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що "Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене".

Відповідно до ст. 131 цього ж Кодексу "Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді".

*Лейтенант Бокалов* Позитивна юридична відповідальність працівників поліції має місце за умови сумлінного, відповідального ставлення поліцейського до виконання своїх службових обов'язків, що проявляється в його правомірній (законослухняній) поведінці. За таке ставлення до службових обов'язків та за відповідні досягнення у службовій діяльності, поліцейський може заохочуватись компетентними суб'єктами, що полягає у відзначенні поліцейського за успішне виконання ним обов'язків, а також за інші заслуги перед державою та суспільством.

До поліцейських можуть бути застосовані такі види заохочень: дострокове присвоєння спеціального звання та присвоєння спеціального звання на один ступінь вище від звання, передбаченого займаною штатною посадою; дострокове зняття дисциплінарного стягнення; занесення на дошку пошани; заохочення грошовою винагородою та інше.