Навчальні матеріали

4. Характеристика професії юриста та окремих юридичних спеціальностей

  • Мультимедійна презентація
  • Вступ
  • 1. Поняття та характеристика особливостей професії юриста. Поняття професіограми
  • 2. Характеристика суддівської діяльності
  • 3. Характеристика прокурорської діяльності
  • 4. Характеристика слідчої діяльності
  • 5. Характеристика адвокатської діяльності
  • 6. Характеристика нотаріальної діяльності
  • 7. Характеристика консультативної діяльності, державних та приватних виконавців
  • 8. Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів та моральні кодекси професійної
    діяльності юристів
  • 9. Національні стандарти професійної діяльності юристів та моральні кодекси професійної
    діяльності юристів

    • Ключові поняття: юрист, суб’єкти та учасники юридичної діяльності, професія, професіограма, юридична практична діяльність, суддя, слідчий, прокурор, адвокат, нотаріус, виконавець.


    Вступ

    Вирішуючи присвятити себе юриспруденції, ви повинні перш за все усвідомлювати, що «юристи» - це не одна професія, це ціла низка дуже різних професій, кожна з яких має свою специфіку. Професії нотаріусів, суддів і прокурорів, хоча і є юридичними, але настільки специфічними, що про них можна написати по окремому розділу. Навіть робота корпоративного юриста всередині компанії, так званого in-houselawyer, та робота юриста з юридичної фірми є досить різною.


    1. Поняття та характеристика особливостей професії юриста. Поняття
    професіограми

    Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

    Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відмічали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. При цьому юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами:

    Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб’єктів.

    Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

    Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, благополуччя сім’ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. При цьому, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

    Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений - потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлено протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

    Інтелектуальна привабливість. Всяка кваліфікована роботи вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. В ході вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. При цьому, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

    Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер. Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.

    Професіограма –повний опис особливостей певної професії, що розкриває зміст професійної праці, а також вимог, які вона ставить перед людиною. Професіограма складається на основі аналізу змісту професійної діяльності і містить у собі загальну характеристику професії і вимоги, що професія ставить до людини. Професіограма –це по суті документ, у якому подано комплексний, систематизований і всебічний опис об'єктивних характеристик професії і сукупності її вимог до індивідуально-психологічних особливостей людини. Головною частиною професіограми є психограма, що включає повний опис власне психологічних характеристик та професійно важливих особистісних якостей спеціаліста.

    Основними аспектами професіограми юриста є соціальний (намагання встановити істину, справедливість; гуманізм; чесність), реконструктивний (вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість), комунікативний (емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки), організаційний (самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності) , засвідчувальний - розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища).


    2. Характеристика суддівської діяльності

    Існують різні види юридичної практичної діяльності в залежності від того, що взяти за основу класифікації. Але однією з найбільш важливих класифікацій, яка характеризує практичну діяльність юристів є така, що визначає види за змістом юридичної роботи і дає можливість охарактеризувати окремі юридичні спеціальності. Так, в межах поняття юридичної практичної діяльності слід відокремлювати такі напрями її здійснення як суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консультативну та інші.

    Характеристику окремих видів юридичної практичної діяльності необхідно здійснювати *Лейтенант Бокалов* відповідно до аспектів професіограми, користуючись КПК України, КУпАП, законами України «Про судоустрій та статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження» та ін, зміст яких конкретизується в професійних деонтологічних кодексах.

    Відтак, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

    Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

    Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

    Щодо питання про безпосередню професійну діяльність суддів, то відполвідно до ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений:

    Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

    У ст. 69 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» дещо деталізовано вимоги до суддів, відтак, не може бути призначений суддею громадянин, який:

    1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним;

    2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя;

    3) має незняту чи непогашену судимість.

    Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду.

    Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності, порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна або у зв’язку із набранням законної сили обвинувальним вироком щодо такої особи, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду.

    Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

    Так само, згідно положень ст. 126 Конституції України суддя обіймає посаду безстроково.

    Підставами для звільнення судді є:

    1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

    2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

    3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

    4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

    5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

    6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

    Повноваження судді припиняються у разі:

    1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

    2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

    3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

    4) смерті судді;

    5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

    Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.

    У чинному законодавстві існують деякі додаткові умови щодо суддів, враховуючи специфіку їх діяльності. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

    Суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

    1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

    2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

    3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

    4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

    Суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, а також відповідає одній із таких вимог:

    1) має стаж роботи на посаді судді не менше трьох років;

    2) має досвід професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) щонайменше п’ять років;

    3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років;

    4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше п’ять років.

    Суддею Вищого антикорупційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді, а також відповідає іншим вимогам, встановленим законом.

    Суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із таких вимог:

    1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

    2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років;

    3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

    4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років.

    Перед безпосереднім виконанням своїх професійних обовязків кожен кандидат на посаду судді проходить кваліфікаційне оцінювання, яке проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

    Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

    Ст. 56 цього ж закону закріплює права та обов’язки судді, а саме:

    Права судді, пов’язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами.

    Суддя має право брати участь у судівському самоврядуванні.

    Судді можуть утворювати громадські об’єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.

    Суддя може бути членом національних або міжнародних асоціацій та інших організацій, що мають на меті захист інтересів суддів, утвердження авторитету судової влади в суспільстві або розвиток юридичної професії та науки.

    Суддя має право підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку.

    Суддя повинен додержуватися присяги (яку він урочисто складає перед початком здіснення своїх повноважень).

    Суддя зобов’язаний:

    1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

    2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;

    3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків судді;

    4) виявляти повагу до учасників процесу;

    5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

    6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;

    7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

    8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;

    9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;

    10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

    Суддя проходить підготовку у Національній школі суддів України не менше ніж раз на три роки.

    Суддя до звільнення з посади або припинення його повноважень не може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами. Суддя може бути нагороджений державними нагородами лише за проявлену ним особисту мужність і героїзм в умовах, пов’язаних із ризиком для життя.


    3. Характеристика прокурорської діяльності

    Також в Україні для здіснення охорони та захисту прав людини і громадянина діє відповідна система прокурорської діяльності.

    Діяльність прокуратури ґрунтується назасадах:

    1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

    2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;

    3) територіальності;

    4) презумпції невинуватості;

    5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків; *Лейтенант Бокалов*

    6) політичної нейтральності прокуратури;

    7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

    8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;

    9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;

    10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

    У ст.ст. 18, 27 Закону України «Про прокуратуру» містяться загальні вимоги до посади прокурора, згідно яких:

    Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:

    1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

    2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора;

    3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією.

    Окрім загальних вимог, у ст. 27 цього закону містяться додаткові вимоги до посади прокурорів, в залежності від специфіки їх діяльності. Відтак, прокурором окружної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

    Прокурором обласної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше трьох років та володіє державною мовою.

    Прокурором Офісу Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

    Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою.

    Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

    Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

    Дострокове звільнення з посади Генерального прокурора здійснюється виключно у випадках і з підстав, визначених цією Конституцією та законом.

    Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює:

    1) підтримання публічного обвинувачення в суді; *Лейтенант Бокалов*

    2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

    3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

    Окрім того, у ст. 19 попередньо зазначеного закону деталізовано деякі права та обовязки прокурорів, до яких віднесено наступні:

    Прокурор зобов’язаний:

    1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;

    2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;

    3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

    4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

    Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

    Відповідно до ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор здійснює такі повноваження:

    1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;

    2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій;

    3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

    4) у встановленому порядку на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора Офісу Генерального прокурора, прокурора обласної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування такої особи на посаді прокурора;

    5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

    6) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади в Офісі Генерального прокурора;

    6-1) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора;

     затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу;

    7-1) затверджує стратегію розвитку прокуратури;

    7-2) затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів;

    7-3) затверджує порядок вимірювання та регулювання навантаження на прокурорів;

    8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Офісу Генерального прокурора;

    9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;

    9-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань;

    9-2) визначає порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади;

    10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

    Кандидат на посаду прокурора проходить протягом одного року спеціальну підготовку у Тренінговому центрі прокурорів України з метою отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики.

    Спеціальна підготовка завершується складанням кандидатом на посаду прокурора іспиту у вигляді анонімного тестування та практичного завдання.

    Особа, призначена на посаду прокурора, набуває повноважень прокурора після складення відповідної присяги прокурора.


    4. Характеристика слідчої діяльності

    *Лейтенант Бокалов* Відповідно до п.1 розділу 6 Положення «Про слідчі підрозділи Національної поліції України» Слідчий – службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

    Дещо більш широке визначення слідчого надано у ст. 1 Кримінально процесуальному кодексі (надалі – КПК) України. Відтак, слідчий – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, *Лейтенант Бокалов* уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

    Також у ст. 38 цього кодексу зазначено, що органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання. Досудове слідство здійснюють:

    1) слідчі підрозділи:

    а) органів Національної поліції;

    б) органів безпеки;

    г) органів Державного бюро розслідувань;

    2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

    3) підрозділи детективів органів Бюро економічної безпеки України.

    *Лейтенант Бокалов* Ураховуючи, що слідчий є працівником поліції, то відповідно до ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Таким чином, на слідчого розповсюджуються ті самі обовязки, що й на поліцейського.

    Поліцейський зобов’язаний:

    1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

    2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

    3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

    4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

    5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

    6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді (ст. 18 зазначеного закону).

    Відповідно до КПК слідчий уповноважений:

    1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

    2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;

    3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

    4) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

    5) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

    6) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

    7) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

    8) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

    У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

    Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

    Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.


    5. Характеристика адвокатської діяльності

    Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

    Незалежність адвокатури гарантується.

    Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

    *Лейтенант Бокалов* Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

    Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

    Відтак, відповідно до Закону України «Про адвокатуру *Лейтенант Бокалов* та адвокатську діяльність» адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність (незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту) на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

    У ст.ст. 6, 7 вказаного закону містяться вимоги до адвоката, а саме ним моме бути:

    1. фізична особа,
    2. наявність повної вищої юридичної освіти,
    3. має володіти державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»,
    4. має стаж роботи в галузі права не менше двох років,
    5. має складений кваліфікаційний іспит,
    6. пройшов(-ла) стажування (крім випадків, встановлених цим Законом),
    7. склав(-ла) присягу адвоката України,
    8. отримав(-ла) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

    Не може бути адвокатом особа, яка:

    1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

    2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

    3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

    4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, дізнавача, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

    Несумісною з діяльністю адвоката є:

    1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»;

    2) військова або альтернативна (невійськова) служба;

    3) нотаріальна діяльність;

    4) судово-експертна діяльність.

    Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі).

    Видами адвокатської діяльності є:

    1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

    2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

    3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

    4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

    5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

    6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

    7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

    8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

    9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв’язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення.

    Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

    Професійні права адвоката:

    Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:

    1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

    2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

    3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

    4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

    5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

    6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

    7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;

    8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;

    9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;

    10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;

    11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

    Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:

    1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

    2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

    3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

    4) підвищувати свій професійний рівень;

    5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

    6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

    Адвокату забороняється:

    1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

    2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

    3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;

    4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

    Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

    Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

    Особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.


    6. Характеристика нотаріальної діяльності

    Нотаріальна діяльність в Україні врегульована відповідним Законом України «Про нотаріат».

    Відтак, відповідно до його положень ст. 1 зазначеного закону нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим *Лейтенант Бокалов* Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

    Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

    Нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

    Нотаріусом може бути:

    1. громадянин України,
    2. ступінь вищої юридичної освіти не нижче магістра,
    3. володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»,
    4. має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки,
    5. склав кваліфікаційний іспит,
    6. отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

    Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку (крім реабілітованої особи), особа, дієздатність якої обмежена, або особа, визнана недієздатною.

    Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

    Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім виконання функції медіатора, викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.

    Нотаріус має право:

    1) витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

    2) одержувати плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, плату за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;

    3) складати проекти документів, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

    Нотаріус зобов’язаний:

    1) здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики;

    2) сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

    3) зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій;

    4) відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам;

    5) вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

    6) дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

    7) надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, його територіальних органів при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

    8) постійно підвищувати свій професійний рівень, проходячи підвищення кваліфікації;

    9) виконувати інші обов’язки, передбачені законом.

    Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, у відповідному територіальному органі Міністерства юстиції України в урочистій обстановці складає присягу

    Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату.


    7. Характеристика консультативної діяльності, державних та приватних виконавців

    Питання правового регулювання діяльності юрисконсульта, нажаль, не має чітко визначеного законодавчого акту. Здебільшого його діяльність врегульована відповідними корпортативними нормами юридичної особи, *Лейтенант Бокалов* де він здійснює професійну діяльність та відповідними посадовими функціональними обовязками.

    Частково питання функціонування юридичних відділів та департаментів врегульовано у Загальному положенні «Про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації».

    Відтак, для представлення інтересів держави в судах під час розгляду справ, стороною або третьою особою в яких є органи виконавчої влади, у складі юридичної служби утворюється відповідний підрозділ або такі повноваження надаються окремій посадовій особі.

    Юридична служба органу виконавчої влади, підприємства у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, цим Положенням, а також іншими нормативно-правовими актами.

    З питань організації та проведення правової роботи юридична служба керується актами Мін'юсту.

    Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

    Юридична служба *Лейтенант Бокалов* підпорядковується безпосередньо керівникові державної служби в державному органі (якщо інше не передбачено законом), керівникові підприємства.

    Так само, юрисуконсульти надають безоплану юридичну допомогу у відповідності до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» .

    Щодо особливостей державних та приватних виконавців, то їх діяльність врегульована відповідними Законами України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

    Відповідно до ст. 10 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державним виконавцем може бути:

    1. громадянин України,

    *Лейтенант Бокалов* 2. має вищу юридичну освіту (для керівників органів державної виконавчої служби та їх заступників - не нижче другого рівня),

    3. володіє державною мовою,

    4. здатний за своїми особистими і діловими якостями здійснювати повноваження державного виконавця.

    Державні виконавці та інші працівники органів державної виконавчої служби, які є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

    Також, відповідно до ст. 16 цього ж закону приватним виконавцем може бути:

    1. громадянин України,
    2. не молодше 25 років,
    3. має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня,
    4. володіє державною мовою,
    5. має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

    Приватним виконавцем не може бути особа:

    1) яка не відповідає вимогам, встановленим частиною першою цієї статті;

    2) визнана судом обмеженою у цивільній дієздатності або недієздатною;

    3) яка має не зняту або не погашену в установленому законом порядку судимість;

    4) яка вчинила корупційне правопорушення або порушення, пов’язане з корупцією, – протягом трьох років з дня вчинення;

    5) якій за порушення вимог законодавства анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною чи адвокатською діяльністю або діяльністю арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), яку позбавлено права на здійснення діяльності приватного виконавця, – протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення;

    6) звільнена з посади судді, прокурора, працівника правоохоронного органу, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування у зв’язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності, – протягом трьох років з дня звільнення.

    Приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю.

    Приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності.

    Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та вирішення питання щодо надання права на здійснення діяльності приватного виконавця при Міністерстві юстиції України утворюється Кваліфікаційна комісія приватних виконавців.

    Відповідно до Закону України *Лейтенант Бокалов* «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

    1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

    1-1) судові накази;

    2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

    3) виконавчих написів нотаріусів;

    4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

    5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

    6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

    7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

    8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

    9) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;

    10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами.

    Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

    Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім:

    1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

    2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

    3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

    4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України);

    5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

    6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

    7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

    8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

    9) рішень про конфіскацію майна;

    10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

    11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;

    12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб’єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.


    8. Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів та моральні кодекси
    професійної діяльності юристів

    Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста – це загальні деонтологічні вимоги (норми і принципи), які пред'являються до юриста – судді, адвокату та іншим фахівцям у галузі права незалежно від державних кордонів їх професійної діяльності з метою гуманізації суспільних відносин, утвердження законності та правопорядку в кожній країні світу.

    Зрозуміло, кожна країна має свої традиції і специфіку в області діяльності працівників юридичної праці, зумовлені національним судоустроєм, структурою державної влади і управління, законодавством.

    Міжнародне співтовариство юристів розробило стандарти професійної діяльності юриста, які містяться європейських та міжнародних документах професійної діяльності правників:

    При цьому, у цих актах є загальні вихідні положення, якими володіють або повинні володіти однаковою силою в державах з гуманістичної, демократичної спрямованістю розвитку. Ці вихідні положення, що стали загальними правилами міжнаціональної діяльності (а не тільки національними правилами), і є міжнародні стандарти професійної діяльності юриста. Багато з них були прийняті в Європейському співтоваристві і повинні враховуватися всіма країнами-учасницями при перегляді національних деонтологіческіх норм з метою їх гармонізації та подальшого розвитку.

    Результати аналізу цих документів дають змогу виокремити такі ключові принципи професійної правничої діяльності:

    Також додатково виокремлюються принципи службової несумісності та гласності тільки там і тоді, коли це не заборонено. Правник зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційну інформацію, отриману під час виконання ним своїх обов’язків.

    Згідно з Пекінськими правилами при відправленні правосуддя щодо неповнолітнього слід поважати його право на конфіденційність на всіх етапах, щоб уникнути заподіяння шкоди репутації через непотрібну гласність.

    Окремо слід зауважити, що особлива увага в документах цих організацій приділена:

    1) допуску до професійної правничої діяльності;

    2) механізмам і процедурам застосування методів дисциплінарного впливу до тих, хто порушує або не дотримується встановлених правил.

    Так, Деонтологічний кодекс «Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства»1988), прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць, був визнаний моделлю для інтерпретації та застосування національних деонтологічних норм. Застосування норм «Деонтологічного кодексу» в міжнаціональній діяльності зобов'язує адвокатів підкорятися нормам своєї колегії тільки в тому випадку, якщо норми останньої не суперечать нормам цього Кодексу.

    Під міжнаціональної діяльністю адвоката розуміється:

    Одним з найважливіших деонтологічних вимог є ідея «незалежність юридичної професії як гаранту для здійснення захисту прав людини та надання правової допомоги».

    Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) означає відсутність будь-якого тиску: як результату власних інтересів, так і зовнішніх впливі. Незалежність необхідна для забезпечення довіри з боку юристів суміжних професій (напр., довіру адвокату з боку суддів), а також з боку клієнтів.

    Незалежність юридичної професії забезпечується:

    1) гарантуванням з боку держави і закріпленням цих гарантій в конституції або законах;

    2) справедливою системою організації юстиції, яка виключає будь-які необґрунтовані обмеження або втручання;

    3) неупередженим рішенням судових органів, тобто рішенням на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з чийого б то не було боку і з яких би то ні було причин;

    4) створенням умов для отримання громадянами правової допомоги з боку обраного або незалежного адвоката для захисту їх прав;

    5) підтриманням професійними юридичними організаціями професійних стандартів і етичних норм;

    6) взаємодією з урядовими та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя у процесі розробки національного законодавства та практики його застосування;

    7) наявність незалежних самоврядних асоціацій юристів, визнаних чинним законодавством і здатних забезпечити незалежність юридичної професії, захистити юристів від необґрунтованих обмежень і порушень та ін.

    Другий принципової міжнародної деонтологічної норми діяльності юриста при виконанні ним професійних функцій є службове несумісництва як умова забезпечення незалежності.

    Службове несумісництво означає неучасть судді, адвоката в комерційній або іншій діяльності, що відрізняється від його професії, і зобов'язує дотримуватися норм про службову несумісність, які прийняті суддями, адвокатами даної країни. Службовим несумісництва "Деонтологічний кодекс "визнає також заняття адвокатом адміністративної посади в органах юстиції, здійснення певних посадових обов'язків і функцій.

    Третя деонтологічна вимога працівника юридичної сфери, що є міжнародним, стандартом, гласність, але тільки там і тоді, коли це не заборонено. Юрист (суддя, адвокат та ін) зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційну інформацію, отриману в ході виконання ним своїх обов'язків. Згідно з «Пекінським правилами» при відправленні правосуддя щодо неповнолітнього повинні поважатися його права на конфіденційність на всіх етапах, щоб уникнути заподіяння шкоди через непотрібної гласності або шкоди репутації.

    Четверта вимога виражається в захисті юристом, наскільки можливо, інтересів клієнта як своїх власних, інтересів колеги і професії в цілому. Належне виконання юристом своїх професійних обов'язків відповідно до міжнародних деонтологическими вимогами створює необхідні умови для нормальної життєдіяльності суспільства.

    Перелічені та інші міжнародні деонтології-етичні норми і принципи, визнані в якості міжнародних стандартів, грунтуються на фундаментальному принципі - визнання і дотримання основних вдачу людини. Прийняття «Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» (1979). мало на меті здійснення правопорядку посадовими особами правоохоронних органів відповідно до принципів прав людини. Згідно «Кодексу» «кожен орган охорони правопорядку повинен нести відповідальність перед общественносгью і бути їй підзвітним», а кожна посадова особа, будучи частиною системи кримінального правосуддя, запобігати злочинам, вести боротьбу з ними.

    Поведінка посадових осіб з підтримання правопорядку має відповідати таким правилам:

    1) поважати і захищати гідність і права людини;

    2) застосовувати силу тільки в крайній необхідності і в тій мірі, в якій це потрібно для виконання їхніх обов'язків;

    3) зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру;

    4) проявляти обережність при збереженні та використанні інформації, яка відноситься до особистого життя інших осіб або може пошкодити їх інтересам і репутації;

    5) не здійснювати, чи не підбурювати або терпимо ставиться до катуванням та іншим нелюдським зверненнями та покарань, не виправдовувати їх винятковими обставинами або посиланнями на розпорядження вищих осіб;

    6) забезпечувати повну охорону здоров'я затриманих ними осіб, вживати заходів до надання їм медичної допомоги у разі необхідності;

    7) перешкоджати будь-яким актам корупції і не здійснювати самому таких актів;

    8) поважати закон і «Кодекс».

    Міжнародні стандарти в галузі професійної юридичної діяльності, складені відповідно до ст. 1 Загальної декларації прав людини «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», знайшли своє втілення в Конституції, інших нормативно-правових актах України, Дисциплінарних статутах працівників правоохоронних органів, Положеннях про дисциплінарних комісіях та ін Вони є моделлю для подальшого вдосконалення професійної майстерності юристів в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні.


    9. Національні стандарти професійної діяльності юристів та моральні кодекси
    професійної діяльності юристів

    Перелік моральних вимог, які висуваються до юристів окремих професійних груп, містяться також в національних етичних (деонтологічних) кодексах юридичних професій. До вітчизняних стандартів, що врегульовують фахову діяльність представників різних правничих професій варто віднести наступні:

    Установлені в Україні стандарти професійної етики юристів поширюються насамперед на діяльність правників, які вже набули відповідного статусу – адвоката, судді, прокурора тощо. Однак кандидати на ці посади також мають дотримуватися етичних кваліфікаційних вимог, готуючи себе до гідної фахової діяльності.