Цивільно-процесуальні правовідносини, як і будь-які інші, фіксують коло осіб, на яких поширюється дія правових норм, і закріплюють конкретну поведінку осіб – учасників судового процесу, яка має бути чи може бути здійснена, а також права і обов'язки субʼєктів.

Варто звернути особливу увагу на таку ознаку цивільних процесуальних відносин, як те, що вони становлять собою індивідуалізований правовий зв'язок між суб'єктами права на основі норм права. Лише такою мірою, в якій відповідні особи виступають як носії суб'єктивних прав і обов'язків, вони відносяться до суду як учасники цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільний процес не можна звести лише до цивільних процесуальних правовідносин. Це – врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, учасників справи, та інших учасників судового процесу щодо здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного й окремого провадження. Залежно від завдань суб'єкта й цивільних процесуальних функцій, які ним виконуються, визначаються його процесуальні права й обов'язки. Сторона взаємодіє із судом з приводу захисту свого права, прокурор – державного інтересу й інтересу окремих громадян, профспілки – громадського інтересу, свідок – із приводу відомих фактів, які необхідні суду для правильного вирішення справи, тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов'язок суду і навпаки. Аналогічно кореспондують права та обов'язки суду й прокурора, представника сторони й суду, суду й свідка. Між судом і кожним із цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникаючи спершу між судом та особою, яка звернулася до суду з вимогою про захист оспорюваного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникаючи в суді першої інстанції, вони розвиваються у процесі розгляду й вирішення справи та припиняються з ухваленням та проголошенням рішення. У тому разі, коли рішення суду оскаржується, на подальших стадіях цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, судом апеляційної інстанції й судом касаційної інстанції.

Треба також зазначити, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути й до відкриття провадження у справі. Так, у ч. 4 ст. 84 ЦПК України зазначено «суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу».

Це дає підстави стверджувати, що процесуальні правовідносини можуть як виникнути без порушення цивільного процесу, так і припинитися без нього. Так, з ч. 5 ст. 116 ЦПК вбачається, що «у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження».

У цивільному судочинстві закріплено дозвільний спосіб правового регулювання відносин, тобто спосіб, за якого в цій сфері відносин дозволено лише те, що прямо закріплено нормативними актами. Водночас у цивільному процесі існує не лише дозвільний спосіб правового регулювання відносин, а й застосовується спосіб дозволів (наприклад ст. 43 ЦПК України передбачено які права мають учасники справи), тобто для цивільного процесуального права характерний, як зазначалося, імперативно-диспозитивний метод правового регулювання.

Особливою ознакою цивільних процесуальних відносин є також те, що їх обовʼязковим учасником є суд. На відміну від інших учасників процесу, суд, як відомо, є органом державної влади і здійснює діяльність від її імені. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя, у цьому випадку в формі цивільного судочинства. Оскільки для інших учасників процесу такий правовий статус не є характерним, то відносини між ними і судом як органом державної влади ще називають відносинами субординації.

Порівнюючи цивільні процесуальні правовідносини з іншими правовідносинами, потрібно звернути увагу на те, що вони мають відносний, а не абсолютний характер. Так, у абсолютних правовідносинах власності власнику як правомочному субʼєкту (фізичній особі, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов'язаних субʼєктів. Усі оточуючі власника особи повинні враховувати належні йому права і не чинити дій, які порушували б його право власності. Таких учасників відносин, які протистоять власнику (перебувають з ним у відносинах) може бути безліч, про окремих із них він взагалі може не знати. У цивільних процесуальних правовідносинах конкретно відомий субʼєктний склад учасників правовідносин до того ж з чітким визначенням правового статусу кожного з них.

Серед специфічних ознак, які притаманні цивільним процесуальним правовідносинам і виділяють їх серед інших відносин, необхідно назвати і таку: вони виявляються у спеціальній, встановленій законом цивільній процесуальній формі. При звернені особи до суду послідовно здійснюються відкриття провадження у справі, провадження у справі до судового розгляду, судовий розгляд тощо.

Цивільні процесуальні правовідносини завжди виступають у правовій формі, поза якою існувати не можуть.

Цивільна процесуальна форма процесуальних відносин – не лише спосіб їх фіксації та закріплення, а й невідʼємна їх складова. Невідʼємність цивільних процесуальних правовідносин визначається тим, що будь-які з процесуальних відносин виникають із дій суду та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються за правилами процесуального закону.

Кожна процесуальна дія особи, яка бере участь у справі, має бути дозволена законом. Дія чи бездіяльність, не дозволені законом, породжують негативні правові наслідки для особи, яка їх вчинила. Так, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України «якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві»; або ж відповідно до ч. 3 ст. 357 ЦПК України «апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними...».

Процесуальні дії тягнуть правові наслідки не лише для суду. а й впливають на процесуальне становище кожного учасника справи, їм обов'язково надається правова форма.

Крім того, цивільним процесуальним правовідносинам притаманні такі особливості, як відносність, двосторонність, системність та обов'язкова правова форма.

Процесуальні правовідносини є відносними, якщо за основу поділу береться спосіб конкретизації зобов'язаних осіб. У відносних правовідносинах конкретно визначені як правомочні, так і зобов'язані суб'єкти.

Також треба відзначити той факт, що цивільні процесуальні правовідносини завжди є двосторонніми, тобто у процесуальних правовідносинах обидві сторони мають права й обов'язки одна стосовно одної або ж ще можна назвати їх двосуб'єктними. На відміну від цивільного права, в якому відносини можуть бути й багатосубʼєктними (наприклад із договору страхування на користь третьої особи ст. 985 ЦК України) у цивільному процесі правовідносини завжди складаються між двома субʼєктами: судом та учасниками судового процесу.

Наступною особливістю процесуальних правовідносин є їх системність. Цивільні процесуальні відносини складаються і видозмінюються під час судової діяльності згідно з її стадіями, утворюючи систему.

Система цивільних правовідносин індивідуальна та самостійна для кожної справи. Вона перебуває в постійному русі залежно від ходу процесу, стадії провадження, кількості суб'єктів, які беруть участь у процесі.

Будь-яке окремо взяте процесуальне відношення — це елемент (складова) системи цивільних процесуальних відносин, які визначають розвиток процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення цивільних справ.

Отже, можна зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини – це індивідуалізовані суспільні відносини, які врегульовані нормами цивільного процесуального права, що виникають між судом, який здійснює правосуддя та учасниками судового процесу з метою розгляду та вирішення конкретної цивільної справи.

2. Підстави та передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні певні передумови. До них, як правило, відносять:

1) норми цивільного процесуального права;

2) цивільна процесуальна правосубʼєктність;

3) процесуальні юридичні факти.

Деякі автори виділяють ще наявність між суб'єктами цивільного процесу матеріальних правовідносин, а також підвідомчість справи суду. Однак, хоча вказані передумови і є обов'язковими для розгляду самої цивільної справи, у подальшому вони не завжди необхідні для виникнення процесуальних правовідносин. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 186 ЦПК України «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства…». У такому випадку на ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі можна подати апеляційну скаргу (п. 7 ч. 1 ст. 353 ЦПК).

Норми цивільного процесуального права – це загальні правила поведінки, які встановлені для суду та учасників судового процесу, спрямовані на врегулювання відносин, які складаються у звʼязку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах. Норми цивільного процесуального права мають загальний характер, у них здобуває вияв загальний варіант взаємної поведінки суду, учасників справи, та інших учасників судового процесу, який найповніше відповідає інтересам здійснення правосуддя. Вони визначають не лише права та обов'язки учасників цивільних процесуальних правовідносин, а й способи та порядок їх реалізації.

Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінки звернута до суду, учасників справи, та до інших учасників судового процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного субʼєкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу.

Цивільні процесуальні норми, що виступають як передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин, мають такі специфічні ознаки:

• встановлюються лише державою;
• є загальнообов'язковими;
• мають загальний характер;
• регулюють суспільні відносини лише в галузі здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного і окремого провадження судом загальної юрисдикції;
• забезпечуються можливістю застосування державного примусу і процесуальних заходів, не пов'язаних із державним примусом (наприклад, згідно ч. 1 ст. 147 ЦПК України «належно викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився на судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення»). Водночас існують і процесуальні заходи без примусу – наприклад, суд може стягнути штраф за зловживання процесуальними правами. Так, наприклад, відповідно до п.1, 2 ч. 1 ст.148 ЦПК України, «суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству…»;
• мають за мету забезпечення правильного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ, віднесених законом до відання суду загальної юрисдикції.

Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якого цивільного процесуального правовідношення необхідна наявність норми права, яка передбачає дане правовідношення. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин та має принципове значення для законності судової діяльності.

Наступною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин прийнято вважати цивільну процесуальну правосубʼєктність – це встановлена законом можливість особи виступати субʼєктом цивільних процесуальних правовідносин.

Єдиної для всіх, абстрактної правосубʼєктності не існує. Для кожного із субʼєктів цивільних процесуальних правовідносин вона визначена по-різному, тобто є специфічною.

Зміст цивільної процесуальної правосубʼєктності складають два невідʼємних елементи:

1) цивільна процесуальна правоздатність;

2) цивільна процесуальна дієздатність.

Відповідно до ст. 46 ЦПК України цивільною процесуальною правоздатністю є здатність мати цивільні процесуальні права та обовʼязки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність). Нею наділені всі фізичні і юридичні особи.

Для того, щоб виступати в якості інших учасників судового процесу, потрібно відповідати додатковим вимогам, встановленим законом. Так, можна зазначити, що відповідно до ст. 74 ЦПК України цивільна процесуальна правосубʼєктність спеціаліста визначається володінням ним спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів. Він призначається судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо); перекладача – вільним володінням мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також володінням технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ст. 75 ЦПК України) і т.д.

Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України). Її мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Цивільна процесуальна дієздатність набувається також особою, яка не досягла повноліття, у разі реєстрації нею шлюбу (з моменту його реєстрації), та у випадку надання їй повної цивільної дієздатності у порядку, встановленому ст. 35 ЦК України, статтями 301-304 ЦПК України.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обовʼязки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Крім зазначених передумов, для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні підстави, якими є процесуальні юридичні факти – певні обставини, закріплені в процесуальних нормах, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини.

Наприклад, особа, права якої порушено, має цивільно-процесуальну правосубʼєктність; норми законодавства гарантують захист її прав у конкретній ситуації, закріплюють правила звернення до суду за захистом порушених прав; однак вона не звертається до суду. У такому разі цивільні процесуальні правовідносини не виникають, адже немає визначеної підстави. Дії особи, права якої порушено (подання позовної заяви до суду), є юридичним фактом, який міг би бути підставою для виникнення таких правовідносин, оскільки на підставі відповідної заяви суддя відкриває провадження у цивільній справі.

Насамперед процесуальними юридичними фактами є дії суду та інших учасників процесу, що характеризуються своєю різноманітністю (подання особою позовної заяви до суду, прийняття позовної заяви і відкриття суддею провадження у цивільній справі, проведення попереднього судового засідання, призначення експертизи, подання зустрічної позовної заяви тощо). Лише в окремих випадках до процесуальних юридичних фактів відносять бездіяльність учасників цивільного процесу, тобто невиконання ними процесуальних обовʼязків. Наслідком невиконання передбачених законом процесуальних обовʼязків, як правило, є заходи процесуального примусу (статті 143-148 ЦПК України).

Іноді до виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних правовідносин призводять і події. Їх настання не спричинює процесуальних наслідків, однак є приводом для вчинення процесуальних дій учасниками судового процесу. Так, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).

Залежно від наявності обставин, з якими законодавець повʼязує ті чи інші юридичні наслідки, виділяють прості та складні процесуальні юридичні факти. Частіше в цивільному процесі мають місце складні юридичні факти. Наприклад, для виникнення процесуальних правовідносин між позивачем і судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач має подати позовну заяву у встановленій формі з дотриманням вимог щодо її змісту, а суддя прийняти заяву і відкрити провадження у справі. За наявності лише однієї дії, процесуальний юридичний факт вважається простим (заміна неналежного відповідача, виклик до суду свідка тощо).

3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які правовідносини, мають свою внутрішню структуру та складаються з трьох елементів: субʼєкта, обʼєкта і змісту.

Субʼєктний склад цивільних процесуальних правовідносин є різноманітним. Субʼєкти – це учасники цивільних процесуальних правовідносин, носії цивільних процесуальних прав та обовʼязків.

Вони наділені різними процесуальним правами та обовʼязками, мають неоднакову заінтересованість у справі, тому їх поділяють на декілька груп:

• суд;
• учасники справи;
• представники;
• інші учасники судового процесу.

За загальним правилом, у процесуальних правовідносинах одним із субʼєктів завжди є суд. Так, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У деяких встановлених законом випадках такі справи розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді (ст. 293 ЦПК України). У судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, а у суді касаційної інстанції - у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 4 ст. 34 ЦПК України) і т.д.

До другої групи субʼєктів цивільних процесуальних правовідносин належать учасники справи – субʼєкти, які мають юридичну заінтересованість, що визначає їх правовий статус у розгляді та вирішенні цивільної справи. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

Відповідно до ст. 42 ЦПК України «у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу учасниками справи є учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, а також сторони арбітражного розгляду».

Особи, які є учасниками справи, повинні бути наділені цивільною процесуальною правоздатністю та цивільною процесуальною дієздатністю.

Щодо таких учасників судового процесу як представники, то варто зазначити, що «сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника» (ч. 1 ст. 58 ЦПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Окреме місце серед субʼєктів цивільних процесуальних правовідносин займають інші учасники судового процесу. Нимиє помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст.

Залежно від характеру участі у справі їх поділяють на дві підгрупи: особи, які сприяють встановленню обставин справи (свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст) та особи, які сприяють проведенню судового розгляду справи (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник).

Другим елементом цивільних процесуальних правовідносин є обʼєкт – це те, з приводу чого вони виникають. Це можуть бути різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, що задовольняють потреби субʼєктів.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо обʼєкта цивільних процесуальних правовідносин. Так, одні автори розуміють під ним дії субʼєктів правовідносин або лише процесуальну діяльність суду; інші – матеріально-правові відносини, які захищаються судом; треті виділяють загальний (передбачені законом наслідки процесуальних дій) і спеціальний (захист матеріальних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб) обʼєкти тощо[1]. Найбільш сприйнятливою, на наш погляд, є позиція, відповідно до якої виділяється загальний обʼєкт для усіх цивільних процесуальних правовідносин і спеціальний обʼєкт для окремих цивільних процесуальних правовідносин. При цьому потрібно мати на увазі, що у цивільному процесуальному праві обʼєкти правовідносин невіддільні від процесуальної діяльності і не можуть розглядатися ізольовано від їх матеріального змісту.

Третім елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх зміст.Його складають цивільні процесуальні права та обовʼязки учасників таких правовідносин, що можуть відповідно реалізуватися і виконуватися у сфері процесуальних дій.

Права та обовʼязки осіб, які є учасниками справи, слід поділити на загальні (ст. 43 ЦПК України) та спеціальні (ст. 49 ЦПК України).

До загальних прав та обовʼязків відносять ті, якими наділені усі особи, які є учасниками справи, незалежно від змісту юридичної заінтересованості осіб. Такими правами, відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦПК України, зокрема, є право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Учасники справи зобов’язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом (ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесуального статусу особи, яка є учасником справи. Так, наприклад, до процесуальних прав і обовʼязків сторін, крім прав та обов’язків, визначених у статті 43 ЦПК України відносяться наступні:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені ЦПК України (ст. 49 ЦПК України).

Представник також наділяється певними правами і обовʼязками. Так, відповідно до ст. 64 ЦПК України «представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються Цивільним кодексом України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви. У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору». Наприклад, Петренко подав позов до сусіда щодо відшкодування шкоди. Він не міг самостійно брати участь у судових засіданнях, тому видав довіреність адвокату Іваненку на представництво своїх інтересів у суді.Адвокат Іваненко отримав право від імені Петренка подавати клопотання, заяви, брати участь у допиті свідків та оскаржувати рішення суду. У довіреності було зазначено, що вінне має права укладати мирову угоду без додаткового погодження з Петренком. Після кількох засідань Петренко вирішив відкликати довіреність. Він подав письмову заяву до суду про припинення повноважень представника. З цього моменту адвокат Іваненко вже не може діяти від імені Петренка й не має права стати представником іншої сторони у цій же справі.

Інші учасники судового процесу також мають відповідні права та обовʼязки. Так, відповідно до ст. 69 ЦПК України «свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду».

Процесуальні права та обовʼязки субʼєктів, що складають зміст цивільних процесуальних правовідносин, можуть визначатися і у відповідному законі. Зокрема, права та обовʼязки експерта, крім ЦПК України, встановлюються Законом України «Про судову експертизу»[2] тощо.

4. Суд як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин

Суд є обовʼязковим субʼєктом цивільних процесуальних правовідносин незалежно від стадії та виду цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 124 Конституції України «правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Правосуддя в порядку цивільного судочинства здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, присяжні.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено ЦПК України. У випадках, встановлених ст. 293 ЦПК України (при обмеженні цивільної дієздатності фізичної особи, визнанні фізичної особи недієздатною та поновленні цивільної дієздатності фізичної особи; визнанні фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошенні її померлою; усиновленні; наданні особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусовій госпіталізації до протитуберкульозного закладу), цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

В інших інстанціях цивільні справи розглядаються судом колегіально. Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів. Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально).

Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. При цьому головуючий голосує останнім і не має ніяких переваг перед іншими суддями.

У разі прийняття рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Якщо суддя, не згодний з рішенням, то він може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 35 ЦПК України).

Правове становище суддів у цивільному процесі. Законодавство встановлює певні вимоги щодо соціальних та професійних якостей осіб, які обираються на посаду судді. Зокрема на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови (ч. 1 ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

До осіб, які обираються суддями вищестоящих судів, висуваються суворіші вимоги. Так, суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років (ст. 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років (ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

5. Присяжні у цивільному процесі, їх правовий статус

Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.

Присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, присяжний зобов’язаний:

1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;

4) виявляти повагу до учасників процесу;

5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю ухвалення судового рішення і закритого судового засідання;

6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.

Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідних місцевих рад, які формують і затверджують у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на територіях, на які поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, відповідають вимогам ст. 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і дали згоду бути присяжними.

У ст. 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено наступні вимоги до присяжного:

1) присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом;

2) не включаються до списків присяжних громадяни:

• визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
• які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;
• які мають незняту чи непогашену судимість;
• народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя;
• особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
• громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;
• особи, які не володіють державною мовою.

3) особа, включена до списку присяжних, зобов’язана повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності.

У разі неприйняття місцевою радою (місцевими радами) протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. Список присяжних затверджується на три роки і переглядається в разі необхідності для заміни осіб, які вибули зі списку, за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України. Після затвердження списку присяжних такий список передається до відповідного окружного суду, в тому числі в електронній формі. Інформацію, що міститься у зазначеному списку, не може бути використано для цілей, що не пов’язані із добором присяжних.

Суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.

Добір осіб для запрошення до участі у здійсненні правосуддя як присяжних здійснюється за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя суд надсилає присяжному не пізніше, ніж за сім днів до початку судового засідання. Запрошення містить інформацію про права та обов’язки присяжного, вимоги до нього, а також підстави для увільнення від виконання обов’язків. Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як присяжного.

Роботодавець зобов’язаний увільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя. Відмова в увільненні від роботи вважається неповагою до суду.

Присяжний зобов’язаний вчасно з’явитися на запрошення суду для участі в судовому засіданні. Неприбуття в судове засідання без поважних причин вважається неповагою до суду.

Присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.

За присяжними на час виконання ними обов’язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов’язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді не допускається.

На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов’язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов’язків.

Укладачі:

Завідувач кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент старший лейтенант поліції Богдан КИРДАН

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент підполковник поліції Леся ШАПОВАЛ

[1] Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право: Підручник. К.: Ін Юре, 2005. С. 97.

[2] Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII. URL : https://zakon.rada.gov.ua