Навчальні матеріали
2. ПОНЯТТЯ ЯК ФОРМА МИСЛЕННЯ
1. Загальна характеристика поняття
Поняття з точки зору формальної логіки є найпростішою формою мислення. Це основа інтелектуальної діяльності, та універсальна одиниця, без якої неможливе мислення як таке. Мислити означає перш за все відображати світ за допомогою понять. Мислення можна розглядати як вміння оперувати поняттями.
Процес розслідування злочинів пов'язаний із поняттями, можливо, тісніше, ніж будь-яка інша діяльність людини. Кожний акт застосування норми права є, по суті, застосуванням загального поняття до конкретного випадку. Дослідити окреме соціально-правове явище, дати йому юридичну оцінку означає підвести дане явище під відповідне поняття права.
Поняття можна попередньо визначити як форму мислення, що відображає предмети думки в їх істотних ознаках. Для прикладу можна навести поняття "людина", "юрист", "справедливість".
Предмети думки – предмети або явища, про які мислить людина. Це в першу чергу предмети і явища матеріального світу. Проте мислення може бути спрямоване також і на думки про ці об'єкти (вічний двигун, абсолютна норма права, кентавр тощо).
Матеріальна та ідеальна дійсність багатоманітна. Її об'єкти більшою чи меншою мірою відрізняються один від одного. Наприклад, кожний злочин хоча б чим-небудь відрізняється від інших злочинів. Але разом з тим об'єкти мають також деякі спільні риси. Кожний злочин містить у собі певну небезпеку для нормального існування і розвитку суспільства. Деякі злочини мають багато спільних ознак, інші – ні. Оскільки один предмет має спільну ознаку з іншими предметами, він разом з ними утворює множину. Множина предметів – набір, сукупність, зібрання будь-яких об'єктів, що мають спільні для всіх ознаки. Ознаки множини притаманні всім її елементам (індивідам). Поряд з ними кожний елемент має також свої індивідуальні ознаки, що відрізняють його від інших елементів даної множини.
Подібність та відмінності існують як між окремими предметами думки, так і між їх множинами. Множини із спільними ознаками знову утворюють множину – множину множин, або множину більш високого порядку. Наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вбивство, наклеп і образа тощо утворюють множину злочинів проти особи. Ця множина має ряд ознак, спільних із державними злочинами, злочинами проти суду, військовими та іншими злочинами і складає разом з ними множину злочинів. Ця множина, у свою чергу, входить до складу ще більш загальної множини суспільно небезпечних діянь.
Тепер ми можемо дати більш точне визначення поняття. Поняття – мислене (ідеальне) відображення множини предметів думки як цілого або множини множин, що пов'язані спільними ознаками. Ми маємо тут на увазі не будь-які спільні та індивідуальні ознаки, а лише істотні. Істотними називаються такі ознаки предмета думки, кожна з яких необхідна, а їх сукупність достатня для того, щоб відрізнити даний предмет (або множину предметів) від інших і отримати відповіді на запитання: "що це таке?". Поряд з істотними ознаками предмет має також неістотні, тобто такі, які не виражають суті предмета.
Особливе значення мають юридичні поняття. Юридичні поняття є результатом пізнання правової дійсності, фіксують її основні ознаки, але їм притаманні всі ті властивості, котрі відрізняють усяке поняття. Поняття права мають особливий предмет відображення – державно-правові явища. Специфіка держави і права як особливих соціальних утворень обумовлюють і особливості юридичних понять. Нерозривний їх зв'язок з державою і правом є головною, істотною ознакою, яка визначає інші їхні характерні риси.
Багато юридичних понять мають своєрідну форму об'єктивізації – вони закріплюються у законодавстві. Такі поняття називають легальними. Поряд з ними широко використовуються і поняття, які у нормах права не зафіксовані. При використанні в юриспруденції вони набувають певної специфіки. Це стосується також понять логіки.
Як ми вже казали, поняття – одиниця мислення. Будь-яке міркування в кінцевому рахунку будується з понять. Але правильне, логічне міркування повинне бути визначеним, послідовним, несуперечливим і обгрунтованим. Якими ж повинні бути поняття, щоб з них можна було побудувати правильне міркування?
Перш за все ми повинні поставити перед поняттями вимогу визначеності. Інакше кажучи, кожне поняття, яке ми використовуємо, повинне бути чітким, зрозумілим, однозначним. Визначеними мусять бути і ті слова, що ми їх використовуємо для вираження понять. Одне й те ж слово може по-різному розумітись у різних сферах науки і практики. Так, наприклад, слово "гіпотеза" виражає різні поняття, тобто має кілька значень: це і наукове припущення, і частина юридичною норми (а саме, та, яка вказує на умови, за наявності яких ця норма права має діяти).
Для права вимога визначеності понять має особливе значення. Від точності юридичних понять значною мірою залежить не лише розробка теоретичних проблем права, але і застосування закону. Юристи постійно підкреслюють, що чим точніший закон, тим легше і краще його виконувати. Точність же законів визначається перш за все точністю понять, за допомогою яких вони виражені. Від якості понять великою мірою залежить і якість правоохоронної діяльності, додержання законності.
Отже, поняття характеризується, з одного боку, сукупністю його істотних ознак, а з другого – сукупністю всіх тих предметів думки, до яких воно відноситься. Це – основні логічні характеристики поняття.
Сукупність істотних ознак предмета, що мисляться у понятті, називають з м і с т о м п о н я т т я. Сукупність предметів, які мисляться у даному понятті, одержала назву л о г і ч н о г о о б с я г у п о н я т т я.
Розглянемо кілька прикладів. Зміст поняття "юрист" включає такі ознаки: наявність юридичної освіти (середньої або вищої) та праця в області юриспруденції. Обсяг цього поняття складається з усіх юристів – слідчих, суддів, прокурорів, нотаріусів, адвокатів тощо. Зміст поняття "логіка" складається з таких ознак: вона належить до області наукового знання, вивчає закони та структурні форми правильного мислення. Обсяг цього поняття містить два предмети думки: формальну логіку і діалектичну логіку.
Розкриття змісту поняття інколи буває досить складним. Наприклад, зміст поняття процесу правового мислення можна спробувати розкрити по таких взаємопов'язаних напрямках:
- через логічно витриману програму переходу від одного етапу до іншого;
- на основі аналізу засобів розумової діяльності, які використовуються, та підходів до задачі;
- на основі нарощування обсягу і підвищення достовірності інформації, яка використовується;
- шляхом аналізу руху до поглиблення висновків, підвищенню їх повноти і регулятивності.
Порівняємо тепер між собою кілька понять за змістом і за обсягом, наприклад:
Найширший зміст у першого з цих понять – воно має всі ознаки, притаманні решті понять, і, крім того, ще одну – "В.М.Корецький". Найвужчий зміст – у поняття "юрист". Але останнє поняття має найширший обсяг, тому що до його складу входять усі люди, яких можна назвати юристами. Обсяг же першого поняття містить лише одну людину – В.М.Корецького, який є видатним українським юристом.
Отже, зміст поняття звужується при переході від першого поняття до другого, від другого до третього і потім до четвертого. Обсяг же, навпаки, зростає. У першого поняття мінімальний обсяг, у останнього – максимальний. Обсяг першого поняття являє собою елемент множини видатних українських юристів, що в свою чергу може розглядатись як підмножина множини українських юристів, а цю останню можна трактувати як підмножину множини юристів.
З нашого аналізу випливає такий висновок: чим більше ознак складають зміст поняття, тим менше елементів містить його обсяг, і навпаки. Іншими словами, зміст і обсяг поняття обернено пропорційні одне одному. Цей закон і регулює відношення між основними характеристиками поняття.
Формальна логіка займається не конкретними поняттями, а досліджує поняття як таке, виявляє операції, які можна з ним здійснювати, правила цих операцій.
Звернемося до найпростіших операцій, які провадяться з поняттями – узагальнення та обмеження. Інколи в ході якої-небудь інтелектуальної дії необхідно розширити або, навпаки, звузити коло об'єктів, що розглядаються. Тоді і вдаються до названих операцій. Сенс їх досить простий, його легко пояснити за допомогою наведеного прикладу. Перехід від поняття "видатний український юрист В.М.Корецький" до поняття "видатний український юрист", від нього до поняття "український юрист" і потім до поняття "юрист" є узагальненням, протилежний процес – обмеженням. Для узагальнення того чи іншого поняття треба виключити яку-небудь з його ознак, і тоді ми одержимо більш широку множину предметів думки (перейдемо від підмножини до множини). При обмеженні поняття ми звужуємо коло об'єктів, які розглядаються, замість множини розглядаємо лише одну із його підмножин. Такий перехід здійснюється завдяки розширенню змісту вихідного поняття, для чого потрібно до наявних у нього ознак додати ще яку-небудь. Наприклад, обмежити поняття "діяння" можна, додавши до нього ознаку "умисне" – при цьому ми отримаємо підмножину умисних діянь.
Закон оберненого відношення змісту і обсягу понять діє лише у системі понять, котрі ієрархічно пов'язані одне з одним.
Дуже важливе значення для розслідування злочинів має кваліфікація злочину. З формально-логічної точки зору правильно кваліфікувати злочинне діяння означає дати чітку відповідь на запитання про те, елементом якої множини є дане діяння.
Можна говорити про програму кваліфікації злочину. Вона являє собою найбільш доцільну послідовність дій юриста, який провадить вибір кримінально-правової норми з числа суміжних норм, що передбачають деякі ознаки даного злочину. По суті така програма є алгоритмом вирішення вказаних вище проблем. Корисність логічних програм кваліфікації витікає з того, що вони вказують найефективнішу послідовність дій слідчого, прокурора або судді при кваліфікації злочину, забезпечуючи перевірку всіх ознак суміжних складів злочинів. Кваліфікація – це складна юридична операція, яка вимагає відповідної підготовки і додержання правил її проведення. Використання програми кваліфікації й означає виконання таких чітких правил. Точно осмисливши оптимальний логічний хід міркування, юрист виконує процес кваліфікації свідомо, з глибоким розумінням справи.
У юриспруденції інколи важливо мати можливість точно встановити, чи є певний об'єкт елементом даного поняття, і якщо таких елементів небагато, законодавець вказує обсяг цього поняття, тобто множину його елементів, дає відповідний вичерпний перелік.
2. Види понять. Відношення між поняттями
Поняття можна співставити одне з одним за обсягом і змістом. Відповідно їх можна поділити на кілька категорій. За обсягом поняття розпадаються перш за все на порожні і непорожні. Порожніми називаються поняття, в обсязі яких мисляться неіснуючі предмети. Прикладами слугують поняття "абсолютна норма права", "вічний двигун", "кентавр" тощо. Обсяги таких понять являють собою порожні множини, тобто множини, які не містять жодного елемента.
Непорожні – поняття, обсяги яких містять у своєму складі елементи. Вони у свою чергу підрозділяються на загальні та одиничні. Обсяг одиничного поняття – множина, що складається тільки з одного елемента (скажімо, "міністерство внутрішніх справ України", "Дніпро", "Чорне море" тощо). Обсяг загального поняття містить більше одного елемента ( "норма права", "вчинок" тощо).
До числа непорожніх відносяться і збірні поняття. У них група однорідних предметів мислиться як одне ціле (наприклад, "батальйон", "сузір'я", "бібліотека" і таке інше). Поняття може виступати як збірне або незбірне в залежності від контексту. Наприклад, якщо ми говоримо "група 105 зайняла перше місце за успішністю серед груп першого курсу", то тут поняття "група 105" виступає як одиничне і є збірним. Ми не можемо ознаку, яка приписується предмету ("група 105"), надавати кожному елементу цього предмета. Вираз "кожен член групи 105 зайняв перше місце за успішністю серед інших груп першого курсу" позбавлений сенсу. Якщо ж ми розглянемо вираз "група 105 пройшла медогляд", то тут наше поняття виступає як незбірне, оскільки це висловлювання рівнозначне такому: "кожен член групи 105 пройшов медогляд".
Щодо поділу понять на види за змістом, то можливі кілька класифікацій. По-перше, це поділ на конкретні та абстрактні поняття. Конкретними називаються поняття, у яких відображені окремі предмети або множини предметів (як матеріальні, так і ідеальні). До їх числа відносяться поняття "держава", "зброя", "крадіжка". Абстрактними називаються ті поняття, у яких мислиться не цілий предмет, а якась із ознак предмета, взята окремо від самого предмета. Ілюстраціями в даному випадку можуть слугувати "винність", "вартість", "блакить" тощо. Абстрактні поняття крім окремих властивостей предмета відображають і відношення між предметами (наприклад, "нерівність", "тотожність", "спорідненість" і т.ін.).
Далі, поняття можуть бути відносними і безвідносними. Кожне із відносних понять містить у своєму змісті ознаку, яка фіксує відношення одного предмета до іншого (наприклад, "позивач" – "відповідач", "злочин" – "покарання", "начальник" – "підлеглий" тощо). У змісті безвідносних понять така ознака відсутня ("юрист", "діяння", "справедливість" і т.інш.).
Виділення відносних понять відіграє важливу роль у пізнанні. Вивчення одного предмета неможливе у відриві від іншого, яке з ним пов'язане. Так, покарання прямо залежить від вчиненого злочину.
За змістом поняття також поділяються на позитивні і негативні. Позитивні характеризують у предметі наявність тієї чи іншої властивості або відношення. Прикладами можуть слугувати "осудність", "умисне діяння", "дія". Негативним називається поняття, яке вказує на відсутність у предмета думки певної властивості. Це, скажімо, поняття "неосудність", "неумисне діяння", "бездіяльність".
Всі поняття можна також поділити на порівнянні і непорівнянні. Порівнянними називають поняття, які мають деякі спільні ознаки, що дозволяють порівнювати ці поняття одне з одним. Ілюстраціями можуть бути "статут" та "інструкція", "договір" та "угода", "слухач" та "спортсмен". Непорівнянними називають поняття, що не мають спільних ознак, тому порівнювати їх неможливо. Наприклад, "норма права" і "рослина", "спекуляція"" і "невагомість", "метал" і "держава" тощо. Вони належать до різних, дуже віддалених одна від одної областей дійсності і не мають ознак, на основі яких їх можна було б порівнювати одне з одним.
Порівнянність понять має принципове значення для порівняльної правової науки. Звичайно, порівнянність обмежується певною сферою дослідження. Разом з тим не має сенсу порівнювати, наприклад, поняття "спадкове право" та "виборче право", хоча вони і мають спільну ознаку "право". Вони є непорівнянними, але довести це можна лише на основі теорії права. Важливе те, що у змісті правових понять, як правило, дається ознака належності до певного правопорядку, внаслідок чого, наприклад, не тільки можливе, але і корисне порівняння спадкового права в українському та угорському праві, права власності в українському та англійському праві тощо. Це стосується також порівняння понять, які відносяться до різних галузей права одного правопорядку, наприклад, порівняння цивільно-правової, господарсько-правової відповідальності та відповідальності у трудовому праві.
У логічних відношеннях можуть знаходитись лише порівнянні поняття. Поняття цієї категорії бувають сумісними і несумісними.
Сумісними прийнято називати поняття, обсяги яких повністю або частково співпадають. Обсяги несумісних понять – множини, які не мають жодного спільного елемента. Ці категорії понять у свою чергу поділяються на кілька видів. Крім того, тут мають місце цікаві і важливі з точки зору логічного аналізу відношення. Ми зупинимось на даному питанні докладніше. При цьому буде використано графічний метод опису відношень між поняттями, який враховує перш за все обсягові характеристики і тому зображає вказані відношення як певне розташування множин одна відносно одної.
Між сумісними поняттями А і В можливі відношення тотожності (рівнозначності), перетину (перехрещення) та підпорядкування. Поняття А і В тотожні (рівнозначні) одне одному, якщо кожен елемент множини А одночасно є елементом множини В і навпаки. В такому відошенні знаходяться, наприклад, поняття "злочин" (А) та "суспільно небезпечне кримінально каране винне діяння, вчинене суб'єктом злочину" (В), "вбивство" (А) та "насильницьке позбавлення життя" (В), "шахрайство" (А) та "заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довір'ям" (В) (сх. 1).
Схема 1
Якщо обсяг поняття В повністю входить до обсягу поняття А, то кажуть, що поняття В підпорядковане поняттю А (сх.2). Для прикладу можна навести такі поняття: "право" (А) та "кримінальне право" (В), "злочин" (А) та "шпигунство" (В),"захисник" (А) та "адвокат" (В) (сх.2).
Схема 2
Якщо у відношенні підпорядкування знаходяться два загальних поняття, то підпорядковуюче називається родом, підпорядковане – видом. Так, поняття "злочин проти особи" є видом по відношенню до поняття "злочин". Але разом з тим останнє поняття є родом по відношенню до поняття "вбивство". Якщо у відношенні підпорядкування знаходяться загальне та одиничне (індивідуальне) поняття, то загальне (підпорядковуюче) поняття є видом, а одиничне (підпорядковане) – індивідом. Це положення можна проілюструвати за допомогою понять "видатний український юрист" та "видатний український юрист В.М.Корецький".
Відношення перетину (перехрещення) між поняттями А і В має місце в тому випадку, коли їх обсяги частково співпадають одне з одним (сх.3). Можна навести такі приклади: "свідок" (А) і "родич" (В), "депутат" (А) і "юрист" (В), "офіцер" (А) і "капітан" (В).
Схема 3
Якщо порівнянні поняття А і В несумісні одне з одним, то вони можуть знаходитись у відношенні співпорядкування, суперечності або протилежності. У відношенні співпорядкування знаходяться поняття А і В, якщо їх обсяги входять до обсягу більш широкого родового поняття С, якому вони однаковою мірою підпорядковані. Множини співпорядкованих понять не мають спільних елементів. Змісти цих понять мають спільну родову ознаку, але відрізняються видовою. Наприклад, у такому відношенні знаходяться поняття "пограбування" (А) та "розбій" (В), обидва вони підпорядковані поняттю "злочин" (С). Інші приклади:"лейтенант" (А),"полковник" (В), "офіцер" (С); "лекція" (А), "семінарське заняття" (В), "навчальне заняття" (С) (сх.4).
Схема 4
Відношення суперечності має місце між такими несумісними поняттями А і В, множини яких виключають одна одну. Разом з тим обсяги цих понять вичерпують обсяг родового поняття С. При цьому нема жодного третього, проміжного поняття. Приклади: "пом'якшуюча обставина" (А) і "непом'якшуюча обставина" (В), "досвідчений працівник" (А) і "недосвідчений працівник" (В), "відмінник" (А) і "не відмінник" (В) (сх. 5).
Схема 5
Якщо два поняття – А і В – протилежні одне одному, то це означає, що їх обсяги повністю входять до обсягу поняття С, яке їх підпорядковує, але не вичерпують його весь (сх.6). Для прикладу можна взяти поняття "пом'якшуюча обставина" (А) і "обтяжуюча обставина" (В), "досвідчений працівник" (А) і "початкуючий працівник" (В), "відмінник" (А) і "двійочник" (В). В цьому випадку має місце третє, проміжне поняття, скажімо, "нейтральна обставина" (тобто "обставина, яка не має значення для визначення міри покарання"), "працівник із досвідом середнього рівня", "середній слухач".
Схема 6
У відношеннях тотожності, суперечності та протилежності можуть знаходитися не лише поняття, але і судження. З цими відношеннями пов'язані три з чотирьох основних законів логіки. Тому і при обговоренні логічних законів ми знову будемо розглядати дані відношення.
3. Дефініція та поділ поняття
Дефініція та поділ поняття є найважливішими операціями над поняттям.
Для того, щоб поняття було визначеним, воно повинне мати однозначний зміст та чітко обмежений обсяг. Зміст поняття встановлюють за допомогою логічної операції, яка носить назву дефініції (визначення) поняття. Юридичні дефініції є дуже важливим засобом, який забезпечує правильне і однотипне застосування норм права. Юристи постійно змушені уточнювати зміст понять, якими вони користуються. Звернемо увагу на те, що дефініція відіграє дуже важливу роль й у самій юридичній логіці. До речі, дефініція самого поняття "юридична логіка" є предметом дискусій.
Для того, щоб скласти логічну характеристику дефініції поняття, треба визначити її структуру. Дефініція складається з двох понять – визначуваного (або дефінієндума, який позначається Dfd) та визначального (або дефінієнса, який позначається Dfn). Визначуваним (дефінієндумом) називається те поняття, зміст якого треба розкрити, а визначальним (дефінієнсом) – те, за допомогою якого виконується це завдання.
Наведемо кілька прикладів дефініції поняття: "послідовність як принцип мислення – незмінність думки при повторенні, що забезпечує логічні зв'язки у міркуванні"; "касаційна скарга – скарга на вирок суду, що не вступив у законну силу"; "контрабанда – незаконне переміщення через державний кордон товарів, цінностей та інших предметів".
Тут визначуваними поняттями є "послідовність як принцип мислення", "касаційна скарга", "контрабанда", а визначальними відповідно – " незмінність думки при повторенні, що забезпечує логічні зв'язки у міркуванні", "скарга на вирок суду, що не вступив у законну силу" та "незаконне переміщення через державний кордон товарів, цінностей та інших предметів".
Нас будуть цікавити ті дефініції, які використовуються у праві. Це перш за все легальні дефініції, тобто такі, які наводяться безпосередньо у тексті правової норми. Як і всі інші, легальні дефініції поділяються на реальні та номінальні. Реальна дефініція – така, яка відображає істотні ознаки предмета, явища, і має на меті відрізнити визначуваний предмет від решти предметів, вказуючи на його відмінності. Номінальним же називається пояснення значення слова або терміну, що позначає дане поняття. Таким чином, реальні поняття відносяться до конкретних предметів, властивостей, процесів, множин предметів і виражають їх суть, а номінальні не поширюються на предмети або їх властивості, вони відносяться до їх позначень. Номінальні дефініції слугують досягненню домовленості про те, в якому значенні даний знак буде вживатись у даній мові. В цьому відношенні всі легальні дефініції є номінальними.
Але виникає запитання, чи існують також реальні легальні дефініції. Точніше, чи існують такі номінальні легальні дефініції, які можуть одночасно інтерпретуватись як реальні. У юриспруденції такі дефініції існують, і вони складають більшість. "чисто" номінальних значно менше. Для прикладу можна навести таку дефініцію: "Колективні утворення як суб'єкти цивільного права називаються юридичними особами". Наведені вище дефініції послідовності мислення, касаційної скарги та контрабанди є одночасно і номінальними, і реальними.
Існує ще одна класифікація дефініцій. Це явні та неявні дефініції. Явними називають такі, в яких встановлюються істотні ознаки визначуваного поняття і які мають вигляд Dfd = Dfn. Неявні дефініції – такі, в яких описуються певні відношення між визначуваними поняттями у деякому контексті. До числа явних дефініцій відносяться, зокрема, такі: "крадіжка – таємне заволодіння майном", "пограбування – відкрите заволодіння майном, вчинене без насильства або з насильством, не небезпечним для життя та здоров'я", "розбій – заволодіння майном, поєднане із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілих або із загрозою застосування такого насильства".
Основним видом явних дефініцій є дефініція через найближчий рід і видову ознаку. Цей логічний прийом полягає у відшуканні найближчого роду для визначуваного поняття і відмінних (характерних) ознак, які має тільки даний вид предметів і не мають інші види предметів, що входять до цього найближчого роду. Якщо позначити найближчий рід через А, а видову ознаку – через в, то можна цю дефініцію записати у символічній формі так: а = Ав. Якщо видових ознак кілька, використаємо для їх позначення букви в, с, d тощо. Тоді одержимо таку формулу: а = Авсd. Тут а = Dfd, Ав = Dfn (Авсd = Dfn).
Як приклади можна використати наведені вище явні дефініції понять крадіжки, пограбування та розбою. Всі вони підпорядковані одному спільному родовому поняттю заволодіння майном, але кожне з них відрізняється від інших притаманними тільки йому видовими ознаками.
Проте далеко не всі легальні дефініції мають таку форму. Порівняно часто юриспруденція користується генетичними дефініціями, в яких предмет визначається зазначенням способу утворення саме даного предмета і жодного іншого. Цей спосіб виступає як видова ознака. Із генетичною дефініцією ми зустрічаємось, зокрема, коли цивільний кодекс визначає договір таким чином: "Договір є укладеним, як тільки учасники досягнуть згоди щодо його змісту", тобто через визначення моменту його виникнення.
У законодавстві використовуються й інші дефініції, наприклад, дефініція через перелік, через наслідки, через зазначення прав і обов'язків учасників правовідношення, компетенцію органу тощо.
Найбільш поширеною є дефініція через найближчий рід та видову ознаку. Розглянемо правила цієї дефініції.
Перше правило – це вимога співмірності дефініції. Вона полягає в тому, що обсяг визначуваного поняття повинен бути еквівалентним обсягу визначального поняття. Цю вимогу вже виражено у формулі а = Ав. Визначуване і визначальне поняття повинні мати той самий обсяг і той самий зміст, тобто відображати той самий предмет або множину. Наприклад, дефініція "рецидивіст – особа, яка вчинила злочин після засудження за раніше вчинені злочини" задовольняє дане правило, є співмірною.
Порушення цього правила може бути подвійним. Можлива помилка надто широкого визначення – коли обсяг визначального поняття ширший за обсяг визначуваного, наприклад: "рецидивіст – особа, яка вчинила злочин". З іншого боку, іноді обсяг визначального поняття буває вужчим за обсяг визначуваного, тоді маємо помилку надто вузького визначення, скажімо, "рецидивіст – особа, яка вчинила тяжкий злочин після засудження за раніше вчинені злочини".
Друге правило полягає в тому, що дефініція не повинна містити у собі кола. Прийнято казати, що дефініція містить у собі коло, якщо при визначенні поняття ми вдаємося до іншого поняття, яке, у свою чергу, визначається за допомогою першого. Наприклад: "кримінальне право регулює відношення, передбачені кримінальним законом". Тут визначальне поняття ("відношення, передбачені кримінальним законом") не розкриває зміст визначуваного ("кримінальне право"), а просто повертає нас до нього.
Згідно з третім правилом, дефініція має бути чіткою і однозначною. Визначальне поняття повинне містити істотні ознаки і не обмежуватися неістотними. До нього не повинні входити неоднозначні вирази, що дозволяють різні тлумачення. У дефініціях неприпустимі метафори, порівняння й інші художньо-образні засоби. Звичайно, афористичні конструкції типу "піхота – цариця полів", "Бразилія – країна несподіванок" цілком прийнятні у деяких контекстах, проте як дефініцію їх використовувати не можна, оскільки вони жодною мірою не виконують функцію цієї логічної операції.
Якщо ми визначаємо поняття через такі терміни, що самі потребують дефініцій, то робимо помилку, яка отримала назву дефініції невідомого через невідоме. Ось приклад такої помилки: "індетермінізм – філософська течія, протилежна детермінізму".
Останнє основне правило дефініції каже: "Дефініція по можливості не повинна бути негативною". Воно випливає з основної мети дефініції, яка повинна відповідати на запитання про те, чим є визначуваний предмет, які істотні ознаки він має. Негативна дефініція вказує лише на ознаки, що не належать предмету і дає дуже мало інформації про визначувані предмети, наприклад: "кримінальне право – це не цивільне право", "свідок – не потерпілий" тощо.
Проте дане правило має винятки. Воно не поширюється на дефініцію таких понять, як, наприклад, "безбожник" ("безвірник"). У даному випадку дефініція містить саме негативну ознаку. Безбожник (безвірник) – людина, яка не вірить в бога.
Тепер розглянемо питання про поділ поняття. Це операція, яка полягає у розкритті логічного обсягу родового поняття шляхом його розчленування на обсяги видових (множини на підмножини), що входять до його складу. Так, наприклад, шляхом поділу поняття "юридичний факт" на подію та дію ми встановлюємо обсяг даного поняття.
Родове поняття, над яким здійснюється операція поділу, називається діленим. Видові поняття, здобуті внаслідок її, одержали назву членів поділу. Ознака, з урахуванням якої здійснюється встановлення видів діленого поняття (підмножин діленої множини), називається основою, або підставою поділу. Вона визначається метою поділу.
Основні види поділу понять – поділ за видозміною ознаки (простий поділ) та дихотомічний поділ. Класифікація як логічна операція тотожна поділу. Вона широко використовується у праві.
Суть простого поділу можна пояснити на такому прикладі. Скажімо, за Кримінальним кодексом України до основних видів покарання відносяться: позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю, штраф, громадський осуд, конфіскацію майна, позбавлення військового або спеціального звання та позбавлення батьківських прав.
При дихотомічному поділі основою слугує наявність або відсутність у елементів даної множини певної ознаки. Ділене поняття А поділяється на поняття В і не-В, які повністю вичерпують обсяг поняття А. Ця операція має місце, якщо ми поділяємо діяння на умисні та неумисні, договори на оплатні та безоплатні, підсудних на винних та невинних тощо.
Дихотомічний поділ дозволяє послідовно і швидко звузити коло предметів, серед яких знаходиться той предмет, що нас цікавить. Він широко використовується у практиці розслідування злочинів. Так, скажімо, якщо скоєно вбивство, то з'ясовують, хто був зацікавлений у смерті потерпілого, потім з їх числа виділяють тих, хто міг скоїти даний злочин і виключають із списку підозрюваних тих осіб, які такою можливості не мали, і так далі.
Поділ поняття має свої правила. Першим є правило співмірності. Воно вимагає, щоб сума членів поділу дорівнювала діленій множині. Кожен предмет, який належить діленій множині, повинен ввійти до однієї з утворених підмножин. Якщо початкова множина більша, ніж сума одержаних у результаті поділу підмножин, то має місце помилка неповного поділу. Можлива також помилка поділу із зайвими членами. Так, поняття "1 курс" (якщо він складається з шести груп) можна неправильно поділити на групи 101, 102, 103 і 104 або на групи 101, 102, 103, 104, 105, 106 і 107. У першому випадку ми маємо неповний поділ, у другому – поділ із зайвим членом.
Друге правило ставить умову, що поділ повинен здійснюватися лише за однією основою. Про порушення цього правила йдеться в одній старовинній українській комедії. Тут виведено персонажа, який, потрапивши на ярмарок, так розповідав про свої враження: "Господи Боже мій, чого тільки нема на тому ярмарку! Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, торговці усякі... Так що якби у кишені було хоч тридцять карбованців, то і тоді б не закупити всього ярмарку".
Згідно з третім правилом, члени поділу мають виключати один одного. Приклади помилкових поділів: "слухачі поділяються на відмінників, спортсменів і третьокурсників", "війни бувають справедливими, несправедливими та світовими", "солдати поділяються на рядових, єфрейторів та бувалих солдат". Тут змішано різні основи поділу.
Четверте правило полягає в тому, що поділ повинен бути безперервним. Іншими словами, не закінчивши поділ родового поняття, не можна переходити до поділу видових понять. Наприклад, серед прав громадянина України можна виділити право на освіту, право на судовий захист, право на житло, а останнє поділити на право мати квартиру і право мати у приватній власності житловий будинок. Але не слід поділяти дане поняття таким чином: "громадянин України має право на освіту, право на судовий захист і право мати у приватній власності житловий будинок".
П'яте і останнє правило висуває вимогу точності й чіткості основи поділу. Ознака, за якою поняття поділяється на види, повинна бути достатньо визначеною. У протилежному випадку і поділ буде незрозумілим. Таким був би поділ наук на складні і нескладні, цікаві і нецікаві тощо.
ЛІТЕРАТУРА
Основна
- Вандишев В.М. Логіка. Основні поняття і принципи: навчальний посібник. К: Кондор - Видавництво, 2016. 300 с.
- Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. К.: Знання, 2011. 262 с. Шифр Ю4 Ж592.
- Карамишева Н.В. Логіка (Теоретична і прикладна): навчальний посібник. К: Знання, 2011. 455 с.
- Конверський А.Є. Традиційна логіка. Підручник для студентів навчальних закладів вищої освіти усіх спеціальностей. - К.: Центр учбової літератури, 2019. 452 с.
- Конверський А. Є. Логіка: підручн. для студ. юрид. фак-тів ВНЗ. К.: ЦУЛ, 2012. 335 с. Шифр Ю4 К64.
- Логіка для правознавців : навч. посіб. / [О. О. Бандура, О. І. Гвоздік, В. М. Кравець, Р.В. Михайленко та ін.]. К.: Національна академія внутрішніх справ, 2016. 144 с.
- Логіка: Навчальний посібник / С. В. Сторожук, І. М. Гоян, І. С. Матвієнко. К.: Вадекс, 2020. 370 с.
- Мозгова Н.Г. Логіка: навчальний посібник. К.: Каравела, 2011. 247с. Шифр Ю4 М747.
- Павлов В.І. Логіка у запитаннях, відповідях і аргументаціях. К.: Центр учбової літератури, 2008. 408 с.
- Хоменко І.В. Логіка: теорія і практика. К.: Центр учбової літератури, 2022. 378 с.
- Щербина О. Ю. Логіка для юристів : курс лекцій / О. Ю. Щербина. – вид. 2-ге, допов. і перероб. К. : Юридична думка, 2009. 264 с.
- Гвоздік О. Формальні та неформальні аспекти логіки розслідування. Філософські та методологічні проблеми права. 2021. №2 (22). С. 56-63.
- Гнатюк Я.С. Некласична логіка: Курс лекцій із практикумом. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2014. 191с. Шифр Ю4 Г560.