ТЕМА № 4: ПРАВОВИЙ СТАТУС УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

ПЛАН

  1. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, їх класифікація.

  2. Склад суду. Визначення складу суду.

  3. Склад учасників справи. Права та обов’язки учасників справи. Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність.

  4. Поняття сторін в цивільному процесі. Характеристика процесуальних прав та обов’язків сторін.

  5. Поняття та види третіх осіб у судовому процесі.

  6. Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

  7. Представники. Участь у справі представника.

  8. Інші учасники судового процесу.


  1. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, їх класифікація

Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин – це учасники цивільних процесуальних правовідносин. За загальним правилом, ними є різні, за своєю юридичною природою, суб’єкти, які наділені відповідними процесуальним правами та обов’язками, мають неоднакову заінтересованість у справі, тому їх поділяють на кілька груп:

1) суд;

2) учасники справи;

3) представники;

4) інші учасники судового процесу.

Обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд.

ЦПК України (в ред. від 03.10.2017) у главі 4 до учасників судового процесу відносить:

  • учасників справи – ними, відповідно до ст. 42 ЦПК України, є сторони (позивач та відповідач) і треті особи (які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та ті, які не заявляють вимог щодо предмета спору). При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник; у справах окремого провадження – заявники та інші заінтересовані особи. Окрім цього, участь у справі можуть також брати органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, Уповноважений Верховної Ради з прав людини або його представник, прокурор, НАЗК);
  • представників – відповідно до ст. 60 ЦПК України ними можуть бути адвокат або законний представник (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники або інші особи, передбачені законом);
  • інших учасників судового процесу – відповідно до ст. 65 ЦПК України ними є: помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст.

  1. Склад суду. Визначення складу суду

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених ч. 2–4 ст. 23 ЦПК України (ч. 1 ст. 23 ЦПК України).

Справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу) (ч. 2 ст. 23 ЦПК України).

Справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються: 1) якщо місце арбітражу знаходиться на території України – апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу; 2) якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України – апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ (ч. 3 ст. 23 ЦПК України).

Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються Вищим антикорупційним судом (ч. 4 ст. 23 ЦПК України).

Апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) (ч. 1 ст. 24 ЦПК України).

Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції (ч. 2 ст. 24 ЦПК України).

Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в апеляційному порядку переглядаються Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (ч. 3 ст. 24 ЦПК України).

Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій (ст. 25 ЦПК України).

За загальним правилом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства:

1) керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків;

2) спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу;

3) вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку;

4) розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов’язків, про що постановляє ухвалу (частини 2–5 ст. 214 ЦПК України).

Водночас, слід зауважити, що у випадках, встановлених ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Так, відповідно до ст. 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом. Не включаються до списків присяжних громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного; 3) які мають незняту чи непогашену судимість; 4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя; 5) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення; 6) громадяни, які досягли 65 років; 7) особи, які не володіють державною мовою.

Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Якщо суддя не згодний з прийнятим рішенням, він може викласти свою власну окрему думку письмово (викласти власні міркування з приводу цивільної справи, що розглядається). Про наявність такої думки повідомляють учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ст. 35 ЦПК України). Наведене положення процесуального законодавства поширюється і на присяжних.

У своїй професійній діяльності суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень з приводу цивільної справи, яка перебуває в його провадженні. Порушення цього правила може вплинути на упередженість судді, призвести до ухвалення незаконного чи необґрунтованого рішення. Судді на момент розгляду справи повинні утримуватися від публічного прогнозування кінцевого результату вирішення цивільної справи.

Гарантіями професійного статусу суддів є:

  • встановлення особливого порядку їх обрання та притягнення до відповідальності;
  • недоторканність та імунітет судді;
  • незмінюваність суддів;
  • встановлений процесуальний порядок здійснення судочинства в цивільних справах;
  • таємність ухвалення судового рішення;
  • відповідальність за неповагу до судді;
  • заборона стороннього втручання у здійснення правосуддя;
  • право на особисту безпеку, безпеку членів сім’ї тощо.

У цивільному судочинстві процесуальний статус судді визначається залежно від тих завдань і функцій, які він повинен виконати на певних стадіях провадження у цивільних справах. У ЦПК України реалізація процесуальних повноважень здійснюється суддею-одноособово, суддею у складі колегії суддів, суддею-головуючим, суддею-доповідачем. У всіх випадках суддя діє від імені суду.

Для здійснення своєї професійної діяльності судді наділяються правами й обов’язками, які закріплені в Конституції України, Законі України «Про судоустрій та статус суддів», ЦПК України. Процесуальні права й обов’язки судді характеризують його повноваження, які визначають його процесуальний статус, взаємовідносини з учасниками судового процесу. Реалізація суддею своїх процесуальних повноважень впливає на рух, розвиток і завершення судового процесу.

Відвід (самовідвід) судді у цивільному судочинстві. Досягнення мети і завдань цивільного судочинства можливе лише тоді, коли у ньому буде забезпечено участь об’єктивного, неупередженого та незалежного судді (суду). Наявність інституту відводу (самовідводу) заінтересованих у справі суддів є процесуальною гарантією справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, забезпечує усунення з процесу будь-якого упередженого ставлення з боку судді до учасників судового процесу. З іншого боку, відвід (самовідвід) суддів є не лише процесуальним механізмом, а й цивілізованим способом захисту суддів від впливу на них різних зовнішніх факторів. Учасники справи мають право заявити відвід: секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу, які беруть участь у справі. Вказані суб’єкти цивільного процесу можуть заявити самовідвід за наявністю передбачених у ЦПК України підстав.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені у статтях 36, 37 ЦПК України.

Відвід – це висловлена учасником (учасниками) судового процесу обґрунтована і мотивована заява про недовіру судді (суду) у вчиненні ним процесуальної діяльності, пов’язаної з здійсненням правосуддя у цивільній справі. Вона повинна ґрунтуватися на підставах, за наявності яких суддя не може брати участь у розгляді судової справи і підлягає відстороненню від процесу за власною ініціативою (самовідвід) або за заявою учасника судової справи.

Самовідвід судді (суду) це не шлях для ухилення судів від розгляду справ. Це одне із цивілізованих рішень, які допомагають уникнути протиріч між заінтересованістю окремих осіб суду та законним правом особи. Самовідвід – це добровільна процесуальна дія судді, заснована на морально-етичних правилах суспільного життя, які, на переконання самого судді, є перешкодою в участі ним (суддею) у конкретній цивільній справі, що знаходиться у провадженні суду.

Відвід (самовідвід) є гарантіями, що забезпечують неупередженість, безсторонність і незалежність судді у розгляді та вирішенні цивільної справи

Відповідно до ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 37 ЦПК України (щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи). До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Стаття 40 ЦПК України встановлює загальний порядок вирішення заявленого відводу або самовідводу судді. Так, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному ч. 3 ст. 40 ЦПК України, неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа, то справа для вирішення питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду.

Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що постановляється ухвала, яка оформлюється окремим документом. У такому разі положення ч. ч. 3, 4 ст. 40 ЦПК України не застосовуються.

Питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.

Питання про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача вирішується складом суду, що розглядає справу. Суд, який розглядає заяву про відвід, заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає надати пояснення, а також думку учасників справи. Неявка особи, якій заявлено відвід, у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Наслідки відводу суду (судді) визначені у ст. 41 ЦПК України. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у передбаченому ЦПК України порядку. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у ст. 37 ЦПК України, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, справа за розпорядженням голови суду передається до іншого суду, визначеного в порядку, встановленому цим Кодексом.


  1. Склад учасників справи. Права та обов’язки учасників справи. Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність

Учасники справи – суб’єкти, які мають юридичну заінтересованість, що визначає їх правовий статус у розгляді та вирішенні цивільної справи. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

Відповідно до ст. 42 ЦПК України, учасниками справи:

  • у справах позовного провадження є сторони, треті особи;
  • у наказному провадженні - заявник та боржник;
  • у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи;
  • у справах про оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу – учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, а також сторони арбітражного розгляду.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 42 ЦПК України).

Виокремлення учасників справи серед суб’єктів цивільного процесу ґрунтується на певних об’єктивних критеріях. Так, учасники справи мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації постановленого ним рішення. Їх заінтересованість визначається тим, що вони мають стосунок до справи як учасники матеріального спору чи внаслідок виконання певних функцій у системі механізму управління суспільством. Виходячи із цього у своїх судженнях і діях, вони можуть торкатися правової сутності цивільної справи, висловлювати міркування з приводу будь-яких питань, що виникають у процесі судового розгляду справи та виконання постановленого судового рішення. Проте характер їх юридичної заінтересованості не є однаковим для всіх учасників справи. Так, сторони і треті особи у справах позовного провадження, заявники, боржники та заінтересовані особи у справах наказного й окремого провадження мають особистий (у багатьох випадках – матеріальний) інтерес, і з огляду на особисту заінтересованість у результатах справи вони захищають у процесі свої суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси. Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, мають у справі державний (службовий, посадовий) чи суспільний інтерес.

З огляду на заінтересованість учасників справи в результатах її розгляду та вирішення судом їх наділено можливістю брати активну участь у процесі під час розгляду судом усіх матеріально-правових і процесуально-правових питань у справі, зокрема вони можуть здійснювати процесуальні дії, які впливають на перебіг і розвиток процесу (наприклад, подати позов, змінити підставу чи предмет позову, відмовитися від позову, оскаржити судове рішення тощо).

Невід’ємною передумовою участі учасників справи у цивільному процесі є наявність відповідного обсягу цивільної процесуальної правосуб’єктності (цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності).

Цивільною процесуальною правоздатністю є здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи, яку мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 46 ЦПК України).

Цивільною процесуальною дієздатністю є здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді, яку мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України).

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 47 ЦПК України).

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК України, надано повну цивільну дієздатність (ч. 3 ст. 47 ЦПК України).

Учасників справи, з урахуванням їх юридичної заінтересованості в результатах розгляду справи, наділено широким колом процесуальних прав та обов’язків.

Права учасників справи (ч. 1 ст. 43 ЦПК України):

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Під час розгляду справи, крім прав, визначених ст. 43 ЦПК України, малолітня або неповнолітня особа має також такі загальні цивільні процесуальні права:

1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;

3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 45 ЦПК України).

Загальними цивільними процесуальними обов’язками учасників справи є:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом (ч. 2 ст. 43 ЦПК України);

8) добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч. 2 ст. 44 ЦПК України).

Поряд із загальними цивільними процесуальними правами та обов’язками, які є однаковими для всіх, учасники справи наділяються також спеціальними цивільними процесуальними правами та обов’язками, які залежать від юридичної природи кожного окремого суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, а також виду цивільного судочинства.


  1. Поняття сторін в цивільному процесі. Характеристика процесуальних прав та обов’язків сторін

Сторони є основними учасниками цивільних справ, що розглядаються у порядку позовного провадження. Сторони – це особи, матеріально-правовий спір між якими суд повинен розглянути і вирішити в порядку цивільного судочинства.

Ознаки сторін цивільної справи:

  • виникнення між ними матеріально-правового спору стало підставою для відкриття провадження у цивільній справі;
  • саме цей спір є предметом розгляду і вирішення у цивільному процесі;
  • у них наявні протилежні інтереси, що зумовлює їх протистояння один одному;
  • вони завжди діють на захист власних прав, свобод та інтересів;
  • вони заінтересовані у результатах розгляду цивільної справи;
  • ці особи діють у судовому процесі від свого імені;
  • вони можуть брати участь у цивільному процесі і через представника;
  • з приводу розв’язання їх спору судом ухвалюється рішення;
  • на них поширюються усі правові наслідки законної сили цього рішення;
  • на них покладається обов’язок по сплаті судових витрат;
  • у встановлених законом випадках їх можуть замінювати процесуальні правонаступники.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позивач – це особа, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів якої відкрито позовне провадження у цивільній справі. Це дійсний або ймовірний суб’єкт спірного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, який особисто ініціював у суді цивільну справу чи вступив у процес, порушений на захист його прав та інтересів іншою уповноваженою на це законом особою.

Сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 2 ст. 58 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (ч. 3 ст. 58 ЦПК України);

Відповідач – особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи та інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред’явленими позовними вимогами. Це особа, притягнута судом до відповіді на позов за вказівкою позивача чи за ініціативою суду у зв’язку з припущенням про те, що вона не виконує покладений на неї обов’язок, тим самим порушуючи суб'єктивне право чи інтерес позивача. Вирішальним для визначення відповідача в конкретній справі є воля позивача. Саме позивач указує особу, яка ймовірно порушила його право чи інтерес. Разом із тим, під час розгляду справи може виявитися, що позов подано не до тієї особи, яка мусить відповідати за позовом (так званий неналежний відповідач). У такому разі суд вирішує питання про заміну неналежного відповідача в порядку ст. 51 ЦПК України.

Для того щоб сторони могли успішно захищати в цивільному процесі свої права й охоронювані законом інтереси, вони наділяються різноманітними процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки.

Відповідно до ст. 49 ЦПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами.

Процесуальні права та обов’язки сторін можна класифікувати, поділивши на дві групи:

1) загальні – процесуальні права та обов’язки, визначені в ст. 43 ЦПК України для всіх учасників справи;

2) спеціальні – права щодо розпорядження матеріально-правовою вимогою (у позивача) і відповідним цій вимозі обов’язком (у відповідача).

Спеціальними цивільними правами позивача є:

1) відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Відмова від позову – це одностороння розпорядницька дія позивача, яка передбачає безумовну відмову від судового захисту його конкретного суб’єктивного права, свободи чи інтересу. Має бути виражена у встановленій цивільним процесуальним законом формі. Підстави відмови від позову можуть бути різними: відповідач добровільно виконав свій обов’язок, позивач переконався у безпідставності своїх позовних вимог тощо. Відмова від позову може бути повна або часткова;

2) збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна підстави позову – передбачає заміну позивачем конкретних фактів, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги до відповідача, новими фактами. Крім того, позивач може змінити підставу позову, включивши до неї додаткові факти або виключивши окремі факти із первісної підстави позову. Зміна предмета позову – заміна однієї матеріально-правової вимоги позивача до відповідача іншою або доповнення позивачем первісних вимог новими;

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України).

У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених ст. 49 ЦПК України.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені ч. 3 ст. 49 ЦПК України, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв’язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи (ч. 4 ст. 49 ЦПК України).

Спеціальними цивільними правами відповідача є:

1) визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Визнання позову – беззастережна згода відповідача із матеріально-правовими вимогами позивача, виражена у встановленій процесуальним законом формі. Відповідач може визнати позов повністю, або, якщо вимоги можна розділити, частково;

2) подати зустрічний позов у строки, встановлені ЦПК України (ч. 2 ст. 49 ЦПК України) - тобто позов, який є взаємопов’язаний із вимогами позивача і приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо це є доцільним;

Спільним спеціальним цивільним процесуальним правом сторін є право примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою (ч. 7 ст. 49 ЦПК України).

Мирова угода – це правочин, що вчиняється сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, відповідно до якого сторони заново визначають свої матеріальні права та обов’язки у спірному правовідношенні, припиняючи спір, що став предметом судового розгляду.

У цивільному процесі може брати участь кілька позивачів та (або) відповідачів. Це є можливим, якщо позов пред’являється:

  • одним позивачем до кількох відповідачів;
  • кількома позивачами до одного відповідача;
  • кількома позивачами до кількох відповідачів.

У таких випадках виникає процесуальна співучасть – участь в одній і тій самій цивільній справі кількох позивачів та (або) кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Метою співучасті є зручність для сторін і суду. Завдяки спільному розгляду кілька процесів зливаються в один, витрати з провадження у цивільній справі зменшуються, кількість засідань та явок до суду скорочується, перевірочні дії провадяться один раз і стає неможливим ухвалення суперечливих рішень.

Інститут процесуальної співучасті виникає як наслідок існування множинності осіб у матеріальних правовідносинах на стороні боржника чи кредитора. Це може бути пов’язано, наприклад, із солідарною відповідальністю осіб у зобов’язанні. Участь у справі кількох позивачів та/або відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права або обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права й обов’язки (ч. 2 ст. 50 ЦПК України).

Потрібно зауважити, що не будь-яка множинність осібна одній із сторін буде процесуальною співучастю. Так, якщо на стороні відповідача бере участь його представник і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то співучасті не виникає. Для цього процесуального інституту характерним є те, що має бути саме декілька позивачів та (або) відповідачів.

Залежно від того, на якій стороні (позивача чи відповідача) вона виникає, процесуальна співучасть поділяється на:

  • активну – у цивільній справі бере участь кілька позивачів і один відповідач (наприклад, згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників);
  • пасивну – один позивач пред’являє вимоги до кількох відповідачів, що розглядаються в одному процесі (наприклад, згідно зі ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, при цьому слід відрізняти подання позову до кількох відповідачів, які солідарно відповідають за зобов’язанням, коли до всіх відповідачів висувається одна вимога, від об’єднання позовів, коли до кожного з відповідачів висувається самостійна вимога);
  • змішану – в одній цивільній справі беруть участь кілька позивачів і кілька відповідачів.

Залежно від особливостей спірного матеріального правовідношення процесуальна співучасть може бути:

  • необхідною (обов’язковою) – коли предметом судового розгляду є спільні права або спільні обов’язки кількох осіб. У такому разі визначити прав (обов’язки) однієї особи неможливо без вирішення питання про права (обов’язки) іншої (наприклад, у разі необхідності відшкодування шкоди, завданої майну, яке належить на праві спільної сумісної власності кільком особам). За обов’язкової співучасті розглядати позовні вимоги окремо одна від одної неможливо. Так, наприклад, якщо позов подано про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то співвідповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. ;
  • факультативною (необов’язковою) – коли права (обов’язки) кількох позивачів (відповідачів) виникли з однієї підстави або предметом спору є однорідні права та обов’язки. У таких випадках кожна позовна вимога може бути предметом самостійного судового розгляду, проте, для економії часу (і коштів) їх доцільніше об’єднати в одне провадження (наприклад, у багатоквартирному будинку один із власників квартир «затопив» кілька помешкань. Вимоги осіб, яким було завдано шкоди, можуть розглядатись як в одному процесі, так і в самостійних провадженнях). Така співучасть може існувати як з ініціативи позивача, так і з ініціативи суду. Так, наприклад, усі повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних нужденних батьків, однак суд може винести рішення про стягнення аліментів за позовом лише до тих дітей, на яких як на відповідачів указали батьки (ч. 2 ст. 205 СК України).

Інколи виникають ситуації, коли особа пред’являє позовні вимоги, не маючи на них права, або позивач пред’являє вимоги до особи, яка не має перед ним обов’язку, що випливав би із спірного правовідношення. У таких випадках суд зіштовхується із неналежною стороною – неналежним позивачем або неналежним відповідачем.

Неналежним позивачем є особа, якій не належить право вимоги за пред’явленим позовом, тобто не її права, свободи чи інтереси порушені, невизнані або оспорені.

Неналежний відповідач – це особа, яка не є суб’єктом спірного матеріального правовідношення і тому не має перед позивачем обов’язків, що із нього випливали б.

Чинний ЦПК України, а також положення п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» не передбачає можливості заміни неналежного позивача за ініціативою суду.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Про заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Зважаючи на положення п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 51 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Частина 1 ст. 51 ЦПК України передбачає можливість залучення до судового процесу співвідповідача. Так, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Суд може залучити до участі у справі співвідповідача виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача. Про залучення співвідповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Співучасників наділено всіма правами сторін. Кожен зі співпозивачів або співвідповідачів стосовно іншої сторони виступає самостійно. Усі співпозивачі та співвідповідачі мають рівні права і несуть рівні обов’язки.

Для співучасті характерно те, що співучасть передбачає таку кількість осіб на стороні позивача чи відповідача, за якої право вимоги кожного зі співпозивачів є самостійним, тобто право вимоги одного позивача існує поряд із правом вимоги іншого так само, як і обов’язок відповідати за позовом іншого відповідача. Тому важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків. Ця ознака дає змогу відрізняти процесуальну співучасть від участі третіх осіб у цивільному процесі.

Від процесуальної співучасті також слід відрізняти подання позову органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Ці особи в разі звернення до суду з позовом не є учасниками спірного матеріального правовідносини, не мають власного матеріально-правового інтересу, а тому не можуть вважатися процесуальними співучасниками з позивачем.

Трапляються випадки, коли під час провадження у цивільній справі матеріальні права та обов’язки одних осіб у спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб. У такому разі виникає питання про необхідність або можливість проведення відповідної заміни у процесуальних правовідносинах, тобто про процесуальне правонаступництво.

Процесуальне правонаступництво – це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку із вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника і він продовжує його участь у цивільній справі.

Відповідно до ст. 55 ЦПК України, процесуальне правонаступництво виникає:

  • у разі смерті фізичної особи (або оголошення її померлою), при цьому потрібно пам’ятати, що процесуальне правонаступництво неможливе у випадках, коли зобов’язання припиняються смертю кредитора або боржника ( ст. 608 ЦК України), а саме, якщо вони нерозривно пов’язані з їх особою (наприклад, зобов’язання, пов’язані з особистими немайновими правами, правом на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я тощо);
  • припинення юридичної особи (як внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення, так і у разі ліквідації);
  • заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні (відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (ст. 556 ЦК України); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою (ст. 528 ЦК України);
  • в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (наприклад, у разі переходу права власності на об’єкт, що є предметом спору ).

Можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві. У матеріальному праві виділяють універсальне і сингулярне правонаступництво. На відміну від матеріального, процесуальне правонаступництво може бути лише універсальним (загальним): процесуальні права й обов’язки сторони чи третьої особи переходять до правонаступника в повному обсязі, без будь-яких винятків.

Вирішуючи питання про можливість процесуального правонаступництва в кожному конкретному випадку, варто мати на увазі, що в деяких випадках процесуальне правонаступництво є неможливим, оскільки правонаступництво є неможливим в матеріальних правовідносинах. Так, процесуальне правонаступництво є неможливим у справах за позовами про стягнення аліментів, про поновлення на роботі, про компенсацію шкоди, заподіяної здоров’ю тощо, оскільки ці вимоги є тісно пов’язаними з особою позивача чи відповідача. У такому разі провадження у справі закривається відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Питання про вступ правонаступника у процес вирішується в судовому засіданні. Правонаступник повинен подати в суд докази, що підтверджували б його правонаступництво в матеріальних правовідносинах (свідоцтво про право власності, документ про реорганізацію юридичної особи, свідоцтво про спадщину), а суд постановляє ухвалу, відповідно до якої правонаступник займає у процесі процесуальне становище свого попередника.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього так само, як вони були обов’язковими для особи, яку він замінив.

Варто зауважити, що хоча у ч. 1 ст. 55 ЦПК України вказано, що «суд залучає до участі у справі правонаступника», проте примушування до вступу у справу правонаступника позивача або третьої особи суперечить принципу диспозитивності. Тому, відповідно, заміна позивача або третьої особи правонаступником відбувається тільки за наявності згоди останнього на таку заміну і на вступ у цивільний процес. Заміна ж відповідача, який вибув із цивільного процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього.

Варто відрізняти заміну особи в порядку процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача:

  • у порядку процесуального правонаступництва можна замінити позивача, відповідача, третю особу; неналежного можна замінювати лише відповідача;
  • підставою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, а підставою заміни неналежного відповідача – помилка у визначенні зобов’язаної особи;
  • процесуальне правонаступництво є можливим на будь-якій стадії цивільного судочинства; заміна неналежного відповідача – тільки до ухвалення судом першої інстанції судового рішення, яким закінчується провадження у справі;
  • після вступу у цивільну справу правонаступника провадження у ній завжди продовжується, а після проведення заміни неналежного відповідача, за клопотанням нового відповідача, справа розглядається спочатку;
  • усі дії правопопередника є обов’язковими для правонаступника так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив; дії неналежного відповідача не мають ніякого правового значення для належного відповідача.

  1. Поняття та види третіх осіб у судовому процесі

Ухвалене судом за результатами розгляду спору між позивачем та відповідачем рішення може вплинути на правове становище інших осіб, зачепити їх свободи та інтереси, порушити їх права або стати підставою для пред’явлення до них регресного (зворотного) позову. Для недопущення зазначеного у справах позовного провадження можуть брати участь треті особи – суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів.

Значення участі третіх осіб у цивільному процесі полягає в тому, що вони допомагають правильно та обґрунтовано вирішити спір між позивачем та відповідачем, встановити всі дійсні обставини справи. Також їх вступ в уже відкрите провадження запобігає ухваленню судом суперечливих рішень, сприяє економії часу і засобів, оскільки не буде потреби розглядати ще одну цивільну справу, встановлювати ті самі факти.

Сама назва «треті особи» означає, що вони стають третіми відносно учасників судового спору (позивач – перша особа, відповідач – друга) і внаслідок цього не можуть бути ініціаторами судового процесу, оскільки вступають у справу, вже ініційовану позивачем. Участь третіх осіб у процесі є дуже важливою і потрібною для правильного і своєчасного розгляду й вирішення цивільної справи, оскільки дає змогу зібрати весь доказовий матеріал, з’ясувати справжні взаємовідносини сторін, уникнути винесення суперечливих і навіть взаємовиключних судових рішень.

Ознаками третіх осіб є:

1) вони є безпосередньо заінтересованими у результатах розгляду цивільної справи.

2) вони у будь-якому разі вступають в уже розпочатий процес з розгляду спору між позивачем і відповідачем.

3) вони вступають у цивільний процес для захисту власних суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, які не збігаються з правами, свободами та інтересами позивача і відповідача. Хоча у певних випадках, захищаючи свої права, свободи та інтереси, треті особи можуть сприяти ухваленню рішення на користь позивача або відповідача.

Законодавець виокремлює два види третіх осіб у цивільному процесі:

  • ті, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 52 ЦПК України);
  • ті, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 53 ЦПК України).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору є особи, які, пред’являючи самостійні позовні вимоги, вступають в уже відкрите провадження у цивільній справі для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, оскільки вважають, що спірні блага належать саме їм, а не позивачеві або відповідачеві.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку (ст. 52 ЦПК України).

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача (ч. 3 ст. 52 ЦПК України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – це особи, які вступають у справу для захисту власних суб’єктивних інтересів, оскільки майбутнє рішення суду може вплинути а їх права та обов’язки стосовно однієї із сторін.

Мета участі у цивільному процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - використовуючи процесуальні засоби, впливати на результат розгляду спору між позивачем і відповідачем для недопущення ухвалення несприятливого для себе рішення (вона захищає власні інтереси, водночас побічно допомагаючи особі, на стороні якої бере участь (найчастіше відповідача), «виграти» справу.

Ознаки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

  • вона вступає у цивільну справу, у якій уже відкрито провадження;
  • у неї відсутні самостійні вимоги на предмет спору;
  • вона не є суб’єктом спірного матеріального правовідношення, однак у неї є юридична заінтересованість у результатах розгляду справи;
  • вона бере участь у справі тільки на одній із сторін – або позивача, або відповідача;
  • вона має матеріально-правовий зв’язок з тією особою, на стороні якої бере участь у справі;
  • основною метою її участі є відстоювання власних інтересів, а побічною – надання допомоги стороні, на боці якої вона бере участь у справі;
  • майбутнє рішення суду за результатами розгляду спору між позивачем та відповідачем не встановлює її прав та обов’язків, але може певним чином вплинути на відносини цієї особи з однією із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов’язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов’язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки учасників справи.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку (ст. 53 ЦПК України).

Водночас ст. 54 ЦПК України визначає наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

1) якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред’явити вимоги до сторони, така сторона зобов’язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява;

2) у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред’явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред’явленого цією третьою особою до такої сторони (ст. 54 ЦПК України).


  1. Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

Поряд зі сторонами та третіми особами, у справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб – це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які у визначених законом випадках беруть участь у цивільному процесі для захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, сприяючи виконанню вимог закону про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд цивільних справ, а також ухваленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Метою участі у цивільній справі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, є надання допомоги, сприяння у судовому захисті особам, які внаслідок певних причин (стану здоров’я, матеріального стану, похилого віку тощо) не можуть самостійно захистити свої права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 ЦПК України органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, належать до учасників справи. При цьому вони можуть брати участь у будь-якій цивільній справі всіх видів цивільного судочинства (позовному, наказному і окремому провадженнях), якщо для цього наявні визначені законом підстави.

Коло суб’єктів, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, визначається законом. Відповідно до ст. 56 ЦПК України, у випадках, установлених законом, такими органами і особами є:

1) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Зокрема, з метою захисту прав викривача, встановлених Законом України «Про запобігання корупції», Національне агентство з питань запобігання корупції за зверненням викривача може звертатися до суду з позовом (заявою) в інтересах викривача, брати участь у розгляді справ за такими позовами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) викривачів, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) викривача.

Також органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне;

2) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, може особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України;

3) прокурор, який у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 ЦПК України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Залежно від форми, в якій органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, беруть участь у цивільній справі, законодавець наділив їх різним цивільним процесуальним статусом.

Таким чином, виходячи із норм, закріплених у ЦПК України, можна виділити наступні форми участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб:

  • звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів;
  • представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного судочинства -

Підставою представництва інтересів громадянина у суді є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Підставою представництва інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою;

  • участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень – така участь може бути як обов’язковою (якщо це прямо встановлено законом – орган опіки та піклування подає висновок про обстеження умов проживання дитини при розв’язанні сімейного спору, висновок про доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини; коли суд визнав це за необхідність), так і факультативною.

Зокрема, органи та інші особи, які відповідно до ст. 56 ЦПК України звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до ст. 56 ЦПК України звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі (частини 1–2 ст. 57 ЦПК України).

Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 57 ЦПК України).

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті (ч. 4 ст. 57 ЦПК України).

Прокурор або Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без їхньої участі, вступу у справу за позовом (заявою) іншої особи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та отримувати з них копії (ч. 5 ст. 57 ЦПК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені ст. 43 ЦПК України, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті (ч. 6 ст. 57 ЦПК України).


  1. Представники. Участь у справі представника

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ст. 58 ЦПК України).

Отже, представництвом у цивільному процесі є здійснення у суді однією особою (представником) у межах наданих їй повноважень процесуальної діяльності від імені та в інтересах іншої особи, яку вона представляє.

Метою процесуального представництва є сприяння особі у здійсненні нею права на захист її прав, свобод та інтересів, більш повній та ефективній реалізації наданих їй процесуальних прав і виконанні покладених на неї процесуальних обов’язків.

Процесуальне представництво характеризується такими рисами:

1) представник виступає від імені особи, яку він представляє;

2) представник здійснює права й обов’язки особи, яку він представляє, і в результаті своїх дій створює права та обов’язки для неї;

3) представник діє в інтересах особи, яку він представляє;

4) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє;

5) представник діє в обсязі повноважень, наданих йому відповідно до закону чи договору.

Слід звернути увагу на дуалістичний характер правовідносин, які виникають у результаті представництва: одні – між самим довірителем і представником, інші – між представником і судом. Відносини між представником і судом регулюються нормами цивільного процесуального права і мають процесуальний характер. Відносини представника й довірителя регулюються нормами матеріального права (цивільного, трудового) і є за своїм характером матеріально-правовими відносинами.

За підставою виникнення представництво поділяється на:

1) договірне – особа, яка бажає, щоб її представляли, самостійно визначає: брати їй участь у справі особисто, через представника або поряд з представником; кого саме обрати своїм представником; які повноваження надати представнику;

2) законне, тобто таке, що не залежить від волі особи, яку представляють. При законному представництві тільки закон встановлює: що інтереси певних категорій осіб обов’язково має представляти представник; хто саме буде представником; якими повноваженнями наділений представник.

Представником за договором може бути:

1) адвокат (ч. 1 ст. 60 ЦПК України);

2) особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у ст. 61 ЦПК України, – під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) (ч. 2 ст. 60 ЦПК України).

Законними представниками є:

1) батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом, – щодо малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб (ч. 1 ст. 59 ЦПК України);

2) батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом, – щодо неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 1 ст. 59 ЦПК України);

3) посадові особи органів або інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду інших осіб, якщо такі органи та особи виступають в суді в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі (ч. 3 ст. 60 ЦПК України).

Законом передбачений порядок призначення або заміни законного представника (ст. 63 ЦПК України). У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому ч. 2 ст. 300 ЦПК України (впродовж місячного строку, про що постановляється ухвала).

У відповідності до ст. 61 ЦПК України, не можуть бути представниками в суді:

  • особа, яка бере участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок або є помічником судді, який розглядає справу;
  • особа, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя;
  • особа, яка є чи була медіатором під час проведення медіації щодо спору, пов’язаного із справою, що розглядається в суді;
  • судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, крім випадків, коли вони діють від імені відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:

1) довіреністю фізичної або юридичної особи - ;

2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна (ст. 62 ЦПК України).

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.

Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а також дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 64 ЦПК України визначає повноваження представника в суді. Так, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України).


  1. Інші учасники судового процесу

Інші учасники судового процесу – це особи, які сприяють справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ, надаючи організаційну, технічну, інформаційну та іншу допомогу суду та особам – учасникам справи.

Відповідно до ст. 65 ЦПК України, учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є: помічник судді (ст. 66 ЦПК України); секретар судового засідання (ст. 67 ЦПК України); судовий розпорядник (ст. 68 ЦПК України); свідок (ст. 69 ЦПК України); експерт (ст. 72 ЦПК України); експерт з питань права (ст. 73 ЦПК України); перекладач (ст. 75 ЦПК України); спеціаліст (ст. 74 ЦПК України).

Характерними ознаками інших учасників судового процесу, що відрізняють їх від інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин є такі:

  • у них немає самостійної юридичної заінтересованості у вирішенні цивільної справи;
  • вони сприяють розгляду і вирішенню цивільних справ;
  • від їх дій не залежить виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства;
  • на їх права та обов’язки не впливає законна сила судового рішення, ухваленого за результатами розгляду цивільної справи.

Залежно від мети участі інших учасників судового процесу їх можна поділити на дві категорії:

  • особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник);
  • особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті (свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).

Помічник судді:

1) бере участь в оформленні судових справ, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов’язаних із розглядом конкретної справи, виконавчих документів;

2) здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень;

3) виконує інші доручення судді, що стосуються організації розгляду судових справ (ч. 2 ст. 66 ЦПК України).

Секретар судового засідання є посадовою особою апарату суду і виконує такі функції:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє, хто з учасників судового процесу з’явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами і проведенням судового засідання в режимі відеоконференції;

4) забезпечує ведення протоколу судового засідання;

5) забезпечує оформлення матеріалів справи;

6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи (ч. 1 ст. 67 ЦПК України);

7) виконує обов’язки судового розпорядника у випадку його відсутності (ч. 3 ст. 67 ЦПК України).

Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в протоколі судового засідання.

Судовий розпорядник є посадовою особою апарату суду, статус якої визначається Законом України «Про державну службу». Він виконує такі обов’язки:

1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників судового процесу;

2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, які можуть бути присутні у залі судового засідання;

3) оголошує про вхід і вихід суду із зали судового засідання та пропонує всім присутнім встати;

4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) під час судового засідання приймає від присутніх у залі учасників судового процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8) виконує інші доручення головуючого, пов’язані зі створенням умов, необхідних для розгляду справи (ч. 1 ст. 68 ЦПК України).

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ч. 1 ст. 69 ЦПК України).

Свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд (частини 2–3 ст. 69 ЦПК України).

Свідок має право:

1) давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє;

2) користуватися письмовими записами;

3) відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом;

4) на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг медіації під час проведення позасудового врегулювання спору, – про такі відомості;

3) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) судді та присяжні – про обставини обговорення питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди;

6) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представника (ст. 70 ЦПК України).

Фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови (ст. 71 ЦПК України).

Експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.

Експерт зобов’язаний:

1) дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. При цьому експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі;

2) з’явитися до суду за його викликом та роз’яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи;

2) заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків, якщо експертиза призначена судом;

3) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;

5) для цілей проведення експертизи заявляти клопотання про опитування учасників справи та свідків;

6) користуватися іншими правами, що надані Законом України «Про судову експертизу»;

7) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;

8) відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

Експерт з питань права – особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом (ч. 1 ст. 73 ЦПК України).

Експерт з питань права зобов’язаний:

1) з’явитися до суду за його викликом. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.;

2) відповідати на поставлені судом питання;

3) надавати роз’яснення.

Експерт з питань права має право:

1) знати мету свого виклику до суду;

2) відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями;

3) на оплату послуг та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) (ч. 1 ст. 74 ЦПК України).

Спеціаліст зобов’язаний:

1) з’явитися до суду за його викликом. За відсутності заперечень учасників справи спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;

2) відповідати на поставлені судом питання;

3) надавати консультації та роз’яснення;

4) у разі потреби надавати суду іншу технічну допомогу.

Спеціаліст має право:

1) знати мету свого виклику до суду;

2) відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

3) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

4) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ч. 1 ст. 75 ЦПК України).

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Участь перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, є обов’язковою при розгляді справи, одним із учасників якої є особа з порушенням слуху. Кваліфікація такого перекладача підтверджується відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством.

Перекладач зобов’язаний:

1) з’являтися до суду за його викликом. За відсутності заперечень учасників справи перекладач може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;

2) здійснювати повний і правильний переклад;

3) посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють.

Перекладач має право:

1) задавати питання з метою уточнення перекладу;

2) відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу;

3) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду.


Укладачі:

Професор кафедри цивільного права та процесу НАВС доктор юридичних наук, професор підполковник поліції Ганна ЧУРПІТА

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК