Трудове право

ТЕМА № 12: ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ПЛАН

Поняття і суть позовного провадження. Поняття позову. Види позовів. Підстави і види забезпечення позову.

Письмові заяви учасників справи.

Позовна заява, її зміст і форма. Документи, що додаються до позовної заяви.

Відкриття провадження у справі.

Підготовче провадження.

Завдання і строки розгляду справи по суті.

Відкриття розгляду справи по суті.

З’ясування обставин справи та дослідження доказів.

Судові дебати та ухвалення рішення.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Поняття і суть позовного провадження. Поняття позову. Види позовів. Підстави і види забезпечення позову

Основним і найбільш розповсюдженим видом цивільного судочинства є позовне провадження. Правила цього виду судочинства найбільш повно визначені у цивільному процесуальному законодавстві та є, зазвичай, загальними, тобто вони застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ.

Основні ознаки позовного провадження:

1) обов’язково наявний матеріально-правовий спір між двома сторонами з протилежними інтересами – позивачем і відповідачем;

2) вимоги щодо розв’язання певного спору закріплюються у позовній заяві, прийняття якої судом є підставою для відкриття провадження у цивільній справі;

3) під час розгляду і вирішення цивільних справ найбільш повно дістає свій вираз один із основних принципів цивільного процесу – принцип змагальності;

4) під час розгляду цивільної справи можуть брати участь співучасники, треті особи, може відбутися заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідача, сторони мають право укласти мирову угоду;

5) результат вирішення цивільної справи по суті закріплюється у рішенні суду.

Позов – це належним чином процесуально оформлена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, яка пред’являється через суд в порядку позовного провадження.

Елементи позову обов’язково мають бути відображені у позовній заяві. До них належать:

зміст позову – це вказаний у позовній заяві спосіб захисту, тобто те, що позивач просить від суду: присудження відповідача до здійснення певних дій (наприклад, визнати право власності на майно тощо);
підстава позову – це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права (ці факти породжують позов і вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем, на обґрунтованість вимог позивача, що з них випливають – до прикладу, порушення зобов’язань через неналежне виконання умов договору);
предмет позову – матеріально-правова вимога позивача до відповідача про усунення допущеного відповідачем порушення, невизнання чи оспорювання суб’єктивного права, свободи або інтересу позивача (він характеризує те, на що спрямований позов – у позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних платежів з відповідача, який добровільно не виконує своїх обов’язків стосовно позивача; в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційному позові) – вимога щодо повернення позивачеві його майна від відповідача, який незаконно це майно утримує в себе; в позові про розірвання шлюбу, власне, розірвання шлюбу).

У доктрині цивільного процесуального права позови класифікуються за процесуально-правовою та матеріально-правовою ознаками.

Види позовів:

за процесуальною метою (в основу покладено визначення змісту позову, тобто способу судового захисту) –
позови про присудження – позови, в яких позивач просить суд зобов’язати відповідача здійснити певну дію, яка відповідає його матеріально-правовому обов’язку перед позивачем (передати майно, виконати роботу), або утриматись від певної дії (припинити будівництво);
позови про визнання (про підтвердження) – у таких позовах позивач просить суд визначити його взаємовідносини з відповідачем і встановити, якими мають бути їх права та обов’язки стосовно один одного. Рішення суду за таким позовом стосується встановлення наявності або відсутності певних прав (обов’язків). Позови про визнання поділяють на позитивні та негативні. Позитивні позови про визнання спрямовані на встановлення наявності певних правовідносин (позов про визнання права власності на певну річ), а негативні – на встановлення їх відсутності (позов про визнання правочину недійсним);
перетворювальні позови (конститутивні) – коли позивач вимагає від суду перетворити вже існуючі правовідносини між ним і відповідачем шляхом їх зміни чи припинення (наприклад, за ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений можуть у будь-який час відмовитись від договору доручення; згідно ст. 755 ЦК України договір довічного утримання на вимогу набувача може бути розірваний за рішенням суду). Перетворювальні позови залежно від спрямованості поділяють на: позови про зміну правовідносин (наприклад, про виділ частки в спільній власності); позови про припинення правовідносин (наприклад, про розірвання договору);
за характером спірного матеріального правовідношення – цивільні, сімейні, трудові, земельні;
за кількістю елементів позову, що збігаються, і за зв’язком між позовами –
тотожні – позови, в яких має місце повний збіг предмета та підстав, а також сторін, коли вони подані до різних судів;
подібні позови (однорідні) – в яких збігаються предмет та зміст, але суб’єкти можуть бути різними;
взаємозалежні позови – зумовлюють необхідність комплексного або послідовного вирішення спірних правовідносин, які виникли навколо одного об’єкта чи навколо одного із суб’єктів цивільних чи інших правовідносин, що потребують або послідовного вирішення, або комплексного;
за характером інтересів, які підлягають захисту –
особисті (первісний, зустрічний) – позови, які пред’являються позивачем, відповідачем, третьою особою із самостійними вимогами щодо предмету спору, з метою захисту своїх власних порушених, оспорюваних, невизнаних прав чи інтересів;
на захист державних інтересів чи прав інших осіб – позови, які пред’являються уповноваженими на це органами чи особами (прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини тощо) з метою захисту прав та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів;
на захист невизначеного кола осіб (групові);
за характером і оцінкою предмета спору –
майнові (наприклад, позов про відшкодування шкоди);
натуральні (коли йдеться про витребування конкретної речі із незаконного володіння – віндикаційний позов як приклад);
немайнові (позови, які не підлягають грошовій оцінці – про визнання шлюбу недійсним).

Право на позов, як і поняття позову, має матеріально-правовий і процесуальний аспекти. Право на позов в матеріально-правовому розумінні означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку захисту її порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів.Процесуальну складову права на позов утворює право на пред’явлення позову.

Отже, право на пред’явлення позову – це право особи звернутись до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом за заявою учасника справи передбачених законом заходів, спрямованих на реальне виконання майбутнього судового рішення. У науковій доктрині визначається, також, що забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, спрямованих на тимчасове, співмірне до заявлених вимог, обмеження прав відповідача в обсязі, достатньому для забезпечення можливості безперешкодного виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог[1].

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать чи забезпечують можливість достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ст. 149 ЦПК України).

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:

накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
забороною вчиняти певні дії;
встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Не допускається забезпечення позову:

шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням (ч. 4 ст. 150 ЦПК України);
шляхом накладення арешту на майно, запаси матеріальних цінностей державних резервів, передбачені Законом України «Про державні резерви», а також вжиття інших заходів забезпечення позову, що перешкоджають використанню матеріальних цінностей державних резервів за призначенням, встановленим законом (ч. 4 ст. 150 ЦПК України);
шляхом накладення арешту на корпоративні права, капітал (у тому числі статутний капітал), акції та активи щодо банку, щодо якого розпочато і не завершено процедуру продажу пакета акцій відповідно до Закону України «Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків» (у тому числі з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про початок підготовки пакета акцій банку до продажу до моменту переходу права власності на такий пакет акцій до покупця за відповідним договором купівлі-продажу пакета акцій банку), у разі якщо провадження у відповідній справі відкрито за позовом (заявою) однієї та/або кількох осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їхніх представників/законних представників), а так само у разі, якщо з відповідною заявою про арешт зазначеного майна звертається одна та/або кілька осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їхні представники/законні представники) (ч. 4 ст. 150 ЦПК України);
шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам, у тому числі уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, а також зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також шляхом встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів (ч. 6 ст. 150 ЦПК України);
шляхом зупинення дії рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій (ч. 7 ст. 150 ЦПК України);
шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), до таких банків або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 8 ст. 150 ЦПК України);
вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» (ч. 10 ст. 150 ЦПК України);
вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру (ч. 11 ст. 150 ЦПК України);
шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться в Національному банку України або інших банках, у тому числі іноземних, на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам для забезпечення здійснення грошових розрахунків, а також на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів для забезпечення виплати доходів за цінними паперами, при погашенні боргових цінних паперів чи при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, що передбачають виплату коштів (ч. 12 ст. 150 ЦПК України);
шляхом накладення арешту на майно боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, крім випадків та в порядку, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (ч. 13 ст. 150 ЦПК України);
шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна під час дії воєнного стану, прийнятих відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (ч. 14 ст. 150 ЦПК України);
шляхом зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України «Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків», а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів) (ч. 16 ст. 150 ЦПК України).

Тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв) (ч. 15 ст. 150 ЦПК України).

Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

Вимоги до форми і змісту заяви про забезпечення позову визначені у ст. 151 ЦПК України.

Заява про забезпечення позову подається (ст. 152 ЦПК України):

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими ЦПК України для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими ЦПК України;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред’явити позов протягом 10 днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - 30 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2 днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 153 ЦПК України.

Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше 2 днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 11 ст. 153 ЦПК України).

Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали (ч. 12 ст. 153 ЦПК України).

Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (ст. 154 ЦПК України).

Зустрічне забезпечення – це сукупність процесуальних дій, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені внаслідок забезпечення позову. Зустрічне забезпечення застосовуєтьсятільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.

Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.

Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення (ч. 8 ст. 154 ЦПК України).

Зустрічне забезпечення може бути скасовано судом в будь-який час за вмотивованим клопотанням відповідача або іншої особи, права або охоронювані законом інтереси якої порушуються у зв’язку з вжиттям заходів забезпечення позову (ч. 4 ст. 155 ЦПК України).

За клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (ст. 156 ЦПК України). У разі заміни одного заходу забезпечення позову іншим суд може відповідно змінити заходи зустрічного забезпечення.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 157 ЦПК України).

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п’яти днів з дня надходження його до суду (ст. 158 ЦПК України).

Письмові заяви учасників справи

Письмовими заявами учасників справи відповідно до розділу III ЦПК України є заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

У заявах по суті справи учасники справи у порядку позовного провадження викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору. Законодавець у ч. 2 ст. 174 ЦПК України закріплює перелік заяв по суті справи, до яких відносить: позовну заяву; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас суд може зобов’язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви) (ч. 4 ст. 174 ЦПК України).

Письмові заяви учасників справи поділяють на:

заяви по суті справи – у них учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору (позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву). Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може зобов’язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви).

Позовна заява – перша заява по суті справи, яка є формою звернення до суду в порядку позовного провадження для вирішення спору про суб'єктивне право, яке порушується, оспорюється, не визнається іншою стороною. У ній позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Наділяючи сторін позовного провадження загальними та спеціальними правами й обов'язками, законодавець, реалізуючи принцип змагальності та процесуальної рівноправності, наділяє відповідача спеціальним правом - подати відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, тож відзив на позовну заяву – це заперечення відповідача проти позову, що містять матеріально-правові та процесуально- правові доводи щодо неправомірності пред'явлення позовних вимог. Відзив підписується відповідачем або його представником (ст. 178 ЦПК України). Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником (ст. 179 ЦПК України). Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.До даного процесуального документа застосовуються правила, встановлені частинами 3–5 ст. 178 ЦПК України.

У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Заперечення підписується відповідачем або його представником (ст. 180 ЦПК України). Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасникам справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може подати до суду пояснення щодо позову або відзиву, в якому вона викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти заявлених позовних вимог. До пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3-6, 9 ст. 178 ЦПК України;

заяви з процесуальних питань – у них учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань (заяви та клопотання, а також заперечення проти заяв і клопотань). Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог ч. 1 або ч. 2 ст. 183 ЦПК України, повертає її заявнику без розгляду.

Виходячи з принципу рівності сторін судового процесу, відповідач наділений правом користуватися процесуальними засобами захисту своїх прав, свобод та інтересів у суді під час розгляду справи. Одним із таких процесуальних засобів є можливість відповідача звернутися до позивача із зустрічним позовом, який є самостійною вимогою відповідача до позивача, заявленою у процесі для спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічний позов – це матеріально-правова вимога відповідача до позивача, яка за ухвалою суду об’єднується в одне провадження з первісним позовом і подається у строк для подання відзиву. У ЦПК України закріплені умови прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, «якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову» (ч. 2 ст. 193 ЦПК України).

Форма і зміст зустрічної позовної заяви закріплені у ст. 194 ЦПК України. Наприклад, позову про відшкодування збитків, завданих невиконанням договору оренди, протиставляється зустрічний позов про недійсність цього договору; позову про розірвання шлюбу протиставляється зустрічний позов про поділ майна подружжя тощо.

Позовна заява, її зміст і форма. Документи, що додаються до позовної заяви

Зміст і вимоги до позовної заяви детально закріплені у ст. 175 ЦПК України. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Відповідно до ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Ці правила не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

В цілому, відомості, які зазначаються в позовній заяві, умовно можна поділити на кілька груп:

відомості вступного характеру;
відомості, що належать до опису обставин справи та мотивування заявлених вимог;
відомості резолютивного характеру;
додаткові відомості.

Тому в юридичній літературі виокремлюють складові частини позовної заяви:вступна; описова; мотивувальна; прохальна; додаткова.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відкриття провадження у справі

Звернення до суду із позовною заявою (пред’явлення позову) не означає автоматичного відкриття провадження у справі за таким позовом, адже для цього потрібно, щоб суддя прийняв цю заяву і постановив відповідну ухвалу.

Прийняття позовної заяви полягає у перевірці суддею, якому в порядку черговості передана позовна заява, насамперед, того, чи дотримані вимоги закону щодо змісту і форми позовної заяви, подання її копій і копій доданих до неї документів, а також сплати необхідних платежів.

Суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен постановити одну з таких ухвал:

1) про відкриття провадження у справі (ст. 187 ЦПК України);

2) про відмову у відкритті провадження у справі (ст. 186 ЦПК України);

3) про залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 185 ЦПК України);

4) про повернення позовної заяви (ч. 4 ст. 185 ЦПК України).

Відкриття провадження у справі – перша стадія цивільного процесу, на якій суддя перевіряє наявність в особи, яка звертається до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого законом процесуального порядку реалізації даного права.

На цьому етапі суддя перевіряє, чи немає, до прикладу, підстав для відмови у відкритті провадження у справі, вичерпний перелік яких законодавець зазначає в ч. 1 ст. 186 ЦПК, а саме:

1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. До даної ухвали, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали, тоді як копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Якщо немає підстав для відмови у відкритті провадження у справі, суддя з'ясовує, чи немає підстав для повернення позовної заяви, вичерпний перелік яких наводиться в ч. 4 ст. 185 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли:

1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 ЦПК України);

3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

5) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

6) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На етапі відкриття провадження у справі суд може поставити ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, протягом 5 днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. Також, згідно ч. 9 ст. 185 ЦПК України, заяви, скарги, клопотання, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету (ці правила не стосуються заяв про забезпечення доказів або позову).

Залишення позовної заяви без руху не означає відмову суду у прийнятті позовної заяви чи її повернення, адже у разі усунення виявлених суддею недоліків позовна заява залишається у суді. Таким чином, залишення позовної заяви без руху є тимчасовим заходом, який застосовується судом шляхом постановлення відповідної ухвали з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстав відсутності зареєстрованого електронного кабінету (ч. 6 ст. 14 ЦПК України), то суд зазначає в такій ухвалі про обов’язок особи зареєструвати електронний кабінет.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

Водночас, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом 5 днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 185 ЦПК України. Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, вимоги до змісту якої визначені у ч. 2 ст. 187 ЦПК України.

Якщо при відкритті провадження у справі було вирішено питання про залучення третіх осіб, позивач не пізніше 2 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі повинен направити таким третім особам копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання або до початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим 5 днів з дня вручення ухвали.

Продовжуючи процесуальні дії суду на вказаній стадії, законодавець у ч. 6 ст. 187 ЦПК України вказує, що якщо відповідач – фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності – суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Така інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Суд надсилає справу за підсудністю – якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду.

Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

В одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно ч. 2 ст. 188 ЦПК України, суд може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об’єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об’єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, а також об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Справи, об’єднані в одне провадження, роз’єднанню не підлягають (ч. 10 ст. 188 ЦПК України).

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 188 ЦПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз’єднання позовних вимог.

Про об’єднання справ в одне провадження, роз’єднання позовних вимог, про відмову в об’єднанні справ в одне провадження, роз’єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Справи, що перебувають у провадженні суду, в разі об’єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.Якщо провадження у справах було відкрито в один день, справи, в разі об’єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який першим прийняв рішення про їх об’єднання.

Підготовче провадження

Підготовче провадження – це друга стадія цивільного процесу, яка охоплює сукупність процесуальних дій суду й учасників судового процесу, що здійснюються судом після відкриття провадження у справі з метою забезпечення правильного та своєчасного розгляду та вирішення справи.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Воно має бути проведене протягом 60 днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на 30 днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» наштовхує на висновок про те, що суддям необхідне проведення ретельної підготовки справ досудового розгляду, адже недоліки і недбалість, що допускаються на цій стадії, ймовірно, призводять до порушення не тільки строків розгляду справ, а й прав учасників судового процесу та сприяють ухваленню незаконних і необґрунтованих рішень.

Завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з’ясування заперечень проти позовних вимог (можливість відповідача подати відзив, а третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – надати письмові пояснення щодо позову або відзиву, право відповідача пред’явити зустрічний позов тощо);

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Учасникам справи надсилається ухвала про відкриття провадження у справі, а також копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Тоді як іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому для вручення судового рішення, надсилається лише ухвала про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 190 ЦПК України).

Згідно зі ст. 191 ЦПК України, відповідач у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, має право надіслати:

1) суду – відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які, можливо, доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам – копію відзиву та доданих до нього документів. Процесуальне законодавство допускає право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають право подати письмові пояснення щодо позову або відзиву; учасники справи мають право дати відповідь на такі пояснення до закінчення підготовчого провадження; відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву; треті особи із самостійними вимогами мають право подати позов до однієї з сторін або до двох сторін одночасно.

Заперечення проти позову – це доводи (пояснення) відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог або їх частини чи щодо неправомірності судового розгляду цих вимог. У теорії цивільного процесуального права розрізняють:

матеріально-правові заперечення проти позову–можуть стосуватись або необґрунтованості вимог позивача, або їх недоведеності. Ці заперечення спрямовані на спростування позову;
процесуально-правові заперечення проти позову–вказують на неприпустимість його судового розгляду, тобто на порушення процесуального закону, які мали місце при пред’явленні позову і відкритті провадження у справі (наприклад, порушені правила підсудності, не дотримані вимоги щодо юрисдикції).

Зустрічний позов – самостійні вимоги відповідача, пред’явлені ним у порядку і строки, встановлені законом, до позивача для їх спільного розгляду з первісним позовом у рамках одного і того ж провадження у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Воно має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи (ст. 197 ЦПК України). Розширений та деталізований перелік процесуальних дій суду на цьому етапі знаходимо у судовій практиці. Зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» зазначено, що у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання. У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визначаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування).

Слушною є пропозиція дії, які вчиняє суддя у підготовчому засіданні, передбачені ч. 2 ст. 197 ЦПК України, об’єднати за змістом в такі групи:

визначення суб'єктного складу;
дії, пов'язані з досудовим врегулюванням спору;
забезпечення повноти інформації про обставини справи;
формування предмета доказування та доказової бази для вирішення цивільної справи;
інші дії, необхідні для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті[2].

Порядок проведення підготовчого засідання закріплено в ст. 198 ЦПК України. У випадку, встановленому законом, суд відкладає підготовче засідання, а також може, у разі необхідності, оголосити перерву. Саме на етапі підготовчого провадження закон наділяє учасників справи спеціальними правами. Так, позивач має право подати відповідь на відзив у строк, встановлений судом, а відповідач – заперечення. Інші учасники справи мають право надати свої письмові пояснення щодо відповіді на відзив та заперечення до закінчення підготовчого провадження, якщо судом не встановлено інший строк (ст. 199 ЦПК України).

У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (ч. 2 ст. 200 ЦПК України).

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, а також у разі відмови від позову, укладення мирової угоди.

Завдання і строки розгляду справи по суті

Розгляд справи по суті – це основна, центральна стадія цивільного процесу, на якій відбувається розгляд і вирішення справи по суті, реалізуються завдання та основні засади цивільного судочинства, встановлюються фактичні обставини справи, з'ясовуються права й обов'язки учасників справи, а також ухвалюється рішення суду.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 209 ЦПК України).

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через 60 днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду (ст. 211 ЦПК України).

Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку, крім випадків, встановлених ЦПК України (ст. 213 ЦПК України).

При одноособовому розгляді справи суддя, який розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. При колегіальному розгляді справи головуючим у судовому засіданні є суддя-доповідач, визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час розподілу справи.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

Учасники справи, інші учасники судового процесу, а також присутні у судовому засіданні особи звертаються до суду словами «Ваша честь» (ст. 215 ЦПК України). Процесуальне законодавство передбачає у ст. 216 ЦПК України обов'язки осіб, присутніх у залі судового засідання, а саме особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Учасники судового процесу та інші особи, присутні в залі судового засідання, звертаються до суду та один до одного, надають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку й утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За прояв неповаги до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення учасника справи або іншої особи, присутньої в залі судового засідання, до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення правопорушення, для чого у судовому засіданні із розгляду справи оголошується перерва, або після закінчення судового засідання. Учасники справи передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника. Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов’язків, про що постановляє ухвалу.

Відкриття розгляду справи по суті

Як стадія цивільного процесу розгляд справи по суті складається зі складових частин, кожна з яких має свою мету, особливості проведення та завдання.

Відкриття розгляду справи по суті- перша частина розгляду справи по суті, завданням якої є вирішення організаційних питань, пов'язаних із проведенням судового засідання, з'ясування умов, необхідних для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи в даному судовому засіданні.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.Секретар судового засідання доповідає суду хто з учасників судового процесу з’явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з’явився, про дату, час і місце судового засідання. З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

На даному етапі розгляду справи по суті головуючий:

встановлює особи тих, хто бере участь у судовому засіданні, а також перевіряє повноваження представників;
оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз’яснює учасникам справи право заявляти відводи;
з’ясовує обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов’язками та роз’яснює їх у разі необхідності, крім випадків, коли учасника справи представляє адвокат;
з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Водночас, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом;
роз’яснює перекладачу його права та обов’язки, встановлені ЦПК України, і попереджає перекладача під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, після чого приводить до присяги;
роз’яснює експертові його права та обов’язки, встановлені ЦПК України, і попереджає експерта під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, після чого приводить до присяги (дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення; підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи). Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз’яснення прав і обов’язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та розписка про ознайомлення з правами і обов’язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, за завідомо неправдивий висновок приєднуються до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу суду.

Наслідки неявки в судове засідання:

учасника справи –
неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 223 ЦПК України. Водночас, суд може відкласти розгляд справи в судовому засіданні з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники;

якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою;

у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення);
у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору;
свідка, експерта, спеціаліста, перекладача –
у разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд заслуховує думку учасників справи про можливість розгляду справи за їх відсутності та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи. Одночасно суд вирішує питання про відповідальність особи, яка не з’явилася.

З’ясування обставин справи та дослідження доказів

З’ясування обставин справи та дослідження доказів - це друга важлива складова судового розгляду, на якій, реалізуючи принцип змагальності та рівноправності сторін, відбувається встановлення обставин справи та з дотримання правил належності, допустимості, достовірності, достатності досліджуються докази.

Даний етап розпочинається з вступного слова учасників справи, послідовність і порядок проведення якого врегульовано ст. 227 ЦПК України.

Суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, надають необхідні пояснення щодо них. Якщо разом зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після сторони, третьої особи заслуховує їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи виступати зі вступним словом може тільки представник. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов’язати сторони та інших учасників справи дати окремо пояснення щодо кожної з них.

Учасники справи з дозволу головуючого можуть ставити питання один одному. Питання ставляться у передбаченій ч. 5 ст. 227 ЦПК України черговості. Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з’ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з’ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання (ст. 228 ЦПК України).

Під час розгляду справи по суті суд повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Кожний свідок допитується окремо (відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали). Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших учасників справи або з ініціативи суду. Суд може одночасно допитати свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування). Відповідно до ст. 231 ЦПК України, свідок, даючи показання, може користуватися записами лише в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються судові та учасникам справи і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду. Окремо визначений порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків (ст. 232 ЦПК України) - допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. Свідкам, які не досягли 16-річного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Такий свідок після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли 18-річного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість ставити йому питання. У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою (ст. 233 ЦПК України). Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки (ст. 234 ЦПК України).

Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, за клопотанням учасника справи оголошуються в судовому засіданні або пред’являються йому, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам для ознайомлення (ст. 235 ЦПК України). Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути досліджений у відкритому судовому засіданні або оголошений за клопотанням учасника справи лише за згодою осіб, визначених ЦК України (ст. 236 ЦПК України). Електронні письмові документи досліджуються в порядку, передбаченому для дослідження письмових доказів (ч. 4 ст. 237 ЦПК України).

Речові та електронні докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред’явлено для ознайомлення речові та електронні докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання. Протоколи огляду речових та електронних доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, за клопотанням учасника справи оголошуються в судовому засіданні. Учасники справи можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів. Учасники справи можуть ставити питання з приводу речових та електронних доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ст. 237 ЦПК України).

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у протоколі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення учасників справи (ст. 238 ЦПК України).

Висновок експерта за клопотанням учасника справи оголошується в судовому засіданні. Для роз’яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до справи (ст. 239 ЦПК України).

Після з’ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим учасникам справи можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з цим суд наділяється правом ставити питання іншим учасникам судового процесу. Вислухавши їх і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників справи, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати та ухвалення рішення

Судові дебати та ухвалення рішення - це третя частина розгляду справи по суті, на якій підводяться підсумки досліджених обставин справи, аналіз та оцінка доказів, чітко з'ясовується позиція учасників справи стосовно того, як повинна бути вирішена справа.

Учасники справи виступають з промовами (заключним словом) – усними звертаннями до суду і учасників процесу, в яких містяться їх оцінки і міркування щодо ходу розгляду та вирішення цієї цивільної справи у суді. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Послідовність виступів у судових дебатах законодавець наводить у ст. 242 ЦПК України.

Кожному учаснику справи надається однаковий час для виступу з промовою в судових дебатах. Тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників справи виходячи з розумного часу для викладення промов. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється, або істотно виходить за визначені судом межі часу для викладення промов у судових дебатах.

З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками (коротке висловлювання, яке містить думку та не потребує відповіді). Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з’ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі. Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку (ст. 243 ЦПК України).

Підсумковою частиною розгляду справи по суті є ухвалення та проголошення рішення суду, у якому дається остаточна відповідь на заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Так, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках, залежно від складності справи, суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше 10 днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Під час ухвалення судового рішення повинна дотримуватись таємниця ухвалення судового рішення, яка полягає у наступному (ст. 245 ЦПК України):

під час ухвалення судового рішення суддя не має права обговорювати обставини та матеріали справи, застосування норм права та судову практику в цій справі, а також зміст судового рішення з іншими особами, крім складу суду, який розглядає справу;
втручання у процес ухвалення судом судового рішення забороняється;
судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення судового рішення;
обговорення та ухвалення судового рішення відбуваються у приміщенні суду.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у такому випадку, проводиться виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і переходить до стадії ухвалення судового рішення або оголошує перерву, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим (ст. 244 ЦПК України).

Законодавством в ч. 1 ст. 264 ЦПК України визначено питання, які суд вирішує під час ухвалення рішення:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами 5, 6 ст. 453-1 ЦПК України;

9) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Порядок ухвалення судових рішень полягає в тому, що суди негайно після закінчення судового розгляду ухвалюють рішення, постанови іменем України. Указані судові рішення приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу. Однак, якщо в одному провадженні об’єднані кілька взаємопов’язаних між собою самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об’єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача (ч. 1–3 ст. 259 ЦПК України).

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження

Процедура розгляду справ у порядку спрощеного провадження знайшла своє закріплення в розділі 3 глави 10 ЦПК України. Спрощене позовне провадження поряд із наказним провадженням і заочним розглядом справи сприймається науковцями як додаткова, специфічна, спрощена форма розгляду й вирішення справи, які за своєю природою є оптимізуючими провадженнями та повинні утворювати систему й узгоджуватися між собою та істотно зменшити навантаження на суди[3].

Серед ознак спрощеного провадження виділяють наступні:

воно є похідним від ординарної позовної форми захисту цивільних прав та є її модифікацією і може розглядатися як передпорядок, що має застосовуватися для позовного провадження;
простота цивільної процесуальної форми;
більша доступність порівняно з ординарною формою захисту, наприклад, відсутність вимоги про обов'язкове професійне представництво, тобто надання можливості особі діяти самостійно без представника;
обмежена або специфічна дія принципів цивільного судочинства;
пришвидшений характер[4].

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду:

1) малозначних справ;

2) справ, що виникають з трудових відносин;

3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд (ч. 1 ст. 274 ЦПК України).

Не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження справи у спорах, передбачених ч. 4 ст. 274 ЦПК України, а саме:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до положень ЦПК України;

5) в яких ціна позову перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Законодавець у ст. 276 ЦПК України закріплює порядок подачі до суду клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а у ст. 277 ЦПК України - порядок вирішення питання про розгляд справи в даному провадженні. Учасники справи, як і в загальному позовному провадженні, мають право на подання заяв по суті справи (ст. 278 ЦПК України)

Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження передбачені ст. 279 ЦПК України. Так, підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Укладач:

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК

[1] Практикум з цивільного процесу України : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / За заг. ред. Н.В Василини, Ю.Д. Притики. Київ : ВД «Дакор», 2018. 332 с. С. 133.

[2]Цивільне процесуальне право України: підручник / В. М. Коссак, Р. Я. Лемик, Ю. В. Навроцька, С. В. Сеник; за заг. ред. В. М. Коссака. Харків: Право, 2020. 752 с. (С. 370).

[3]Фурса С. Я., Фурса Є. І. Новітня концепція спрощеного провадження в цивільному процесі. Цивілістична процесуальна думка. 2017. № 1. (С. 46-50.)

[4]Ткачук О. Спрощене провадження - новела цивільного процесу: правова природа, ознаки, процедура. Право України. 2017. № 8. (С. 50-51.)