ТЕМА № 17: ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ, ОСПОРЮВАННЯ РІШЕНЬ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖІВ
ПЛАН
Альтернативні способи вирішення спорів – третейські суди та міжнародний комерційний арбітраж – займають важливе місце у правовій системі України. Вони дозволяють учасникам цивільного обороту оперативно та конфіденційно вирішувати спори, зменшують навантаження на державні суди.
Разом з тим автономія таких інститутів не є абсолютною. Держава, забезпечуючи верховенство права та дотримання основних прав сторін, встановлює механізми контролю за законністю їхніх рішень. Цим пояснюється інститут оскарження рішень третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу.
Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів ‒ це окремий вид цивільного судочинства, який здійснюється в визначених законодавством порядку та обсягах, регулюється нормами Цивільного процесуального кодексу (далі ‒ ЦПК) України[1] та полягає у визнанні державою результатів третейського та арбітражного розгляду. Правила оскарження рішення третейського суду та оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені у розділі VIII ЦПК України. Об’єднання в єдиний розділ провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу чинним ЦПК України є цілком обґрунтованим з огляду на спорідненість наведених інституцій. Термін «арбітраж» походить із французької мови та вживається в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і в перекладі як «третейський суд» (зокрема, у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж»[2]). Незважаючи на різницю в назвах, ці терміни позначають одне й те саме правове поняття[3].
Провадження у справах про скасування рішень третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу належить до категорії спеціальних проваджень. Його особливістю є те, що суд:
‒ не здійснює повторного розгляду спору по суті;
‒ перевіряє лише відповідність процедури та наявність законних підстав для скасування;
‒ дотримується принципу мінімального втручання у діяльність арбітражу.
Таким чином, держава гарантує сторонам свободу користування третейськими та арбітражними процедурами, але водночас забезпечує можливість виправлення істотних порушень.
- Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів
Третейський суд ‒ це недержавний орган вирішення спорів, який створюється за домовленістю сторін для розгляду цивільних і господарських справ. Його основними характеристиками є:
‒ добровільність участі – сторони погоджуються передати спір на розгляд третейського суду шляхом укладання третейської угоди або арбітражного застереження в договорі;
‒ обов’язковість рішення для сторін – рішення третейського суду має таку ж юридичну силу для сторін, як і договірні зобов’язання, і підлягає виконанню через державні суди після отримання виконавчого листа;
‒ процесуальна автономія – третейський суд сам визначає порядок розгляду спору, якщо це не суперечить закону чи умовам третейської угоди;
‒ контроль з боку держави – рішення третейського суду можуть бути оскаржені в державних судах лише у випадках, передбачених законом, наприклад, недійсність угоди, порушення процедури або суперечність публічному порядку;
‒ конфіденційність – третейський суд зазвичай забезпечує закритість засідань та нерозголошення інформації про справу.
Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc) утворюються без статусу юридичної особи.
Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні регулюється Законом України «Про третейські суди», яким встановлено вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (ст. 1). Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до Закону (ст. 3)[4].
Таким чином, третейський суд поєднує гнучкість і швидкість арбітражного процесу з можливістю державного контролю, що гарантує дотримання законності та прав сторін.
Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом України «Про третейські суди».
Відтак, рішення третейського суду є обов’язковими для сторін, проте законодавство України передбачає можливість їх оскарження в державних судах у визначених випадках.
Оскарження рішень третейських судів ‒ це процесуальна діяльність державного суду, спрямована на перевірку законності та обґрунтованості рішення, ухваленого постійно діючим або разовим третейським судом, на підставі заяви заінтересованої сторони.
Таким чином, оскарження рішень третейських судів спрямоване на захист прав учасників третейського розгляду та забезпечення дотримання принципів законності й справедливості. Воно не є апеляцією у звичному розумінні, оскільки державні суди не переглядають справу по суті, а лише перевіряють дотримання процесуальних гарантій.
Отже, механізм оскарження рішень третейських судів балансує між двома цілями:
‒ забезпечення автономії третейського розгляду;
‒ гарантування дотримання законності та захисту прав сторін.
Нормативним підґрунтям оскарження рішень третейських судів є стаття 51 Закону України «Про третейські суди»[5], де зазначено, що рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам ст. ст. 16‒19 цього Закону;
5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі[6].
Цивільний процесуальний кодекс України[7], який визначає порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів (ст. ст. 454–461);
Господарський процесуальний кодекс (далі ‒ ГПК) України[8], яким встановлено порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів (ст. ст. 346–356);
Міжнародні договори, ратифіковані Україною, зокрема Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 р.)[9].
Оскарження рішень третейських судів здійснюється у двох основних формах:
- скасування рішення третейського суду – шляхом подання заяви до компетентного державного суду про визнання рішення таким, що не підлягає виконанню;
- відмова у видачі виконавчого документа – коли рішення формально залишається чинним, але не може бути примусово виконаним.
У першому випадку рішення втрачає силу, у другому – воно існує, але позбавлене реального ефекту.
Закон дозволяє скасування лише тієї частини рішення, яка виходить за межі третейської угоди, наприклад, вирішення спору, не передбаченого цією угодою.
Таким чином, рішення третейських судів можуть бути оскаржені до компетентного державного суду виключно у випадках, прямо передбачених законом. Суд перевіряє не зміст рішення по суті, а лише процесуальні аспекти його ухвалення.
Таким чином, законодавство України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких суд може скасувати рішення третейського суду:
- недійсність третейської угоди (наприклад, якщо вона укладена з порушенням закону, від імені особи без повноважень);
- порушення принципу компетенції – якщо спір не підлягав вирішенню третейським судом;
- склад третейського суду чи процедура розгляду справи не відповідали закону або угоді сторін;
- порушення основних принципів правосуддя – наприклад, відсутність рівності сторін або права на захист;
- прийняття рішення у справі, яка не підвідомча третейському суду (наприклад, спори щодо державних підприємств стратегічного значення, трудові чи адміністративні спори);
- рішення суперечить публічному порядку України.
Процедура оскарження передбачає подання заяви про скасування рішення третейського суду до апеляційного суду за місцем знаходження третейського суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, ‒ протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду (ст. 51 Закону «Про третейські суди»[10]).
У заяві зазначаються:
‒ найменування суду;
‒ відомості про заявника та іншу сторону;
‒ посилання на третейську угоду;
‒ відомості про третейський суд і рішення, яке оскаржується;
‒ обставини, які обґрунтовують вимогу про скасування;
‒ посилання на норми закону;
‒ перелік доказів;
‒ прохання про скасування рішення.
До заяви додаються:
‒ копія рішення третейського суду;
‒ третейська угода (арбітражне застереження);
‒ підтвердження сплати судового збору;
‒ документи, що підтверджують направлення копії іншій стороні;
‒ інші документи.
Згідно з практикою, тримісячний строк на скасування починається з дати прийняття рішення третейського суду, незалежно від присутності сторін. Пропуск цього строку без поважних причин тягне за собою відмову у відкритті провадження. Неотримання рішення не є поважною причиною для поновлення строку. Якщо місцевий суд не розглянув заяву про поновлення строку, ухвала про скасування скасовується.
Процедура розгляду заяви включає кілька стадій:
‒ перевірка заяви – суддя встановлює, чи дотримано строк і вимоги до форми;
‒ відкриття провадження – у разі відповідності заяви закону;
‒ підготовка справи – витребування матеріалів у третейського суду, повідомлення сторін, визначення порядку розгляду;
‒ судовий розгляд – проводиться у відкритому засіданні за участю сторін, які мають право надати пояснення та докази; суд оцінює виключно наявність підстав для скасування, визначених у заяві, не досліджуючи питання, які вже були вирішені арбітрами, тобто не переглядаючи фактичні обставини спору.
Таким чином, суд перевіряє не обґрунтованість рішення по суті, а законність процедури його ухвалення. Це відрізняє механізм оскарження від апеляційного перегляду державних судових рішень.
Законодавство України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких суд може скасувати рішення третейського суду (ст. 51 Закону «Про третейські суди»[11]):
‒ відсутність чи недійсність третейської угоди;
‒ розгляд спору, який не підвідомчий третейському суду;
‒ порушення процедури формування складу суду;
‒ ухвалення рішення за відсутності сторони, належним чином не повідомленої про розгляд справи;
‒ позбавлення сторони можливості захисту своїх прав;
‒ порушення основних принципів законності чи рівності сторін
‒ суперечність рішення публічному порядку України.
Цей перелік є закритим, що виключає довільне тлумачення з боку судів.
Якщо підстави для скасування доведені, суд ухвалює рішення про скасування рішення третейського суду. Якщо підстав немає – у скасуванні відмовляється, і рішення третейського суду підлягає виконанню. Виконання рішення третейського суду можливе лише після видачі виконавчого листа державним судом. Рішення третейського суду може залишатися чинним, але не виконуватися, якщо при зверненні за виконавчим листом буде виявлено:
‒ його суперечність публічному порядку;
‒ вирішення спору, який за законом не підлягає третейському розгляду;
‒ порушення основних процесуальних гарантій.
У таких випадках суд відмовляє у видачі виконавчого документа, і рішення фактично втрачає силу.
Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених ст. 51 Закону «Про третейські суди»[12]. Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Якщо рішення третейського суду було повністю або частково скасоване через визнання компетентним судом недійсності третейської угоди, ухвалення рішення у спорі, не передбаченому цією угодою, вирішення питань, що виходять за її межі, або ж через розгляд справи, яка не належить до юрисдикції третейського суду, то такий спір не може бути предметом подальшого розгляду в третейських судах. Таке правило закріплює один із фундаментальних принципів третейського (арбітражного) провадження ‒ обмеженість юрисдикції третейських судів межами арбітражної угоди сторін. Це означає, що третейський суд не може виходити за рамки домовленостей учасників спору та не має повноважень розглядати категорії справ, які закон прямо виключає з його компетенції. Наприклад, згідно зі ст. 6 Закону України «Про третейські суди»[13] не можуть передаватися на розгляд третейських судів спори, що виникають із трудових відносин, справи щодо виселення та вселення громадян, справи, пов’язані з державними інтересами у сфері земельних та екологічних відносин тощо.
На практиці це означає, що навіть якщо сторони уклали третейську угоду, проте предмет спору не належить до арбітражної юрисдикції, будь-яке рішення третейського суду буде скасоване державним судом. Таким чином, перевищення третейським судом своїх повноважень і розгляд спору, який законом віднесено до виключної компетенції державних судів, є безумовною підставою для скасування рішення третейського суду.
Норма щодо неможливості повторного звернення до третейського суду після скасування його рішення покликана забезпечити правову визначеність, захистити учасників спору від зловживань і гарантувати дотримання принципу верховенства права. У результаті остаточне вирішення такого спору переходить до компетенції державних судів.
Судова практика в Україні демонструє, що державні суди вкрай обережно підходять до перевірки третейських рішень. Основними підставами для скасування рішення третейського суду є відсутність належної третейської угоди, невідповідність складу суду вимогам закону та порушення права сторони на участь у процесі. Суди відмовляють у виконанні рішень, які порушують публічний порядок (наприклад, стосуються земель державної власності або стратегічних об’єктів).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що державні суди не мають права втручатися в оцінку фактичних обставин справи, розглянутої третейським судом чи арбітражем. Їхня роль зводиться лише до контролю законності процедури.
У низці справ Верховний Суд визнавав рішення третейських судів недійсними у випадках, коли угода була підписана особою без належних повноважень, або коли розглядався спір, який законом прямо заборонено передавати на розгляд третейських судів (наприклад, щодо державних земель чи стратегічних підприємств).
Загалом Верховний Суд відстоює чіткість правових підстав для скасування третейських рішень. Зокрема Суд: перевіряє, чи питання, вирішені третейським судом, були підвідомчі йому; аналізується наявність третейської угоди; перевіряється правильність складу суду та допустимість рішення до третейської угоди; конфлікт інтересів: чи третейський суд вирішив питання про права тих, хто не був у справі.
На практиці це означає, що навіть якщо сторони уклали третейську угоду, однак предмет спору не належить до юрисдикції третейського суду, будь-яке рішення такого суду може бути скасоване державним судом. Наприклад, у справі № 4807/1586/19[14] Верховний Суд скасував рішення, бо третейський суд вирішив питання щодо осіб, які не брали участі у справі.
Верховний Суд чітко формує критерії для скасування рішень третейських судів, що допомагає гарантувати юридичну визначеність, захист справедливості судочинства та неухильне дотримання меж компетенції третейських інституцій.
Практика Верховного Суду підтверджує: баланс між свободою арбітражу та захистом публічних інтересів є ключовим принципом українського законодавства.
Оскарження рішень третейських судів – це винятковий механізм, який застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом. Державні суди перевіряють законність процедури, а не обґрунтованість рішення по суті. Такий механізм оскарження рішень третейських судів дозволяє гарантувати права сторін, водночас зберігаючи автономію третейського розгляду. Важливо, щоб сторони дотримувалися формальних вимог до третейської угоди та документально підтверджували повідомлення іншої сторони, щоб уникнути ризику скасування рішення.
У порівнянні з іншими юрисдикціями, Україна гармонізує свої правила з міжнародними стандартами, забезпечуючи визнання рішень третейських судів за кордоном.
- Оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів
Міжнародний комерційний арбітраж (далі ‒ МКА) – це незалежний позасудовий орган вирішення комерційних спорів між суб’єктами господарської діяльності, які мають різне громадянство або зареєстровані в різних державах. Він забезпечує оперативність, гнучкість та нейтральність процесу, що особливо важливо для іноземних інвесторів і підприємств, які здійснюють діяльність на міжнародному ринку.
До його ключових характеристик віднесено:
‒ міжнародний характер – арбітраж розглядає спори, що виникають у сфері міжнародної торгівлі та інвестицій, між сторонами з різних країн;
‒ автономію сторін – сторони самостійно обирають арбітрів, місце проведення арбітражу, застосовне право та процедуру розгляду;
‒ обов’язковість рішень – арбітражне рішення (арбітражний вирок) є обов’язковим для сторін і підлягає виконанню через державні суди країни, де сторони або майно боржника знаходяться;
‒ обмежений контроль держави – державні суди не переглядають рішення МКА по суті спору; вони можуть втрутитися лише для скасування рішення на підставах, прямо передбачених законом (недійсність арбітражної угоди, порушення прав сторони, суперечність публічному порядку тощо);
‒ гнучкість та оперативність – процес дозволяє швидко вирішувати спори без формальностей державного судочинства;
‒ визнання та виконання за кордоном – завдяки міжнародним конвенціям (наприклад, Нью-Йоркська конвенція 1958 р.[15]) арбітражні рішення можуть виконуватися у більшості держав-учасниць конвенції.
В Україні функціонує Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України)[16], який діє на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»[17] та арбітражного регламенту.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в Типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ)[18] і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві. Його рішення є остаточними, але можуть бути оскаржені до компетентного суду за певними підставами.
Попри автономію арбітражу, держава здійснює контроль за його діяльністю через механізм оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Такий контроль є мінімальним і спрямований на дотримання фундаментальних прав сторін та захист публічного порядку.
Окрім Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», порядок судового розгляду заяв про скасування арбітражних рішень регламентується Цивільним процесуальним кодексом України[19] та Господарським процесуальним кодексом України[20], Нью-Йоркською конвенцією 1958 р.[21] про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень; Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж (1961 р.)[22].
Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду за місцем проведення арбітражу протягом трьох місяців з дня вручення арбітражного рішення стороні (ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Вимоги до змісту аналогічні заяві про скасування рішення третейського суду, а саме: зазначення сторін арбітражної угоди, реквізитів оскаржуваного рішення, обґрунтування підстав, докази, прохання про скасування, але з урахуванням міжнародних угод і правил, тобто обов’язково мають бути зазначені міжнародно-правові підстави.
До заяви додаються: копія арбітражного рішення; арбітражна угода (договір чи арбітражне застереження); документи про сплату судового збору; докази повідомлення іншої сторони.
Розгляд заяви здійснюється в порядку, подібному до третейських спорів:
‒ перевірка строку та форми заяви;
‒ відкриття провадження;
‒ підготовка справи – витребування матеріалів у арбітражу, повідомлення сторін;
‒ судовий розгляд – суд оцінює виключно підстави для скасування, не аналізуючи фактичні обставини спору.
Таким чином, суд розглядає заяву з урахуванням міжнародних стандартів (принцип автономії арбітражу, мінімальне втручання державних судів), перевіряє дотримання строку та формальних вимог заяви. Після відкриття провадження справа готується аналогічно до внутрішнього третейського розгляду. Суд не має права переглядати спір по суті, він лише з’ясовує наявність підстав для скасування.
Перелік підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є вичерпним і міститься у ст. 34 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж»[23] та і відповідає Типовому закону ЮНСІТРАЛ[24]:
‒ недійсність арбітражної угоди – наприклад, відсутність підпису або укладення договору з особою без належних повноважень;
‒ вирішення спору поза межами арбітражної угоди – якщо арбітраж розглянув питання, які сторони не передавали на його розгляд;
‒ порушення формування складу арбітражу чи процедури розгляду – наприклад, коли арбітр не відповідає вимогам або відхилено процедурні норми регламенту;
‒ відсутність належного повідомлення сторони або неможливість забезпечити право на захист;
‒ непідвідомчість спору арбітражу – якщо предмет спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законом України (наприклад, спори щодо нерухомості, яка перебуває у власності держави);
‒ суперечність рішення публічному порядку України – наприклад, якщо рішення порушує принципи суверенітету, безпеки чи конституційні права громадян.
За результатами розгляду суд ухвалює постанову про скасування арбітражного рішення, або ухвалу про відмову у задоволенні заяви. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку.
При цьому суди наголошують, що скасування арбітражного рішення – це винятковий захід, який застосовується лише за наявності чітко встановлених порушень.
Особливістю міжнародного комерційного арбітражу є право сторони оскаржити постанову арбітражу у встановленому процесуальному порядку. Згідно зі ст. 16 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж»[25] арбітраж має право сам вирішувати питання щодо наявності у нього компетенції. Це механізм запобігання зловживанням: державний суд перевіряє лише процедурні аспекти, не втручаючись у матеріальні питання спору. Тобто, якщо арбітраж визнав, що він має юрисдикцію, будь-яка зі сторін може оскаржити таку постанову арбітражу до компетентного державного суду протягом 30 днів. Рішення суду з цього питання є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню. Цей механізм спрямований на запобігання зловживанням, коли арбітраж може розглядати справи поза межами домовленості сторін.
Важливо зазначити, що підстави для скасування тлумачаться вузько. Найчастіше підставами для задоволення заяв є: відсутність належної арбітражної угоди та порушення права сторони на участь у процесі. Публічний порядок трактується не як будь-яке порушення законодавства, а як загроза основоположним принципам правопорядку чи безпеки держави. Це відповідає практиці Європейського суду з прав людини та рекомендаціям ЮНСІТРАЛ. В Україні суди не визнають порушення публічного порядку, якщо йдеться лише про формальні недоліки в процедурі, які не вплинули на суть справи.
Міжнародний комерційний арбітраж часто розглядає питання попереднього характеру, які стосуються:
- своєї компетенції (юрисдикції) щодо конкретного спору;
- обрання арбітрів або складу арбітражу;
- процедурних питань, що передують розгляду основного спору (наприклад, визначення місця розгляду, застосування процедурних норм).
Рішення арбітражу з таких питань не є остаточними по суті спору, але можуть істотно впливати на подальший процес. Закон передбачає можливість оскарження таких постанов у державному суді, щоб уникнути порушення прав сторін і гарантувати законність арбітражного процесу.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. ст. 32–33)[26] визначає, що сторона може звернутися до державного суду з метою оскарження постанов арбітражу про свою компетенцію.
Цивільний процесуальний кодекс України[27] та Господарський процесуальний кодекс України[28] регламентують порядок подання заяви, строки і підстави для розгляду.
Міжнародні стандарти (ЮНСІТРАЛ, Нью-Йоркська конвенція 1958 р.) рекомендують обмежене втручання судів у визначенні компетенції арбітражу.
Сторона може подати заяву до державного суду за місцем проведення арбітражу протягом 30 днів з дня отримання постанови арбітражу.
Заява повинна містити: найменування суду; дані про заявника та відповідача; копію оскаржуваної постанови; обґрунтування порушень прав сторони або перевищення компетенції арбітражу; прохання про скасування або зміну постанови.
Суд перевіряє лише наявність підстав для скасування постанови арбітражу про компетенцію, не переглядаючи по суті основний спір.
Розгляд справи здійснюється у скороченому порядку, часто без проведення повного слухання по суті, але з можливістю долучення доказів, пояснень та участі сторін. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає, що забезпечує правову визначеність і стабільність арбітражного процесу.
Державний суд може скасувати постанову арбітражу щодо компетенції лише у разі:
‒ відсутності юрисдикції арбітражу, тобто розгляд спору виходить за межі арбітражної угоди;
‒ невідповідності складу арбітражу або процедури формування арбітрів встановленим вимогам закону або арбітражного регламенту;
‒ порушення права сторони на участь у процесі – наприклад, неналежне повідомлення або позбавлення можливості захистити свої права.
Сторони, своєю чергою, мають перевіряти дійсність арбітражної угоди, належність повноважень представників, належне повідомлення протилежної сторони.
Оскарження постанов МКА про компетенцію – виключна форма контролю державних судів над арбітражем, метою якого є забезпечення законності процедури та дотримання прав сторін, не втручаючись у матеріальні аспекти спору. Строки оскарження є суворими, що забезпечує стабільність процесу і довіру інвесторів.
Таким чином, контроль за постановами арбітражу щодо компетенції є виключно процедурним і не стосується оцінки матеріально-правових питань.
Відтак, інститут оскарження МКА є винятковим механізмом контролю, який гарантує баланс між автономією арбітражу та захистом публічних інтересів. Оскарження арбітражних рішень виконує дві функції:
- гарантійна – захист прав сторін від зловживань чи грубих порушень процедури;
- контрольна – перевірка відповідності рішень нормам законодавства та публічному порядку держави.
У практиці українських судів механізм оскарження арбітражних рішень використовується рідко, що відповідає міжнародному підходу «pro-arbitration» (принцип неупередженості та незалежності арбітрів, що є однією з основ міжнародного арбітражу). Тобто, суди, дотримуючись міжнародних стандартів, застосовують принцип мінімального втручання у діяльність арбітражу і зазвичай залишають постанови арбітражу без змін, якщо сторона мала можливість брати участь у процесі та підстави для скасування відсутні.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що втручання держави можливе лише для захисту фундаментальних принципів, а не для повторного розгляду справи. Верховний Суд у своїх постановах наголошує, що державні суди не мають права переглядати рішення третейських чи міжнародних арбітражів по суті, а головним орієнтиром є забезпечення процесуальних гарантій і відповідність публічному порядку.
Важливим прикладом застосування положень законодавства про міжнародний комерційний арбітраж є постанова Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 824/86/21[29]. У цій справі компанія SibKraft PTE.LTD (Сінгапур) звернулася із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 11 січня 2021 року щодо стягнення боргу з Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт». ДП «Херсонський морський торговельний порт» подало апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду, який визнав та дозволив виконання арбітражного рішення. Проте Верховний Суд залишив цю скаргу без задоволення, підтвердивши законність та обґрунтованість позиції суду апеляційної інстанції. Суд також стягнув із боржника судові витрати на користь компанії-заявника.
Ця постанова є показовою, адже підтверджує:
‒ орієнтацію українських судів на сприяння виконанню рішень міжнародних арбітражів;
‒ обмеженість підстав для відмови у визнанні та виконанні таких рішень, визначених Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Нью-Йоркською конвенцією 1958 року;
‒ принцип остаточності та обов’язковості рішень арбітражних інституцій, що забезпечує стабільність міжнародного комерційного обороту.
Отже, у таких справах державний суд не переглядає рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті, тобто не оцінює правомірність висновків арбітрів або фактичні обставини справи. Його роль обмежується контролем за процесуальними аспектами арбітражного провадження та перевіркою наявності підстав для скасування або відмови у визнанні арбітражного рішення, передбачених законодавством. Такий підхід зумовлений необхідністю забезпечити баланс між автономією міжнародного комерційного арбітражу та принципом державного контролю, що відповідає міжнародним стандартам і практиці, закріпленій, зокрема, у Нью-Йоркській конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року[30].
Суд може перевіряти:
‒ правильність призначення арбітрів і відповідність складу арбітражу домовленості сторін;
‒ дотримання сторін процесуальних прав, включно з правом на подання доказів, право на захист і право на участь у слуханнях;
‒ відповідність процедури арбітражу положенням закону, що регулює міжнародний комерційний арбітраж;
‒ відсутність обставин, які суперечать публічному порядку держави, наприклад, якщо рішення арбітражу містить положення, що порушують основоположні принципи права чи інтереси суспільства.
При цьому суд не має права аналізувати або змінювати правові оцінки арбітрів чи оцінку доказів, оскільки така перевірка суперечила б принципу автономії арбітражу та ефективності альтернативного способу вирішення спорів. Такий механізм забезпечує:
‒ захист процесуальних прав сторін;
‒ гарантію того, що арбітражне рішення відповідає закону та публічному порядку;
‒ стабільність і передбачуваність міжнародних комерційних відносин, оскільки сторони можуть покладатися на остаточність арбітражного рішення.
Таким чином, державний контроль у справах про оскарження рішень міжнародного арбітражу є обмеженим, проте достатнім для запобігання зловживанням, порушенням процедурних норм і загрозам публічному порядку, що забезпечує гармонійне поєднання автономії арбітражу та державного нагляду.
Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)[31] підтверджує, що надмірне втручання держави у діяльність арбітражу порушує принципи правової визначеності та ефективності арбітражу. Наприклад, ЄСПЛ у справі «Suda v. Czech Republic» (2011)[32] підкреслив, що втручання державних судів в арбітражний процес має бути мінімальним.
Нью-Йоркська конвенція 1958 р.[33] обмежує підстави для відмови у визнанні або виконанні арбітражного рішення.
Таким чином, МКА є ефективним інструментом вирішення міжнародних комерційних спорів, який поєднує незалежність, швидкість і міжнародну юридичну силу, забезпечуючи водночас контроль за законністю та захист прав сторін через державні суди.
Оскарження рішень Міжнародного комерційного арбітражу – це інститут мінімального судового контролю. Перелік підстав для скасування є закритим і не підлягає розширеному тлумаченню.
Для міжнародних компаній, що інвестують в Україну, практика оскарження рішень МКА має ключове значення. Мінімальне втручання державних судів і дотримання Нью-Йоркської конвенції підвищують довіру до України як до арбітражної юрисдикції. Це особливо важливо в галузях, де поширені міжнародні угоди – енергетика, будівництво, морські перевезення. Більшість спорів, що розглядаються у МКАС при ТПП України, пов’язані з невиконанням контрактів на постачання товарів та послуг, і лише невеликий відсоток рішень оскаржується до державних судів.
Україна дотримується загальносвітової тенденції щодо обмеження судового контролю. Наприклад, у Франції чи Швейцарії підстави для скасування також зведені до мінімуму і майже ідентичні положенням Типового закону ЮНСІТРАЛ. У США суди мають трохи ширші повноваження, але практично також утримуються від перегляду справи по суті. Це свідчить про глобальну єдність у підході до арбітражу, що робить міжнародний комерційний арбітраж універсальною формою вирішення спорів.
Отже, механізм оскарження рішень МКА виконує роль «запобіжного клапана», який дозволяє державі втручатися лише тоді, коли арбітражний процес вийшов за межі домовленостей сторін або порушив базові гарантії справедливого судового розгляду. Це формує баланс між ефективністю та захистом прав, а також робить Україну привабливою для інвесторів, які можуть бути впевнені у стабільності арбітражних процедур.
Висновок.Оскарження рішень третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу ‒ винятковий механізм контролю за дотриманням процесуальних гарантій. Відмінність у тому, що для міжнародного комерційного арбітражу підстави оскарження визначаються з урахуванням міжнародних стандартів (Типовий закон ЮНСІТРАЛ[34], Нью-Йоркська конвенція[35]), що забезпечує визнання та виконання рішень за кордоном. Державні суди у таких справах не переглядають спір по суті, а лише здійснюють процесуальний контроль, тобто перевіряють дійсність арбітражної угоди, компетенцію арбітражу, дотримання права сторін на захист; відповідність публічному порядку.
Цей підхід забезпечує баланс між автономією арбітражу та захистом прав сторін, відповідає міжнародним стандартам і сприяє розвитку України як юрисдикції, дружньої до інвесторів.
Найважливішою гарантією є перевірка дійсності арбітражної угоди та дотримання публічного порядку.
В українській судовій практиці найчастіше підставами для скасування є:
‒ відсутність належної угоди;
‒ неналежне повідомлення сторін;
‒ суперечність рішень публічному порядку.
Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та міжнародного комерційного арбітражу в Україні формує баланс між автономією альтернативних способів вирішення спорів і контролем держави за дотриманням законності та прав сторін. Ключовими принципами цього механізму є:
‒ мінімальне втручання держави – суди не переглядають справу по суті, а контролюють лише законність процедури та наявність встановлених законом підстав для скасування рішення;
‒ обмежені та вичерпні підстави для скасування – державний контроль застосовується тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України або міжнародними договорами, що зменшує ризик зловживань;
- процесуальні гарантії – забезпечується право сторін на участь у процесі,
- своєчасне повідомлення, дотримання процедурних норм;
- гнучкість та оперативність арбітражу – механізми оскарження не обмежують швидкість і ефективність розгляду спорів;
‒ міжнародна легітимність – для міжнародного комерційного арбітражу дотримуються міжнародних стандартів (ЮНСІТРАЛ, Нью-Йоркська конвенція), що сприяє визнанню та виконанню рішень за кордоном.
Таким чином, Україна забезпечує правову визначеність і стабільність арбітражного процесу, стимулюючи розвиток ділової активності та залучення іноземних інвестицій. Система оскарження рішень третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу спрямована на:
‒ запобігання зловживанням і порушенням процесуальних прав сторін;
‒ гарантування відповідності рішень закону та публічному порядку;
‒ підтримку авторитету та ефективності альтернативного вирішення спорів.
У практичному вимірі це означає, що будь-яке рішення третейського суду або МКА підлягає уважній перевірці щодо законності, але без втручання у матеріальні аспекти спору. Такий підхід створює умови для довіри сторін до арбітражу як швидкого, надійного та незалежного механізму вирішення комерційних спорів.
Механізми оскарження рішень третейських судів та МКА є важливим елементом правового захисту в сфері цивільного та господарського обороту. Вони дозволяють зберігати автономію арбітражу, забезпечують мінімальний контроль держави та гарантують дотримання прав сторін і публічного порядку. Цей підхід сприяє стабільності ділового середовища, міжнародній довірі та розвитку інвестиційного клімату в Україні.
Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу в Україні забезпечує ефективний баланс між автономією арбітражних процедур та контролем за законністю, захистом прав сторін і публічним порядком. Обмежений характер втручання держави сприяє розвитку альтернативних способів вирішення спорів, підвищує їхню надійність і прогнозованість, а також інтегрує національну практику у міжнародні стандарти арбітражу.
Укладач:
професор кафедри
цивільного права та процесу НАВС
кандидат юридичних наук, доцент
підполковник поліції Андрій ПЕТРОВСЬКИЙ
[1] Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV. Редакція від 17 лип. 2025 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua
[2] Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4002-XII. Редакція від 15 лют. 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua
[3] Цивільне процесуальне право України: підручник. Вид. 2-ге, переробл. та допов. : у 2 т. / за заг. ред. д.ю.н., професора, академіка М. М. Ясинка. Київ: Алерта, 2021. Т. 2. 572 с.
[4] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[5] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[6] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[7] Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV. Редакція від 17 лип. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[8] Господарський процесуальний кодекс України від 06 листоп. 1991 р. № 1798-XII. Редакція від 28 серп. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[9] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua
[10] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[11] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[12] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[13] Про третейські суди: Закон України від 11 трав. 2004 р. № 1701-IV. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[14] Постанова Верховного Суду від 20 черв. 2019 р. у справі № 4807/1586/19. Провадження № 61-8007ав19. URL: zakononline.ua
[15] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua
[16] Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України: офіц. веб-сайт. URL: icac.org.ua
[17] Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4002-XII. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[18] Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торгівельного арбітражу від 21 черв. 1985 р. URL: zakononline.ua
[19] Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV. Редакція від 17 лип. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[20] Господарський процесуальний кодекс України від 06 листоп. 1991 р. № 1798-XII. Редакція від 28 серп. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[21] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua
[22] Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квіт. 1961 р. URL: ips.ligazakon.net
[23] Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4002-XII. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[24] Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торгівельного арбітражу від 21 черв. 1985 р. URL: zakononline.ua
[25] Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4002-XII. Редакція від 15 груд. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[26] Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4002-XII. Редакція від 15 лют. 2021 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[27] Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV. Редакція від 17 лип. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[28] Господарський процесуальний кодекс України від 06 листоп. 1991 р. № 1798-XII. Редакція від 28 серп. 2025 р. URL: zakon.rada.gov.ua
[29] Постанова Верховного Суду від 23 верес. 2021 р. у справі № 824/86/21. Провадження № 61-12122ав21. URL: ukrainiannews.net.ua
[30] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua
[31] European Court of Human Rights. URL: hudoc.echr.coe.int
[32] Постанова Європейського суду з прав людини у справі «Suda v. Czech Republic» від 28 жовт. 2010 р. URL: precedent.ua
[33] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua
[34] Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торгівельного арбітражу від 21.06.1985. zakononline.ua
[35] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10 черв. 1958 р., набрала чинності з 7 черв. 1959 р.). URL: icac.org.ua