ТЕМА № 1: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ПЛАН

1. Поняття, предмет, метод цивільного процесуального права.
2. Система цивільного процесуального права та його джерела.
3. Поняття цивільного судочинства та його види.
4. Стадії цивільного процесу.

1. Поняття, предмет, метод цивільного процесуального права

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, юрисдикція яких поширюється на будь-який юридичний спір. Особисті немайнові та майнові права й інтереси осіб можуть бути захищені судом будь-яким способом, передбаченим законом або встановленим судом.

Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Визначені Конституцією України основи організації і здійснення правосуддя у цивільних справах потребують деталізації його здійснення в окремих нормативно-правових актах, норми яких разом із нормами Конституції України у сукупності створюють окрему галузь права – цивільне процесуальне право, яке є складовою системи права України. Цивільне процесуальне право врегульовує процесуальний порядок провадження у цивільних справах, тобто порядок розгляду і вирішення справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових та інших правовідносин.

Отже, цивільне процесуальне право – це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільного процесу і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право як самостійна галузь права має генетичний і функціональний зв’язок з іншими галузями права. Так, генетично воно пов’язане із конституційним правом, кримінальним процесуальним правом. Функціонально – із цивільним, житловим, сімейним, трудовим, земельним, адміністративним, фінансовим правом тощо.

Кожна галузь права має власний предмет і метод правового регулювання. Якщо предмет визначає, що вивчає галузь права, то метод пояснює, яким чином це здійснюється.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність правових прийомів регулювання суспільних відносин у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах. Він характеризується:

особливістю правового становища суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин;

специфікою юридичних фактів;

закріпленими правилами формування змісту процесуальних правовідносин та характером участі у них суб’єктів;

особливістю процесуальних санкцій (передбачені заходи процесуального примусу як приклад);

специфікою процесуальної форми.

За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним. Імперативність його визначається необхідністю учасників цивільної справи підкорятись судовій владі, сумлінно виконувати покладені на них обов’язки, оскільки у протилежному випадку до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу або їх можуть притягнути до визначеної законом відповідальності. Диспозитивність, навпаки, дає можливість суб’єктам цивільних процесуальних правовідносин вільно використовувати надані їм права у межах, встановлених законом.

 

2. Система цивільного процесуального права та його джерела

Система права – це внутрішня організація і побудова права. Структура системи права виявляється у єдності всіх юридичних норм і їх розподілі за галузями та інститутами права. Галузь права, у свою чергу, містить у собі елементи – юридичні норми (статті закону або їх частини) та інститути (сукупність юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у рамках галузі права).

Система цивільного процесуального права – це сукупність обумовлених предметом і методом правового регулювання норм та інститутів, розташованих у певній послідовності. В основу побудови системи цивільного процесуального права покладено структуру ЦПК України. Таким чином, систему цивільного процесуального права можна поділити на дві частини:

загальну – містить норми та інститути, що мають значення для всієї галузі цивільного процесуального права, усіх видів і стадій судочинства (наприклад, норми, які встановлюють підсудність справ, передбачають склад суду, присвячені доказам і доказуванню);

особливу – включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за окремими видами та стадіями цивільного судочинства (наприклад, норми, що визначають особливості наказного провадження, порядок перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами).

Норми, що врегульовують порядок провадження у цивільних справах, закріплені у різних нормативних актах (Конституції України, ЦПК України, окремих законах), сукупність яких становить цивільне процесуальне законодавство:

основу цивільного процесуального законодавства становить Конституція України (зокрема, ст. 8 гарантує право громадян на судовий захист, а ст. ст. 124-131 передбачають принципи організації і діяльності суду) та Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 (в ред. від 03.10.2017);

до цивільного процесуального законодавства України входить також низка інших кодексів та законів України: Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016, Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014;

Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств та відомств;

міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Варто відзначити, що до системи цивільного процесуального законодавства України не входять постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Водночас, вони містять роз’яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов’язковими для суддів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблені такі роз’яснення.

3. Поняття цивільного судочинства та його види

Цивільне судочинство – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок розгляду і вирішення цивільних справ. Слід мати на увазі, що поняття «цивільне судочинство» та «цивільний процес» є тотожними.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Також у порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного);

3) окремого провадження.

Ці види цивільного судочинства відрізняються між собою за категоріями справ, що розглядаються у їх порядку, підставами відкриття провадження у справі, суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, процедурою тощо. Таким чином, вид цивільного судочинства – це порядок відкриття провадження, розгляду і вирішення певної категорії цивільних справ.

Найбільш розповсюдженим видом цивільного судочинства є позовне провадження, яке законодавець поділив на два види: загальне та спрощене.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду:

1) малозначних справ (малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб);

2) справ, що виникають з трудових відносин;

3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;

4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

До основних ознак позовного провадження відносять:

обов’язково наявний матеріально-правовий спір між двома сторонами – позивачем та відповідачем;

вимоги щодо розв’язання певного спору закріплюються у позовній заяві, прийняття якої судом є підставою для відкриття провадження у цивільній справі;

виражений принцип змагальності;

результат вирішення цивільної справи по суті закріплюється у рішенні суду.

Етапи розгляду справи у порядку позовного провадження: 

1.   подання заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань;
2.   відкриття провадження у справі;
3.   підготовче провадження;
4.   врегулювання спору за участю судді*^[1]; 
5.   відмова позивача від позову, укладення мирової угоди**; 
6.   розгляд справи по суті (відкриття розгляду справи по суті; з’ясування обставин справи та дослідження доказів; судові дебати та ухвалення рішення).

Справи, які не пов’язані із розв’язанням матеріально-правового спору, розглядаються у порядку окремого або наказного провадження, які ще називають непозовними видами цивільного судочинства. Відсутність спору про право – їх характерна риса. 

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Особливостями наказного провадження є:

відсутність спору про право;

підставою для відкриття провадження у справі є прийняття судом заяви про видачу судового наказу;

сторонами у справі виступають заявник (стягувач) і боржник;

справа розглядається у спрощеному порядку у скорочені строки;

за результатами вирішення справи видається судовий наказ – особлива форма судового рішення, який є одночасно виконавчим документом і має скорочений строк набрання законної сили;

за наявності визначених у законі підстав судовий наказ може скасувати той самий суд, який його видав.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Основними характерними ознаками окремого провадження є:

відсутність спору про право;

підставою для відкриття провадження у цивільній справі є прийняття судом відповідної заяви;

у порядку окремого провадження розглядають справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів (справи про обмеження цивільної дієздатності, надання особі повної цивільної дієздатності, визнання особи померлою, справи про усиновлення, визнання спадщини відумерлою тощо);

особами, які беруть участь у справі є заявники, заінтересовані особи, їх представники, а також органи та особи, яким законом надано право захищати прав, свободи та інтереси інших осіб;

на справи, що розглядаються в порядку окремого провадження не поширюється принцип змагальності. Також, не допускається передача таких справ на розгляд третейського суду, закриття провадження у зв’язку з укладенням мирової угоди;

результат вирішення цивільної справи по суті закріплюється у рішенні суду.

Виходячи з особливостей розгляду та специфіки справ законодавець також виділив окремо:

провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів;

визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів;

відновлення втраченого судового провадження.

Перегляд судових рішень можливий у порядку:

апеляційного провадження;

касаційного провадження;

за нововиявленими або виключними обставинами.

 

4. Стадії цивільного процесу

Розгляд цивільної справи обов’язково відбувається у певній послідовності – за стадіями цивільного судочинства.

Стадія цивільного судочинства – це сукупність процесуальних дій, що вчинюються під час провадження у цивільній справі та об’єднуються найближчою процесуальною метою.

Зазвичай виділяють наступні стадії цивільного судочинства:

провадження у справі у суді першої інстанції;

апеляційне провадження;

касаційне провадження;

провадження за нововиявленими або виключними обставинами;

виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) – варто зазначити, що суд не здійснює виконання судових рішень, а проте на цій стадії він вирішує окремі питання, зокрема щодо звернення судових рішень до виконання, здійснює судовий контроль за виконанням судових рішень;

відновлення втраченого судового провадження.

Конкретна цивільна справа не обов’язково проходить усі стадії, так як не всі судові рішення оскаржуються; рух справи може зупинитись на будь-якій стадії тощо.

Укладач:доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент майор поліції Катерина КУЦИК