ТЕМА № 16: ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ

ПЛАН

  1. Поняття і значення виконавчого провадження.

  2. Негайне виконання судових рішень.

  3. Звернення судових рішень до виконання.

  4. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

  5. Зупинення виконання судового рішення.

  6. Поворот виконання судового рішення.

  7. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

  1. Поняття і значення виконавчого провадження

Судові рішення відповідно до ст. 124 Конституції України є обов’язковими до виконання на всій території України. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Виконання судових рішень є важливою складовою права на захист порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та інтересів держави. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя, «складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду». Рішення суду у цивільній справі має виконуватись боржником самостійно і добровільно. Якщо ж боржник не виконує рішення суду у цивільній справі, що набрало законної сили або рішення підлягає негайному виконанню, тоді передбачається примусове виконання.

Виконавче провадження можна розглядати з двох позицій: у вузькому розумінні як примусовий засіб держави, що призводить до правових наслідків, передбачених рішенням юрисдикційного органу; а в широкому розумінні як: завершальний правозастосовний цикл цивільного судочинства, який складається із трьох послідовних у часі стадій: відкриття виконавчого провадження, підготовка до вчинення виконавчих дій та здійснення виконавчих дій.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а також рішеннями, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню. (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження).

Водночас, в ЦПК України виконавче провадження не виділено як стадію судового провадження, хоча, наприклад, в ст. 2 ЦПК України однією із засад цивільного судочинства є «обов’язковість судового рішення». Така ж однойменна засада виконавчого провадження закріплена в п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження». Слід відмітити й такий дієвий інструмент захисту прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження при примусовому виконанні судових рішень як судовий контроль у різних його проявах, в основному зосереджених в розділах VI «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» та V «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Правовідносини у виконавчому провадженні мають неоднорідний характер, внаслідок чого їх реалізація можлива, тільки якщо в них беруть участь уповноважений орган чи посадова особа (суд, державний чи приватний виконавець, у випадках передбачених законом – органи доходів і зборів, банки та фінансові установи, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та ін.), а також стягувач і боржник.

Суб’єкти виконавчого провадження:

  • суд - здійснює контрольні функції за перебігом виконавчого провадження і правомірністю дій працівників державної виконавчої служби та приватних виконавців;
  • обов’язкові суб’єкти виконавчого провадження - державний чи приватний виконавець, сторони виконавчого провадження: боржник, стягувач, представники сторін;
  • суб’єкти, які можуть залучатися до участі у виконавчому провадженні - експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності, поняті, працівники поліції, органів опіки і піклування та ін.

Закон України «Про виконавче провадження» не визначає суд як учасника виконавчого провадження, але зважаючи на те, що багато процедурних дій виконавчого провадження не можна здійснити без санкції суду така позиція законодавця видається дещо непослідовною. Наприклад, роз’яснення рішень та виконавчих документів (ст. 31), відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення (ст. 33), зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (ч.2, 3, 4, 5, 6, 8 ст. 34, ст. 38), закінчення виконавчого провадження (ч. 1, 2, 3, 5, 8, 10, 11, 12 ст. 39). Слід зауважити, що в ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець вправі звернутися за роз’ясненням рішення чи виконавчого документа до суду (ч. 1) і до органу (посадової особи) (ч. 2), разом з тим орган (посадова особа), який прийняв юрисдикційне рішення, теж не входить до складу учасників виконавчого провадження.

Закон України «Про виконавче провадження» не оперує поняттям «суб’єкти виконавчого провадження», а вживається термін «учасники». Досліджуючи виконавче провадження, вітчизняні науковці зазначили, що «учасниками виконавчого провадження мають бути лише ті особи (фізичні, юридичні, громадяни-підприємці), які мають заінтересованість у результатах виконавчого провадження (особисту, державну, службову) і роль яких є активною у провадженні щодо виконання рішень, тобто вони можуть впливати на процес учинення виконавчих дій. Усі ж інші особи - не учасники, а суб’єкти виконавчого провадження, оскільки вони не заінтересовані в його результаті, а лише сприяють проведенню виконавчих дій. Їхня роль у виконавчому провадженні не активна, а пасивна»[1]. Таким чином, поняття «учасники виконавчого провадження» не включає в себе осіб, які внаслідок реалізації контрольних повноважень стосовно виконавчого провадження (наприклад, орган державної виконавчої служби, суд) виступають як суб’єкти виконавчого провадження. Отже, пропонується учасників виконавчого провадження розглядати лише як певну окрему групу суб’єктів виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій є:

  • учасники виконавчого провадження - виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 КК України, ст. 51-2 КУпАП;
  • особи, які залучаються до проведення виконавчих дій - поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інші органи та установи у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Загальні правила виконавчого провадження включають послідовне вирішення питань чи вчинення дій:

1) набрання судовим рішенням (іншим рішенням юрисдикційного органу) законної сили;

2) вчасне отримання виконавчого листа (іншого виду виконавчого документу) та вчасне звернення з ним до виконавця із заявою про примусове виконання рішення суду;

3) розгляд заяви з виконавчим листом та відкриття виконавчого провадження чи повернення виконавчого листа стягувачеві;

4) в разі відкриття виконавчого провадження – проведення виконавцем підготовчих дій у виконавчому провадженні;

5) фактичне здійснення виконавцем виконавчих дій у виконавчому провадженні;

6) повернення виконавчого документа стягувачеві або закінчення виконавчого провадження

Стадії виконавчого процесу утворюють структурно обумовлену послідовність виконавчих дій, що відображають хід виконання вимог виконавчого документа, та відокремлюють логічно пов’язані етапи.

Стадії виконавчого провадження:

  • відкриття виконавчого провадження - набрання чинності рішення юрисдикційного органу; отримання стягувачем виконавчого листа, судового наказу, ухвали суду, іншого рішення юрисдикційного органу; подача заяви про примусове виконання рішення та виконавчого листа; розгляд виконавчих документів; відкриття (відмова у відкритті) виконавчого провадження; направлення відповідної постанови;
  • підготовка до примусового виконання - добровільне виконання; витребування та перевірка інформації щодо боржника, його майна тощо; планування виконавчих дій; здійснення заходів щодо забезпечення подальшого примусового виконання рішення; об’єднання проваджень (у разі необхідності);
  • стадія фактичного виконання рішення - фактичне здійснення виконавчих дій із здійснення заходів примусового характеру. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони на цій стадії мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання;
  • завершальна стадія - документальне оформлення закриття виконавчого провадження, або закінчення виконавчого провадження і повернення виконавчого документа стягувачеві, якщо стягнення не провадилося або було проведено частково; скасування вжитих забезпечувальних заходів; розподіл коштів.

Згідно ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

  • виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
  • судові накази;
  • ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
  • виконавчих написів нотаріусів;
  • спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою;
  • посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
  • постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
  • постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
  • рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
  • рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
  • рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
  • рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
  • рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.

Виконавчий документ має відповідати встановленим законодавцем вимогам (ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 432 ЦПК України). Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Відповідно до ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Зокрема, приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового управління;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених Законами України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;

12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб’єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені ч. 1 ст. Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.

Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить 20 та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець, приватний виконавець не можуть виконувати рішення, якщо:

1) боржником або стягувачем є сам виконавець, близькі йому особи (особи, які разом проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки з виконавцем (у тому числі особи, які разом проживають, але не перебувають у шлюбі), а також незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням виконавця), пов’язані з ним особи;

2) боржником або стягувачем є особа, яка перебуває у трудових відносинах з таким виконавцем;

3) виконавець, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів;

4) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності такого приватного виконавця.

За заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю, про що виконавець виносить постанову.

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. При цьому, зазначені органи та установи не є органами примусового виконання (ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

  1. Негайне виконання судових рішень

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно «набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави»[2]. Особливістю при цьому буде видача виконавчого листа за рішенням, яке допущене до негайного виконання, у день його ухвалення.

У відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» строк пред’явлення рішення, що підлягає негайному виконанню – з наступного дня після його прийняття (ст. 12); за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню - виконавчий збір не стягується (ч. 5 ст. 27); виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ст. 63).

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

  • стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
  • присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
  • відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
  • поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
  • відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
  • розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
  • розкриття особою, визначеною пунктами 1-3 ч. 1 ст. 134 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», інформації, що становить професійну таємницю на ринках капіталу та організованих товарних ринках, щодо юридичної або фізичної особи;
  • примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;
  • встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства;
  • надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;
  • видачу або продовження обмежувального припису.

При цьому, суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Перелік підстав звернення до негайного виконання рішення суду є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Правило про допущення негайного виконання рішення суду є імперативним, воно не надає суду право, а зобов’язує його визначити рішення або певну його частину як таке, що підлягає негайному виконанню. Лише положення ч. 2 ст. 430 ЦПК України містить факультативне положення, що у випадках, визначених у пунктах 1–3 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд може допустити негайне виконання всієї суми заборгованих платежів. Звернення рішення суду до негайного виконання в цій частині має засновуватись на відповідному клопотанні позивача. Сторона має довести, що подібне рішення є доцільним, обґрунтовано фактичними обставинами, наприклад, необхідністю отримання коштів на проведення лікування.

Стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць. Видається найпростішим вирішенням питання погашення боргу, встановленого судовим рішенням, – це його стягнення із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника. Однак, ці види доходів визнаються основним джерелом забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб працюючих та членів їх сімей, тому законодавство встановлює умови і порядок звернення стягнень на ці доходи і певні межі стягнень. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю та ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження». Порядок стягнення аліментів визначений у ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейному Кодексі України.

Присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищає ст. 43 Конституції України. У Законі України «Про оплату праці» визначається, що заробітна плата повинна виплачуватися не рідше двох разів на місяць і не більше ніж через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата повинна виплачуватися напередодні (в попередній робочий день).

Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, – у межах суми стягнення за один місяць. Зазначена норма спрямована на забезпечення захисту інтересів потерпілого, щоб фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодувала потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Примусовий порядок виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника передбачає звернення працівника до державного чи приватного виконавця з заявою про примусове виконання судового рішення, яке має бути ними виконане невідкладно. Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 р. в справі №709/1465/19, аналізуючи положення ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», виклав правовий висновок, відповідно до якого виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання своїх обов’язків[3].

Відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Згідно з ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Примусове виконання рішення про відібрання дитини здійснюється виключно органами державної виконавчої служби в порядку, визначеному у Законі України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчих листів, що видаються судами, де вказується особа боржника, відповідно усі виконавчі дії вчиняються щодо цього суб’єкта.

Специфіка діяльності державного виконавця при виконанні рішень такої категорії справ полягає в тому, що при виконанні судового рішення необхідно враховувати психічний стан дитини, а тому засоби мають обиратися і застосовуватися з обережністю. Саме тому законодавець встановив вимогу про необхідність проведення цієї виконавчої дії з обов’язковою участю не тільки особи, якій передається дитина, але й органів опіки та піклування. Також, додатково можуть залучатися поняті та працівники поліції.

За потреби, державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ч. 2 ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження»). За неможливості з’ясувати місцезнаходження боржника чи дитини державний виконавець звертається з поданням до суду про розшук дитини або боржника (п. 4 р. ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5)[4]. У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ст. 75).

Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. В цих категоріях справ окремого провадження копії рішення суд надсилатиме банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Саме банківська установа буде виконавцем рішення суду і надаватиме заявнику інформацію в обсязі та формі, визначених судом у рішенні.

Щодо негайного виконання рішень у справах про розкриття особою, визначеною пунктами 1-3 ч. 1 ст. 134 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», інформації, що становить професійну таємницю на ринках капіталу та організованих товарних ринках, щодо юридичної або фізичної особи, то слід відзначити наступне: професійною таємницею на ринках капіталу та організованих товарних ринках є інформація про діяльність та/або фінансовий стан клієнта, а також інша передбачена ч. 2 ст. 134 Закону інформація, що стала відомою: 1) професійному учаснику ринків капіталу та організованих товарних ринків у процесі обслуговування клієнта при провадженні професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках; 2) третім особам під час провадження ними діяльності, пов’язаної з ринками капіталу та організованими товарними ринками; 3) третім особам, які надають послуги чи виконують роботи відповідно до договорів, укладених з особами, зазначеними у пунктах 1 і 2. В контексті цієї статті Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» професійною таємницею також є інформація та дані:

1) про рахунки клієнтів;

2) про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта професійного учасника, про вчинені клієнтом професійного учасника правочини;

3) про клієнта професійного учасника, крім отриманої з публічних джерел;

4) що міститься у системі депозитарного обліку;

5) що міститься у системі клірингового обліку;

6) звітні дані учасника ринків капіталу та професійного учасника організованих товарних ринків, крім тих, що підлягають оприлюдненню відповідно до законодавства;

7) про засоби, що використовуються професійним учасником ринків капіталу та організованих товарних ринків та особами, які провадять діяльність, пов’язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками, для захисту інформації;

8) про учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків або їхніх клієнтів, отримана від таких учасників та професійних учасників органами державної влади;

9) про професійних учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків, їхніх клієнтів, операції, що ними здійснюються, отримана Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від регулятора ринків капіталу та організованих товарних ринків іншої держави;

10) щодо послідовності проведення інспекцій на ринках капіталу та організованих товарних ринках;

11) що стали відомі Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у зв’язку з організацією та проведенням розслідувань на ринках капіталу та організованих товарних ринках;

12) що стали відомі Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у зв’язку з одержанням повідомлення про фактичні або потенційні порушення профільного законодавства відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків».

Негайне виконання рішень про примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу обумовлене приписами процесуального законодавства та уникнення загрози, які несе для оточуючих особа, стосовно якої вирішено питання про примусову госпіталізацію.

Встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства. У відповідності до наказів Міністерства юстиції України № 246/7 від 25.11.2014 р. та № 935/5 від 17.06.2014 р. всі органи та підрозділи, які підпорядковані Міністерству юстиції України, повинні були переміститися з тимчасово непідлеглих територій в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та перереєструватись, тому всі акти та документи, видані органами не переміщеними в населені пункти, на територіях яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та не перереєструвались з 01.12.2014 р. вважаються недійсними. Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Негайне виконання рішень цієї категорії справ з одного боку спрямоване на поновлення та захист прав, свобод та інтересів дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України щодо громадянства України, охорони дитинства, отримання державної соціальної допомоги тощо, а з іншого встановлення факту смерті спрямоване на поновлення та захист, наприклад, спадкових прав спадкоємців. Рішення судів в цих справах виконуються органами та підрозділами, які підпорядковані Міністерству юстиції України.

Негайне виконання рішень про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку обумовлене приписами процесуального законодавства та уникнення загрози, які несе для себе та для оточуючих особа, стосовно якої вирішено питання про надання їй цього виду допомоги.

Видача або продовження обмежувального припису. Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення суд повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

  1. Звернення судових рішень до виконання

Стаття 431 ЦПК України визначає порядок звернення судових рішень до виконання. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених ЦПК України, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі, що підлягає примусовому виконанню, мають бути зазначені наступні дані:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред’явлення рішення до виконання.

Проте як свідчить практика Верховного Суду, відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортних даних не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання[5].

Для того, щоб виконати інше рішення суду в примусовому порядку, потрібно звернутися до суду першої інстанції, який ухвалив рішення, із заявою про видачу виконавчого листа.

Виконавчий лист викладається в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, після чого накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).

Виконавчі листи, судові накази та ухвали суду обов’язково вносяться до Єдиного державного реєстру виконавчих документів. Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження врегульований Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 р. № 2432/5.

В процесі виконання судових рішень суд, зокрема, може застосувати наступні заходи:

  • тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 437 ЦПК України) - вирішується судом за поданням державного виконавця. Суд у 10-денний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та за обов’язковою участю представників органів опіки та піклування. Неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
  • оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника (ст. 438 ЦПК України) - оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. Суд розглядає подання виконавця протягом 10 днів та має право витребувати від виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку;
  • вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 439 ЦПК України) - питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд розглядає відповідне подання негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця;
  • звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (ст. 440 ЦПК України) - суд може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Водночас, суд відмовляє в задоволенні такої заяви, якщо вона подана після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи, або строку на пред’явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом 10 днів з дня її надходження в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах)/електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. Питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця;
  • тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 441 ЦПК України) - може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Так, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов’язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Водночас, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника - у 10-денний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов’язкової участі державного (приватного) виконавця. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України;
  • заміна сторони виконавчого провадження (ст. 442 ЦПК України) - у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у 10-денний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб;
  • визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 443 ЦПК України) - вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у 10-денний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Разом з цим, в процесі виконання судового рішення між сторонами може бути укладена мирова угода. Так, відповідно до ст. 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених у ст. 207 ЦПК України, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених ст. 206 ЦПК України.

  1. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення

Положення ст. 435 ЦПК України встановлюють, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у 20-денний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 435 ЦПК України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення виконання рішення суду – це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочення судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої, ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочення виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочення виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Натомість, розстрочкою виконання рішення суду є встановлення точного проміжку часу (конкретизація часу), протягом якого таке рішення суду має бути виконано. При цьому визначається не лише новий строк для остаточного виконання рішення, а й відповідні проміжні строки; встановлення періоду, протягом якого борг відшкодовується частковими платежами; виконання не одразу рішення в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати 1 року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Встановлення або зміна способу і порядку виконання судового рішення у порядку вирішення судом процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судового рішення, здійснюється:

1) лише щодо судового рішення, що перебуває на примусовому виконанні;

2) з ініціативи суду чи за заявою сторони або виконавця;

3) судом, який розглядав справу як суд першої інстанції;

4) за наявності обставин, що істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання такого рішення;

5) якщо це не призведе до зміни зазначеного у судовому рішенні способу захисту;

6) за відсутності потреби залучення нових осіб і встановлення нових обставин.

При зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати рішення суду по суті. Судова практика показує, що судами, в основному, задовольняються заяви про зміну способу присудження аліментів, коли змінюється спосіб їх сплати з твердої грошової суми, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, – на частку усіх видів доходу боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, і навпаки.

  1. Зупинення виконання судового рішення

Метою вирішення питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії є недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка подала касаційну скаргу, та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв'язку з виконанням (дією) судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 436 ЦПК України суд касаційної інстанції, за заявою учасника справи або за своєю ініціативою, може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку, постановивши про це відповідну ухвалу (ч. 2 цієї ж статті).

Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки. Заява (клопотання) про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має містити обґрунтування необхідності зупинення виконання рішення або зупинення його дії, такими мотивами, зокрема, може бути відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення, неможливість повороту виконання рішення у разі його скасування тощо.

  1. Поворот виконання судового рішення

Питання про поворот виконання судових рішень виникає у зв’язку із скасуванням чи зміною судом вищої інстанції уже виконаних постанов. Поворот виконання рішення – це процесуальна форма захисту прав боржника.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі № 1-25/2011, поворот виконання рішення – це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала[6].

Слід враховувати, що у виконавчому провадженні позивач не завжди є стягувачем, так як задоволеним може бути не лише первісний, а й зустрічний позов, тому позивач може опинитись і боржником; а у випадку відмови у задоволенні позову на позивача можуть бути покладені судові витрати відповідача. Окрім цього, стягувачем може бути і третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо було задоволено її позов до однієї чи обох сторін справи.

Отже, поворот виконання – це повернення стягувачем боржникові всього одержаного ним за скасованою (зміненою) постановою. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, порушених виконанням рішення.

На підставі ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він:

1) закриває провадження у справі;

2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю;

4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він:

1) закриває провадження у справі;

2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю;

4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він:

1) закриває провадження у справі;

2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю;

4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо скасовано рішення третейського суду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за вказаним рішенням.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. За подання такої заяви судовий збір не сплачується.

Заява про поворот виконання може бути подана протягом 1 року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у 20-денний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ (ст. 445 ЦПК України):

  • у разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах;
  • у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, поворот виконання рішення суду – це повернення сторін виконав- чого провадження у первісний стан, що передував виконанню рішення, через скасування правової підстави такого виконання. Поворот виконання є способом захисту прав боржника на випадок отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим судовим рішенням неналежного, оскільки правова підстава такого набуття відпала.

  1. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Судовий контроль за виконанням судових рішень виникає під час розгляду скарг на існуючі рішення або дії, що мали місце в минулому. При цьому суд не втручається у процес виконавчого провадження, а лише визначає законність чи незаконність процесуальної поведінки державного або приватного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби й у разі її невідповідності законодавству дозволеними засобами коригує. Виходячи з викладеного, суд усуває або зобов’язує усунути виявлені порушення, що призводить до відновлення прав інших учасників виконавчого провадження

Отже, під судовим контролем у виконавчому провадженні слід розуміти форму реалізації судової влади, систему передбачених процесуальним законом засобів, спрямованих на недопущення незаконного обмеження прав і охоронюваних законом інтересів особи у процесі примусового виконання судових актів і актів інших юрисдикційних органів, а також відновлення особи в цих правах, і полягає в перевірці діяльності органів примусового виконання та їх посадових осіб, а також застосування до них заходів впливу, передбачених процесуальним законодавством[7].

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права.

Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про прийняття скарги до розгляду суд постановляє ухвалу та повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після її прийняття до розгляду (ч. 6 ст. 448 ЦПК України).

Строки для реалізації права на звернення до суду зі скаргою щодо виконання судового рішення:

  • 10-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;
  • 3-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом - на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, розглядається у 20-денний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу:

  • у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника);
  • якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у 10-денний строк з дня її одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України, суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах:

1) що виникають із трудових правовідносин;

2) що виникають із сімейних правовідносин;

3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду;

5) щодо відшкодування моральної шкоди;

6) щодо захисту прав споживачів;

7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації;

8) в інших спорах немайнового характеру.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов’язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України).

Суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом 10 днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами ст. 450 ЦПК України (ч. 1 ст. 453-3 ЦПК України).

За наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 453-2 ЦПК України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 453-2 ЦПК України, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 453-2 ЦПК України.


Укладач:

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК


[1] Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: науково-практичний коментар. Київ: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. 1172 с. С. 227.

[2] Постанова Верховного Суду від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua

[3] Виконання судового рішення у справах про поновлення на роботі. Юридична газета. 2023. URL: https://yur-gazeta.com

[4] Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 URL: https://zakon.rada.gov.ua

[5] Постанова Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 471/283/17-ц.URL: http://www.reyestr.court.gov.ua

[6] Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі № 1-25/2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua

[7] Притуляк В. М. Повноваження суду при примусовому виконанні судових рішень у цивільних справах: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03. Національний університет «Одеська юридична академія». О., 2016. 205 с. С. 145.