ТЕМА № 9: СУДОВІ ВИТРАТИ

ПЛАН

  1. Поняття та види судових витрат.

  2. Попереднє визначення суми судових витрат. Забезпечення та попередня оплата судових витрат.

  3. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати.

  4. Поняття судового збору.

  5. Види та характеристика витрат, пов’язаних з розглядом справи.

  6. Розподіл судових витрат між сторонами.

 

  1. Поняття та види судових витрат

Інститут судових витрат безпосередньо впливає на можливість реалізації особою права на звернення до суду та отримання судового захисту і може розглядатися в принципі як встановлене законодавством обмеження доступності правосуддя. Разом з тим, якщо розмір судових витрат є розумним, то наведений інститут можна розглядати як своєрідний «фільтр», що утримує від необґрунтованого звернення до суду. Наведене випливає з Рекомендації щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, відповідно до якої прийняття до провадження не повинно оговорюватися сплатою стороною державі якої-небудь грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно справи, яка розглядається. Тією мірою, якою судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід по можливості скоротити або анулювати[1].

Конституція України гарантує право оскарження в судовому порядку дій чи бездіяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. ст. 55). Однак, право на судовий захист не є абсолютним правом. Його реалізація може бути зумовлена певними законодавчими обмеженнями або дотримання необхідних умов. Так, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що за подання позовної заяви до суду а також іншої заяви, передбаченої процесуальним законом, справляється судовий збір. Недотримання цієї умови є підставою залишення позовної заяви без руху та навіть її повернення. Виходячи з наведеного, реалізація права особи на судовий захист і інститут судових витрат є взаємозалежними процесуальними категоріями, які перебувають у тісному взаємозв’язку.

Під поняттям судових витрат належить розуміти сукупність витрат, що виникають у зв’язку з розглядом справи в порядку цивільного судочинства.

Інститут судових витрат безпосередньо впливає на можливість реалізації права особи на справедливий суд і виступає як установлене законодавством обмеження доступності правосуддя. У зв’язку з цим першочерговим завданням законодавця є встановлення такого розміру судових витрат, який буде об’єктивно зумовленим і розумним, з одного боку, та утримує особу від подання необґрунтованого позову, з іншого. Основна мета таких дій – запобігання зловживань учасниками процесу у сфері необґрунтованого завищення розміру судових витрат і правове регулювання питань розумності судових витрат.

З приводу того, що належить розуміти під розумністю судових витрат, зазначається, що це передбачає встановлення судом у межах граничних розмірів об’єктивно необхідних витрат у такому розмірі, який є оптимальним і виправданим щодо конкретної особи, та з урахуванням конкретних обставин справи з метою забезпечення збалансованості інтересів і запобігання зловживанню правом.

Отже, судові витрати – це інститут цивільного процесуального права, що встановлює витрати (грошові суми), які несуть учасники справи у зв’язку з розглядом і вирішенням справи в цивільному судочинстві. Сукупність норм, які регулюють питання щодо судових витрат, є інститутом загальної частини цивільного процесуального прав. Їх дія поширюється на всі стадії цивільного процесу та на всі види проваджень.

У цивільному судочинстві інститут судових витрат виконує подвійну роль. З одного боку, судові витрати виконують компенсаційну (відновлювальну) функцію, включаючи відшкодування витрат по здійсненню правосуддя та відшкодування витрат інших учасників процесу у зв’язку з їх участю у справі. Так, за рахунок судових витрат компенсуються витрати, яких зазнає держава у зв’язку з відправленням правосуддя в цивільних справах, а також витрати добросовісних суб’єктів цивільних правовідносин. Утім, судові витрати лише частково компенсують ті видатки, яких зазнає держава на здійснення правосуддя, що обумовлюється доступністю судового захисту. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Крім того, відповідно до положення ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються виключно з Державного бюджету України, належать видатки на судову владу. Виділені кошти, що є прямими витратами держави на правосуддя, витрачаються на виплату заробітної плати суддям і персоналу судів, утримання та ремонт приміщень, придбання устаткування та інвентарю, задоволення потреб у канцелярських виробах, покриття поштових витрат і на інші цілі.

З іншого боку, вони виконують попереджувальну (превентивну) функцію, будучи фактором, який стримує необґрунтовані звернення осіб до суду та зловживання процесуальними правами і необґрунтованого ухилення від виконання цивільно-правових, сімейних, трудових та інших обов’язків. Тобто інститут судових витрат є своєрідним фільтром, що утримує від необґрунтованого звернення до суду.

Цивільне процесуальне законодавство покладає на сторони і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, обов’язок з оплати судових витрат. Це обумовлюється не лише бажанням держави частково компенсувати витрати, пов’язані зі здійсненням судами правосуддя в цивільних відносинах, але й попередженням подання необґрунтованих позовів, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов’язків, передбачених законом або укладеним договором, і сприянням усуненню порушень прав і законних інтересів сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати – це судовий збір і витрати, пов’язані з розглядом справи.

У свою чергу, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Можна виділити чотири стадії регулювання судових витрат:

  • внесення - визначається фактичне витрачання суб’єктом грошових коштів (сплата судового збору, гонорару адвокату тощо);
  • визначення - здійснюється перевірка судових витрат судом з погляду їх дійсності, належності та допустимості;
  • розподіл - з’ясовується, з якої сторони судові витрати будуть стягнуті;
  • стягнення - визначається порядок стягнення судових витрат (момент стягнення, спосіб).

  1. Попереднє визначення суми судових витрат. Забезпечення та попередня оплата судових витрат

Звертаючись до суду із заявою щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи у суді. Так, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява має містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи має зазначатися у відзиві на позов згідно п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України.

При цьому, попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Але такий розрахунок не має значно відрізнятися від остаточної суми витрат, чи така різниця має бути обґрунтована (див. частини 4,5 ст. 141 ЦПК України – прим. укладача). Розмір заявлених сторонами судових витрат суд з’ясовує уже у підготовчому засіданні (ст. 197 ЦПК України).

Попередній розрахунок судових витрат подається у довільній формі – він може міститись у тексті позовної заяви чи відзиву, так і бути доданий до них у вигляді окремого процесуального документа.

Правило, встановлене у ч. 2 ст. 134 ЦПК України про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору, сформульоване як право, а не обов’язок суду.

Суд оцінює попередні розрахунки судових витрат, поданих сторонами разом з позовом та відзивом на позов, також ураховує заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті (які відповідач може викласти у відзиві на позов згідно ст. 178 ЦПК України) та робить висновок щодо суми внеску з урахуванням розумності, обґрунтованості та пропорційності цих судових витрат.

Суд, керуючись завданнями судочинства (ст. 2 ЦПК України), задля своєчасного та ефективного розгляду справи може за власною ініціативою визначити орієнтовну суму судових витрат. Так, в ухвалі про витребування доказів суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із поданням відповідних доказів (ч. 11 ст. 84 ЦПК України). В ухвалі про огляд доказів за їх місцезнаходженням суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із таким оглядом (ч. 9 ст. 85 ЦПК України). При цьому він може керуватися власним розрахунком суми відповідних витрат. Зазначимо також, що згідно п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/2189/18).

Забезпечення судових витрат – новела ЦПК України. Воно має запобігти можливим зловживанням правом на позов (якщо підстави для судового захисту відсутні).

Згідно ч. 1 ст. 135 ЦПК України суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу.

Застосування цього інституту судом можливе при дотриманні основних засад цивільного судочинства, зокрема пропорційності, розумності строків розгляду справи судом, неприпустимості зловживання процесуальними правами та завданням цивільного судочинства.

Крім того, попередня оплата судових витрат, передбачена ч. 2 ст. 134 ЦПК України, має запобігти необґрунтованим клопотанням про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням. Так, згідно ч. 2 ст. 135 ЦПК України суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією. Якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом у рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду, – сторони в рівних частках.

Якщо сторона, на яку ухвалою покладено обов’язок забезпечення чи попередньої оплати судових витрат не виконала цей обов’язок, суд вправі відхилити відповідне клопотання або скасувати раніше постановлену ухвалу.

Як спеціальний захід забезпечення судових витрат передбачено можливість депонування коштів з боку позивача на користь відповідача для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи. Цей захід також направлено на запобігання зловживанням процесуальними правами, зокрема правом на позов.

Зазначене забезпечення може застосовуватися за наявності хоча б однієї з таких двох умов, зазначених у ч. 4 ст. 135 ЦПК України:

1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або

2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду - про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому ст. ст. 141, 142 ЦПК України. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше п’яти днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.

Згідно п. 10 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду.

  1. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Також, відповідно до ч. 3 зазначеної статті, суд може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до ст. 257 ЦПК України залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

У ст. 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

В цьому аспекті, при визначенні майнового стану особи суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім’ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

Процесуально-правовий статус сторони – це не тільки обов’язок по сплаті та відшкодуванню судових витрат, а і можливість їх зменшення, відстрочення, розстрочення або і звільнення взагалі від їх оплати. Такі можливості продиктовані необхідністю забезпечення доступності правосуддя, врахування економічних чинників і соціального становища особи.

Як вже було зазначено, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати враховуючи майновий стан сторони. У клопотанні про відстрочення (розстрочення) сплати збору сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази. Такими доказами можуть бути документи про рівень доходу позивача; документи про заборгованість перед іншими особами, наприклад, за комунальні послуги; документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження; документи про наявність утриманців тощо. Клопотання подається разом з позовною заявою. В іншому випадку у суду не буде підстав для відстрочення або розстрочення і він зобов’язаний буде залишити позовну заяву без руху.

Враховуючи майновий стан сторони, суд також має право зменшити розмір судових витрат або взагалі звільнити особу від обов’язку їх сплати (ч. 3 ст. 136 ЦПК України).

Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява залишається без розгляду. Натомість, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення, витрати стягуються за судовим рішенням у справі. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов’язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.

Результати розгляду питання про відстрочку та розстрочку судових витрат, можливість зменшення їх розміру або звільнення особи від їх оплати вирішуються відповідною ухвалою суду. Суд своєю ухвалою має право відстрочити або розстрочити сплату судового збору на чітко встановлений строк, однак не більше як до моменту ухвалення судового рішення у даній справі. Якщо в установлений ухвалою суду строк всі судові витрати не будуть сплачені, заява залишається без розгляду або порядок стягнення таких витрат визначається у судовому рішенні, у випадку, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до моменту ухвалення цього рішення (ч. 2 ст. 136 ЦПК України).

  1. Поняття судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

У ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» вказано, що судовий збір справляється:

  • за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства;
  • за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
  • за видачу судами документів;
  • у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Водночас, у ч. 2 ст. 3 Закону закріплені перелік процесуальних документів, при поданні яких до суду судовий збір не справляється (наприклад, заяви про винесення додаткового судового рішення; заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою; заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; заяви про видачу обмежувального припису; заяви, апеляційної та касаційної скарг про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. У ч. 2 ст. 4 Закону зазначені розміри ставок судового збору для кожного конкретного випадку.

Слід звернути увагу, що у ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» закріплене положення про застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі. Очевидно, це зроблено для заохочення учасників судового процесу користуватися можливостями ЄСІКС (Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи – ст. 14 ЦПК України).

Категорії осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначені у ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу. При цьому:

  • сплата судового збору за допомогою електронного платіжного засобу оформляється квитанцією платіжного термінала, чеком банкомата, сліпом або іншими документами за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі;
  • сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов’язкові реквізити касового документа;
  • за подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати;
  • за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

  1. Види та характеристика витрат, пов’язаних з розглядом справи

Витрати, пов’язані з розглядом судової справи, є видом судових витрат, розмір яких визначається, виходячи з фактично понесених витрат при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи.

Вони поділяються на такі види:

  • витрати на професійну правничу допомогу;
  • витрати, що виникають у результаті залучення свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів і проведення експертизи;
  • витрати, пов’язані з вчиненням процесуальних дій щодо витребування доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів;
  • витрати, що виникають у результаті вчинення інших процесуальних дій, потрібних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов’язані із наданням професійної правничої допомоги адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Про це також зазначається і в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зокрема, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Розглядаючи питання щодо розподілу судових витрат, Верховний Суд роз’яснив, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат; визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами; розподіл судових витрат між сторонами. Отже, витрати на професійну правничу допомогу, як і інші судові витрати, повинні розподілятися між сторонами судового провадження. З метою справедливого розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, включаючи його гонорар за здійснення представництва в суді та надання іншої правничої допомоги у справі (підготовка до її розгляду, збір доказів тощо), а також оплата послуг помічника адвоката встановлюються відповідно до умов угоди про надання правничої допомоги та на основі доказів, що підтверджують факт надання саме такого обсягу послуг, виконаних робіт та їх ціни; розмір коштів, що підлягають сплаті як компенсація фактичних витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги у даній справі, визначаються відповідно до умов договору про надання правничої допомоги на основі належних доказів, які підтверджують факт здійснення зазначених витрат. Така правова позиція Верховного Суду щодо детального роз’яснення та трактування змісту витрат на професійну правничу допомогу ще раз наголошує на важливості визначення обґрунтованого, розумного та співмірного розміру судових витрат (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21)[2].

Наступним видом витрат, пов’язаних з розглядом справи, є витрати сторін та їхніх представників, пов’язані з явкою до суду. Цей вид витрат охоплює витрати, які сторони та їхні представники несуть у зв’язку з потребою переїзду до іншого населеного пункту для участі у судовому розгляді та наймання житла. З метою попередження штучного та необґрунтованого завищення вказаних витрат на законодавчому рівні встановлені граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом справ (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»)[3]. Зокрема зазначається, що витрати у зв’язку з необхідністю переїзду до іншого населеного пункту та за наймання житла не можуть бути вищі, ніж передбачені законом норми відшкодування витрат на відрядження.

До витрат, пов’язаних з явкою до суду, також відносяться компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Вони виплачуються стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація у цивільних справах за втрачений особою заробіток обчислюється погодинно пропорційно до середньої заробітної плати цієї особи. У цілому загальний розмір виплат не може перевищувати суму, яка розрахована за відповідний час, виходячи із трикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За відрив від звичайних занять граничний розмір обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичну кількість годин відриву від звичайних занять особи.

І ще один різновид витрат, пов’язаних з розглядом справи – це витрати, що виникають у результаті залучення або виклику свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведення експертиз (ст. 139 ЦПК України).

Так, свідок має право на відшкодування витрат, що пов’язані з його переїздом до населеного пункту, в якому знаходиться суд, і наймом житла та виплату компенсації за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Щодо експерта, спеціаліста чи перекладача, то вони отримують відповідну винагороду за виконану роботу, пов’язану з даною справою у тому випадку, якщо така робота не входить до їхніх службових обов’язків. Винагорода залученим судом експертам, спеціалістам, перекладачам або особам, які надали докази на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суддя поклав такий обов’язок, або самим судом за рахунок суми тих коштів, які внесені для забезпечення судових витрат (ч. 4 ст. 139 ЦПК України).

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 6 ст. 139 ЦПК України). Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У цивільному судочинстві виділяють також витрати, пов’язані з учиненням таких процесуальних дій, як витребування доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів і вчинення інших дій, необхідних для розгляду судової справи (ст. 140 ЦПК України). Відповідно до цього, особи, які надали докази на вимогу суду, вправі вимагати виплати грошової компенсації понесених витрат у зв’язку із наданням цих доказів. Розмір такої грошової компенсації визначає суддя, виходячи з наданих доказів, підтверджуючих понесення відповідних витрат.

Якщо за специфікою й обставинами справи необхідно провести огляд доказів за місцем їх знаходження, вжити заходів щодо забезпечення доказів або вчинити інші дії, пов’язані з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, то розмір таких витрат установлює суд на основі наданих договорів, рахунків та інших доказів. Кабінетом Міністрів України встановлено граничний розмір компенсації витрат, які пов’язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням і вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду та вирішення справи. У вищезгаданій постанові Кабінету Міністрів України № 590 зазначено, що такі витрати не можуть перевищувати 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

 

  1. Розподіл судових витрат між сторонами

З метою ефективного захисту та відновлення порушених прав цивільне процесуальне законодавство містить інститут розподілу та відшкодування судових витрат. Розподіл судових витрат – це дії суду щодо визначення особи, яка зобов’язана відшкодувати витрати, які виникли у справі. Суд зобов’язує сторону відшкодувати іншій стороні понесені судові витрати залежно від розміру задоволених позовних вимог. Розмір цих витрат суд установлює на підставі поданих сторонами доказів.

Цивільне процесуальне законодавство визначає, що судовий збір справляється сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Що стосується розподілу інших судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, то вони розподіляються так:

  • у разі задоволення позову судом - на відповідача;
  • у разі відмови в позові - на позивача;
  • у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд повинен урахувати багато чинників, а саме:

  • чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;
  • чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
  • поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
  • дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У цивільному судочинстві передбачена можливість компенсації судових витрат за рахунок держави. Так, у разі, якщо сторону, на користь інтересів якої ухвалено судове рішення, звільнено в силу закону від сплати судових витрат, то з другої сторони підлягають стягненню судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволених чи відхилених позовних вимог. Інша частина судових витрат компенсується за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. У випадку звільнення від оплати судових витрат обох сторін такі витрати компенсуються також державою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так само відшкодовуються судові витрати, понесені відповідачем у разі залишення позовних вимог без задоволення, закриття провадження у цивільній справі або залишення без розгляду позову позивача, якого звільнено від сплати судових витрат (ч. 6, 7 ст. 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; у межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову (ч. 11 ст. 141 ЦПК України).

Стаття 142 ЦПК України визначає особливості розподілу судових витрат у випадку визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Так, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 % судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Відмова позивача від позову позбавляє його права на компенсацію понесених ним витрат. Додатково з такого позивача можуть бути стягнені витрати відповідача на підставі відповідної заяви останнього. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат (ч. 4 ст. 142 ЦПК України).

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За загальним правилом питання щодо розподілу судових витрат вирішуються судом у резолютивній частині судового рішення. Не врегулювання даного питання є підставою прийняття додаткового судового рішення.

Частиною 6 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених ч. ч. 3–5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 ЦПК України (у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони).


Укладач: доцент кафедри цивільно-правових дисциплін ННІПП НАВС кандидат юридичних наук Ольга ВЕРЕНКІОТОВА


[1] Рекомендація № R (81) 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року. URL: https://court.gov.ua

[2] Постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 URL: https://reyestr.court.gov.ua

[3]Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». URL: https://zakon.rada.gov.ua