ТЕМА № 10: ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ


ПЛАН

  1. Поняття заходів процесуального примусу.

  2. Класифікація заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві.

  3. Правові підстави застосування заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві.

  1. Поняття заходів процесуального примусу

Цивільне процесуальне законодавство наділяє учасників процесу широкою низкою прав щодо захисту своїх інтересів під час здійснення цивільного судочинства. Разом з тим, вони зобов’язані добросовісно користуватись наданими їм цивільними процесуальними правами. Зловживання такими правами з боку осіб, які беруть участь у справі, а також невиконання своїх процесуальних обов’язків іншими учасниками цивільного процесу (свідками, експертами, перекладачами, спеціалістами, особами, які надають правову допомогу) має наслідком затягування розгляду цивільної справи, а також відволікання великої кількості осіб від виконання покладених на них обов’язків. Для протидії таким негативним явищам цивільне процесуальне законодавство України передбачає застосування до порушників заходів процесуального примусу[1].

Цивільний процесуальний примус як один із видів державного примусу, характеризується такими ж ознаками, як і державний примус. Зокрема, це:

1) правовий характер, оскільки такий примус здійснюється на підставі та в рамках права; спрямованість на охорону та відновлення порушених прав та інтересів учасників процесу;

2) специфічна форма правозастосовчої діяльності спеціально уповноваженого державного органу (суду);

3) примусовий характер, оскільки застосовується всупереч волі та бажанню відповідних суб’єктів та являє собою вплив на їхню свідомість і поведінку. При цьому примус може набувати форм фізичного або морального (психологічного) впливу, однак, незважаючи на відмінності цих форм всі вони є результатом зовнішнього примусового впливу, пов’язаного з обмеженням волі суб’єкта та іншими правообмеженнями;

4) підставою його застосування є вчинення певного порушення.

Водночас, примус, який застосовується під час здійснення цивільного судочинства, має свої, притаманні лише йому особливості, зумовлені юридичною природою цивільних процесуальних правовідносин. Зокрема:

1) метою застосування цивільного процесуального примусу є реагування на порушення встановлених правил поведінки в суді, а також припинення правопорушень, які протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства та (або) порушують права і інтереси учасників процесу;

2) цивільний процесуальний примус має місце у разі, коли авторитету закону та суду і переконання в необхідності виконання нормативних приписів недостатньо;

3) процесуальний примус у цивільному судочинстві проявляється у вигляді застосування відповідних заходів, тобто здійснюється у певній, передбаченій законом, процесуальній формі[2].

Отже, цивільним процесуальним примусом є фізичний або моральний (психологічний) вплив держави на учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у залі судового засідання, для забезпечення їх належної поведінки під час розгляду цивільної справи, який у вигляді встановлених законом правообмежень застосовується безпосередньо судом або за його дорученням іншими уповноваженими особами у випадках, коли авторитет закону та суду і переконання в необхідності виконання нормативних приписів виявляються недостатніми[3].

Поняття заходів процесуального примусу законодавцем чітко визначене у ч. 1 ст. 143 ЦПК України – це процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Виходячи з цього, ознаками заходів процесуального примусу слід вважати:

1) це встановлені ЦПК України процесуальні дії, до яких належать: а) попередження; б) видалення із залу судового засідання; в) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; г) привід; д) штраф.

2) це процесуальні дії, що застосовуються до осіб, з метою спонукання їх до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Встановленими в суді правилами є закони та підзаконні нормативні акти загального характеру, що регулюють діяльність суду та державних установ загалом, правила розпорядку конкретного суду, правила, що визначають пропускний режим, інші локальні нормативні акти, затверджені головою суду чи зборами суддів відповідного суду. До правил суду належать також і ті, які встановлені головуючим для конкретної справи чи судового засідання. Наприклад, порядок дослідження доказів, черговість допиту свідків, правила користування засобами зв’язку та технічними засобами, місце для розташування телевізійних камер тощо.

Порушення встановлених у суді правил – це невиконання або неналежне виконання законів та підзаконних нормативних актів загального характеру, що регулюють діяльність суду, а також невиконання розпоряджень головуючого.

Створення протиправних перешкод у здійсненні судочинства полягає у вчиненні умисних дій, унаслідок яких судочинство не може відбуватися взагалі або істотно ускладнюється. Сюди можна віднести хуліганські дії в приміщенні суду, образу судді чи інших учасників процесу. Також до проявів перешкоджання цивільному судочинству можна віднести неповагу до суду[4].

Одразу слід звернути увагу на те, що при визначенні поняття «заходи процесуального примусу» досить спірним у науковій доктрині визнається використання законодавцем словосполучення «створення протиправних перешкод», оскільки перешкоджання діяльності суду завжди є протиправним, і жодного правомірного перешкоджання здійсненню цивільного судочинства не може бути в принципі. Водночас, про «правомірне перешкоджання» здійсненню цивільного судочинства мова може йти у випадках зловживання учасниками цивільного процесу своїми процесуальними правами, коли їх поведінка є правомірною, такою, що відповідає всім приписам норм цивільного процесуального права, але, водночас, спрямована на створення перепон для подальшого перебігу провадження у справі, затягування цивільного процесу тощо.

Щодо форм протиправного перешкоджання здійсненню цивільного судочинства – найбільше питань у правозастосовній практиці виникає щодо визначення змісту поняття «неповага до суду»[5].

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що неповага до суду може виражатись у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, у непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого, порушенні порядку під час судового засідання, а також у вчиненні будь-ким інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

У термінологічній літературі «зневага» означає не просто неповагу, а вияв презирства, навмисне приниження чиєїсь гідності, образливі слова і вчинки[6], тобто зневага є найвищим проявом неповаги і, очевидно, має спричиняти більш серйозні правові наслідки для правопорушника. Однак, у згаданій постанові Пленуму Верховного Суду України поняття «неповага» та «зневага» окремо не розмежовуються: у Постанові же йдеться про те, що у кожному випадку, коли буде встановлено, що особа учинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду, необхідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 185-3 КУпАП.

Якщо звернутись до законодавства ЄС, то можна побачити, що у деяких європейських країнах ознаки неповаги до суду визначаються на основі аналізу судової практики. Як неповага до суду розцінюється: лихослів’я на адресу суду; образа судді як такого у зв’язку з виконанням службових обов’язків або оспорювання його неупередженості та чесності; непокора наказам суду; навмисна або ненавмисна поведінка, здатна перешкодити процесу відправлення правосуддя в конкретному судовому розгляді; образа присутніх у будівлі суду, проведення демонстрацій у суді[7]; втручання у відправлення правосуддя: передчасні публікації у пресі, переговори з присяжними, тиск на сторони та свідків, недозволена поведінка у суді, непідкорення наказу суду[8].

Цікавою є норма про неповагу до суду, згадана у постанові Європейського Суду з прав людини від 26 квітня 1979 р. (скарга № 6538/74) у справі «Санді таймс» (The Sunday Times) проти Сполученого Королівства. Так, у п. 51 постанови зазначено, що суддя Баклей у справі «Вайн продактс лтд.» проти Грін (1966 р.) сформулював норму про неповагу до суду таким чином: «Поява коментарів про поточний судовий процес у будь-якій формі, здатній завдати шкоди справедливому розглядові справи, буде з боку будь-якої газети неповагою до даного суду. Відбутися таке може по-різному ... Може статися так, що коментар спричинить у той чи інший спосіб тиск на одну із сторін у даній справі, як-то: завадить їй вести судовий процес, спонукає її погодитися на мирову угоду на таких умовах, які за інших обставин вона не стала б розглядати, або вплине іншим чином на ведення справи, де вона повинна бути вільна у виборі засобів обвинувачення і захисту, користуючись при цьому порадами, але не піддаючись тиску»[9].

Системний аналіз законодавчих норм, наукової доктрини, а також судової практики дає підстави для висновку про те, що під неповагою до суду як однією із форм протиправного перешкоджання здійсненню цивільного судочинства слід розуміти будь-які діяння учасників цивільного процесу та (або) осіб, присутніх у залі судового засідання, що прямо чи опосередковано спрямовані на порушення встановлених у суді правил і супроводжуються зневажливим ставленням до інституту правосуддя у цілому;

3) це процесуальні дії, які застосовуються виключно судом.

Виключне право на застосування заходів процесуального примусу належить суду, який від імені держави ухвалює рішення щодо обрання заходів реагування відносно осіб, які своїми протиправними діями або ж перешкоджають здійсненню цивільного судочинства, або ж порушують встановлені у суді правила. Крім цього, коли мова про йде про порушення, вчинені безпосередньо в залі судового засідання, суд повинен не тільки відреагувати на вчинені правопорушення, але й негайно забезпечити відновлення порядку та вжити заходів, спрямованих на недопущення подібних порушень у подальшому. Все це досягається шляхом негайного постановлення ухвали про застосування заходів процесуального примусу;

4) це процесуальні дії, які мають особистий немайновий та майновий (штраф) характер.

  1. Класифікація заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві

Види заходів процесуального примусу передбачені ст. 144 ЦПК України. До них законодавець відносить: попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід, штраф.

Слід звернути увагу на те, що в юридичній літературі існує декілька підходів до класифікації заходів процесуального примусу. Як правило, такі заходи класифікують за формою прояву протиправної поведінки[10], а також за їхньою процесуальною спрямованістю[11].

Зокрема, залежно від того, у якій формі проявляється протиправна поведінка порушника, заходи процесуального примусу поділяються на:

1) заходи, що застосовуються за протиправні дії особи;

2) заходи, що застосовуються за протиправну бездіяльність.

Класифікуючи заходи процесуального примусу таким чином, слід з’ясувати, які дії та, відповідно, бездіяльність можуть вважатися протиправними під час здійснення цивільного судочинства.

Так, законодавством не передбачено, які дії можуть бути кваліфіковані як порушення порядку в залі судового засідання. І в цьому немає практичної потреби, оскільки перелік таких конкретних дій був би досить «об’ємним». Тому в кожному конкретному випадку суд вирішує, чи порушує особа встановлений порядок. При цьому суд, як правило, керується своїм внутрішнім переконанням про громадський порядок. Судова практика показує, що як порушення порядку в залі судового засідання, здебільшого, розцінюються суперечки та сварки між сторонами, гучні репліки, жвава жестикуляція присутніх тощо[12].

З огляду на викладене, активні умисні дії особи, спрямовані на порушення встановлених правил, є протиправними та тягнуть за собою застосування заходів процесуального примусу. Це, зокрема, можуть бути дії, спрямовані на протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства, внаслідок яких судочинство не може відбутися взагалі або істотно ускладнюється (хуліганські дії в приміщенні суду, образа судді чи інших учасників процесу, псування обладнання або меблів, пошкодження електричних мереж суду, неправдиві повідомлення про наявність вибухових чи отруйних речовин, порушення санітарного чи протиепідемічного законодавства тощо)[13].

Окрім цього, активні умисні дії, у разі вчинення яких суд може застосувати до порушника заходи процесуального примусу, можуть проявлятись у формі неповаги до суду.

Що стосується протиправної бездіяльності, у випадку якої суд також може застосувати заходи процесуального примусу, то тут мова йде про ухилення особи від виконання покладених на неї цивільних процесуальних обов’язків. Така бездіяльність, як уже зазначалося, може проявлятися у формі злісного ухилення від явки до суду свідка, позивача, відповідача, неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання.

Класифікуючи заходи процесуального примусу за другим виокремленим критерієм – їхньою процесуальною спрямованістю – за основу слід брати мету їх застосування. У відповідному контексті заходи процесуального примусузалежно від процесуальної спрямованості доцільно диференціювати на 2 групи:

1) заходи процесуального примусу, що застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) заходи процесуального примусу, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід).

Зокрема, такі заходи процесуального примусу як попередження та видалення із залу судового засідання можуть бути застосовані судом до осіб за порушення порядку під час судового засідання або не виконання розпоряджень головуючого.

У разі порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого застосовується попередження про неприпустимість порушення порядку і можливість видалення порушника із залу судового засідання. У разі повторного вчинення зазначених дій суд вправі видалити особу із залу судового засідання.

Попередження і видалення із залу судового засідання можуть застосовуватись щодо учасників цивільного процесу, а також будь-кого із осіб, присутніх у залі судового засідання. Так, наприклад, якщо після застосування до перекладача попередження, він продовжує порушувати порядок під час судового засідання або не виконувати розпорядження головуючого, суд має оголосити перерву і надати час для його заміни. Вважається, що заміна може бути здійснена щодо всіх осіб, які в судовому засіданні виконують свої професійні обов’язки, якщо їх видалення призведе до неможливості подальшого розгляду справи[14].

Виходячи з наведеного, вбачається, що ще одним критерієм, на підставі якого можна класифікувати заходи процесуального примусу, є місце вчинення правопорушення – безпосередньо у залі суду, або поза ним. З огляду на зазначене, визначені законодавцем заходи процесуального примусу відповідно до вищевказаного критерію можна умовно поділити на:

1) заходи реагування на порушення, вчинені у залі суду (попередження, видалення із залу судового засідання);

2) заходи реагування на порушення, вчинені поза судовим засіданням (привід, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом)[15].

Універсальним заходом процесуального примусу є штраф, адже, виходячи із підстав для його застосування, визначених законодавцем у ст. 148 ЦПК України, суд може застосувати його до учасників судового процесу, які: не виконують процесуальні обов’язки, ухиляються від вчинення дій, покладених на них судом (неподання доказів для дослідження їх судом, неприбуття свідка в судове засідання для дачі показань); зловживають процесуальними правами, вчиняють дії або допускають бездіяльність з метою перешкоджання судочинству (порушення порядку в залі судового засідання, переривання судового процесу, невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин тощо). Таким чином, штраф може застосовуватися як до порушників порядку в залі судового засідання, так і з метою забезпечення процесу доказування.

  1. Правові підстави застосування заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві

Заходи процесуального примусу мають певні негативні наслідки як для суб’єктів, щодо яких їх застосовано, так і для загального перебігу цивільного судочинства, зокрема: в результаті протиправної поведінки або бездіяльності збільшується тривалість розгляду цивільної справи; відбувається порушення розумних строків розгляду справи; виявляється неможливим планування суддею послідовності та тривалості розгляду справ протягом робочого дня тощо.

Враховуючи надзвичайно важливу роль належного використання всіма учасниками цивільних процесуальних правовідносин своїх процесуальних прав та виконання своїх процесуальних обов’язків, законодавець досить ґрунтовно і вичерпно регламентує підстави та порядок їх застосування.

Слід звернути увагу на те, що застосування заходів процесуального примусу судом здійснюється всупереч волі та бажанню правопорушника шляхом вжиття заходів фізичного чи психологічного впливу та завжди пов’язане з деякими обмеженнями прав і свобод. Відтак, застосовуючи заходи процесуального примусу, суд повинен посилатися на передбачені законодавством підстави[16].

Сучасні науковці пропонують розглядати підстави застосування заходів процесуального примусу в двох аспектах. По-перше, в загальноюридичному як сукупність правових норм, відповідно до яких вони встановлюються й застосовуються; по-друге, в спеціальному, цивільному процесуальному, як сукупність передбачених цивільним процесуальним законодавством конкретних обставин, які зумовлюють виникнення підстав для застосування заходів процесуального примусу[17].

Так, Ю. Ю. Цал-Цалко до підстав застосування заходів процесуального примусу відносить: реалізацію принципу поваги до суду; виховну мету; дотримання порядку в судовому засіданні; необхідність забезпечення додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій; необхідність дотримання адвокатами, прокурорами правил професійної етики; спрямованість на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи[18].

Таким чином, варто зауважити, що коли виникає потреба у застосуванні заходів процесуального примусу, суд повинен обов’язково враховувати наявність сукупності обставин, необхідних для того, аби це застосування було правомірним. Зокрема, у ч. 1 ст. 143 ЦПК України наголошується на можливості застосування заходів процесуального примусу з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Водночас, у нормах кожної зі статей ЦПК України, які регулюють порядок застосування заходів процесуального примусу, додатково конкретизується, за яких саме умов кожен конкретний захід необхідно застосовувати.

Наприклад, застосування приводу свідка, який не з’явився до суду, здійснюється у випадку його неявки у судове засідання. Не з’явившись у судове засідання, свідок не тільки не виконує свій процесуальний обов’язок, але й своїми діями створює протиправні перешкоди для здійснення судочинства. Отже, вже сам факт неявки свідка в судове засідання свідчить про можливість застосування до нього заходів процесуального примусу. Втім, у ст. 147 ЦПК України законодавець конкретизує, який саме свідок підлягає приводу: таким є належно викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або ж не повідомив про причини неявки.

Таким чином, з огляду на викладене, під підставами застосування заходів процесуального примусу треба розуміти сукупність передбачених ЦПК України обставин, необхідних і достатніх для правомірного застосування судом заходів процесуального примусу. Підстави застосування заходів процесуального примусу можна розділити на загальні та спеціальні: загальними підставами, при цьому, будуть ті, що випливають із ч. 1 ст. 143 ЦПК України, а спеціальними, відповідно, ті, які передбачені законодавцем у кожній статті ЦПК України, присвяченій конкретному заходу процесуального примусу.

З огляду на викладене, загальними підставами застосування заходів процесуального примусу є невиконання встановлених у суді правил, недобросовісне виконання процесуальних обов’язків, зловживання правами та створення протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Зазначені обставини як підстави застосування заходів процесуального примусу мають універсальний характер і конкретизуються в інших нормах ЦПК України, які передбачають спеціальні підстави застосування того чи іншого заходу процесуального примусу. Таке розмежування є невипадковим, оскільки кожний захід процесуального примусу має власні, лише йому властиві підстави застосування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦПК України, до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження.

Законодавством не передбачено, які дії можуть бути кваліфіковані як порушення порядку в залі судового засідання, тому в кожному конкретному випадку суд вирішує, чи порушує особа встановлений порядок, керуючись при цьому своїм внутрішнім переконанням про громадський порядок. Судова практика показує, що як порушення порядку в залі судового засідання, здебільшого, розцінюються суперечки та сварки між сторонами, гучні репліки, жвава жестикуляція присутніх тощо[19].

Розпорядження головуючого – це усні владні вказівки суду учасникам процесу, спрямовані на забезпечення порядку в судовому засіданні[20].

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил (ч. 3 ст. 216 ЦПК України).

Отже, сукупність дій учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у залі судового засідання, що порушують громадський порядок та, тим самим, перешкоджають нормальному веденню судового розгляду цивільних справ, а також невиконання зазначеними особами вказівок головуючого щодо забезпечення належного порядку в судовому засіданні, є підставами для застосування судом заходів процесуального примусу[21].

Повторне порушення порядку під час судового засідання або невиконання учасниками судового процесу та іншими особами, присутніми в судовому засіданні, розпоряджень головуючого є підставою для видалення порушника із залу судового засідання.

При цьому слід врахувати, що зважаючи на відмінності у процесуальних функціях, які виконують особи, щодо яких застосовано вказаний захід процесуального примусу, відрізнятимуться і процесуальні наслідки видалення кожного з них із залу судового засідання.

Так, застосування даного заходу процесуального примусу до учасників справи позбавляє їх процесуальних прав у сфері доказування та, тим самим, впливу на розвиток процесу.

Видалення перекладача із залу судового засідання унеможливлює наступний всебічний та неупереджений судовий розгляд справи без надання стороні можливості користуватись послугами особи, що є носієм зрозумілої їй мови. Саме тому, відповідно до ч. 2 ст. 145 ЦПК України у разі видалення із залу судового засідання перекладача має бути оголошена перерва з обов’язковим встановленням часу для його заміни.

Особливу увагу суд повинен звертати на наявність підстав під час видалення із залу судового засідання законних представників, оскільки наслідком застосування до них такого заходу процесуального примусу є позбавлення права на захист осіб, представництво інтересів яких вони здійснюють[22].

Підставою застосування такого заходу процесуального примусу як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або неповідомлення причин їх неподання (ч. 1 ст. 146 ЦПК України).

Варто зазначити, що використання зазначеного вище заходу процесуального примусу можливе лише за умови, що неподані докази раніше були витребувані судом, тобто має місце невиконання законних вимог суду. Саме тому умовою застосування тимчасового вилучення доказів для дослідження судом є наявність ухвали суду про витребування таких доказів (ст. 84 ЦПК України), що має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого у певної особи виникає обов’язок надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання.

Також важливе значення для можливого тимчасового вилучення відповідних доказів має характер причин неподання витребуваних судом доказів. За умови вочевидь несуттєвих обставин, на які особа посилається як на причину невиконання нею вимог суду, є всі підстави для застосування тимчасового вилучення доказів для їх дослідження судом. У такому випадку суд постановляє ухвалу про тимчасове вилучення письмового, речового чи електронного доказу, що є підставою примусового здійснення відповідного обов’язку. При цьому неповідомлення причин неподання речових чи письмових доказів прирівнюється до відсутності поважних причин, які унеможливлювали передання до суду цих доказів у встановлений строк.

Отже, у випадку невиконання ухвали суду про витребування письмових, речових чи електронних доказів для дослідження судом, неповідомлення про причини невиконання такої ухвали або визнання їх судом неповажними, до особи, на яку було покладено обов’язок надати витребуваний доказ, може бути застосовано захід процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для їх дослідження судом.

Підставою для застосування такого заходу процесуального примусу як привід свідка є низка процесуальних фактів: дотримання встановленого законом порядку виклику свідка до суду; відсутність поважних причин неявки свідка до суду; неповідомлення свідком причин неявки до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 ЦПК України, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання (ч. 5 ст. 128 ЦПК України). Окрім цього, відповідно до ч. 9 ст. 128 ЦПК України, суд може викликати свідка телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв’язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв’язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію виклику.

Також судова повістка про виклик в суд повинна містити відомості, передбачені ч. 1 ст. 129 ЦПК України, зокрема, роз’яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без розгляду), і про обов’язок повідомити суд про причини неявки. Порядок вручення судових повісток визначений у ст. 130 ЦПК України.

Таким чином, якщо усі вищезазначені умови виклику свідка до суду дотримані та у матеріалах справи наявні докази, що підтверджують цей виклик, свідок вважається викликаним належним чином. Його неявка в судове засідання у встановлений час є підставою для застосування щодо нього заходу процесуального примусу у вигляді приводу.

Законодавство не містить переліку поважних причин, а отже, визначення поважності певних обставин як підстав неявки до суду здійснюється на розсуд останнього. Як правило, на практиці до кола поважних причин суди відносять, зокрема, хворобу, яка підтверджується медичною довідкою, перебування у службовому відрядженні тощо. Одночасно слід зауважити, що суд не зобов’язаний сам з’ясовувати причини неявки належно сповіщеного свідка, оскільки обов’язок повідомити про ці причини і надати відповідні докази покладений на сторони спору.

Окрім цього, у ч. 4 ст. 147 ЦПК України міститься вказівка щодо переліку осіб, щодо яких привід не може бути застосовано. Зокрема, це особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст. 70 ЦПК України, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, особи з інвалідністю I і II груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю.

Виходячи з наведеного, можна виділити такі підстави застосування приводу свідка у цивільному процесі:

1) дотримання встановленого законом порядку виклику свідка, що полягає у повідомленні останнього про час та місце судового засідання шляхом вручення повістки, телеграми, надсилання факсу чи повідомлення іншим засобом зв’язку з дотриманням порядку, визначеного у ст. 130 ЦПК України, а також роз’яснення при цьому наслідків неявки в судове засідання;

2) відсутність завчасного повідомлення свідком про неможливість прибуття за викликом;

3) неприбуття свідка у судове засідання з причин, що визнані судом неповажними;

4) свідок не підпадає під категорію осіб, до яких не дозволяється застосовувати цей захід.

Штраф як захід процесуального примусу був запроваджений законодавцем у 2017 році, відтак у ст. 148 ЦПК України визначено підстави для його застосування. Зокрема, суд може застосувати штраф у випадках:

  • невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
  • зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;
  • неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;
  • невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;
  • порушення заборон, встановлених ч. 9 ст. 203 ЦПК України, а саме: використання портативних аудіотехнічних пристроїв, а також здійснення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису під час врегулювання спору за участю судді.

Щодо розмірів штрафу, то застосовуючи його у вищевказаних випадках суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У разі повторності зазначених обставин – суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника (ч. 3 ст. 148 ЦПК України).

Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції, при цьому таке оскарження не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає (ч. 4 ст. 148 ЦПК України).

Водночас, суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України (ч. 5 ст. 148 ЦПК України).


Укладач:

Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК


[1] Куцик К.В. Заходи процесуального примусу в цивільному судочинстві : к.ю.н. : спец.. 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право : Київ, НАВС. 2017. 187 с.

[2] С. 173 Куцик К. В. Цивільний процесуальний примус як вид державного примусу. Українська мова в юриспруденції : стан, проблеми, перспективи : матеріали ХІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 27 листоп. 2015 р.). / [ред. кол. : Чернєй В. В., Гусарєв С. Д., Чернявський С. С.] ; Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2015. С. 171–174.

[3] С. 152 Куцик К. В. Примус у цивільному судочинстві : поняття та співвідношення із категорією цивільної процесуальної відповідальності. Правові реформи в Україні : реалії сьогодення : матеріали VIII Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 24 листоп. 2016 р.) / [ред. кол. В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.] ; Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2016. С. 151‒154.

[4] С. 76-77 Куцик К.В. Заходи процесуального примусу в цивільному судочинстві : к.ю.н. : спец.. 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право : Київ, НАВС. 2017. 187 с.

[5] С. 160 Куцик К. В. Визначення поняття «неповага до суду». Українська мова в юриспруденції : стан, проблеми, перспективи : матеріали ХІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 30 листоп. 2016 р.) / [редкол. : В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.] ; Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2016. Ч. 1. С. 157–161.

[6] С. 460 Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) ; уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К. : Ірпінь : Перун, 2005. 1728 c.

[7] Постанова Європейського Суду з прав людини від 26 квітня 1979 року (скарга № 6538/74) у справі «Санді таймс» (ThesundayTimes) проти Сполученого Королівства. URL: https://hudoc.echr.coe.int

[8] Калашник Ю. В. Зарубіжний досвід юридичної відповідальності за прояв неповаги до суду та шляхи його запозичення для України. Форум права : електрон. наук. фаховий журн. 2012. № 4. С. 429–433.

[9] Постанова Європейського Суду з прав людини від 26 квітня 1979 року (скарга № 6538/74) у справі «Санді таймс» (ThesundayTimes) проти Сполученого Королівства. URL: https://hudoc.echr.coe.int

[10] С. 190–191 Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / С. В. Ківалов, Ю. С. Червоний, В. О. Єрмолаєва та ін. ; ред. Ю. С. Червоний ; [пер. з рос.]. перероб. і допов. Київ ; Одеса : Юрінком Інтер, 2008. 656 с.

[11] С. 214–215 Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін. ; ред. С. С. Бичкова. Київ : Атіка, 2008. 840 с.

[12] С. 214–215 Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін. ; ред. С. С. Бичкова. Київ : Атіка, 2008. 840 с.

[13] С. 273 Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України : станом на 1 жовт. 2010 р. 2-ге вид., перероб і допов. Харків : Фактор, 2010. 786 с.

[14] С. 215 Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін. ; ред. С. С. Бичкова. Київ : Атіка, 2008. 840 с.

[15] С. 26–27 Куцик К. В. Класифікація заходів процесуального примусу у цивільному судочинстві. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 11. С. 24–28.

[16] С. 82 Куцик К. В. Гарантії дотримання прав людини під час застосування заходів процесуального примусу у цивільному судочинстві // Матеріали VI наукових читань, присвячених пам’яті академіка В. В. Копєйчикова / [редкол. : А. М. Завальний, Н. В. Лазнюк, Д. О. Тихомиров] ; Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2016. С. 82–84

[17] С. 159 Цивільний процес України : підручник / за ред. Р. М. Мінченко, І. В. Андронова ; Нац. ун-т «Одес. юрид. академія». Харків : Одіссей, 2012. 495 с.

[18] С. 159 Цивільний процес України : підручник / за ред. Р. М. Мінченко, І. В. Андронова ; Нац. ун-т «Одес. юрид. академія». Харків : Одіссей, 2012. 495 с.

[19] С. 214–215 Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін. ; ред. С. С. Бичкова. Київ : Атіка, 2008. 840 с.

[20] С. 298 Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. : станом на 22 черв. 2010 р. / за ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. Київ : Алерта, 2010. 648 с.

[21] С. 134 Куцик К. В. Підстави застосування заходів процесуального примусу у цивільному процесі України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. Одеса, 2016. Вип. № 23. С. 133–136.

[22] С. 469 Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров та ін. ; за ред. проф. В. В. Комарова ; Нац ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Харків : Право, 2011. 1351 с.