Навчальні матеріали

4. Правоохоронна система: загальнотеоретична характеристика

  • Додаткові завдання
  • Теми рефератів
  • Тестовий контроль знань
  • 1. Правоохоронна діяльність держави: поняття та ознаки
  • 2. Правоохоронна система: поняття та структура
  • 3. Суб’єкти правоохоронної системи
  • 4. Національна поліція в системі правоохоронних органів України

    • Конституція України проголошує Україну правовою державою, в якій одним із головних завдань є створення реального та діючого механізму захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. Центральне місце в сфері правового захисту в державі посідають правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність розглядається як вид державної діяльності, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими державними органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в точній відповідності із законом і за неухильного дотримання встановленого порядку. Правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур. Як охоронний інструмент держави, правоохоронна діяльність впливає на поведінку суб'єктів правовідносин за допомогою використання дозволів, приписів, заборон, контролю за їх додержанням та реалізації юридичної відповідальності.


    1. Правоохоронна діяльність держави: поняття та ознаки

    Правоохоронна функція – це самостійна функція держави – напрям державної діяльності спрямований на виконання завдань з охорони правопорядку, а саме системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права та охороняються державою.

    Правопорядок включає міжнародні, конституційні, адміністративні, цивільно-правові, господарські, фінансові, земельні та інші види суспільних відносин урегульовані нормами міжнародного та національного права.

    Складовими правопорядку є: міжнародний правопорядок, порядок здійснення суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості держави, народовладдя, державної влади та місцевого самоврядування, правосуддя, порядок управління, громадський порядок, порядок виконання посадовими особами своїх повноважень; стосовно громадян – порядок реалізація суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів, та загалом стан захищеності основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічної, соціально-політичної і духовно-культурної).

    Правопорядок в суспільстві забезпечується в першу чергу, органами державної законодавчої, виконавчої та судової влади за допомогою правових форм державної діяльності, а саме:

    Органи законодавчої влади створюють правову основу, на якій базується правопорядок; легалізують учасників суспільних відносин в якості суб'єктів права і визначають їх правовий статус (систему суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, які виникають у суб'єктів права безпосередньо з нормативних приписів); закріплюють систему органів держави, які спеціалізуються на охороні правопорядку і визначають їх компетенцію.

    Органи судової влади, зокрема, беруть на себе визнання та поновлення суб'єктивного права; виступають гарантом захисту від свавілля виконавчої влади, від прийняття та виконання нормативно-правових актів, які порушують конституційні права і свободи громадян.

    Органи виконавчої влади здійснюють безпосереднє державне управління в сфері правоохоронної діяльності, реалізуючи найбільший обсяг роботи по забезпеченню і охороні правопорядку.

    Окремі правоохоронні функції виконують, також, інститути громадянського суспільства, серед яких громадські організації (наприклад, адвокатура, охоронні агентства), органи місцевого самоврядування, окремі громадяни з метою протидії протиправним посяганням і відновлення порушеного права.

    Отож, правоохоронна функція реалізується за допомогою трьох правових форм державної діяльності: правотворчої діяльності, правозастосовної діяльності, а також правоохоронної діяльності. Результатом відповідних правових форм державної діяльності є стан упорядкованості суспільних відносин, тобто правопорядок.

    Остаточного термінологічного визначення поняття "правоохоронна діяльність" не набуло, ні у доктринальних, ні у нормативних джерелах. Дане поняття почали вживати в юридичній літературі лише в кінці 50-х початку 60-х років ХХ століття [2].

    Найбільш уживані інтерпретацій поняття "правоохоронна діяльність" наступні:

    По-перше, як нами зазначено вище, правоохоронну діяльність визначають, як одну із правових форм діяльності держави, що має на меті захист суспільних відносин від протиправних посягань у всіх сферах суспільного життя. У такому випадку, правоохоронна діяльність включає в себе профілактичну, ресоціалізаційну, захисну, охоронну, оперативно-розшукову діяльність, а також виконання актів застосування нормативних приписів судів та правоохоронних органів [3], с. 24.

    По-друге, правоохоронну діяльність розуміють, як одну із форм реалізації норм права, а саме правозастосовну діяльність спеціально уповноважених на те органів. Правозастосовна діяльність направлена на охорону правопорядку за встановленою в законі процедурою, що полягає в розгляді юридично значущих справ, виявленні правопорушень та обвинуваченні осіб, винних у їх вчиненні, у застосуванні до правопорушників примусових заходів, встановлених державою та регламентованих законом, а також, у представництві й захисті прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб" [4], с. 111.

    По-третє, правоохоронну діяльність розкривають через визначення кола суб'єктів, які уповноважені її здійснювати, переважно через систему правоохоронних органів або діяльність спеціальних органів держави та посадових осіб. Наприклад, В. Г. Фатхутдінов вважає, що правоохоронна діяльність – це здійснювана на основі Конституції та в межах наданих повноважень нормативно та процесуально регламентована діяльність спеціальних органів держави та посадових осіб, спрямована на забезпечення виконання нормативно-правових актів, зміцнення законності та правопорядку, гарантування і забезпечення конституційних прав та інтересів громадян [5], с. 9.

    Інколи до кола суб'єктів реалізації правоохоронної діяльності відносять не тільки державні органи, але і недержавні організації, а також громадян з метою протидії протиправним посяганням і відновлення порушеного права [6], с. 38.

    По-четверте, деякі автори наголошують на особливостях діяльнісної характеристики поняття "правоохоронна діяльність". А саме, що правоохоронна діяльність є активною формою поведінки уповноважених суб'єктів з можливістю застосування встановлених законом правових заходів впливу, зокрема державного примусу (позбавлення волі за вчинення злочину, накладання адміністративного стягнення, стягнення майнової шкоди тощо), а також профілактичних, попереджувальних дій правоохоронних органів [53, с. 72].

    Підкреслюється, що правоохоронна діяльність здійснюється у встановленому законом порядку та з дотриманням певних процедур, а також те, що заходи впливу повинні відповідати вимогам законів та іншим нормативно-правовим актам [67, с. 17–18].

    Незважаючи на вказані особливості щодо розуміння поняття "правоохоронна діяльність", спільним для усіх науковців є виділений ними об'єкт правової охорони – правопорядок.

    Об'єктом правоохоронної діяльності називаються цілеспрямовані дії суб'єктів правоохоронної діяльності щодо:

    1) виявлення загроз існуючому правовому порядку;

    2) попередження порушень правопорядку;

    3) припинення порушень правопорядку;

    4) відновлення правового порядку;

    5) застосування заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку [7].

    Сутність правоохоронної діяльності визначається її метою, яка полягає у виявлені загроз, в забезпеченні, підтриманні та відновлені правопорядку в суспільстві та державі, а також застосуванні заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку[8], с. 36.

    Мета правоохоронної діяльності деталізується в її завданнях і функціях.

    Зміст основних завдань правоохоронної діяльності, полягає у:

    З точки зору організаційно-структурної побудовисуб'єктів правоохоронної діяльності до системи правоохоронної діяльності входять такі напрями:

    1. Діяльність державних органів із організаційного забезпечення діяльності органів судової влади. Наприклад:

    До органів із організаційного забезпечення діяльності органів судової влади, окрім того, належать: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

    2. Діяльність органів прокуратури з підтримання державного обвинувачення в суді, організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (ст. 131-1 Розділу VIII Конституції України) [11].

    3. Діяльність з виявлення, запобігання та розслідування кримінальних правопорушень. Відповідна діяльність охоплює такі види діяльності: а) оперативно-розшукова; б) дізнання; в) досудове слідство.

    Систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура [12].

    Реалізація цієї діяльності покладена на державні органи, їх посадових та службових осіб, здійснюється виключно у процесуальних (при дізнанні та досудовому слідстві) та процесуальних і позапроцесуальних (у порядку оперативно-розшукової діяльності) формах.

    Органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання. Зокрема, досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України; 3) підрозділи детективів органів Бюро економічної безпеки України.

    Дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Бюро економічної безпеки України; органів Державного бюро розслідувань; Національного антикорупційного бюро України (ч. 1 ст. 38 КПК) [13].

    4. Діяльність із захисту державної безпеки, державного кордону та охорони правопорядку. Зазначені функції реалізують:

    а) Служба безпеки України – забезпечує захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

    До її завдань також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2 Закон України "Про Службу безпеки України") [14].

    б) Державна прикордонна служба України – виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні (ст. 1 Закону України "Про Державну прикордонну службу України") [15].

    До структури Державної прикордонної служби України входять органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (ст. 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України").

    в) Національна поліція України – забезпечує публічну безпеку і порядку, охорону прав і свобод людини, а також інтереси суспільства і держави, протидію злочинності, надає послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію") [16].

    У складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення (ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію").

    г) Національна гвардія України – призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

    Бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони (ст. 1 Закону України "Про Національну гвардію України")[17].

    До складу Національної гвардії України входять: 1) головний орган військового управління Національної гвардії України; 2) оперативно-територіальні об'єднання Національної гвардії України; 3) з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров'я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України (ст. 5 Закону України "Про Національну гвардію України").

    Беручи за основу наведені характеристики правоохоронної діяльності, сформулюємо визначення поняття "правоохоронна діяльність".

    Правоохоронна діяльність – це особливий вид соціальної діяльності, спрямований на охорону суспільних відносин, урегульованих правом (правопорядку), з метою виявлення загроз та відновлення існуючого правового порядку, попередження та припинення порушень правопорядку, а також застосування заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку.

    Загалом для правоохоронної діяльності притаманні такі ознаки:

    1) урегульованість цієї діяльності правовими нормами, де право не лише засіб регламентації правоохоронної діяльності, але й об'єкт її захисту;

    2) направленість цієї діяльності на забезпечення правопорядку: виявлення загроз та відновлення існуючого правового порядку; попередження та припинення порушень правопорядку, застосування заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку;

    3) владність, бо здійснюється від імені та за дорученням держави, відповідними (уповноваженими) органами їх службовими та посадовими особами, їх приписи є обов'язковими для адресатів. З метою припинення протиправної діяльності правоохоронні органи в рамках своїх повноважень використовують як запобіжний захід – державний примус;

    4) правозастосовний характер рішень, що приймаються. Її особливість полягає не у встановленні нових норм права, а у застосуванні чинних норм;

    5) процедурно (процесуальний) характер – способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур.

    6) багатосуб'єктність, оскільки суб'єктами здійснення правоохоронної діяльності можуть бути як державні інституції, їх службові та посадові особи, так і недержавні, серед яких: громадські організації, органи місцевого самоврядування та окремі громадяни.


    2. Правоохоронна система: поняття та структура

    Правоохоронна система – це державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції.

    Правоохоронна система є відносно самостійною соціальною системою, і одночасно складовою вищого порядку – правової системи. Включає такі елементи:

    Правоохоронна система побудована на певних принципах.

    Принципи правоохоронної системи – це вихідні засади, що виступають правовими орієнтирами суб'єктів правоохоронної діяльності. Їх поділяють на загально-соціальні та спеціальні.

    Загально-соціальні принципи правоохоронної системи відображають систему цінностей, що притаманні суспільству на відповідному етапі розвитку. Такими принципами є:

    1. Гуманізм. Полягає у беззаперечному визнанні самоцінності людини, її життя, честі, гідності;
    2. Юридична рівність. Забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В правоохоронній системі він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов'язків, рівному захисті передсудом незалежно від національності, майнового цензу, статевої, релігійної належності, місця проживання та інших обставин;
    3. Демократизм. Виявляється у тому, що через правоохоронну систему реалізується вираження волі народу;
    4. Справедливість. Передбачає здатність правоохоронної системи захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп, кожна з яких має свої уявлення про справедливість. Зазначений принцип реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення або по іншому за заслуги - нагорода, а за правопорушення - покарання.

    Спеціальні принципи правоохоронної системи узагальнюють засади формування та існування власне правоохоронної системи як специфічного соціального явища:

    1. Верховенство права – виявляється у відповідності нормативно-правових актів ідеалам свободи, рівності, справедливості. Цей принцип є головним керівним початком правоохоронної системи;
    2. Законність – виражається у верховенстві закону в системі нормативно-правового регулювання правоохоронної системи, а також в необхідності слідувати закону в процесі правозастосовної діяльності суб'єктів правоохоронної системи;
    3. Добропорядність громадян, тобто суб'єкти правоохоронної системи не повинні бачити в громадянах потенційних правопорушників, а навпаки мають залучати громадян до участі у вирішенні суспільних справ в тому числі і в сфері правоохоронні
    4. Гласність. Полягає у тому, що діяльність суб'єктів правоохоронної системи є відкритою. Вони зобов'язані інформувати органи влади і управління, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи, що вживаються для цього;
    5. Взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, населенням. Дотримання цього принципу є однією з умов підвищення ефективності діяльності суб'єктів правоохоронної системи та здійснення реального демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами;
    6. Професіоналізм та компетентність. Означає, що у правоохоронній системі працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, кваліфіковано виконують юридично значущі дії, що визначають зміст їх роботи. Складність життєвих ситуацій, що вирішуються правоохоронцями, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення і термінології юридичного спілкування передбачають, що цю роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці;
    7. Незалежність суб'єктів правоохорони - обов'язковою умовою ефективного забезпечення безпеки, прав, свобод та законних інтересів громадян, втілення вимог норм права в діяльності суб'єктів права є визнання та дотримання принципу незалежності суб'єктів правоохоронної системи [19], с. 46-47.

    Визначальним структурним елементом в організаційно-структурній та функціональній побудові правоохоронної системи є мета її існування.

    Мета правоохоронної системи – охорона прав, свобод та законних інтересів громадян. Ця мета конкретизується стосовно різноманітних об'єктів правоохоронної системи. Від розуміння цього положення залежить ефективність діяльності правоохоронної системи, стан законності та правопорядку в країні.

    Об'єкти правоохоронної системи переважно класифікують спираючись на систему основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічну, соціально-політичну і духовно-культурну) і відповідних суспільних відносин (моральних, релігійних, економічних, політичних, правових тощо). Таким чином, кожній зі сфер суспільного життя відповідає певний вид суспільних відносин, які разом утворюють об'єкти правоохорони.

    Комплексним міжгалузевим об'єктом правоохоронної системи є забезпечення соціальної захищеності людини і громадянина. Найбільш за всі інші суспільні відносини суспільством цінуються моральні відносини, сфера особистого життя громадян, тому посилення соціальної захищеності людини, охорона її прав, свобод і законних інтересів – одна з провідних і актуальних завдань правової охорони суспільства і держави.

    Правоохоронна діяльність, як структурний елемент правоохоронної системи направлена на здійснення таких функцій:

    1. Функції, які безпосередньо пов'язані з протидією злочинності та юридичною відповідальністю. Основними з яких є:

    Профілактична діяльність – це система заходів економічного, соціально-культурного та правового характеру, які використовуються державними органами та громадськими організаціями з метою запобігання злочинності та усунення її причин і передумов. Тому за видом суб'єкта профілактичну діяльність поділяють на: слідчу профілактику, яка проводиться слідчим, та оперативну, яка проводиться органами дізнання, судову тощо. Метою профілактики є усунення причин та умов вчинення правопорушень.

    Правозахисна діяльність, виконується державними й недержавними органами, має подвійне значення: по-перше, передбачає захист життя, здоров'я, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб; по-друге, полягає у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе право знати свої права й обов'язки (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Правозахисна діяльність полягає у правовій допомозі юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питаннях з охорони права, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами.

    Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб є Міністерство юстиції України та його органи на місцях [20].

    Охоронна діяльність – один із напрямків правоохоронної діяльності та вид цивільно-правової послуги, полягає в охороні громадського порядку, громадської безпеки і власності. Так, частина 1 ст. 1 Закону України "Про охоронну діяльність" передбачає, що охоронна діяльність є наданням послуг з охорони власності та майна [21]. Вона характеризується певним змістом, який виражається в сукупності організаційних, охоронних, технічних та інших заходів, спрямованих на збереження життя та здоров'я фізичних осіб і їх власності. Не дивлячись на те, що охоронна діяльність є саме послугою, її можуть надавати і суб'єкти приватного права, і представники державних, серед іншого і правоохоронних органів. Охоронна діяльність останніх є одним із напрямків правоохоронної діяльності. Слід зазначити, що охоронна діяльність не обмежується наданням послуг з охорони життя та здоров'я фізичних осіб і їх власності на договірних засадах. Якщо йдеться про державних суб'єктів охорони, то такою діяльністю займаються лише підрозділи поліції охорони в структурі Національної поліції України. Вони здійснюють охорону нерухомих і рухомих об'єктів, у тому числі вантажів і місць зберігання цінностей, та забезпечують особисту безпеку громадян. Інші суб'єкти державної охоронної (правоохоронної) діяльності здійснюють останню з іншою метою, яка визначається окремими нормативно-правовими актами [22].

    Виправлення і ресоціалізаційна діяльність. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

    Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання (ст. 6 Кримінально-виконавчий кодекс України) [23].

    Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"). Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави (т. 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").

    Розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів) – це стадія кримінального процесу у ході якої органами дізнання та досудового слідства здійснюються передбачені кримінально-процесуальним законом дії і приймаються рішення з метою збирання і перевірки доказів, швидкого і повного розкриття кримінальних правопорушень, притягнення як обвинувачених осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, приймаються заходи для попередження і припинення кримінальних правопорушень [24].

    Судова діяльність (судочинство), здійснюється виключно судами. Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні.

    Перелік охарактеризованих функцій правоохоронної діяльності не є остаточним, наприклад до функцій, які безпосередньо пов'язані з контролем рівня злочинністю та юридичною відповідальністю також відносять судовий розгляд справ про злочини; розгляд справ про адміністративні правопорушення; розгляд справ про фінансові, господарські та інші правопорушення).

    2. Другорядними функціями є:


    3. Суб’єкти правоохоронної системи

    Суб'єктами правоохоронної системи є – фізичні та юридичні особи. Можливості кожного з них у сфері правоохоронної діяльності суттєво різняться.

    Найбільшим суб'єктом правоохоронної системи є держава, оскільки саме вона створює всю сукупність державних правоохоронних органів, які забезпечують охорону законних інтересів фізичних та юридичних осіб; вона відповідальна за стан законності та правопорядку, за ефективність функціонування всіх правоохоронних органів перед суспільством та особою. У цьому розумінні держава – основний суб'єкт правоохоронної системи.

    Інколи в юридичній літературі розрізняють поняття індивідуальних та колективних суб'єктів права і правових відносин. До числа колективних відносять не тільки державу, але й інші соціальні спільності, і передусім народ, як єдине джерело влади, яку він здійснює безпосередньо та через систему органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до конституції. В такому розумінні народ є суб'єктом правоохоронної системи.

    Суб'єктом правоохоронної системи є і окрема фізична особа. Міжнародні правові акти передбачають різноманітні засоби охорони та захисту прав людини. Конституція України та інші нормативно-правові акти передбачають права особистості у сфері правопорядку. У ч. 2 ст. 27 Конституції України закріплено: "Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" [25].

    Фізична особа відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" може займатися незалежною професійною діяльністю адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту [26].

    Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) [27].

    Відповідно до ст. 1 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", громадяни України мають право створювати громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних і кримінальних правопорушень, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

    Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння Національній поліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань тощо [28].

    Наступна група суб'єктів правоохоронної системи – установи, як юридичні особи. Установа – це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом (ст. 83 Цивільний кодекс України)[29] . Вони можуть виступати в якості відповідачів та позивачів у суді. Як і інші суб'єкти права, вони можуть звертатися до правоохоронних органів з вимогою захисту своїх законних інтересів.

    До суб'єктів правоохоронної системи належать суб'єкти господарювання. Суб'єкти господарювання – це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність. Господарська діяльність – це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконування робіт чи надавання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [30].

    Суб'єктами господарювання можуть бути фізичні та юридичні особи визначені ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України [31]. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

    Суб'єкти господарювання мають право звертатися до правоохоронних органів з метою захисту своїх прав і законних інтересів. Кожний господарюючий суб'єкт, так само, як і всі інші суб'єкти правоохоронної системи, наділений правами й обов'язками, тобто має право на охорону своїх законних інтересів.

    Реалізація державою правоохоронної функції передбачає створення судової системи та системи правоохоронних органів, що мають забезпечити ефективне виконання правоохоронної функції держави.

    Судова система України побудована за принципом спеціалізації і складається з Конституційного суду України, котрий є органом конституційної юрисдикції (ст. 1 ЗУ "Про конституційний суд України") та судів загальної юрисдикції [32].

    Система судів загальної юрисдикції України є триланковою і включає в себе:

    1. Місцеві суди – перша ланка,

    2. Апеляційні суди – друга ланка,

    3. Верховний Суд України – третя ланка.

    За принципом інстанційності суди загальної юрисдикції поділяються на суди: першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

    За принципом спеціалізації на:

    1) загальні суди загальної юрисдикції з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів") [33];

    2) господарські й адміністративні (спеціалізовані суди);

    3) Вищі спеціалізовані суди (Вищий антикорупційний суд і Вищий суд із питань інтелектуальної власності).

    Крім того, у складі Верховного суду діють чотири Касаційні суди, що здійснюють правосуддя відповідно до внутрішньої спеціалізації.

    Центральним суб'єктом правоохоронної системи є правоохоронні органи. У теорії права питання про визначення поняття "правоохоронні органи" є дискусійним. Крім того, у національному законодавстві поряд із терміном "правоохоронні органи" також використовуються й інші терміни, такі як: "органи правопорядку" (ч. 2 ст. 131-1 Конституції України); "державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями" (п. 17 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про національну безпеку України", ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про службу безпеки України"); "правоохоронний орган спеціального призначення" (ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про Державну прикордонну службу України"), "військове формування з правоохоронними функціями" (ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про Національну Гвардію України").

    Вживається поняття "правоохоронний орган" у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", у такому значенні: "Правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції" [34].

    Виходячи із змісту ст. 7 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", до правоохоронних належать "органи, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність" [35].

    Нормативно закріплено статус "правоохоронний орган" таких державних органів: Служби безпеки України (ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України") [36], Управління державної охорони України (ст. 11 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб") [37], Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України") [38] і Державної прикордонної служби (ст. 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України") [39].

    Разом з тим, із ст. 17 Закону України "Про Службу безпеки України" випливає, що Управлінням охорони вищих посадових осіб України, як і митні органи не є правоохоронними, бо, як зазначено в цій статті "Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, правоохоронними та митними органами України".

    Інші правоохоронні органи (Національна поліція України, Державна прикордонна служба України тощо) в законах, які визначають їх правовий статус, прямо не називаються правоохоронними.

    Зроблений нами аналіз чинного законодавства не дає однозначної і чіткої відповіді на питання, які саме державні органи слід вважати правоохоронними. Вони дозволяють створити лише приблизний перелік таких органів та й то умовно, бо різними нормативно-правовими актами по-різному визначається правовий статус одних і тих самих державних органів.

    У навчальній і науковій юридичній літературі перелік цих органів, також, не є однозначним. Одні науковці вважають, що цим поняттям охоплюються всі державні органи і організації, які хоча б деякою мірою наділені правоохоронними функціями. Інші пропонують розглядати це поняття в широкому розумінні (всі державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому розумінні (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності і правопорядку, протидії злочинності і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законом заходи примусу та перевиховання правопорушників – суд, органи юстиції, прокуратури, органи поліції, безпеки).

    Таким чином, приналежність тієї чи іншої інституції до числа правоохоронних органів визначається за допомогою двох підходів – формального – беручи за критерій наявність чіткого законодавчого закріплення статусу "правоохоронний орган" або фактичного, спираючись на законодавчо закріплені повноваження.

    Більш продуктивним вважаємо другий підхід, коли для віднесення тих або інших суб'єктів до числа правоохоронних, базовим критерієм є виконання ними правоохоронної функції за допомогою правових форм державної діяльності.

    Правоохоронні органи варто поділяти на три групи:

    1. Органи правопорядку, в якій дві підгрупи:

    1) органи, відповідні підрозділи яких уповноважені на здійснення негласних слідчих і розшукових дій (зазначені у ст. 38, ч. 6 ст. 246 КПК України), серед яких:

    а) вузькоспеціалізовані, що здійснюють лише кримінально-правовий захист:

    б) широкої спеціалізації, такі що уповноважені на здійснення кримінально-правового захисту й адміністративно-правової охорони тощо:

    Крім того, за сукупністю завдань, визначених у ст. 131-1 Конституції України (переважна більшість яких знаходиться у площині "кримінальної юстиції") та роллю у кримінальному провадженні (організацією та процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням) до цієї групи також слід віднести і прокуратуру;

    2) органи, відповідні підрозділи яких уповноважені на здійснення гласних слідчих і розшукових дій (зазначені у ст. 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"):

    2. Органи адміністративно-правової охорони, котрі виконують правоохоронні функції, у тому числі контрольно-наглядові функції у різних сферах життєдіяльності держави, незалежно від наявності чи відсутності у них повноважень щодо застосування державного примусу, до якої слід відносити переважну більшість органів публічної влади таких, як:

    До відповідної групи, також, слід віднести Антимонопольний комітет України, Держслужбу фінансового моніторингу України, Державну митну службу України, Державну прикордонну службу України, Державну аудиторську службу України та інші.

    3. Правозахисні (органи й особи, що виконують правозахисні та/або представницькі функції у публічній сфері, до яких слід відносити: органи (осіб, що надають публічні послуги), основним призначенням яких є надання правової допомоги, представництво інтересів у суді та інших органах, а також захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб (Уповноважений із прав людини, органи Мінсоцполітики, органи захисту прав споживачів, адвокати, адвокатські бюро й об'єднання, нотаріуси тощо), а також органи (особи), які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (Державна виконавча служба та приватні виконавці) [44].

    Отже, правоохоронний орган – це державний орган, основним (головним) предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарання, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

    Незважаючи на розбіжності у правовому статусі, правоохоронні органи здійснюють діяльність по захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства і держави (правоохоронну функцію). Таку діяльність в більшому чи меншому обсязі здійснюють усі органи держави. Але саме для правоохоронних органів правоохоронна функція є основною. Тому державні правоохоронні органи можна розглядати як окрему ланку механізму держави, "винесену за дужки" звичайного, передбаченого ст. 6 Конституції України поділу на законодавчу, виконавчу і судову владу.

    До суб'єктів правоохоронної системи, окрім правоохоронних органів, слід віднести:

    17 лютого 2021 року ВРУ прийняла в першому читанні Проект Закону про приватну детективну діяльність (№ 3010). Закон має на меті визначити правові засади організації та здійснення приватної детективної діяльності, спрямованої на забезпечення захисту прав та законних інтересів осіб шляхом надання приватних детективних послуг, встановлює права та обов'язки суб'єктів правовідносин, а також особливості державного контролю в цій сфері.

    Відповідні суб'єкти виконують функції правоохорони переважно у сфері недержавного, групового інтересу, у межах, визначених законодавством України. Залучені до правоохоронної діяльності вони істотно посилюють ефективність протидії правопорушенням та охороні прав і свобод громадян.

    Правоохоронні органи разом з недержавними суб'єктами правоохорони утворюють єдину систему охорони правопорядку України, бо здійснюють однорідну (спільну) діяльність по захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства і держави (правоохоронну функцію держави).


    4. Національна поліція в системі правоохоронних органів України

    Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [45].

    Діяльність Національної поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

    Завданнями поліції відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію" та ст. 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Національну поліцію" від 28 жовтня 2015 року № 877 [46], є надання поліцейських послуг у сферах:

    1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

    2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

    3) протидії злочинності;

    4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги;

    5) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах.

    У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

    Діяльність поліції будується на принципах:

    1. Верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

    Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

    2. Дотримання прав і свобод людини. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

    Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

    3. Законності. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

    Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

    4. Відкритості та прозорості. Поліція здійснює свою діяльність на засадах відкритості та прозорості в межах, визначених Конституцією та законами України.

    Забезпечує: а) постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку; б) доступ до публічної інформації, володільцем якої вона є, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом.

    5. Політичної нейтральності. Поліція забезпечує захист прав та свобод людини незалежно від політичних переконань та партійної належності. У своїй діяльності є незалежною від рішень, заяв чи позицій політичних партій та громадських об'єднань.

    6. Взаємодії з населенням на засадах партнерства. Діяльність поліції здійснюється в тісній співпраці та взаємодії з населенням, територіальними громадами та громадськими об'єднаннями на засадах партнерства і спрямована на задоволення їхніх потреб.

    Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції. Оцінка рівня довіри населення до поліції проводиться незалежними соціологічними службами.

    7. Безперервності. Поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

    Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

    Систему поліції складають:

    1) центральний орган управління поліцією;

    2) територіальні органи поліції (ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію").

    У складі поліції функціонують:

    1) кримінальна поліція;

    2) патрульна поліція;

    3) органи досудового розслідування;

    4) поліція охорони;

    5) спеціальна поліція

    6) поліція особливого призначення.

    Структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Складається з керівництва, окремих департаментів (наприклад, Департаменту карного розшуку (у складі кримінальної поліції), Департаменту кримінальної розвідки (у складі кримінальної поліції)); Головного слідчого управління; окремих управлінь (наприклад, Управління з питань запобігання корупції та проведення люстрації, Управління організації діяльності підрозділів поліції на воді та повітряної підтримки); окремих відділів (відділу організації кінологічної діяльності, відділу спеціального зв'язку); Сектору з питань пенсійного забезпечення.

    Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права.

    Основні повноваження поліції передбачені ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", зокрема:

    1) здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень;

    2) виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, прийняття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення;

    3) вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявлених кримінальних і адміністративних правопорушень;

    4) вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю і здоров'ю фізичних осіб і громадської безпеки, що виникли в результаті вчинення кримінального, адміністративного правопорушення;

    5) здійснення своєчасного реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;

    6) здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень в межах певної підслідності;

    7) розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом;

    8) у випадках, визначених законом, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийняття рішень про накладення адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання;

    9) регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками і за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;

    10) здійснення супроводу транспортних засобів у випадках, визначених законом;

    11) прийняття всіх можливих заходів щодо надання невідкладної, зокрема медичної, допомоги особам, які постраждали від кримінальних або адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небезпечній для їхнього життя і здоров'я.