Трудове право

ТЕМА № 14: СУДОВІ РІШЕННЯ

ПЛАН

Поняття та види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення.

Порядок ухвалення, проголошення та вручення судового рішення.

Законна сила рішення суду.

Зміст рішення суду.

Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні. Роз’яснення судового рішення. Додаткове рішення суду.

Ухвала суду, види ухвал. Окрема ухвала суду.

Поняття та види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення

При здійсненні правосуддя суд звершує багато різних за своїм змістом і юридичним характером процесуальних дій: вирішує справу по суті, закінчує справу без ухвалення рішення, вирішує клопотання сторін, третіх осіб тощо. Судження і волевиявлення суду з цих чи інших питань мають владний характер і втілюються у відповідну процесуальну форму – форму процесуальних рішень. Судові рішення – узагальнюючий термін судових актів, які суд приймає при вирішенні будь-якого питання.

Оскільки судове рішення є актом правосуддя, у цивільних справах визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямоване, від політичної, економічної і юридичної його характеристики.

Судове рішення як акт судової влади – це правозастосовчий акт, ухвалений іменем України, оформлений у вигляді процесуального документа, що владно підтверджує правовідносини сторін на основі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи.

Значення судового рішення обумовлено тим, що воно спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, виступає в якості акту реалізації судової влади як правозастосовний акт, в якості судового акту, яким справа розглядається по суті і як процесуальний документ, який повинен відповідати нормам цивільного процесуального законодавства, які пред’являються до його форми, змісту, порядку ухвалення і проголошення.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України видами судових рішень у цивільному судочинстві є ухвали, рішення, постанови та судові накази.

Судові рішення – це акти правосуддя у справі, які ґрунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Властивості, притаманні судовим рішенням:

мають індивідуальний характер та конкретних адресатів;
постановляються та ухвалюються виключно органами судової влади;
є юридичними фактами, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Судовими рішеннями є:

судові накази - особлива форма судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог заявника в порядку наказного провадження;
ухвали - процесуальні рішення, якими розв’язуються окремі процесуальні питання, що виникають під час розгляду та вирішення цивільного спору або під час виконання ухвалених судом рішень. Отже, процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал;
постанови – ними закінчується перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку;
рішення – ними закінчується розгляд справи по суті судом першої інстанції. Рішення суду – це процесуальний акт суду з приводу вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова в задоволенні позову повністю або частково), тобто яким вирішується матеріально-правовий спір сторін та який містить відповідь про права та обов’язки суб’єктів спірних правовідносин.

Класифікація рішень суду:

за правовими наслідками –
рішення про присудження – рішення суду, які зобов’язують одну із сторін виконати певні дії на користь іншої сторони або утриматись від їх виконання (рішення про відшкодування завданої шкоди, про стягнення роялті, про припинення незаконного будівництва);
рішення про визнання – рішення суду, що підтверджують наявність або відсутність між сторонами певних правовідносин, юридичних станів, фактів (рішення суду про визнання права власності, про визнання шлюбу недійсним);
рішення про перетворення (конститутивні) – рішення суду, які змінюють чи припиняють правовідносини між сторонами (рішення про розірвання шлюбу, про припинення договору найму (оренди) тощо;
за повнотою та обсягом вирішених ними питань–
основні – рішення суду, якими закінчується судовий розгляд і цивільна справа вирішується по суті;
додаткові – рішення суду, які ухвалюються в судовому засіданні після ухвалення основного рішення з метою уточнення останнього. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом 10 днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 ЦПК України;

за формою проголошення –
повні;
скорочені – після завершення розгляду справи проголошується лише вступна та резолютивна частина;
заочне рішення – рішення суду, яке може бути ухвалене на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи;

Для забезпечення стабільності й обов’язковості рішення суду, що ухвалюється у визначеній процесуальним законом формі, воно повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права і відповідати вимогам: законності, обґрунтованості, визначеності, безумовності, повноти, дотримання процесуальної форми процедури ухвалення і проголошення судового рішення та його змісту.

Так, ст. 263 ЦПК України зазначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. У рішенні мають бути зазначені норми матеріального та процесуального права, якими керувався суд у вирішенні справи, що необхідно для контролю за діяльністю судів першої інстанції з боку вищих судів. Законність із погляду відповідності рішення суду нормам процесуального права полягає в дотриманні порядку розгляду справи та ухвалення судового рішення, наявності необхідних реквізитів відповідно до закону. Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На основі принципу безпосередності судового розгляду рішення суду може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Також однією з умов ухвалення рішення є доведеність встановлених судом обставин, які мають значення для справи, тому рішення суду вважається обґрунтованим, якщо суд правильно визначив обставини які мають значення для справи і про наявність або відсутність кожної з них окремо висловив своє судження в мотивувальній частині рішення.

Отже, обґрунтоване рішення – рішення, в якому повно викладені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлення обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, які досліджувалися в судовому засіданні.

Якщо вимога законності – це вимога до формального, юридичного боку судового рішення, то вимога обґрунтованості – це вимога до фактичної сторони рішення.

Окрім цього, судове рішення повинне відповідати наступним критеріям:

повнота – властивість, яка характеризує ступінь відповіді суду на всі заявлені вимоги, а також на інші питання, які виникли під час розгляду справи і вирішення яких має бути відображено у рішенні суду;
визначеність(категоричність) – наявність чітких лексичних формулювань у всіх частинах судового рішення. Так, в рішенні суду має бути чітко сформульовано, задоволено позов чи в задоволенні його відмовлено; якщо позов задоволено, то що саме присуджено позивачу, яке право визнано за ним, до чого зобов’язується відповідач. Неприпустимим є ухвалення рішень, виконання яких ставиться в залежність від настання або ненастання певної умови, – умовних рішень. Суд не має право ухвалювати й альтернативні рішення, передбачаючи як рівнозначні різні способи реалізації суб’єктивних прав та обов’язків. Якщо у стадії виконання стягувач дійде висновку про необхідність вибору іншої з наявних альтернатив, то відповідно до закону необхідно або змінювати спосіб виконання, або подавати позов із новою вимогою, або укладати мирову угоду з боржником на умовах, відмінних від рішення суду;
ясність – логічне, чітке, переконливе і зрозуміле викладення змісту судового рішення - суд має вказати повне і правильне найменування сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чітко сформулювати свою думку щодо їхніх прав та обов’язків із тим, щоб рішення суду було належним чином виконано;
точність – на відміну від ясності (вимога до форми викладу), є вимогою до змісту рішення. Згідно з цією вимогою рішення має бути викладено чітко, не має містити помилок, описок і явних арифметичних помилок;
форма, установлена законом - рішення суду, як процесуальний документ, повинно мати визначені процесуальними нормами реквізити і зміст, бути викладено у встановленій законом послідовності та відповідати вимогам, визначеним у ст. 265 ЦПК України.

Порядок ухвалення, проголошення та вручення судового рішення

Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, визначених ЦПК України. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.

У виняткових випадках, залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як 10 днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як 5 днів з дня закінчення розгляду справи.

Складання повної ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як 5 днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) ухвали.

Скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.

Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.

Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).

Відповідно до ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може:

визначити порядок його виконання – тобто встановити способи і строки відновлення порушених прав, свобод та інтересів шляхом вчинення або утримання від вчинення певних дій, заходи примусового виконання, послідовність їх здійснення тощо;
надати відстрочення виконання – що полягає у перенесенні строку виконання рішення суду на інший, більш пізній термін (відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо);
надати розстрочення виконання – тобто виконати рішення суду частинами у чітко встановлені терміни;
вжити заходів для забезпечення його виконання – тобто застосувати передбачені законом способи, спрямовані на забезпечення повного та своєчасного його виконання.

Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (ст. 266 ЦПК України).

Проголошення судового рішення. Рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених ЦПК України (зокрема у випадку, встановленому ч. 17 ст. 7 ЦПК України – якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформації, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводилися в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні). Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

При проголошенні рішення суду суддя не оголошує такі відомості щодо учасників справи:

1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, номери платіжних карток, електронних гаманців в емітентах електронних грошей;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.

Правила проголошення рішення суду:

рішення суду або, у встановлених випадках, його вступна та резолютивна частина проголошуються усно шляхом зачитування суддею їх тексту, при цьому усі присутні заслуховують його стоячи; негайно після закінчення судового розгляду без оголошення перерви або відкладення проголошення на інший термін; прилюдно (крім випадків, коли судовий розгляд проводився у закритому засіданні);
головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження;
у разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення;
після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених ЦПК України;
у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Ухвали суду проголошуються негайно після їх постановлення за правилами проголошення рішень суду. В ухвалі, яку суд постановляє в судовому засіданні без оформлення окремого документа, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Згідно ст. 272 ЦПК України, копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення

За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом 2 днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії або накладено арешт на його майно і виконання такого рішення потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, в тому числі внесення записів до відповідних реєстрів, копія такого судового рішення також надсилається судом цим органам та (або) особам для негайного виконання.

Копія судового рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, яке набрало законної сили, також надсилається судом відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, уповноваженому на прийняття рішення щодо звільнення або припинення повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якої стосується відповідне судове рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством.

Судові рішення відповідно до правил ст. 272 ЦПК України, вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції.

Законна сила рішення суду

Законна сила рішення суду – це його юридична властивість, що характеризує дію рішення суду в часі, просторі та за колом осіб.

Законна сила рішення суду має свої межі:

суб’єктивні – дія законної сили рішення суду за колом осіб (щодо учасників справи);
об’єктивні – дія законної сили рішення суду щодо предмету розгляду цивільної справи (щодо встановлених судом правовідносин, юридичних фактів).

Рішення суду набирає законної сили (ст. 273 ЦПК України):

після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених ч. 2 ст. 4 ЦПК України (органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах), рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Набрання рішенням законної сили має певні правові наслідки, які полягають у набутті ним низки властивостей

Правовими наслідками набрання законної сили рішенням суду є:

здійсненність рішення суду – забезпечується наявністю таких правових механізмів: добровільного виконання рішення суду, примусового виконання рішення суду, обов’язками інших осіб сприяти виконанню рішення суду, обов’язком компетентних державних органів здійснити реєстрацію встановленого рішенням суду правового становища особи та її майна;
преюдиціальність рішення суду – полягає в обов’язковості обставин, встановлених судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Тобто, передбачає неприпустимість заперечення та повторної перевірки в іншому процесі фактів і правовідносин, підтверджених рішенням, що набрало законної сили. Усі органи та організації, які досліджують повторно факти й відносини, істинність яких встановлено судом, зобов’язані покласти в підґрунтя своєї діяльності і своїх рішень ці факти і відносини в тому вигляді, в якому вони були констатовані в рішенні, що набрало законної сили. Сторона, яка ґрунтує вимоги на правовідносинах, повністю або частково встановлених у судовому рішенні, що набрало законної чинності, не повинна доводити наявність правовідносин та елементів, його складових, а також юридичних фактів, що лежать у підґрунті правовідносин. Відносини та факти, встановлені в рішенні, вважаються дійсними і не підлягають доведенню до тих пір, доки рішення не скасовано. Сторона, яка не визнає висунуті до неї вимоги, не може спростовувати відносини та факти, встановлені судом, і вимагати від суду залучення до справи доказів, що спростовують їх;
обов’язковість рішення суду – неможливість ухилення від його виконання після набрання ним законної сили. Рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для всіх державних органів та організацій, їх об’єднань, посадових осіб і громадян. Однак законна сила судового рішення має свої межі. Об’єктивні межі полягають у тому, що правова дія судового рішення поширюється на встановлені судом факти та правовідносини. Суб’єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила, - це сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їхні правонаступники;
неспростовність рішення суду - неможливість із набранням рішенням законної сили (чинності) подальшого оскарження або опротестування рішення в апеляційному порядку й, отже, неможливість його скасування чи зміни;
винятковість рішення суду - неприпустимість порушення та вирішення в суді справи вдруге за тотожним позовом тому, який уже раніше був вирішений судом за умови, якщо під час розгляду первісного позову було остаточно усунуто спір між сторонами або виявилася відсутність у позивача права на подання позову.

Зміст рішення суду

Структурно судові рішення (зокрема, ухвали і рішення суду) складаються з 4 частин:

вступної;
описової;
мотивувальної;
резолютивної.

Рішення суду в порядку цивільного судочинства ухвалюється іменем України та має структуру і послідовність викладення, передбачені законом. Так, відповідно до ст. 265 ЦПК України рішення суду як процесуальний документ складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині вказуються дата і місце його ухвалення, найменування суду, прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів, прізвище та ініціали секретаря судового засідання, номер справи, ім’я (найменування) сторін та інших учасників справи, вимоги позивача, прізвища та ініціали представників учасників справи.

Описова частина має містити стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, ужиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині вказуються фактичні обставини, встановлені судом, і зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлено відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не стосується предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких здійснено звернення до суду, та мотиви такого висновку, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

У резолютивній частині рішення зазначаються: рішення суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат, строк і порядок набрання рішенням суду законної чинності та його оскарження, повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності в резолютивній частині також указується про порядок і строк виконання рішення, надання відстрочення або розстрочення виконання рішення, забезпечення виконання рішення, повернення судового збору, призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру зазнаних нею судових витрат, дату складення повного судового рішення.

Під час розгляду первісного і зустрічного позовів та під час розгляду позову третьої особи із самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

У спорі, що виник під час укладання або зміни договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору.

Рішення викладається в письмовій формі (повне або скорочене) та підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених ЦПК України.

Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні. Роз’яснення судового рішення. Додаткове рішення суду

Кожне рішення має відповідати вимогам, які до нього висуваються. У разі порушення вимог суд, який постановив рішення, зазвичай не має права сам скасувати або змінити його. Допущені порушення вимог законності та обґрунтованості виправляє суд вищої інстанції. Однак деякі з них, пов’язані з неповнотою, неясністю чи неточністю судового рішення, можуть виправлятися тим судом, який постановив це рішення, у вигляді ухвалення додаткового рішення, його роз’яснення, а також у вигляді виправлення описок та арифметичних помилок.

Гарантія стабільності і незмінності судового рішення визначає, що суд, який ухвалив судове рішення не може сам скасувати або змінити це рішення (ч. 8 ст. 268 ЦПК України), крім випадків визначених ЦПК України.

За загальним правилом рішення суду першої інстанції після його ухвалення та проголошення може бути скасоване або змінене тільки судом вищої інстанції в апеляційному (ст. 352 ЦПК України) або касаційному порядку (ст. 389 ЦПК України). Однак законодавець встановлює випадки, коли суд першої інстанції може сам доповнити, роз’яснити або виправити ухвалене ним рішення при дотриманні обов’язкової умови, що при виправленні деяких недоліків не повинен змінюватися основний зміст ухваленого рішення.

Цивільне процесуальне законодавство України передбачає такі процесуальні форми виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив:

виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 269 ЦПК України) – описки та арифметичні помилки, виявлені в період складання судового рішення, виправляються в тексті із застереженням перед підписом суддів. Якщо недоліки судового рішення будуть виявлені після проголошення рішення, то суд може їх виправити як за власною ініціативою, так і за заявою учасника справи. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження. Описки та арифметичні помилки у рішенні виправляються судом, який ухвалив рішення. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Описки – це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка, спотворення прізвища, імені, по батькові сторін, назви організації). Не є описками граматичні помилки, які не спотворюють тексту рішення суду та не призводять до його неправильного сприймання.

Арифметичні помилки – це помилки у підрахунках, зрозумілі будь-якій особі під час перевірки результатів арифметичної дії з тими ж вихідними даними;

ухвалення додаткового рішення суду (ст. 270 ЦПК України) – вимога повноти зобов’язує суд в ухваленому рішенні дати вичерпні відповіді на всі заявлені вимоги. Якщо всі правові питання судом не були вирішені, воно не буде відповідати вимогам повноти, і недоліки судового рішення в даному випадку можуть бути виправлені ухваленням додаткового рішення. Додаткове рішення суду – це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов’язані з порушенням вимог його повноти (повноти викладення резолютивної частини рішення).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 ЦПК України.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено;

роз’яснення судового рішення (ст. 271 ЦПК України) – це більш повний і чіткий виклад тих частин рішення, розуміння яких породжує труднощі, не вносячи змін до рішення по суті та не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду (здійснюється для правильного виконання судового рішення). Неясність змісту судового рішення може виникнути в силу його складності, розпливчатості, незрозумілості формулювання, відсутності логічного зв’язку, логічної послідовності у рішенні. Тому метою роз’яснення судового рішення є створення необхідних умов для його реалізації. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, про внесення до нього нових даних або про роз’яснення мотивів ухвалення рішення, суд відмовляє в роз’ясненні рішення.

За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Роз’яснення рішення суду – це уточнення, більш чітке і зрозуміле викладення його змісту.

Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до примусового виконання. Підставою для роз’яснення рішення суду найчастіше може стати невизначеність його резолютивної частини, яка була виявлена в стадії виконавчого провадження під час здійснення виконавчих дій.

Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом 10 днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення рішення.

Про роз’яснення або відмову у роз’ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

Ухвала суду, види ухвал. Окрема ухвала суду

Якщо судовим рішенням вирішується справа по суті, то ухвали постановляються судом з будь-яких питань, які можуть виникати з моменту відкриття провадження у справі і до ухвалення рішення суду. Ухвалами дається відповідь на будь-яке заявлене клопотання учасників справи в ході розгляду та вирішення справи.

Ухвала суду – це процесуальний документ, є підвидом судового рішення, яким вирішуються процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції.

Класифікація ухвал суду:

за суб'єктною ознакою: одноособові; колегіальні;
за формою: протокольні (усні); самостійні (письмові);
за порядком постановлення – ухвали, які оформляються окремим процесуальним документом (підписуються суддею та приєднуються до матеріалів справи – наприклад, ухвала про закриття провадження у справі); ухвали, які заносяться до журналу судового засідання (наприклад, ухвала про застосування окремих заходів процесуального примусу);
за правовими наслідками (за змістом) -
підготовчі – ухвали, якими вирішуються питання, пов’язані із виникненням і подальшим розвитком цивільного процесу (про відкриття провадження у справі, про витребування доказів, про забезпечення позову). Вони спрямовані на створення необхідних умов для найбільш швидкого ухвалення законного та обґрунтованого рішення;
перетинаючі (зупинювальні) – ухвали, які не сприяють розвитку процесу та винесенню законного і обґрунтованого рішення, а перешкоджають виникненню та розвитку цивільного процесу. Постановляються в кожній стадії провадження за відсутності передумов і умов, передбачених для реалізації заінтересованою особою права на судовий захист (про відмову у відкритті провадження у справі, про залишення заяви без руху тощо, про зупинення провадження у справі);
заключні – ухвали, якими закінчується провадження у справі без ухвалення рішення суду. Відрізняються від зупинювальних тим, що підставою для зупинення провадження в справі служить волевиявлення заінтересованих осіб (ухвала про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі);
відновлювальні – щодо процесуального оформлення дій, спрямованих на усунення недоліків рішення або підвищення ефективності їх виконання. Виносяться після закінчення судового розгляду (ухвали про усунення описок і арифметичних помилок у рішенні, ухвала про роз’яснення рішення, ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення);
окремі ухвали;
ухвали, спрямовані на закінчення процесу без ухвалення судового рішення: ухвала про закриття провадження у справі (ст. 255 ЦПК); ухвала про залишення позову без розгляду (ст. 257 ЦПК);
за способом оскарження: ухвали суду, що можуть оскаржуватись окремо від рішення суду (ст. 353 ЦПК); ухвали суду, що оскаржуються разом із рішенням суду;
залежно від кола осіб, щодо яких ухвали постановляються: складу суду; учасників справи; інших учасників судового процесу.

Зміст ухвали суду охоплює:

1) вступну частину;

2) описову частину;

3) мотивувальну частину;

4) резолютивну частину (ст. 260 ЦПК України).

У ЦПК України закріплено порядок набрання ухвалою законної сили – ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями) (ст. 261 ЦПК України)».

Окремі ухвали – постановляються у випадках виявлення під час розгляду справи порушення законності. Вони є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Правовими підставами постановлення окремих ухвал є:

1) виявлення під час розгляду справи порушень матеріального або процесуального закону;

2) встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Так, відповідно до ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Також, суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції, вона може бути оскаржена особами, яких вона стосується; окрема ухвала Верховного Суду оскарженню не підлягає.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

Укладач:

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК