ТЕМА № 13: ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ


ПЛАН

  1. Поняття і суть окремого провадження.

  2. Види справ, що розглядаються в порядку окремого провадження.

  3. Порядок розгляду справ окремого провадження.

  4. Особливості розгляду деяких справ в порядку окремого провадження:

  • розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
  • розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
  • розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
  • розгляд судом справ про усиновлення;
  • розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

 

  1. Поняття і суть окремого провадження

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 293 ЦПК України).

Так, в порядку окремого провадження суд розглядає справи про:

  • обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
  • обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
  • надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
  • визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
  • усиновлення;
  • встановлення фактів, що мають юридичне значення;
  • відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
  • передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
  • визнання спадщини відумерлою;
  • надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
  • примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
  • розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
  • розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках;
  • видачу і продовження обмежувального припису.

Даний перелік не є вичерпним, оскільки відповідно до ч. 3 зазначеної норми за правилами окремого провадження можуть бути розглянуті і інші категорії справ (справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом).

Ознаки (особливості) окремого провадження:

  • відсутність матеріально-правового спору, але може бути спір про факт. Однак, на практиці під час розгляду та вирішення справ окремого провадження трапляються випадки, коли між учасниками справи виникає спір про право. Тому законодавець в ч. 6 ст. 294 ЦПК України зазначає, що: «якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах». У зв'язку з тим, що у справах окремого провадження відсутній спір про право, немає сторін з протилежними інтересами, то і відсутні інститути та категорії, притаманні позовному провадженню, зокрема: відмова від позову; визнання позову відповідачем; пред'явлення зустрічного позову відповідачем;зміна предмета позову; збільшення чи зменшення розміру позовних вимог; забезпечення позову; обмін заявами по суті справи; участь третіх осіб; процесуальна співучасть; заміна сторони тощо;
  • особливий об'єкт судового захисту – охоронюваний законом (законний) інтерес – потреба та прагнення до користування конкретним матеріальним і (або) нематеріальним благом, які можуть як опосередковуватися, так і не опосередковуватися певним суб'єктивним правом;
  • наявність спеціальної мети – захист прав шляхом встановлення фактів, що мають юридичне значення, або уточнення правового статусу громадянина, майна. Тому особа, яка звертається до суду із заявою, зобов'язана вказати мету свого звернення, тобто чітко визначити необхідність встановлення того чи іншого факту або правового становища;у порядку окремого провадження розглядають справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів (справи про обмеження цивільної дієздатності, надання особі повної цивільної дієздатності, визнання особи померлою, справи про усиновлення, визнання спадщини відумерлою тощо);
  • для окремого провадження характерний такий суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин: 1) суд; 2) учасники справи – заявники, заінтересовані особи. У випадках, установлених законом, у справах окремого провадження можуть брати участь органи та особи закріплені в ст. 56 ЦПК України; 3) інші учасники судового процесу. Слід звернути увагу на участь представника у справах окремого провадження. Так, безпосередня участь адвоката як представника у розгляді та вирішенні справ окремого провадження дозволить особі, яка звертається до суду, оперативно та якісно підтвердити наявність або відсутність юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або оспорення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Беручи участь у справі, кожен адвокат, з огляду на матеріально-правову природу справ окремого провадження, професійно з’ясує суб’єктний склад учасників справи, зміст та вимоги до заяви, підсудність справи, зміст своїх процесуальних дій на стадіях розгляду та вирішення справи, чим забезпечить не тільки правничу допомогу учасникам справи, а й сприятиме суду у повному, всебічному та об’єктивному дослідженні обставин справи, належній оцінці доказів у справі та ухваленні законного та обґрунтованого рішення. Особами, які беруть участь у справі є заявники, заінтересовані особи, їх представники, а також органи та особи, яким законом надано право захищати прав, свободи та інтереси інших осіб.

Заявником визнається особа, на захист прав та інтересів якої відкрите провадження у справі. Коло осіб, які можуть бути заявниками у справах окремого провадження, у більшості випадків чітко визначене ЦПК України. Під заявником належить розуміти особу, в інтересах якої порушено справу в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадян.

Заінтересованими особами є суб'єкти, реалізація якими їх прав чи виконання обов'язків залежить від ухваленого за вимогою заявника рішення. Заінтересовані особи – поняття збірного характеру, яке охоплює всіх осіб, прав, свобод та інтересів яких тією чи іншою мірою може стосуватись ухвалене у справі окремого провадження рішення. Ними є ті учасники процесу, на суб'єктивні права чи обов'язки яких потенційно можуть вплинути межі законної сили рішення суду в конкретній справі; рішення суду може торкнутися прав або охоронюваних законом інтересів цих осіб, що може спричинити виникнення обов'язку здійснення ними яких-небудь дій чи змінити їх правовий статус.

Залучення у цивільну справу заінтересованих осіб відбувається за проханням заявника, за ініціативою суду або самої заінтересованої особи;

  • справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, установлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (ч. 3 ст. 294 ЦПК України) – на справи, що розглядаються в порядку окремого провадження не поширюється принцип змагальності;
  • дані справи не можуть бути об'єктом розгляду в третейському суді, а також у них відсутній інститут мирової угоди (ч. 5 ст. 294 ЦПК України);
  • за умови ухвалення рішення про задоволення вимог заявника судові витрати не підлягають відшкодуванню (ч. 7 ст. 294 ЦПК України);
  • справи окремого провадження не можуть розглядатися у порядку спрощеного провадження (ст. 274 ЦПК України) чи заочного розгляду справи (ст. 280 ЦПК України), не передбачено процедури врегулювання спору за участю судді (ст. 203 ЦПК України);
  • формою звернення до суду для відкриття провадження у справі є заява, яка за формою і змістом повинна відповідати загальним вимогам, які пред'являються до позовної заяви, – ст. 175 ЦПК України. Крім того, законодавець до кожної справи окремого провадження закріплює спеціальні вимоги до заяв. Недотримання передбачених вимог призводить до застосування загальних положень, передбачених ст. 185 ЦПК України;
  • у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, розгляд справ проводиться у складі одного судді і двох присяжних. Саме участь присяжних, на нашу думку, які досить часто є старшими за віком від судді, мають більший життєвий досвід, психологічні особливості, звертають більше уваги на деталі справи, мають власне бачення вирішення справи по суті, керуються не тільки нормами права, дотримання яких є, без сумніву, важливим, забезпечить належний захист прав, свобод та інтересів осіб. Даний інститут є реалізацією конституційних засад правосуддя (незалежності суддів, змагальності, гласності судового процесу тощо). Він займає важливе місце у цивільному судочинстві, гарантує особі дотримання її прав, свобод та інтересів, є сміливим кроком на шляху до становлення правової та демократичної держави. Належне функціонування інституту присяжних буде гарантією доступу народу до справедливого правосуддя;
  • результат вирішення цивільної справи по суті закріплюється у рішенні суду.

  1. Види справ, що розглядаються в порядку окремого провадження

Виділяють три групи справ окремого провадження:

  1. Справи, порядок розгляду та вирішення яких визначено цивільним процесуальним законодавством.

Це справи про:

  • обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
  • обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
  • надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
  • визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
  • усиновлення;
  • установлення фактів, що мають юридичне значення;
  • відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
  • передання безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
  • визнання спадщини відумерлою;
  • надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
  • примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
  • розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
  • розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках;
  • видачу і продовження обмежувального припису (ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Справи цієї групи запропоновано поділяти на справи про зміну правового статусу фізичної особи (про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення діє-здатності фізичної особи, про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, про усиновлення) та встановлення фактів, що мають юридичне значення; справи про визнання або відновлення неоспорюваних суб’єктивних прав (про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі, про передання безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, про визнання спадщини відумерлою); справи про застосування встановлених законом заходів щодо захисту прав та законних інтересів (про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках; видачу і продовження обмежувального припису).

  1. Справи, які тільки поіменовані ЦПК України, однак особливості їх розгляду визначено іншими актами законодавства (ч. 3 ст. 293 ЦПК України).

Такими є справи про:

  • надання права на шлюб (ст. 23 СК України);
  • розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК України);
  • поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України);
  • установлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК України).
  1. Справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, якщо їх віднесено актами законодавства до цивільної юрисдикції.

С. С. Бичкова, виходячи із законодавчих конструкцій відповідних правових норм, визначила, що у порядку окремого провадження можуть розглядатися такі справи (непоіменовані справи):

  • визнання шлюбу неукладеним (ст. 48 СК України), визнання розірвання шлюбу фіктивним, припинення режиму окремого проживання подружжя;
  • надання права на побачення з дитиною матері чи батькові, позбавленим батьківських прав; повернення дитини батькам чи іншим особам;
  • визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України), звільнення опікуна та піклувальника (ст. 75 ЦК України);
  • зміну мети установи та структури управління (ч. 1 ст. 103 ЦК України);
  • установлення факту недостовірності інформації, поширеної стосовно фізичної особи та/або членів її сім’ї, і спростування такої інформації (ч. 4 ст. 277 ЦК України);
  • зміну мети використання пожертви (ч. 2 ст. 730 ЦК України);
  • індексацію чи збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, на підставах, визначених у ст. 1208 ЦК України.

  1. Порядок розгляду справ окремого провадження

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України для справ, що розглядаються в порядку позовного провадження, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а також з врахуванням інших особливостей, обумовлених специфічним об’єктом судового захисту – охоронюваним законом інтересом та складом учасників справи.

Загальні особливості розгляду справ окремого провадження, визначені у ст. 294 ЦПК України. При цьому для окремих категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, встановлена спеціальна процесуальна процедура розгляду, регламентована у розділі ІV ЦПК України.

Особливості порядку розгляду справ окремого провадження:

  • Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити учасникам справи їхні права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.
  • З метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
  • Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
  • Справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи.
  • Справи окремого провадження не можуть бути:
  • передані на розгляд третейського суду. Додаткова регламентація цього положення встановлюється приписами ст. 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди»;
  • закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди (враховуючи відсутність спору про право між учасниками справи та протилежного матеріально-правового інтересу).
  • Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
  • При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
  • У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.

Розгляд справ у порядку окремого провадження здійснюється суддею одноособово, або, у випадках, встановлених п. п. 1 (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи), 3 (визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою), 4 (усиновлення), 9 (надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку), 10 (примусова госпіталізація до протитуберкульозного закладу) ч. 2 ст. 293 ЦПК України - судом у складі одного судді і двох присяжних.

  1. Особливості розгляду деяких справ в порядку окремого провадження

  • Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. ст. 295–300 ЦПК України).

Законодавець у ст. 295 ЦПК України визначає підсудність справ даної категорії: заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги – за місцезнаходженням цього закладу. Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду.

У законодавстві закріплюється вичерпне коло суб'єктів, які вправі звернутися до суду (ст. 296 ЦПК). Так, ЦПК передбачено, що заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подано членами її сім’ї, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подано батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Зміст заяви щодо зміни правового статусу фізичної особи закріплено в ст. 297 ЦПК. Так, у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права мають бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ст. 298 ЦПК України). Порядок призначення й проведення експертизи та дослідження висновку експерта регулюються ст. 102–113, 239 ЦПК України, а також Порядком проведення судово-психіатричної експертизи (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 08.05.2018 р. № 865).

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров’я. Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу. (ч. 1 ст. 299 ЦПК України).

Суд, ухвалюючи ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Проте, слід зазначити, що призначений опікун чи піклувальник можуть бути замінені іншими особами у випадках, встановлених в законодавстві. З цією метою суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу (ч. 2 ст. 300 ЦПК України).

Судові витрати, пов’язані з провадженням справи, відносяться на рахунок держави. Однак, якщо суд встановить незаконність дій заявника, він стягує із нього всі судові витрати (ч. 3 ст. 299 ЦПК України). Після того як рішення набере законної сили воно направляється органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи (ч. 5 ст. 300 ЦПК України). Чинний ЦПК України закріплює строк дії рішення, що стосується недієздатності фізичної особи, який визначається судом, але не може перевищувати двох років. До речі, опікун та представник органу опіки та піклування наділяються правом подати клопотання про продовження строку дії даного рішення не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного ч. 7 ст. 300 ЦПК України (2 років). Вимоги до такого роду клопотань закріплені в ч. 8–9 ст. 300 ЦПК України.

  • Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. ст. 301–304 ЦПК України).

Відповідно до положень ЦК України, а саме ст. 35, повна цивільна дієздатність може бути надана:

1) фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Повна цивільнадієздатність з підстав, передбачених ч. 1 ст. 35 ЦК України, може бути надана як в адміністративному, так і в судовому порядку. Реалізуючи адміністративну форму захисту прав, неповнолітня особа звертається з відповідною заявою до органу опіки та піклування, додаючи до заяви письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітньої особи. У випадку відсутності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі за рішенням суду в порядку окремого провадження. Під згодою батьків належить розуміти згоду обох батьків або одного з них. Згоду одного з батьків можна визнати достатньою, якщо другий із батьків позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, помер, оголошений померлим або визнаний безвісно відсутнім.

Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності та віднесення цих справ до судової юрисдикції певною мірою втілює положення ст. 12 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 р. (ратифіковано Україною 27.02.1991 р.), відповідно до якої дитині, здатній сформулювати власні погляди, забезпечується право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, яким приділяється належна увага згідно з віком і зрілістю дитини. Зміна правового статусу фізичних осіб має здійснюватися в порядку, який максимально гарантує захист їх прав, свобод та інтересів.

Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання (ч. 1 ст. 301 ЦПК України).

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що:

  • неповнолітня особа працює за трудовим договором;
  • неповнолітня особа є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою (ст. 303 ЦПК України).

Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст. 304 ЦПК України).

Розгляд і вирішення справи відповідають загальним вимогам процесуального законодавства. Справи такої категорії розглядаються одноособово суддею у відкритому судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування, участь яких у розгляді справи є обов’язковою. Недотримання судом при розгляді справи цієї вимоги слугує підставою для скасування рішення суду як такого, що ухвалене з порушенням норм цивільного процесуального права, які впливають на вирішення справи по суті. Тому у разі неявки представника органу опіки і піклування в судове засідання суд повинен відкласти розгляд справи.

Заявником у справах цієї категорії є неповнолітня особа, яка звертається до суду з вимогою про надання їй повної цивільної дієздатності. Як показує судова практика, трапляються випадки, коли до суду звертаються і самі законні представники неповнолітньої особи. Заінтересованими особами у розгляді справи належить визнати батьків, усиновлювачів або піклувальників, оскільки з наданням неповнолітній особі повної дієздатності у перелічених суб'єктів утрачаються щодо неї певні повноваження.

Предмет доказування у цих справах становлять факти, які мають бути доведені наданими до суду доказами. Наприклад, копія трудового договору або трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, де неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини, документи про освіту, розмір заробітної плати або інших доходів, стан здоров'я та наявність майна, характеристика з місця навчання або роботи, довідки про те, що особа не перебуває на обліку в наркологічному чи психіатричному обліку тощо.

Варто зауважити, що відмова суду у задоволенні вимоги заявника не є перешкодою для повторного звернення до суду з такою вимогою через певний проміжок часу, оскільки не виключається зміна обставин.

  • Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (ст. ст. 305–309 ЦПК України).

Невизначеність правового становища особи, яка тривалий час відсутня в місці свого проживання, перебування, створює перешкоди у реалізації фізичними та юридичними особами, які перебувають з нею в певних особистих немайнових і майнових відносинах їх суб'єктивних прав. Це призвело до появи такого інституту як визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Для цієї категорії справ законодавець у ст. 305 ЦПК передбачив правила альтернативної територіальної підсудності. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду:

  • за місцем проживання заявника;
  • за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідоме;
  • за місцезнаходженням майна фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст. 305 ЦПК України).

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 306 ЦПК України).

Законодавець не визначає коло осіб, які мають право бути заявниками. Такими особами можуть бути особи, які зацікавлені у зміні правового стану фізичної особи. Це можуть бути: близькі родичі, члени сім'ї, юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, щодо яких в особи, яка відсутня тривалий час у місці свого постійного проживання, перебування є певні зобов'язання, що випливають із сімейних, цивільних, трудових, житлових та інших правовідносин. Особи, які мають іншу, ніж у заявника, правову мету участі у процесі, беруть участь у справі як заінтересовані особи. Ними можуть бути члени сім'ї особи, яка відсутня тривалий час, які мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника, органи соціального захисту та ін.

Для даної категорії справ закон передбачає проведення підготовки справи до розгляду в порядку якої суд:

  • встановлює осіб (родичів, співробітниківтощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місце перебування якої невідоме, та залучає їх до участі справи як свідків;
  • запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ч. 1 ст. 307 ЦПК України);
  • з'ясовує коло заінтересованих осіб;
  • вживає заходів щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, через органи опіки та піклування, якщо опіку над майном ще не встановлено (ч. 2 ст. 306 ЦПК України).

У юридичній літературі існує думка, що суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду, крім вище зазначених питань, повинен постановляти ухвалу щодо проведення розшуку безвісно відсутньої особи і повідомлення в засобах масової інформації щодо відкриття провадження у справі про визнання фізичної особи безвісновідсутньою або оголошення її померлою.

Предмет доказування у справах даних категорій становлять такі факти:

1) безвісна відсутність особи;

2) наявність правової заінтересованості заявника, який звертається до суду для визнання громадянина безвісно відсутнім, і наявність матеріально-правових відносин між заявником і громадянином, відносно якого ставиться питання про визнання його безвісно відсутнім; розірвання шлюбу (ст. 107 Сімейного кодексу України), усиновлення дитини (ст. 219 Сімейного кодексу України) та ін.;

3) вжиття заявником заходів для розшуку особи;

4) неможливість встановлення місцязнаходження даної особи;

5) наявність обставин, що загрожували смертю фізичної особи, яка пропала безвісти;

6) наявність обставин, що дають підставу припустити її загибель від певного нещасного випадку;

7) існування обставин, що дають підставу вважати, що особа може умисно ховатися: знаходиться в розшуку, не бажає виплачувати аліменти або виконувати інші рішення суду тощо;

8) відсутність спору про право.

Зазначена справа розглядається колегіально – за участю судді і двох присяжних у відкритому судовому засіданні. Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, з додержаннямзагальних правил цивільного судочинства. У кінці розгляду та вирішення справи суд ухвалює рішення, яким задовольняє заяву або відмовляє у її задоволенні. Рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою є підставою для встановлення опіки над майном цієї особи; у заінтересованих осіб виникає право на спадщину, одержання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, розірвання шлюбу, реєстрація шлюбу тощо.

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. За наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна (ч. 2 ст. 308 ЦПК України).

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою (ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть (ч. 2 ст. 309 ЦПК України). Рішення суду про скасування визнання фізичної особи безвісно відсутньою є підставою для припинення опіки над її майном. Рішення про скасування оголошення фізичної особи померлою є підставою для анулювання актового запису про смерть.

  • Розгляд судом справ про усиновлення (ст. ст. 310–314 ЦПК України).

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за її межами (ч. 1 ст. 207 Сімейного кодексу України). Процедура усиновлення проводиться винятково в судовому порядку, що є гарантією захисту особи, яка усиновлюється, а також учасників справи.

Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання. Заявником у даній справі, відповідно до ст. 223 Сімейного кодексу України, є особа, яка бажає усиновити дитину. Вона і подає до суду відповідну заяву. Слід звернути увагу на те, що це єдина справа у законодавстві, в якій не передбачено подання заяви через представника. Крім загальних вимог до заяв (ст. 175 ЦПК України), закон передбачає спеціальні вимоги (ст. 311 ЦПК України).

Так, заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини.

До заяви про усиновлення дитини, за наявності, мають бути додані такі документи:

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров’я заявника;

3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, додаються також дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у ч. 2 ст. 311 ЦПК України, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади (ч. 1 ст. 312 ЦПК України). Участь органів опіки та піклування зводиться до того, що вони зобов'язані подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч. 2 ст. 312 ЦПК України). До висновку вказані органи мають додати документи, перелік яких закріплено у ч. 3 ст. 312 ЦПК України, а саме:

  • акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;
  • свідоцтво про народження дитини;
  • медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
  • у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні, колегіально - за участі одного судді та двох присяжних.

Під час розгляду справи суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. Також суд повинен перевірити: чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина, відповідно до законодавства, суб'єктом усиновлення; чи відповідають висновки органу опіки та піклування та дозвіл на усиновлення органу виконавчої влади необхідним вимогам; чи дали батьки згоду на усиновлення (якщо така необхідна).

Ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до вихованн ядитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити (ст. 224 Сімейного кодексу України).

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення, яким задовольняє заяву або відмовляє у її задоволенні. У рішенні про задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). Слід відмітити, що за клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи по суті, відносяться на рахунок заявника (заявників) (ч. 4 ст. 314 ЦПК України).

Норми матеріального права закріплюють, що мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 6 ст. 217 Сімейного кодексу України). Водночас, норми процесуального права передбачають наслідки таких дій, зокрема, якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи (ч. 5 ст. 314 ЦПК України). У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду (ч. 6 ст. 314 ЦПК України).

З дня набрання законної сили рішенням суду усиновлення вважається таким, що відбулося. Закон передбачає порядок реалізації судового рішення, а саме: для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу ДРАЦС за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

У сімейному законодавстві передбачені підстави визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення, а також правові наслідки таких ускладнень (ст. ст. 236–239 Сімейного кодексу України).

  • Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. ст. 315–319 ЦПК України).

Під юридичними фактами слід розуміти певні обставини (дії, події), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення майнових чи особистих немайнових прав. У ч. 1 ст. 315 ЦПК України наводиться перелік фактів, які суд розглядає в порядку окремого провадження:

  • родинних відносин між фізичними особами;
  • перебування фізичної особи на утриманні;
  • каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;
  • реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
  • проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;
  • належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
  • народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
  • смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
  • смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Суб'єктом зверненнядо суду із заявою може бути будь-яка заінтересована особа, яка подає заяву за місцем свого проживання (ч. 1 ст. 316 ЦПК України). У ст. 318 ЦПК України закріплені вимоги до заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суди приймають заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та розглядають їх у порядку окремого провадження за наявності таких умов:

  • відповідно до закону, такі факти породжують юридичні наслідки (виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб);
  • заявник не має іншої можливості одержати або відновити належні документи, що засвідчують факт, який має юридичне значення;
  • чинним законодавством не передбачений інший (позасудовий) порядок їх встановлення;
  • встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Варто зазначити, що згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Під час підготовки справи до судового розгляду суддя повинен визначити коло заінтересованих у справі осіб і викликати їх у судове засідання. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення – у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці – у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ – у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; як брати, так і сестри померлої особи, які претендують на її спадщину – у справах про встановлення факту родинних відносин тощо.

Справи такої категорії розглядаються одноособово суддею у відкритому судовому засіданні, за участю заявників та заінтересованих осіб. Під час розгляду справи по суті суд з'ясовує, чи мав насправді місце факт, про встановлення якого просить заявник, чи має він юридичне значення для заявника і чи є умови, за яких допускається встановлення факту. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах ДРАЦС або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (ч. 1 ст. 319 ЦПК України).

Окрім того, у ст. 317 ЦПК України законодавець розкриває особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи натериторії, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.


Укладач:

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК