ТЕМА № 8: Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

ПЛАН

1. Загальна характеристика загальнообов’язкового державного соціального страхування.
2. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
3. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
4. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є однією з ключових складових системи соціального захисту населення України. Воно спрямоване на забезпечення матеріальної підтримки громадян у разі настання соціальних ризиків, зокрема втрати працездатності, безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, а також у разі досягнення пенсійного віку.

Функціонування системи соціального страхування ґрунтується на принципах обов’язковості, солідарності, соціальної справедливості та державних гарантій. Вона передбачає участь застрахованих осіб, роботодавців і держави у формуванні страхових фондів, з яких здійснюються відповідні виплати та надаються соціальні послуги.

Вивчення цієї теми має важливе значення для розуміння механізмів реалізації конституційного права громадян на соціальний захист, порядку формування страхового стажу, призначення матеріального забезпечення та діяльності органів, що здійснюють управління у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування.

1. Загальна характеристика загальнообов’язкового державного соціального страхування

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є провідним інститутом права соціального забезпечення та важливою гарантією реалізації конституційного права громадян на соціальний захист. Воно становить систему правових, економічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення матеріальної підтримки осіб у разі настання визначених законом соціальних ризиків.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.

Соціальне страхування здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;

2) обов’язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов’язковості фінансування витрат, пов’язаних із наданням страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування»;

5) формування та використання коштів соціального страхування на засадах солідарності та субсидування;

6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу;

7) економічної заінтересованості суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

8) цільового використання коштів соціального страхування;

9) відповідальності роботодавців та страховика за реалізацію права застрахованої особи на страхові виплати та соціальні послуги згідно з Законом України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування».

В Україні діє кілька видів соціального страхування, кожен з яких має власну правову базу, механізм фінансування та органи управління:

1) пенсійне страхування – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов’язкових платежів суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян;

2) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою ними заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом або громадянами.

3) страхування на випадок безробіття. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’яз­кового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

4) страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Дія Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» до суб’єктів соціального страхування належить застрахована особа, члени її сім’ї або інша особа у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування», страхувальник та страховик.

Кошти соціального страхування формуються за рахунок: страхових внесків (єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), що сплачуються роботодавцями та застрахованими особами; асигнувань з Державного бюджету України у випадках, передбачених законом; фінансових санкцій (штрафів, пені); доходів від розміщення тимчасово вільних коштів; добровільних внесків та інших надходжень, не заборонених законодавством.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування виконує важливі соціальні та економічні функції:

• забезпечує громадянам соціальні гарантії у разі втрати доходу;
• сприяє соціальній стабільності суспільства;
• стимулює розвиток ринку праці;
• створює фінансові ресурси для реалізації державної соціальної політики;
• формує довіру населення до держави та її соціальної системи.

Отже, загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це комплексна правова і фінансова система, спрямована на забезпечення соціальної безпеки громадян. Її стабільність та ефективність залежать від балансу між солідарністю, фінансовою дисципліною, державним контролем і активною участю кожного члена суспільства. У сучасних умовах воно залишається ключовим механізмом реалізації конституційного права людини на соціальний захист.

2. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є важливою складовою системи соціального захисту населення України. Його головна мета – забезпечити матеріальну підтримку громадян, які тимчасово не можуть працювати з поважних причин (хвороба, вагітність, догляд за хворими членами сім’ї тощо), а також надати соціальні послуги, пов’язані з відновленням працездатності.

Цей вид страхування гарантує реалізацію конституційного права громадян на соціальний захист у разі настання тимчасової непрацездатності та є механізмом перерозподілу страхових коштів за принципом солідарності між працюючими та тими, хто тимчасово втратив можливість працювати.

Основним законодавчим актом, який визначає правові, фінансові та організаційні засади цього виду страхування, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»від 23.09.1999 № 1105-XIV (Розділ IV).

Страховий випадок за соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім’ї або іншої особи на отримання відповідно до Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» страхових виплат.

Мета загальнообов’язкового державного соціального страхування полягає у забезпеченні соціального захисту працюючих громадян шляхом надання матеріальної допомоги, яка повністю або частково компенсує їм втрату заробітної плати (доходу) у разі хвороби, травми, догляду за дитиною або вагітності та пологів, а також у наданні грошової підтримки для здійснення поховання застрахованої особи або її утриманців.

Коло осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, є максимально широким, що свідчить про інклюзивність системи. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» до них належать особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Розглянемо такий приклад. Громадянин Петренко працюєза трудовим договором у ТОВ – резидентіДія Сіті;додатково зареєстрований як фізична особа – підприємець.Його сестра працює домашньою працівницею у фізичної особи та не укладала договір про добровільну участь у системі соціального страхування.Під час хвороби всі звернулися за допомогою по тимчасовій непрацездатності.Питання:хто з них підлягає обов’язковому державному соціальному страхуванню та має право на виплати? Відповідь: Петренко підлягає обов’язковому страхуванню як найманий працівник і як ФОП і має право на допомогу (за умови сплати ЄСВ).Його сестра не підлягає обов’язковому страхуванню. Вона права на допомогу не має, якщо не укладено договір про добровільну участьу системі соціального страхування.

Право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Наприклад. Громадянин України Іваненко працює за трудовим договором.Громадянка Польщі Анна легально працює в Україні за контрактом.Особа без громадянства Ахмед зареєстрований як фізична особа – підприємець в Україні.У день звільнення Іваненко захворів.Анна перебувала на випробувальному строку та отримала листок непрацездатності.Ахмед захворів під час здійснення підприємницької діяльності.Питання:чи мають вони право на допомогу по тимчасовій непрацездатності? Відповідь: усі троє мають право на страхові виплати, оскільки:право поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проживають і працюють в Україні;страховий випадок настав у період роботи (включаючи випробувальний строк і день звільнення) або здійснення підприємницької діяльності.

Даний приклад демонструє: відсутність дискримінації за громадянством; виникнення права саме з моменту настання страхового випадку; поширення гарантій навіть на день звільнення та період випробування.

Громадяни України, які здійснюють трудову діяльність за кордоном і не охоплені системою соціального страхування держави перебування, можуть претендувати на страхові виплати за законодавством України. Таке право реалізується за умови сплати страхових внесків у порядку, визначеному законом, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, обов’язковість яких схвалена Верховною Радою України.

Члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню відповідно до Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, мають право на страхові виплати відповідно вказаного Закону, за умови сплати страхових внесків згідно із законом.

Наприклад. Громадянка Марія є членом особистого селянського господарства. Вона не працює за трудовим договором, не є фізичною особою – підприємцем і не належить до інших категорій осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню відповідно доЗакон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».Марія добровільно сплачує єдиний соціальний внесок.Під час хвороби вона звернулася за допомогою по тимчасовій непрацездатності.Питання: чи має Марія право на страхові виплати? Відповідь: так, має право, оскільки члени особистого селянського господарства можуть отримувати страхові виплати за умови сплати страхових внесків.

З даного прикладу вбачається, що навіть особи, які не підлягають обов’язковому страхуванню на загальних підставах, можуть набути право на матеріальне забезпечення через участь у системі шляхом сплати внесків.

Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» в таких розмірах:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності – виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку;

2) допомога по вагітності та пологах – виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Розглянемо це детальніше на наступному прикладі. Громадянка Олена була прийнята на роботу 1 березня 2025 року.У серпні 2025 року вона захворіла та надала листок непрацездатності.За даними реєстру застрахованих осіб її страховий стаж за останні 12 місяців становить 5 місяців.Її заробітна плата – 25 000 грн на місяць.На момент настання страхового випадку мінімальна заробітна плата становить 8 000 грн.Питання:у якому розмірі буде призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності? Відповідь. Оскільки страховий стаж за останні 12 місяців менший ніж 6 місяців, застосовується спеціальне обмеження, передбаченеЗаконом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».Допомога обчислюється:із фактичної заробітної плати,але не більше, ніж сума, розрахована із мінімальної заробітної плати (8 000 грн).Отже, попри те, що Олена отримує 25 000 грн, розрахунок допомоги здійснюватиметься з урахуванням обмеження – не вище показника, визначеного із мінімальної заробітної плати.

Аналогічно було б, якби йшлося про допомогу по вагітності та пологах, максимальна база для розрахунку не могла б перевищувати двократний розмір мінімальної заробітної плати.

Звідси можна побачити: значення страхового стажу за останні 12 місяців; спеціальні обмеження розміру виплат; соціально-страховий принцип залежності розміру забезпечення від участі у системі.

За страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види страхових виплат:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною;

2) допомога по вагітності та пологах;

3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві).

Визначивши перелік виплат, на які можна розраховувати, постає логічне запитання: а чи для всіх ці суми будуть однаковими? Чому одна людина отримує повну компенсацію своєї зарплати, а інша – лише половину? Відповідь криється у персональному «рахунку» перед державною системою страхування, який вимірюється через особливу юридичну категорію – страховий стаж.

Страховий стаж – це сумарна тривалість періодів (строків), протягом яких особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Головною умовою зарахування таких періодів до стажу є щомісячна сплата страхових внесків у сумі, яка є не меншою за мінімальний страховий внесок.

Законодавство передбачає винятки, коли особа фактично не працює і не сплачує внески з доходу, проте ці періоди зараховуються до страхового стажу як такі, за які внески сплачено у мінімальному розмірі.

До пільгових періодів, що включаються до стажу належать:

- догляд за дитиною. Час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- соціальні виплати. Періоди отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування;

- виняток щодо пенсій. За загальним правилом періоди отримання пенсій до страхового стажу не включаються, проте отримання пенсії по інвалідності є законодавчим винятком і зараховується до стажу.

Страховий стаж визначається на підставі відомостей, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування. До нього включаються також дані про трудову діяльність працівника, подані відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Періоди роботи до 1 липня 2000 року враховуються за правилами та відповідно до норм законодавства, яке діяло на той час. Обчислення страхового стажу здійснюється у календарних місяцях.

Так, наприклад, громадянин Коваль працював:

- з 1998 по 2003 рік – на державному підприємстві;

- з 2010 по 2024 рік – у приватній компанії, де роботодавець сплачував єдиний соціальний внесок.

Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності:

• період з 1998 по 1 липня 2000 року буде врахований за документами відповідно до законодавства, чинного на той час (трудова книжка, довідки);
• періоди після впровадження персоніфікованого обліку підтверджуються даними реєстру застрахованих осіб;
• загальний страховий стаж підраховується у місяцях.

Таким чином, джерелом підтвердження стажу є державний реєстр, а обчислення проводиться шляхом підсумовування відповідних місяців страхування.

Також до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", а також періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню згідно з цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".

Законодавством передбачено три види страхових виплат:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається як компенсація втраченого доходу при хворобах, травмах (не пов’язаних з виробництвом), реабілітації, карантині або самоізоляції. Розподіл фінансового навантаження між роботодавцем та державою є чітким: перші пʼять днів хвороби оплачує роботодавець, а з шостого дня – уповноважений орган. При догляді за хворою дитиною до 14 років виплата здійснюється з першого дня, але зазвичай не довше ніж 14 днів, якщо тільки дитина не перебуває у стаціонарі;

2) допомога по вагітності та пологах. Допомога по вагітності та пологах має на меті повну або часткову компенсацію заробітку за період декретної відпустки. Стандартна тривалість виплати становить 126 календарних днів (70 до пологів і 56 після), проте у разі ускладнень або народження кількох дітей цей термін збільшується. Жінкам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, гарантується довший період – 180 днів;

3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві). Допомога на поховання – це фінансова підтримка від держави, яка має на меті частково або повністю компенсувати витрати на ритуальні послуги. Це одна з найбільш оперативно призначуваних виплат, оскільки вона пов’язана з критичними обставинами.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи або членів сім’ї, які перебували на її утриманні:

- дружини (чоловіка);

- дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працездатних батьків), а здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти із числа осіб, зазначених у цьому пункті, які навчалися за денною формою здобуття освіти, - до 23 років;

- батька, матері;

- діда, баби за прямою лінією спорідненості.

До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого, відносяться особи, якщо вони: були на повному його утриманні; одержували від померлого допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім’ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім’ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Наприклад, працівник Петренко, який офіційно працював і був застрахованою особою, помер.Він проживав разом із дружиною, яка не працює, та 16-річною донькою. Поховання організувала дружина.Питання:чи надається допомога на поховання та хто її отримає? Відповідь. Так, у разі смерті застрахованої особи надається допомога на поховання.Дружина та неповнолітня донька вважаються членами сім’ї.Допомогу отримає дружина, оскільки саме вона здійснила поховання.

Цей приклад показує, що допомога виплачується у разі смерті застрахованої особи та надається тому, хто фактично організував поховання.

Далі, розглянемо, які встановлено розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, а також на поховання.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у розмірі:

1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;

2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;

3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;

4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

5) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, яка їх замінює, які доглядають хвору дитину віком до 14 років, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 20 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові"; особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) суми заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески, незалежно від страхового стажу.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу. Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, у розмірі заробітної плати (доходу) такої особи, з якого фактично сплачено страхові внески, незалежно від страхового стажу.

Сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розмір максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески, та не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Пенсійного фонду України, але не менше розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом. Таким чином, законодавством встановлено систему «двох рівнів» для визначення суми: основний рівень (фіксовану суму встановлює правління Пенсійного фонду України (ПФУ)); мінімальний поріг (сума не може бути меншою за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом на момент смерті). Це означає, що навіть якщо ПФУ вирішить зменшити виплату, вона все одно не впаде нижче соціального стандарту, гарантованого державою.

Однак система передбачає і запобіжники проти зловживань. У допомозі може бути відмовлено, якщо:

1) у разі одержання застрахованою особою травми або її захворювання при вчиненні нею кримінального правопорушення;

2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;

3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за судовим рішенням;

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних із таким сп’янінням;

6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням;

7) за період тимчасової непрацездатності, зазначений у листку непрацездатності, визнаному необґрунтованим.

Таким чином, узагальнюючи вище викладене, варто зазначити, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування є складним, але чітко регламентованим інститутом, що поєднує в собі математичну точність розрахунків та соціальну гуманність. Встановлення прямої залежності між страховим стажем і розміром виплат стимулює легалізацію трудових відносин, а суворі підстави для відмови – мінімізують ризики дефіциту страхового фонду через недобросовісну поведінку суб’єктів. В умовах цифрової трансформації та появи нових форм зайнятості (як-от гіг-контракти), гнучкість цієї системи є запорукою її життєздатності та ефективності у захисті прав людини.

3. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є важливою складовою системи соціального захисту працівників. Воно спрямоване на забезпечення матеріальної підтримки та соціальних гарантій особам, які зазнали ушкодження здоров’я під час виконання трудових обов’язків або внаслідок впливу шкідливих виробничих факторів.

Нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання можуть призвести до тимчасової або стійкої втрати працездатності, що, своєю чергою, зумовлює втрату заробітку та потребу в додатковому медичному й соціальному забезпеченні. Саме тому держава встановлює обов’язковий механізм страхового захисту працівників, який передбачає відшкодування шкоди, фінансування лікування, реабілітаційних заходів і виплату відповідних страхових сум.

Вивчення цього питання дозволяє з’ясувати правові засади функціонування системи страхування від виробничих ризиків, порядок надання матеріального забезпечення потерпілим, а також роль держави, роботодавців і застрахованих осіб у реалізації права на соціальний захист.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання має важливе соціальне та економічне значення, оскільки:

- забезпечує матеріальну підтримку працівників у разі травм на роботі або професійних захворювань, що призвели до тимчасової чи стійкої втрати працездатності.

- сприяє соціальній захищеності сімей постраждалих, зменшуючи фінансові ризики внаслідок втрати доходу.

- стимулює безпечні умови праці на підприємствах, адже наявність страхових виплат і контролю з боку держави мотивує роботодавців дбати про здоров’я і безпеку працівників.

Головна мета цього виду страхування полягає в тому, щоб:

- захистити працівника та його сім’ю від матеріальних наслідків нещасних випадків і професійних захворювань;

- забезпечити компенсаційні виплати у разі втрати працездатності або смерті застрахованої особи;

- попереджати виробничий травматизм та профзахворювання, шляхом контролю дотримання правил охорони праці та безпечних умов на робочому місці.

Порядок надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у межах загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності, регламентується Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Функції страховика виконує виконавча дирекція Фонду соціального страхування України.

Страхувальником є роботодавець та інші суб’єкти відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Підставою надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням від нещасного випадку застрахованим особам є страховий випадок.

Страховий випадок за соціальним страхуванням від нещасного випадку – нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок, що стався, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Умовою отримання соціального забезпечення в системі соціального страхування від нещасного випадку є настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, зокрема ті, які сталися внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Статтею 29 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування» чітко передбачено коло осіб, які мають право на таку державну підтримку та є обов’язковими учасниками системи страхування.

Так, страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

Наприклад,громадянин Іваненко працює:

- за трудовим договором у ІТ-компанії – резиденті Дія Сіті;

- його дружина веде приватну підприємницьку діяльність;

- брат Іваненка є членом фермерського господарства;

- їхня сусідка працює домашньою робітницею без укладення договору про добровільну участь у страхуванні.

Хто підлягає страхуванню від нещасного випадку?

Іваненко – підлягає як працівник за трудовим договором. Дружина – підлягає як фізична особа-підприємець. Брат – підлягає як член фермерського господарства (за умови, що не застрахований на інших підставах).Сусідка –не підлягає, оскільки не бере участі добровільноу системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

2) здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої, післядипломної освіти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, під час занять, коли вони набувають професійних навичок, у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах.

Наприклад, студентка університету Петренко навчається на денній формі бакалаврату за спеціальністю «ІТ-технології».Під час проходженнявиробничої практики в ІТ-компанії вона отримала травму.Питання:чи підлягає студентка страхуванню від нещасного випадку? Відповідь. Так, студентка підлягає страхуванню, оскільки:вона здобуває фахову освіту;травма сталася під час виробничої практики, яка є частиною навчального процесу і професійної підготовки;право на страхові виплати виникає незалежно від того, чи це відбувалосяпід час занять, перед ними чи після, якщо це пов’язано з набуттям професійних навичок.

Таким чином, страхування від нещасного випадку поширюється не лише на працівників, а й на студентів, які проходять практику чи стажування, навіть якщо вони не мають трудового договору.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування жінки на виробництві або її професійного захворювання під час вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася з інвалідністю, прирівнюється до нещасного випадку, який стався із застрахованою особою. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою і до 18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років, їй надається допомога за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку.

Розглянемо це на наступному прикладі. Працівниця підприємства, громадянка Коваль була вагітною і отримала травму на виробництві.Унаслідок цього дитина народилася з інвалідністю. Медичний висновок підтвердив причинно-наслідковий зв’язок між травмою матері та станом дитини.Питання:чи має дитина право на допомогу за рахунок загальнообов’язкового державного соціального страхування, і на який період? Відповідь. Так, дитина вважається застрахованою особою, оскільки шкода зародку виникла внаслідок нещасного випадку застрахованої матері.Дитина отримує допомогу від загальнообов’язкового державного соціального страхування:у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;у зв’язку з нещасним випадком.Право на виплати зберігається до18 роківабо до закінчення навчання (але не більше ніж до23 років), якщо дитина навчається.

Добровільно від нещасного випадку можуть застрахуватися члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

У системі соціального захисту страхування від нещасного випадку на виробництві посідає особливе місце, оскільки воно спрямоване не лише на компенсацію втраченого доходу, а й на повне відновлення здоров’я та працездатності потерпілого.

Страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Важливо розуміти, що страховий випадок у цій сфері – це не просто факт травми, а подія, що офіційно підтверджена спеціальним розслідуванням.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці». Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України. Законодавець залишає цю систему гнучкою, визнаючи, що розвиток технологій може призводити до появи нових загроз для здоров'я.

В окремих випадках, за наявності підстав, уповноважений орган управління може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним. Порядок прийняття такого рішення встановлюється постановою Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством охорони здоров'я.

Одним із найважливіших принципів є те, що порушення застрахованою особою правил охорони праці, що спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим. Це підкреслює захисну функцію страхування: держава гарантує допомогу навіть у разі помилки працівника, оскільки головною цінністю є життя та здоров’я людини.

Законодавство передбачає комплексний підхід до компенсації, який включає такі елементи:

- щомісячні страхові виплати (компенсація втраченої заробітної плати залежно від ступеня втрати працездатності);

- одноразова допомога (виплачується потерпілому або членам його сім’ї у разі смерті годувальника).

- захист майбутніх поколінь (страхова виплата дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування її матері на виробництві під час вагітності).

- реабілітація та соціальна допомога (витрати на відновлення функцій організму та адаптацію до життя після травми).

- допомога по тимчасовій непрацездатності (оплата «лікарняного», що виник саме через виробничу травму).

Встановлення ступеня обмеження функціональних можливостей потерпілого є критично важливим етапом, оскільки саме від цього показника залежить обсяг подальшої соціальної підтримки та розмір грошових компенсацій.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи під час проведення такого оцінювання. Цей процес базується на комплексному аналізі фізичного стану, психологічних характеристик та здатності особи виконувати звичні професійні обов'язки.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається у відсотках втрати працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я, з урахуванням (за наявності) результатів заключного реабілітаційного обстеження в рамках отримання реабілітаційної допомоги відповідно до Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я». Використання відсоткового еквівалента дозволяє математично точно розрахувати суму щомісячного відшкодування втраченого заробітку, забезпечуючи індивідуальний підхід до кожного страхового випадку.

Позачергове оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться за заявою потерпілого. Така процедура передбачена для випадків, коли стан здоров’я особи суттєво змінився (покращився або погіршився) до настання терміну планового огляду.

У випадках, визначених законом, проводиться перевірка обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання повсякденного функціонування особи. Система державного контролю та аудиту експертних рішень запроваджена для забезпечення прозорості, запобігання корупційним ризикам та гарантування того, що допомога дійде до тих, хто її реально потребує.

Також, важливо додати, що законом передбачено можливість тимчасового переведення на легшу роботу потерпілого. Тимчасове переведення на легшу роботу є важливою складовою професійної реабілітації потерпілого, що дозволяє поєднати процес одужання з трудовою діяльністю, не погіршуючи фінансовий стан особи. Цей механізм спрямований на збереження професійних навичок працівника та запобігання погіршенню стану його здоров'я внаслідок виконання важких обовʼязків.

За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу, нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячна заробітна плата на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкого обмеження життєдіяльності.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її характер та тривалість переведення встановлюються ЛКК або МСЕК, або експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За згодою потерпілого роботодавець зобов’язаний надати йому рекомендовану ЛКК або МСЕК, або експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи роботу, за умови наявності відповідних вакансій.

Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК, або експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, уповноважений орган управління здійснює потерпілому страхову виплату в розмірі його середньомісячної заробітної плати.

Розглянемо практичний приклад. Степан працює на заводі металоконструкцій зварювальником. Його середньомісячна заробітна плата становить25 000 грн. Під час виконання робіт він отримав травму плеча. Після лікування він готовий повернутися до роботи, але фізично ще не може тримати важкий апарат для зварювання.Лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) встановлює, що Степану потрібна «легка праця» без фізичних навантажень на плече строком на2 місяці. Комісія рекомендує переведення на посаду комірника (де потрібно лише заповнювати накладні).

Перший варіант: у роботодавця Є вакансія. Роботодавець пропонує Степану посаду комірника. Проте оклад комірника – лише15 000 грн.Результат:Степан погоджується і працює комірником. Хоча за посадою він має отримувати 15 000 грн, закон зобов'язує виплачувати йому йогосередній заробіток – 25 000 грнпротягом усіх 2 місяців. Різницю покривають страхові кошти.

Другий варіант: у роботодавця НЕМАЄ вакансій. На заводі немає вільних місць комірника, а всі інші посади теж пов’язані з важкою працею.Результат: оскільки роботодавець не може забезпечити Степана рекомендованою роботою, Степан не виходить на зміну, алеуповноважений орган виплачує йому страхову виплату в розмірі його повного середнього заробітку – 25 000 грнна місяць протягом усього строку, який визначила ЛКК.

Якщо страховий випадок призвів до смерті застрахованої особи, держава перебирає на себе обовʼязок із фінансового забезпечення членів її родини. Право на регулярні щомісячні страхові виплати переходить до осіб, які за станом здоров’я або віком визнані непрацездатними, за умови, що на момент смерті годувальника вони мали законне право отримувати від нього матеріальне утримання.

Окремою категорією правонаступників є діти потерпілого, які з’явилися на світ протягом десятимісячного терміну після його загибелі.

До кола непрацездатних осіб, які мають право на таку допомогу, належать:

1) діти, які не досягли 18 років;

2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;

3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;

4) особи з інвалідністю - члени сім’ї потерпілого на час інвалідності.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати.

Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за мінімальну заробітну плату.

Отже, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є важливим елементом системи соціального захисту працівників. Воно забезпечує реалізацію конституційного права громадян на соціальний захист у разі ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, та спрямоване на відшкодування матеріальних втрат і компенсацію шкоди, заподіяної життю та здоров’ю.

Цей вид страхування передбачає комплекс заходів, зокрема фінансування лікування, медичної і професійної реабілітації, виплату допомоги у зв’язку з тимчасовою чи стійкою втратою працездатності, а також забезпечення соціальних гарантій членам сім’ї потерпілого у разі його смерті.

Таким чином, система страхування від виробничих ризиків поєднує економічні, правові та організаційні механізми захисту працівників, сприяє підвищенню рівня безпеки праці та забезпечує соціальну стабільність у суспільстві.

4. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є важливою складовою системи соціального захисту населення та одним із механізмів реалізації права громадян на працю і соціальну підтримку у разі її втрати. Воно спрямоване на забезпечення матеріальної допомоги особам, які втратили роботу з незалежних від них причин, а також на сприяння їх якнайшвидшому поверненню до активної трудової діяльності.

Цей вид соціального страхування поєднує виплату грошового забезпечення з наданням соціальних послуг, зокрема професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Фінансування відповідних заходів здійснюється за рахунок страхових внесків у межах системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) – система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Зміст цього виду соціального страхування полягає у наданні отримувачу соціального забезпечення за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (страховика) з метою повністю або частково компенсувати втрату заробітної плати (доходу) у випадку настання страхового ризику.

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

- надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

- обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законом, та можливості добровільного страхування у випадках, передбачених законом;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування;

- обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених Зконом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

- диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Правове регулювання страхування на випадок безробіття здійснюється на підставі Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення», інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, обов’язковість яких схвалена Верховною Радою України.

У разі якщо міжнародний договір встановлює інші правила, ніж національне законодавство, застосовуються положення міжнародного договору.

Нормативні акти у сфері страхування на випадок безробіття приймаються та застосовуються відповідно до законодавства України, а органи державної влади та місцевого самоврядування діють виключно в межах наданих їм повноважень.

Обов’язковому страхуванню на випадок безробіття підлягають громадяни, які здійснюють трудову чи іншу професійну діяльність на законних підставах. До них належать працівники, що працюють за трудовим договором (контрактом), за цивільно-правовими договорами або на інших підставах, передбачених законом (за винятком домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі соціального страхування).

Також до застрахованих осіб відносяться військовослужбовці (крім строковиків) та інші особи, які проходять службу й отримують грошове забезпечення, фізичні особи – підприємці, особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств, якщо вони не охоплені страхуванням з інших підстав.

Особам, які підлягають такому страхуванню, оформлюється свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Це свідоцтво є універсальним і використовується для всіх видів соціального страхування. Порядок його видачі та форма документа визначаються Кабінетом Міністрів України.

До видів забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» належить:

- допомога по безробіттю;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Порядок надання зазначених допомог визначається Кабінетом Міністрів України.

До видівсоціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Закону України «Про зайнятість населення» належить:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти, на підприємствах, в установах, організаціях;

- профорієнтація;

- індивідуальне планування працевлаштування;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації громадських робіт та інших робіт тимчасового характеру для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- інші послуги, пов’язані із працевлаштуванням, передбачені законодавством;

- послуги для роботодавців;

- надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, зокрема таких, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, компенсацій відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»;

- сприяння зайнятості зареєстрованих безробітних;

- надання роботодавцям - суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних, компенсації відповідно до статті 27 Закону України «Про зайнятість населення»;

- надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності відповідно до статті 27 Закону України «Про зайнятість населення»;

- надання ваучера для підтримання конкурентоспроможності деяких категорій громадян шляхом: перепідготовки за робітничою професією; підготовки за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутих за іншою спеціальністю; підготовки на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти); спеціалізації та підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями відповідно до статті 30 Закону України «Про зайнятість населення»;

- здійснення заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб;

- надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до статті 47 Закону України «Про зайнятість населення»;

- інші програми сприяння зайнятості населення, які запроваджуються окремими рішеннями Кабінету Міністрів України;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

У випадку необхідності проходження професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації особі гарантується комплекс організаційних та соціальних заходів.

Зокрема, перед початком навчання вона може бути направлена до закладів охорони здоров’я для проходження обов’язкових попередніх медичних, наркологічних та психіатричних оглядів відповідно до вимог законодавства.

На період навчання особа забезпечується місцем проживання (за потреби), а також має право на відшкодування витрат на проїзд до місця проходження професійного навчання та у зворотному напрямку. Порядок надання житла та компенсації витрат визначається центральним органом виконавчої влади, який формує державну політику у сфері праці та зайнятості населення, за погодженням з правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Матеріальне забезпечення на випадок безробіття здійснюється за допомогою обчислення страхового стажу.

Страховий стаж у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття – це період, протягом якого особа підлягала страхуванню та за який щомісяця сплачувалися страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Сплата внесків здійснюється застрахованою особою та роботодавцем відповідно до законодавства.

До страхового стажу також зараховуються окремі періоди, протягом яких внески фактично не сплачувалися, але які прирівнюються до періодів страхування. Зокрема, це період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також час отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування (крім пенсій, за винятком пенсії по інвалідності, та виплат по безробіттю). У таких випадках страховий стаж обчислюється виходячи з мінімального страхового внеску.

Обчислення страхового стажу здійснюється на підставі відомостей, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема даних про трудову діяльність працівників. Якщо за певні періоди відомості в реєстрі відсутні, страховий стаж визначається відповідно до законодавства, що діяло раніше.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується як повний за умови, що за нього сплачено внески в розмірі не меншому, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених внесків є меншою, відповідний місяць може бути зарахований до страхового стажу як повний за умови здійснення доплати до рівня мінімального страхового внеску в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником під час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності відповідним законом про страхування на випадок безробіття.

Також до страхового стажу зараховуються періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню на випадок безробіття, але за неї (або нею самостійно) було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до законодавства.

Окремо врегульовано питання зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби. Час служби військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) до запровадження страхування на випадок безробіття для цієї категорії осіб прирівнюється до страхового стажу за умови звільнення зі служби за станом здоров’я, у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію. Обов’язковою умовою є реєстрація особи у встановленому порядку в територіальному органі, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення, протягом одного місяця: для військовослужбовців — з дня взяття на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, для інших осіб – з дня звільнення.

Умови набуття права на допомогу

Право на отримання допомоги по безробіттю мають застраховані особи, які офіційно визнані безробітними. Головною умовою є наявність страхового стажу не менше ніж сім місяців протягом останніх 12 місяців перед реєстрацією.

Право на виплати зберігається, якщо перерва у стажі сталася з поважних причин і особа зареєструвалася як безробітна протягом місяця після її завершення. Поважними причинами вважаються:

• навчання на денній або дуальній формі (вища, фахова передвища, аспірантура тощо);
• строкова військова служба;
• догляд за непрацюючою працездатною особою за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
• періоди перебування на тимчасово окупованій території України або в районах бойових дій (якщо не було можливості сплачувати внески);
• позбавлення волі внаслідок збройної агресії проти України.

Загальний строк виплати допомоги залежить від накопиченого страхового стажу особи.

Так, якщо стаж особи до 3 років, то допомога буде виплачуватись - 180 календарних днів;

від 3 до 6 років - 210 календарних днів;

від 6 до 12 років - 240 календарних днів;

від 12 до 18 років - 270 календарних днів;

від 18 до 24 років - 300 календарних днів;

від 24 до 30 років - 330 календарних днів;

понад 30 років - 360 календарних днів.

Винятки щодо тривалості допомоги:

• особи передпенсійного віку:за 2 роки до пенсії виплати можуть тривати до720 днів;
• внутрішньо переміщені особи (за певних умов):до120 днів;
• період перепідготовки: виплата триває протягом усього часу навчання чи підвищення кваліфікації.

Розмір допомоги по безробіттю

Сума виплат розраховується як відсоток від середньої заробітної плати особи, залежно від її стажу.

Шкала розрахунку виплат:

до 3 років - 50 відсотків;

від 3 до 6 років - 55 відсотків;

від 6 до 12 років - 60 відсотків;

від 12 до 18 років - 65 відсотків;

від 18 до 24 років - 70 відсотків;

від 24 до 30 років - 75 відсотків;

понад 30 років - 80 відсотків.

Законодавець встановив систему, за якої розмір допомоги не є сталим протягом усього періоду безробіття. Це зроблено для того, щоб забезпечити максимальну підтримку на початку пошуку роботи та стимулювати особу до активності у другій половині строку.

Перша половина призначеного строку. Безробітний отримує допомогу у розмірі 100 відсотків від суми, розрахованої залежно від його стажу та середньої зарплати.

Друга половина строку. Виплата зменшується вдвічі та становить 50 відсотків від початково визначеного розміру.

Наприклад. Якщо особі призначено допомогу на 240 днів у розмірі 10 000 грн на місяць, то перші 120 днів вона отримуватиме по 10 000 грн, а наступні 120 днів – по 5 000 грн.

Для осіб, які тривалий час працювали та не зверталися за допомогою до держави, передбачено механізм збільшення базового відсотка.

Так, для особи, страховий стаж якої становить не менше 15 років і яка протягом 15 років, що передували місяцю надання статусу зареєстрованого безробітного, не отримувала допомогу по безробіттю, під час визначення розміру допомоги по безробіттю відсотки до середньої заробітної плати (доходу), встановлені цією частиною, збільшуються на 10 відсоткових пунктів.

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, особам, що здійснили поховання, надається допомога на поховання. Розмір такої допомоги становить 75 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання відповідного випадку.

Якщо померлий безробітний був особою з інвалідністю або померла особа, яка перебувала на його утриманні, особи, що здійснювали поховання, мають право вибору виду матеріального забезпечення. Зокрема, за їхнім вибором може бути призначена допомога на поховання відповідно до законодавства про страхування на випадок безробіття або допомога (відшкодування витрат) на поховання згідно з іншими нормативно-правовими актами.

Законодавством передбачено випадки, за яких виплата допомоги по безробіттю може бути припинена, призупинена, відкладена або її тривалість може бути скорочена. Такі заходи спрямовані на забезпечення цільового використання коштів страхування та стимулювання активної поведінки безробітного на ринку праці.

Припинення виплати допомоги

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі:

• закінчення встановленого строку її виплати;
• припинення реєстрації особи як безробітної відповідно до законодавства про зайнятість населення.

Призупинення виплати

Виплата допомоги призупиняється:

• на період призначення безробітній жінці допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами;
• на час перевірки достовірності відомостей, поданих для призначення допомоги (але не більше ніж на 15 робочих днів). Якщо підстави для призупинення не підтверджуються, виплата поновлюється з дня її зупинення;
• на період участі безробітного в громадських або інших роботах тимчасового характеру, а в умовах воєнного стану – у суспільно корисних роботах. Після завершення такої участі виплата поновлюється.

Відкладення виплати

Виплата допомоги по безробіттю відкладається на період, протягом якого особа отримує вихідну допомогу чи інші компенсаційні виплати при звільненні з роботи або після закінчення строку повноважень за виборною посадою.

Якщо такі виплати здійснено одноразово, відкладення триває не більше ніж 30 календарних днів з дня звільнення. Якщо ж вони виплачуються щомісяця, виплата допомоги по безробіттю відкладається до завершення відповідного періоду компенсації.

Скорочення тривалості виплати

Тривалість виплати допомоги може бути скорочена на строк до 90 календарних днів залежно від підстав:

• на 30 календарних днів – у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін;
• на 60 календарних днів – у разі звільнення з підстав, пов’язаних із порушенням трудової дисципліни чи інших передбачених законом підстав;
• на 90 календарних днів – у разі приховування факту працевлаштування або здійснення оплачуваної діяльності під час отримання допомоги;
• на 15 календарних днів – у разі недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;
• на 30 календарних днів – у разі повторної реєстрації після припинення попередньої через невідвідування служби зайнятості без поважних причин;
• на 30 календарних днів – у разі безпідставного припинення професійного навчання за направленням служби зайнятості.

Отже, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є важливим інструментом соціальної політики держави, спрямованим на захист громадян у разі втрати роботи з незалежних від них причин. Воно забезпечує матеріальну підтримку безробітних осіб та створює умови для їх професійної адаптації й повторного працевлаштування.

Цей вид страхування поєднує виплату допомоги по безробіттю з активними заходами сприяння зайнятості, зокрема професійним навчанням, перепідготовкою та наданням консультаційних послуг. Такий комплексний підхід сприяє підвищенню конкурентоспроможності безробітних на ринку праці та скороченню тривалості безробіття.

Таким чином, система страхування на випадок безробіття виконує не лише компенсаційну, а й стимулюючу функцію, забезпечуючи баланс між соціальними гарантіями та відповідальністю особи за активний пошук роботи.

Укладач: Доцент кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук, доцент підполковник поліції Леся ШАПОВАЛ