Право соціального забезпечення

ТЕМА № 4: Cуб’єкти права соціального забезпечення. Відповідальність у сфері соціального забезпечення

ПЛАН

Поняття та види суб’єктів права соціального забезпечення.
Органи соціального захисту населення.
Суб’єкти, які сприяють реалізації права на соціальне забезпечення.
Установи (заклади) соціальної підтримки.
Відповідальність у сфері соціального забезпечення.

Поняття та види суб’єктів права соціального забезпечення

Необхідною умовою вступу у правовідносини в сфері соціального забезпечення є така юридична категорія як правосуб’єктність. У межах певної галузі права йдеться про галузеву (соціально-забезпечувальну) правосуб’єктність. У праві соціального забезпечення нею володіють особи та об’єднання осіб в силу наділеної нормами права їхньої потенційної здатності бути носіями відповідних юридичних прав та обов’язків, що надає їм можливості бути учасником у реальних правовідносинах на умовах та у порядку, визначених соціально-забезпечувальним законодавством.

Традиційно виокремлюють такі її складові:

– галузеву правоздатність;

– галузеву дієздатність.

Галузева правоздатність передбачає можливість мати юридичні права та юридичні обов’язки у певній галузі права. Однак участь у правовідносинах, в яких і реалізуються такі права та обов’язки потребують галузевої дієздатності як здатності мати і реалізовувати свої юридичні права та нести юридичні обов’язки, тобто діяти у порядку та на умовах визначених законодавством.

Для об’єднання осіб характерне одночасне виникнення і правоздатності, і дієздатності з моменту їхньої легітимації у встановленому порядку (наприклад, з моменту державної реєстрації)[1].

Наявність галузевої правосуб’єктності є необхідною передумов ою набуття галузевого правового статусу. Йдеться про визначення у соціально-забезпечувальному законодавстві юридичних прав та обов’язків суб’єктів у сфері соціального забезпечення, що загалом окреслюють правомірну поведінку особи чи об’єднання осіб у реальних правовідносинах у сфері соціального забезпечення в силу настання соціального ризику (наприклад, у випадку встановлення інвалідності, втрати працездатності тощо).

До того ж галузевий правовий статус скеровує до застосування відповідних норм права соціального забезпечення в залежності від виду соціального забезпечення.

Наприклад, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає галузевий правовий статус застрахованої особи у разі настання такого соціального ризику як безробіття.

За відсутності єдиного кодифікаційного акту у сфері соціального забезпечення позиції науковців щодо визначення поняття «суб’єкти права соціального забезпечення» та ознак, які його характеризують різняться.

Автор дисертаційного дослідження О. І. Кульчицька визначає суб’єкта права соціального забезпечення як особу, яка з огляду на наявність галузевого правового статусу є носієм визначених законом прав і обов’язків у сфері соціального забезпечення[2].

Автори колективного видання академічного курсу «Право соціального забезпечення України», зокрема В. Я. Бурак, П. Д. Пилипенко, С. М. Синчук, зазначають, що суб’єкти права соціального забезпечення – це учасники правовідносин по соцзабезпеченню, які мають соціально-забезпечувальну правосуб’єктність на цей вид забезпечення[3]. Цілком поділяємо таку наукову позицію, оскільки у соціально-забезпечувальному законодавстві простежується постійний взаємозв’язок правосуб’єктності, сукупності юридичних прав та обов’язків і виду соціального забезпечення.

Категорія «суб’єкти права соціального забезпечення» є ширшою аніж «суб’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення», тому що окреcлює коло осіб, які володіють можливістю бути носіями юридичних прав та обов’язків, але не мають достатнього обсягу галузевої дієздатності, тому є лише потенційними учасниками таких правовідносин, в яких реалізуються їхня юридичні права та обов’язки. Наприклад, неповнолітні особи, обмежено дієздатні та недієздатні повнолітні особи.

Натомість категорія «суб’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення» обмежує суб’єктний склад лише до тих суб’єктів, які є реальними учасниками правовідносин, які складаються між особами/ об’єднання осіб щодо забезпечення та безпосереднього надання соціального забезпечення з метою досягнути відповідної мети.

Отже, поняття «суб’єкти права соціального забезпечення» окреслює коло осіб чи об’єднання осіб, які в силу наявності соціально-забезпечувальної правосуб’єктності (одночасного поєднання правоздатності та дієздатності) можуть реалізовувати юридичні права та обов’язки у правовідносинах у сфері соціального забезпечення на умовах та у порядку, визначених нормами соціально-забезпечувального законодавства[4].

До ознак суб’єктів права соціального забезпечення належать такі:

є носіями юридичних прав та обов’язків, які передбачені нормами права соціального забезпечення;

Під нормами права соціального забезпечення можна розуміти загальнообов’язкові норми права, які прийняті на різних рівнях правового регулювання, за винятком актів індивідуальної дії.

юридичні права та обов’язки розподілені за ієрархічною принципом побудови системи норм соціально-забезпечувального законодавства з врахуванням виду соціального забезпечення, що конкретизовані за наявним соціальним ризиком;

Наприклад, правовий статус застрахованої особи визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який передбачає надання такого виду соціального забезпечення як пенсія. Вона ж поділяється в залежності від виду соціального ризику на пенсію по інвалідності, за віком та у разі втрати годувальника.

реалізація юридичних прав та обов’язків здійснюється суб’єктами у сфері соціального забезпечення самостійно або шляхом застосування інституту представництва (законного та договірного).

У своєму докторському дослідженні Яковлєва Г. О. з-поміж різних ознак суб’єктів права соціального забезпечення виокремлює і такі:

характеризуються притаманністю їм соціально-забез-печ увальної правосуб’єктності, соціально-забезпечувального прав ов ого статусу, правового інтересу у сфері соціального забезпечення, дією у правовідносинах обособлено та від власного імені;
диспозитивність і залишення підстав для формуван-ня свого місця та ролі в системі соціального забезпечення за власною ініціативою[5].

В. Л. Костюк виокремлюючи низку ознак суб’єкта права соціального забезпечення, звертає увагу і на такі риси як:

набуття та реалізація правосуб’єктності у праві соціаль-ного забезпечення провадиться під дією норм права, соціальних ризиків та інших юридичних фактів відповідно до закону;
правосуб’єктність може бути обмежена (такий її еле-мент як дієздатність), у випадках передбачених законом;
можуть перетворюватись на суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення шляхом реалізації такого конструктивного елементу правосуб’єктності як дієздатність;
правосуб’єктність припиняється із припиненням від-повідного суб’єкта права (наприклад, смерті, визнання померлим, ліквідації тощо) відповідно до чинного законодавства України[6].

Із незначними відмінностями у формулюванні, більшість науковців об’єднують суб’єкти права соціального забезпечення у три групи.

До першої групи належать суб’єкти, які реалізують своє право на соціальне забезпечення, яких своєю чергою поділяють на загальні та спеціальні.

Серед загальних суб’єктів вирізняють такі категорії як пенсіонери, які одержують пенсію на загальних підставах; особи з інвалідністю; тимчасово непрацездатні; безробітні; малозабезпечені; особи, які втратили годувальника; сім’я, зокрема одинока особа.

Спеціальні суб’єкти наділені окрім галузевого правового статусу одночасно спеціальним галузевим статусом відповідно до закону, який гарантує право на спеціальне (додаткове) соціальне забезпечення. Йдеться про ветеранів праці; осіб, які мають особливі заслуги перед Україною; осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; бездомних осіб; військовослужбовців та членів їх сімей; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; жертв політичних репресій в Україні; жертв нацистських переслідувань; дітей війни; донорів; осіб, що проживають і працюють на території населеного пункту, якому надано статус гірського, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування тощо.

У другу групу можна об’єднати усі ті суб’єкти, які в залежності від сфери соціального забезпечення уповноважені законом на ухвалення рішення про призначення та надання соціального забезпечення. Це територіальні органи Пенсійного фонду України, органи соціального захисту населення, надавачі соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів установи соціальної підтримки, фонди соціального страхування, недержавні пенсійні фонди тощо.

До третьої групи належать суб’єкти, які сприяють в отриманні соціального забезпечення. Їхнє основне завдання полягає у встановленні фактів, що мають юридичне значення для призначення певного виду соціального забезпеченння.

Законодавство України до них відносить експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; медичні (військоволікарські) комісії (ВЛК) Міністерства внутрішніх справ України щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи та Збройних Сил України щодо проведення військово-лікарської експертизи; комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи, які видають посвідчення, які підтверджують наявність у особи певних додаткових соціальних ознак (посвідчення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення біженця, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо), спеціальні комісії щодо надання пільгового статусу окремим громадянам, створеними місцевими органами з питань соціального захисту населення тощо.

Органи соціального захисту населення

У сфері соціального захисту населення держава виконує особливу роль у наданні матеріальної підтримки особам, які зазнали впливу певного соціального ризику. Передусім це забезпечується функціонуванням системи державних соціальних допомог, компенсацій та пільг, які надаються органами соціального захисту населення в межах наділеної компетенції. Окрім цього деякі питання у сфері соціального забезпечення вирішуються органами місцевого самоврядування в порядку створення для цих цілей структурних підрозділів (комітетів).

У системі органів державної влади функціонують:

Департаменти соціального захисту населення (структурні підрозділи соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації);
структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі міської державної адміністрації (завжди створюються).

У системі органів місцевого самоврядування здійснюють повноваження органів місцевого самоврядування, створені у разі необхідності:

а) виконавчі органи з питань соціального захисту населення міських, районних у містах рад;

б) виконавчі органи міських рад (міста обласного значення), рад об’єднаних територіальних громад.

На місцевому рівні державними органами, наділеними повноваженнями у сфері соціального захисту, є структурні підрозділи соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій.

Правові засади їхньої діяльності визначені ст. 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації» від 26.09.2012 № 887.

Особливості структурного підрозділу саме у сфері соціального забезпечення населення регулює наказ Міністерства соціальної політики України від 31.07.2023 № 263-Н, яким затверджені Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій. На його основі приймається положення відповідною державною адміністрацією.

Наведений нормативно-правовий акт визначає правовий статус та повноваження дворівневої системи соціального захисту населення органів державної влади.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації (далі - Департамент) утворюється головою (начальником) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації.

Департамент підпорядковується голові (начальнику) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації та є підзвітним і підконтрольним Мінсоцполітики та координується Нацсоцслужбою в межах повноважень, визначених Положенням про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783 «Деякі питання Національної соціальної сервісної служби України» (зі змінами).Департамент взаємодіє з Нацсоцслужбою у виконанні визначених для нього завдань та забезпечує на відповідній території реалізацію державної політики з питань соціальної підтримки і надання соціальних послуг сім’ям та особам, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах (зокрема особам похилого віку, особам з інвалідністю, ветеранам війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, Захисникам та Захисницям України, військовослужбовцям, які звільнені з військової служби та членах їх сімей / комісованим військовослужбовцям та членам їх сімей, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім’ям з дітьми, малозабезпеченим особам, багатодітним, внутрішньо переміщеним особам, дітям, іншим категоріям осіб, які згідно із законодавством мають право на пільги (крім пільг з оплати житлово-комунальних послуг, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу), соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються з військової служби, волонтерської діяльності, оздоровлення та відпочинку дітей, а також з питань запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінсоцполітики, інших центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями, наказами голови (начальника) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації, а також положенням про Департамент.

Також Департаменту підпорядковується відповідний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, який діє як державна установа відповідно до Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затверджене наказом Міністерства праці України від 25.04.2006 № 147.

До основних повноважень Департаменту соціального захисту населення можна віднести такі:

1) підготовка пропозицій до проектів державних цільових, галузевих і регіональних програм у сфері соціальної політики, в тому числі програм підвищення рівня життя, посилення ролі сім’ї як основи суспільства;

2) забезпечення реалізації державної політики у сфері соціальної підтримки і надання соціальних послуг сім’ям та особам, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах (зокрема особам похилого віку, особам з інвалідністю, ветеранам війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, Захисникам та Захисницям України, військовослужбовцям, які звільнені з військової служби та членах їх сімей / комісованим військовослужбовцям та членам їх сімей, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім’ям з дітьми, малозабезпеченим, багатодітним, внутрішньо переміщеним особам, дітям, іншим категоріям осіб, які згідно із законодавством мають право на пільги (крім пільг з оплати житлово-комунальних послуг, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу), соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються з військової служби, волонтерської діяльності;

3) виконання програм і заходів у сфері соціального захисту населення, спрямованих на покращення становища сімей, забезпечення оздоровлення та відпочинку дітей, забезпечення рівних прав і можливостей участі жінок і чоловіків у політичному, економічному та культурному житті, протидії дискримінації за ознакою статі та торгівлі людьми;

4) організація надання соціальних послуг і проведення соціальної роботи на відповідній території шляхом визначення потреб населення у соціальних послугах, розвитку відповідних закладів, установ, служб, залучення недержавних надавачів соціальних послуг, проведення моніторингу надання та оцінки якості соціальних послуг та контроль за дотриманням норм Закону України «Про соціальні послуги» відповідно до законодавства;

5) координація діяльності та контроль за виконанням структурними підрозділами соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних (військових) адміністрацій завдань і заходів, спрямованих на розв’язання питань, що належать до його компетенції; нагляд за дотриманням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, надання практичної, консультаційно-правової та організаційно-методичної допомоги;

6) сприяння органам місцевого самоврядування у розв’язанні питань соціально-економічного розвитку відповідних територій, громадським та іншим організаціям, волонтерам - у проведенні ними роботи з питань соціального захисту сімей, у тому числі сімей з дітьми, малозабезпечених, багатодітних, молодих сімей, дітей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку та інших вразливих категорій населення;

7) методичне забезпечення та координація надання адміністративних послуг соціального характеру через органи місцевого самоврядування, центри надання адміністративних послуг.

Департамент відповідно до визначених повноважень:

1) організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики та Нацсоцслужби, забезпечує контроль за їх реалізацією;

2) здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями правил, норм, стандартів у межах визначених повноважень;

3) аналізує стан і тенденції соціального розвитку в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці та вживає заходів для усунення недоліків;

4) бере участь у підготовці пропозицій до проектів програм соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

5) вносить пропозиції щодо проекту відповідного місцевого бюджету;

6) забезпечує ефективне і цільове використання відповідних бюджетних коштів;

7) бере участь у підготовці заходів щодо регіонального розвитку;

8) розробляє в межах компетенції проекти розпоряджень, наказів голови (начальника) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації, у визначених законом випадках - проекти нормативно-правових актів з питань соціального захисту населення;

9) бере участь у погодженні проектів нормативно-правових актів, розроблених іншими органами виконавчої влади;

10) бере участь у розробленні проектів розпоряджень, наказів голови (начальника) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації, проектів нормативно-правових актів, головними розробниками яких є інші структурні підрозділи обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації;

11) бере участь у підготовці звітів голови (начальника) обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації для їх розгляду на сесії відповідної місцевої ради;

12) готує самостійно або разом з іншими структурними підрозділами обласної, Київської, Севастопольської міської державної (військової) адміністрації інформаційні та аналітичні матеріали, статистичну, адміністративну, оперативну звітність з питань, що належать до його компетенції, для подання обласній, Київській, Севастопольській міській державній (військової) адміністрації, Мінсоцполітики та Нацсоцслужбі;

13) забезпечує реалізацію заходів щодо запобігання корупції;

14) готує у межах повноважень проекти угод, договорів, меморандумів, протоколів зустрічей делегацій і робочих груп, бере участь у їх розробленні;

15) розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян;

16) опрацьовує запити і звернення народних депутатів України та депутатів відповідних місцевих рад;

17) забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Департамент;

18) постійно інформує населення про виконання своїх повноважень, визначених законом;

19) контролює органи місцевого самоврядування та надає методичну допомогу з питань виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення;

20) виконує повноваження, делеговані органами місцевого самоврядування;

21) забезпечує в межах повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки, цивільного захисту населення, дотримання вимог законодавства з охорони праці, пожежної безпеки;

22) організовує роботу з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів;

23) забезпечує в межах повноважень реалізацію державної політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом;

24) забезпечує захист персональних даних;

25) готує пропозиції стосовно вдосконалення нормативно-правової бази з питань, що належать до його компетенції, і вносить їх в установленому порядку на розгляд обласній, Київській, Севастопольській міській державній (військової) адміністрації, Мінсоцполітики, Нацсоцслужбі;

26) проводить моніторинг з проблемних питань реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, готує та подає пропозиції щодо їх врегулювання обласним, Київській, Севастопольській міській державній (військової) адміністрації, Мінсоцполітики та Нацсоцслужбі;

27) координує, контролює та забезпечує у межах повноважень виконання державних цільових програм;

28) у сферах соціальної підтримки населення, забезпечення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян:

виконує координаційно-методичні функції та проводить моніторинг з питань надання та виплати:

- державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державної соціальної допомоги на догляд (крім державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"); щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, одинокими особами, які досягли 80-річного віку; тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку; державної допомоги сім’ям з дітьми; державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям; державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю; тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме; щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею; допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях; соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти; допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; одноразової грошової допомоги особам, які отримали тілесні ушкодження під час участі у масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року; одноразової грошової допомоги членам сімей осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, а також особам, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції гідності; одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, що спричинені соціальним становищем, внаслідок яких особа частково або повністю не має здатності (не набула здатності або втратила її) чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя і брати участь у суспільному житті; інших видів державної підтримки відповідно до законодавства;

- компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги відповідно до закону;

забезпечує організацію та координацію роботи, пов’язаної з обліком внутрішньо переміщених осіб;

здійснює контроль за правильністю і своєчасністю призначення та виплати структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних (військових) адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування компенсацій та інших соціальних виплат, виконанням інших заходів щодо соціального захисту населення відповідно до законодавства;

проводить координацію та методичний супровід діяльності органів місцевого самоврядування базового рівня, центрів надання адміністративних послуг щодо забезпечення ними приймання заяв і відповідних документів для призначення державної соціальної допомоги, зокрема, із застосуванням програмного комплексу "Інтегрована інформаційна система "Соціальна громада" та передання їх органу, що призначає державну соціальну підтримку;

виконує координаційно-методичні функції, проводить моніторинг і контролює в межах компетенції надання установлених законодавством пільг та реалізацію заходів щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, одиноких непрацездатних громадян, жертв політичних репресій, депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, дітей-сиріт, сімей загиблих військовослужбовців, багатодітних сімей та інших вразливих категорій громадян, координує роботу підприємств, установ, організацій з цих питань;

організовує та координує роботу, пов’язану із визначенням/підтвердженням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, осіб з інвалідністю внаслідок війни та осіб, на яких поширюється дія законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань";

забезпечує роботу обласної, Київської та Севастопольської міської комісії із розгляду питань, пов’язаних з наданням статусу учасника війни;

забезпечує організацію, контроль та методичне керівництво щодо санаторно-курортного лікування осіб з інвалідністю, ветеранів війни, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей загиблих (померлих) таких осіб, члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, жертв нацистських переслідувань, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також виплати грошових компенсацій замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян;

подає пропозиції щодо кандидатур на призначення довічних стипендій учасникам бойових дій та особам, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність;

забезпечує виплату довічних державних стипендій учасникам бойових дій, особам, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, систематично проводить моніторинг виплати стипендій та інформує Мінсоцполітики про зміну їх одержувачів, організовує своєчасне подання документів для призначення довічних державних стипендій учасникам бойових дій та особам, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність;

забезпечує організацію, контроль та методичне керівництво щодо виконання державних бюджетних програм спрямованих на забезпечення житлом ветеранів війни та членів їх сімей, надання послуг із соціальної та професійної адаптації, а також психологічної реабілітації;

29) у сферах надання соціальних послуг населенню, проведення соціальної роботи:

забезпечує реалізацію державної політики з питань надання соціальних послуг і соціальної роботи на регіональному рівні;

узагальнює визначені виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, військовими адміністраціями потреби в соціальних послугах, визначає потреби населення у соціальних послугах, що надаються на регіональному рівні, оприлюднює відповідні результати;

інформує населення регіону про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров’я;

забезпечує ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на регіональному рівні;

розробляє, готує на затвердження, забезпечує фінансування та виконання регіональних програм у частині задоволення потреб осіб/сімей у соціальних послугах, розроблених за результатами визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці / територіальної громади в соціальних послугах;

здійснює контроль за дотриманням вимог Закону України "Про соціальні послуги";

проводить на регіональному рівні моніторинг надання соціальних послуг, оцінювання їх якості та оприлюднення відповідних результатів;

координує діяльність суб’єктів системи надання соціальних послуг на регіональному рівні;

забезпечує взаємодію надавачів соціальних послуг, органів, установ, закладів, фізичних осіб - підприємців, які в межах компетенції надають на регіональному рівні допомогу вразливим групам населення та особам/сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, та/або здійснюють їх захист;

забезпечує збір, аналіз та поширення відповідно до законодавства інформації щодо надання соціальних послуг, сприяння впровадженню успішного досвіду надання соціальних послуг;

організовує забезпечення підвищення професійної компетентності / кваліфікації працівників, які надають соціальні послуги;

забезпечує надання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці соціальних послуг особам/сім’ям відповідно до їхніх потреб;

здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, у тому числі які надаються установами та закладами, переданими в управління Департаменту;

забезпечує дотримання прав отримувачів соціальних послуг;

забезпечує в межах повноважень організацію соціального замовлення; бере участь в оцінюванні конкурсних пропозицій, які подаються недержавними надавачами соціальних послуг, на конкурс із залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг;

забезпечує в межах повноважень публічні закупівлі соціальних послуг;

забезпечує організацію роботи зі створення та розвитку мережі закладів, установ, служб з надання соціальних послуг особам, сім’ям/особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, особам, які постраждали від торгівлі людьми та домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі;

проводить координацію та методологічне забезпечення діяльності обласних, Київського міського центрів соціальних служб;

проводить роботу, пов’язану зі зміцненням матеріально-технічної бази інтернатних установ, інших закладів, установ та служб, які надають соціальні послуги, підвищенням якості соціальних послуг, які ними надаються, вносить пропозиції щодо обсягу фінансування для утримання цих установ, закладів, служб;

організовує та контролює взаємодію інтернатних установ системи соціального захисту населення з органами Національної поліції;

приймає рішення щодо направлення осіб, сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, до закладів, установ, служб, що надають соціальні послуги, зокрема, з питань, пов’язаних із влаштуванням осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю до інтернатних установ системи соціального захисту населення;

сприяє впровадженню нових соціальних послуг, у тому числі платних, відповідно до законодавства;

співпрацює з недержавними надавачами соціальних послуг;

сприяє громадським організаціям, волонтерам у наданні допомоги соціально незахищеним громадянам, які потребують волонтерської допомоги, та в поширенні інформації про організації та установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, фізичних осіб, організації та установи;

у межах компетенції організовує роботу, пов’язану з наданням благодійної (гуманітарної) допомоги соціально незахищеним громадянам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах;

у межах компетенції координує роботу структурних підрозділів соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних (військових) адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування щодо опіки та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена;

подає місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування при формуванні проектів відповідних місцевих бюджетів пропозиції щодо передбачення у складі видатків на фінансування місцевих програм соціального захисту та соціального забезпечення відповідних коштів на компенсацію витрат надавачів соціальних послуг, у тому числі недержавного сектору;

співпрацює із закладами освіти в напрямі підготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи, координує роботу з підвищення їхньої кваліфікації;

сприяє реінтеграції в суспільство бездомних осіб та соціальній адаптації осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, відповідно до законів України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк";

взаємодіє з органом пробації відповідно до законодавства;

взаємодіє зі структурними підрозділами обласної державної адміністрації, органу місцевого самоврядування, міграційної служби, внутрішніх справ, а також з центрами зайнятості, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності з питань розвитку соціальних послуг у територіальній громаді;

30) з питань поліпшення становища сімей, оздоровлення та відпочинку дітей, запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статті, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидії торгівлі людьми:

взаємодіє з територіальними громадами щодо організації та здійснення соціальної роботи, спрямованої на підтримку дітей, сімей та молоді, запобігання потраплянню в складні життєві обставини, забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій;

забезпечує реалізацію заходів із запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі та ефективну взаємодію усіх суб’єктів, які реалізують такі заходи;

забезпечує реалізацію на регіональному рівні державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, зокрема, шляхом здійснення постійного контролю за своєчасністю та належністю вжиття відповідних заходів;

забезпечує розроблення, затвердження та виконання регіональних програм у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;

забезпечує на регіональному рівні координацію та взаємодію діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;

веде облік даних про суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, на регіональному рівні;

забезпечує підготовку фахівців, до компетенції яких належать питання запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, в тому числі фахівців, які реалізують програми для кривдників;

забезпечує підготовку методичних рекомендацій щодо організації ведення діяльності та підвищення кваліфікації фахівців, до компетенції яких належать питання запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;

забезпечує ведення інформаційно-просвітницької діяльності (в тому числі підготовка та поширення відповідних матеріалів) щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства і насильства за ознакою статі, заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, формування нетерпимого ставлення громадян до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках;

організовує та/або проводить регіональні соціологічні, психолого-педагогічні та інші дослідження щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства і насильства за ознакою статі;

проводить моніторинг стану виконання суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, визначених для них завдань щодо реалізації на регіональному рівні державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, надає їм методичну та практичну допомогу, з’ясовує проблемні питання у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі та вживає вичерпних заходів для їх розв’язання;

звітує центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, про виконання повноважень у цій сфері;

організовує проведення інформаційних кампаній з питань протидії торгівлі людьми;

забезпечує та/або сприяє створенню та підтримці телефонних "гарячих ліній", пунктів консультування та поширення інформаційно-просвітницьких матеріалів з питань запобігання торгівлі людьми;

співпрацює з об’єднаннями громадян з питань запобігання торгівлі людьми;

відповідно до визначеної Кабінетом Міністрів України процедури бере участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

згідно із Законом України "Про протидію торгівлі людьми" та відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку забезпечує впровадження та функціонування національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

реалізує заходи, що сприяють викоріненню передумов торгівлі людьми, а також щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статті, дискримінації за ознакою статі;

вживає заходів для підвищення рівня обізнаності з питань, пов’язаних з торгівлею дітьми, батьків, осіб, які їх замінюють, та осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах;

реалізує заходи, спрямовані на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

спрямовує та координує діяльність обласного, Київського та Севастопольського міського центру соціальних служб;

сприяє створенню дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей;

координує в межах повноважень проведення заходів, спрямованих на організацію оздоровлення та відпочинку дітей, сприяє збереженню та розвитку мережі дитячих оздоровчих закладів;

здійснює контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від форм власності та підпорядкування;

координує та контролює організацію виїзду груп дітей на відпочинок та оздоровлення за кордон;

надає в межах повноважень багатодітним сім’ям і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян та окремим громадянам методичну допомогу з питань запобігання домашньому насильству, забезпечує координацію діяльності відповідних спеціалізованих установ;

забезпечує в межах повноважень розроблення та проведення заходів, спрямованих на розв’язання соціальних проблем молодих сімей;

надає структурним підрозділам соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних (військових) адміністрацій, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям методичну допомогу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидії дискримінації за ознакою статі та торгівлі людьми, запобігання домашньому насильству; проводить збір і підготовку документів щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

сприяє створенню в разі необхідності реабілітаційних центрів для осіб, які постраждали від торгівлі людьми та спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, надає консультаційно-методичну допомогу таким установам;

31) у сфері соціальної інтеграції осіб з інвалідністю:

сприяє розвитку реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, подає органам місцевого самоврядування пропозиції щодо потреби в реабілітаційних установах, а також організації надання реабілітаційних послуг шляхом залучення недержавних організацій;

координує діяльність реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю обласного підпорядкування;

організовує роботу із забезпечення осіб з інвалідністю транспортними засобами;

координує роботу місцевих структурних підрозділів соціального захисту населення в частині прийняття документів щодо забезпечення окремих категорій населення допоміжними засобами реабілітації;

веде облік осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для забезпечення їх автомобілями (в тому числі безоплатного та пільгового) відповідно до законодавства;

координує та контролює виплату компенсаційних виплат, передбачених законодавством;

аналізує та узагальнює потребу в забезпеченні осіб з інвалідністю та інших окремих категорій населення автомобілями, санаторно-курортним лікуванням, компенсаційними виплатами, передбаченими законодавством;

бере участь у створенні безперешкодного середовища для маломобільних категорій населення;

створює умови для адаптації та інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство;

32) організовує та забезпечує внутрішній контроль і внутрішній аудит діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, за результатами проведеної роботи звітує Мінсоцполітики;

33) забезпечує координацію роботи за веденням централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ); Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб; Єдиної інформаційної системи соціальної сфери; банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім’ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; Реєстру осіб, які мають право на пільги, як підсистеми Єдиного соціального реєстру (в частині наповнення/актуалізації відомостей про пільговика, призначені/здійснені на місцевому рівні виплати); Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей; Реєстру посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї; підтримує єдине інформаційне і телекомунікаційне середовище у складі інформаційної інфраструктури Мінсоцполітики та власний сегмент локальної мережі;

34) виконує інші передбачені законодавством повноваження.

Уніфікований підхід до структури органу забезпечується поділом його на такі підрозділи (управління, відділи, сектори тощо), кожен з яких виконує свою ділянку роботи:

з питань праці та соціально-трудових відносин;
адресної соціальної допомоги;
персоніфікованого обліку, державних соціальних гаран-тій окремим категоріям громадян;
організації надання соціальних і реабілітаційних послуг і роботи з питань опіки та піклування над повнолітніми особами;
забезпечення поліпшення становища сімей, забезпе-чення гендерної рівності, протидії торгівлі людьми.

Так, в п. 1.3. Методичних рекомендацій щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей, передбачено «Модель організаційної структури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань соціального захисту населення та захисту прав дітей»

Виконавчому органу сільської, селищної, міської ради рекомендовано визначити вид структурного підрозділу з питань соціального захисту населення (управління, відділ, сектор) відповідно до норм, визначених законодавством, з урахуванням потреб мешканців територіальних громад і необхідності забезпечення ефективної організації соціального захисту населення.

Службу у справах дітей рекомендовано підпорядкувати голові сільської, селищної, міської ради, який є головою органу опіки і піклування, що приймає рішення щодо захисту дітей.

Не рекомендується приєднувати до будь-якого структурного підрозділу з питань соціального захисту населення службу у справах дітей.

Рекомендується визначити структурний підрозділ, відповідальний за реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, протидії торгівлі людьми та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Рекомендується введення у штат структурного підрозділу з питань соціального захисту населення виконавчого органу сільських, селищних, міських радах (далі - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення) соціального менеджера (у розрахунку 1 на 30 тис. мешканців).

До повноважень соціального менеджера рекомендується віднести: планування, організація, координація, моніторинг провадження діяльності у сфері соціальної роботи, надання працівниками надавачів соціальних послуг у територіальній громаді; залучення ресурсів територіальної громади для проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг; звітування місцевому органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей у територіальній громаді; підготовка та подання до місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування пропозицій щодо удосконалення місцевих програм, якими передбачено проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг; проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо соціальної роботи та надання соціальних послуг; оцінювання потреб сімей, дітей та молоді у соціальних послугах; виконання інших повноважень щодо соціальної роботи та надання соціальних послуг відповідно до законодавства.

Рекомендації соціального менеджера рекомендується розглядати місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та використовувати фахівцями із соціальної роботи, соціальними працівниками.

Для здійснення координації та забезпечення взаємодії між представницькими органами (депутатськими комісіями, депутатами сільської, селищної, міської ради) і структурними підрозділами з питань соціального захисту населення щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, управління відділами соціального захисту населення, охорони здоров’я, освіти та культури, рекомендується визначити заступника сільського, селищного, міського голови з гуманітарних та соціальних питань.

Рекомендується залучати депутатські комісії із соціального захисту населення, охорони здоров’я, освіти та культури тощо, а також громадські об’єднання до підготовки та ухвалення рішень/програм, виділення фінансових ресурсів для їх реалізації та здійснення контролю за виконанням цих рішень/програм.

Важливе місце у сфері соціального захисту належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, правові засади їхньої яких визначені положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування». У ст. 34 цього акту виписані власні та делеговані повноваження місцевою державною адміністрацією, повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, міських рад міст обласного значення та рад об’єднаних територіальних громад у сфері соціального захисту населення.

Зокрема, до власних (самоврядних) повноважень належать такі:

встановлення за рахунок власних коштів та благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення;
вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги особам з інвалідністю, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, особам з інвалідністю з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першоч ерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва;
організація для малозабезпечених громадян похилого віку, осіб з інвалідністю будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування;
вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; подання допомоги на поховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством;

Делегованих повноважень є значно більше, до основних можна віднести такі:

вирішення відповідно до законодавства питань надання соціальних послуг особам та сім’ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов’язаних з охороною материнства і дитинства;
подання відповідно до законодавства одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;
вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством;
організація проведення громадських та тимчасових робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, а також учнівської та студентської молоді у вільний від занять час на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до комунальної власності, а також за договорами – на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до інших форм власності;
встановлення відповідно до законодавства розмірів і порядку виплати щомісячної допомоги особам, які здійснюють догляд за самотніми громадянами, які за висновком медичних закладів потребують постійного стороннього догляду;
здійснення контролю за поданням відповідно до закону підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності відомостей про наявність вільних робочих місць (посад); організація інформування населення про потребу підприємств, установ та організацій усіх форм власності у працівн иках;
здійснення згідно із законодавством заходів соціального патронажу щодо осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також осіб, до яких застосовано пробацію;
організація надання соціальних послуг бездомним особам;
здійснення відповідно до закону заходів, спрямованих на запобігання бездомності осіб;
ухвалення рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація їх професійної підготовки, а також погодження ліквідації таких робочих місць;
визначення видів безоплатних суспільно корисних робіт для осіб, яким призначено покарання у виді громадських робіт;
надання особі, стосовно якої згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або членам сім’ї такої особи грошової допомоги, передбаченої частиною п’ятою статті 7 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей";
сприяння зайнятості осіб, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, організація їх професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
забезпечення житлом для тимчасового проживання осіб, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Також зазначимо, що здійснення функцій як органу соціального захисту населення визначається окремими законодавчими актами. Зокрема, це стосується питання щодо видання відповідних посвідчень категоріям громадян, які мають право на пільги відповідно до законодавства України; набуття громадянами пільгового статусу, що встановлюється зазвичай спеціально-створеними комісіями тощо.

Органи соціального захисту населення, які відповідають за надання послуг громадянам у сфері соціальної підтримки функціонують за принципом розмежування таких функцій:

прийом від громадян заяв та документів у спеціально створених приміщеннях (фронт-офісах) за принципом «єдиного вікна».
призначення відповідного виду соціальної підтримки у спеціально створених приміщеннях (бек-офісах) за принципом «єдиного вікна».

Важливо, що згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI надання адміністративних послуг у сфері соціального забезпечення громадян здійснюється на безоплатній основі.

Зазначимо, що призначати та виплачувати соціальні виплати (пільги, компенсації, державні соціальні допомоги) мають право тільки виконавчі комітети міських (районних у місті) рад. Сільські та селищні ради таких повноважень за законодавством не мають.

У сільській місцевості функції щодо надання послуг у сфері соціальної підтримки громадян здійснюють через:

центр надання адміністративних послуг, який утворе-ний в об’єднаних територіальних громадах;

Повноваження такого суб’єкта визначені Примірним положенням про центр надання адміністративних послуг, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 № 118.

уповноважених сільських (селищних) рад;
організацію виїзної роботи працівники структурних підрозділів з питань соціального захисту районних державних адміністрацій у межах функціонування так званих «мобільних соціальних офісів».

Детальніше організаційні питання надання соціальної підтримки за принципом «єдиного вікна» та за допомогою мобільних соціальних офісів регулюється Методичними рекомендацій щодо надання громадянам соціальної підтримки за принципом «єдиного вікна» та виїзної роботи «мобільного соціального офісу», затвердженими наказом Міністерства соціальної політики України від 14.03.2012 № 137.

Стосовно уповноважених осіб в системі органів місцевого самоврядування, то вони здійснюють консультування, прийняття заяв від громадян з необхідними документами для призначення соціального забезпечення та передачу їх відповідним органам з питань соціального захисту населення. Аналогічні функції виконують уповноважені особи, які визначені виконавчими органами ради об’єднаної територіальної громади та мобільні соціальні офіси.

Зазначимо також, що допомоги, пільги, субсидії, соціальні стипендії, інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів належать до державних виплат. Так застосовується Закон України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 № 324-IX, який передбачає вжиття заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.

Детальніше ці питання регулює Порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136[7].

Суб’єкти, які сприяють реалізації права на соціальне забезпечення

З 1 січня 2023 року було ліквідовано Фонд соціального страхування (відповідно до Закону України від № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

Фонд соціального страхування України (далі – ФССУ) виконував великий обсяг роботи щодо соціального забезпечення осіб, які постраждали на виробництві, отримали професійне захворювання, тимчасово втратили працездатність тощо (далі – застраховані особи). Після його ліквідації більша частина повноважень була передана органам Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), але певні функції наразі віднесені до різних державних органів та організацій. Про передачу повноважень ФССУ та його територіальних органів – далі в статті.

Важливий момент – на даний час ситуація з переданням повноважень ФССУ залишається багато в чому невизначеною. Щодо окремих питань наразі немає інформації – чи виконуються фактично обов’язки, передані іншим державним органам; щодо окремих питань ми фіксуємо проблеми в роботі (наприклад органів ПФУ) та невиконання ними своїх функцій[8].

Основні зміни було внесено Постановою Кабінету Міністрів України № 1350 від 2 грудня 2022 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації окремих функцій Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», деякі питання були врегульовані окремими Постановами Кабміну.

Страхові виплати за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Так звані «регресні» виплати. На даний час функції з їх виплати покладені на територіальні органи ПФУ. Відповідно до Постанови КМУ № 1467 від 30 грудня 2022 року «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», виконавча дирекція ФССУ та її робочі органи мали передати виплатні документи та бази даних, носії інформації та програмне забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат до кінця січня 2023 року.

До передачі матеріалів страхові виплати здійснюються у спосіб та у розмірі, що визначені на підставі даних за останній виплатний період. У разі, коли розмір страхової виплати за останній виплатний період у два рази перевищує розмір виплати відповідній особі за передостанній період, страхова виплата здійснюється у розмірі, визначеному як середнє значення страхової виплати за три останні виплатні періоди. У разі відсутності даних про поточний рахунок або неповідомлення про обраний спосіб виплати – вони здійснюються через АТ «Укрпошта».

Страхові виплати здійснюються виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача страхової виплати в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання одержувача страхової виплати.

Передбачається, що Порядок призначення та перерахування страхових виплат, а також розподіл та спрямування коштів на фінансування страхових виплат визначає правління ПФУ. Наразі такий порядок не затверджено.

Своєчасно неодержані страхові виплати виплачуються не більше ніж за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Нарахована сума страхової виплати включається в документи для виплати не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахування, продовження чи поновлення її виплати – при цьому строків прийняття самого рішення Порядком не передбачено.

На даний час Порядок, передбачений Постановою № 1467 можна назвати перехідним. В ньому відсутнє детальне регулювання процедури розгляду новим органом документів про призначення, виплату, перерахунок тощо страхових виплат, строки розгляду та прийняття рішень, не передбачено й конкретної процедури розгляду.

При цьому, ми отримуємо інформацію, що ВПО, які звернулися за поновленням раніше припинених регресних виплат (переважно через перебування на тимчасово окупованих територіях), стикаються з тривалим розглядом їх заяв та відсутністю рішення про поновлення виплат[9].

Аналогічним чином до органів ПФУ перейшли повноваження по здійсненню вказаних страхових виплат особам, що виїхали за межі України на постійне проживання – відповідні зміни було внесено до Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України, передбаченого Постановою КМУ № 998 від 09.08.2001 року.

Забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших окремих категорій населення медичними виробами та іншими засобами

Порядок забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших окремих категорій населення медичними виробами та іншими засобами, затверджений Постановою КМУ № 1301 від 03 грудня 2022 року (до внесення змін від 04 квітня 2023 року), передбачав, що структурні підрозділи з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, Ради міністрів Автономної Республіки Крим забезпечують осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та визначені категорії осіб медичними виробами, за виключенням осіб, інвалідність яких пов’язана з трудовим каліцтвом, що настало від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Після 04 квітня 2023 року дану норму було скасоване, відповідно обов’язок забезпечувати вказані категорії застрахованих осіб медичними та іншими засобами було покладено на вказані структурні підрозділи з питань охорони здоров’я. Сам порядок при цьому змін не зазнав.

Обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

Повноваження ФССУ щодо обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, також були передані до органів ПФУ, відповідні зміни були внесені до Постанови КМУ № 1266 від 26 вересня 2001 року.

Забезпечення санаторно-курортними путівками або компенсацією вартості самостійного санаторно-курортного лікування застрахованих осіб

Обов’язок щодо забезпечення санаторно-курортними путівками застрахованих та виплати їм компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування застрахованих осіб було передано до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення рад) – відповідні зміни внесено до Постанови КМУ № 187 від 22 лютого 2006 року «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян та виплати їм компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад» та Постанови КМУ № 150 від 7 лютого 2007 року «Про затвердження Порядку виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування».

Таким чином, порядок забезпечення санітарно-курортним лікуванням на даний час є загальним для всіх осіб, які мають на це право.

Порядком передбачено фінансування таких заходів за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Соціальний захист осіб з інвалідністю».

Відповідальним за виконання бюджетної програми «Соціальний захист осіб з інвалідністю» визначено Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, відповідно до Постанови КМУ № 120 від 4 лютого 2023 року “Деякі питання соціального захисту осіб з інвалідністю”.

Повноваження щодо оцінювання повсякденного функціонування особи та розслідування й обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Повноваження щодо проведення оцінювання інвалідності та функціонального стану особи, а також щодо розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій на виробництві визначаються чинними нормативно-правовими актами України та конкретними процедурами, встановленими Кабінетом Міністрів України.

З 1 січня 2025 року замість застарілої системи медико-соціальної експертизи (МСЕК) в Україні запроваджено новий механізм оцінювання повсякденного функціонування особи та визначення інвалідності, що має на меті підвищення прозорості, об’єктивності та орієнтації на потреби людей. У межах цієї реформи медико-соціальні експертні комісії як юридичний інститут ліквідовані, а їх функції щодо оцінки потреб осіб у встановленні інвалідності, допоміжних засобів реабілітації, пільг, компенсацій тощо виконують експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування, створені при багатопрофільних закладах охорони здоров’я відповідно до постанови КМУ від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Постановою № 1338 затверджено порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування, положення про експертні команди, критерії направлення на оцінювання, а також порядок використання електронної системи оцінювання. Ці зміни запроваджують оцінювання стану особи з використанням сучасних критеріїв, а не механізмів, передбачених для МСЕК, і передбачають можливості для оскарження рішень у порядку, встановленому законодавством.

Рішення експертної команди щодо оцінювання повсякденного функціонування особи, на підставі якого визначається інвалідність або її відсутність, використовується для призначення відповідних видів соціального забезпечення, пільг, компенсацій, допомог та інших гарантій, що передбачені законами України.

Цією ж постановою внесено зміни до постанови КМУ № 337 від 17 квітня 2019 р. «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», відповідно до яких територіальні органи ПФУ та інші залучені органи беруть участь у процедурі розслідування та обліку у порядку, визначеному чинним порядком № 337, без суттєвих змін до самої процедури. При цьому повноваження у сфері розслідування та обліку з боку територіальні органи ПФУ та інших осіб узгоджуються з відповідними положеннями Порядку № 337 і чинним законодавством. Окремі функції Пенсійного фонду України (ПФУ) щодо участі у процедурі оцінювання повсякденного функціонування особи, зокрема у моніторингу та взаємодії з експертними командами, реалізуються на підставі відповідних процедур, затверджених постановою № 1338 і пов’язаних актів.

Таким чином, зміни, запроваджені постановою КМУ № 1338, забезпечують сучасний механізм визначення інвалідності та оцінювання функціонального стану особи, а також узгоджують участь заінтересованих державних органів у процесах розслідування та обліку нещасних випадків з чинними процедурами, без відсилань до застарілих норм, які діяли раніше для МСЕК.

Забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби

До внесення змін у законодавство забезпечення застрахованих осіб допоміжними засобами реабілітації та виплата компенсації за самостійно придбані засоби здійснювалися за окремим механізмом у межах системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Після внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 362 від 14 квітня 2021 року «Про затвердження Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку» застраховані особи були включені до кола осіб, які забезпечуються засобами реабілітації на загальних підставах.

У зв’язку з цим забезпечення допоміжними засобами реабілітації та виплата грошової компенсації їх вартості здійснюються відповідно до єдиного Порядку, затвердженого Постановою № 362, незалежно від того, чи є особа застрахованою у системі соціального страхування. Окремий порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації для застрахованих осіб більше не застосовується.

Таким чином, чинне правове регулювання передбачає уніфікований механізм забезпечення допоміжними засобами реабілітації та виплати компенсації для всіх осіб, які мають відповідні медичні показання та правові підстави, у межах загальної системи соціального захисту населення.

Забезпечення допоміжними засобами реабілітації та виплата компенсації їх вартості:

Забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації), а також виплата грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби здійснюються відповідно до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 року № 321 з урахуванням змін, внесених постановами КМУ, зокрема № 362 від 14 квітня 2021 року та наступними змінами, що удосконалюють механізми забезпечення та компенсації і роблять їх застосування єдиним для всіх осіб, які мають відповідні права.

Забезпечення допоміжними засобами реабілітації та виплата компенсації здійснюються у межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті для відповідних цілей, а розподіл бюджетних коштів та контроль за їх використання здійснюється Міністерством соціальної політики України та іншими уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства.

До переліку засобів, що забезпечуються, належать, зокрема:

технічні та інші засоби реабілітації, у тому числі протези та ортезні вироби, ортопедичне взуття, допоміжні засоби для особистого догляду, засоби пересування, крісла колісні, подушки протипролежневі та інші вироби, передбачені переліком, затвердженим Порядком;
виплата грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби.

Особи, які мають право на забезпечення допоміжними засобами реабілітації або на виплату компенсації, подають заяву про забезпечення або компенсацію до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) чи до органу соціального захисту населення за місцем проживання. Такі заяви передаються та опрацьовуються територіальними відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до Порядку.

Матеріали особових справ осіб, які мають право на забезпечення допоміжними засобами реабілітації, обробляються та зберігаються у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. За наявності відповідних законодавчих підстав Пенсійний фонд України надає доступ своїм уповноваженим працівникам до документів, які підтверджують право особи на забезпечення засобами реабілітації та санаторно-курортними путівками, для формування витягів з особових справ у паперовій або електронній формі та передачі їх до територіальних відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

У разі відсутності чи знищення особових справ застрахованих осіб внаслідок воєнних (бойових) дій або тимчасової окупації відповідних територій, Фонд соціального страхування України передає територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю наявні в базах даних відомості про потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також дані щодо документів, що підтверджують право таких осіб на забезпечення допоміжними засобами реабілітації та санаторно-курортними путівками. Це дозволяє територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю формувати відповідні особові справи та вносити дані до централізованого банку даних з проблем інвалідності відповідно до чинного законодавства.

Допомога на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1468 від 30 грудня 2022 року «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» витрати на організацію поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги здійснюються Пенсійним фондом України (ПФУ) на користь:

страхувальника (роботодавця), який організовував поховання,
членів сім’ї застрахованого,
або іншої особи, яка здійснювала поховання потерпілого.

Під час проведення таких витрат враховуються:

поховання потерпілого,
предмети ритуальної належності,
дотримання релігійних традицій,
виготовлення та встановлення намогильних споруд.

Розмір допомоги на поховання, порядок її нарахування, проведення та обліку визначаються Правлінням Пенсійного фонду України, яке також регулює порядок фінансування відповідних витрат.

Страхові виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні)

Страхові виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні)

Вищевказаним Законом України від № 2620-IX територіальним органам ПФУ були передані функції органів ФССУ по проведенню страхових виплат у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. До них відносяться:

допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною;
допомога по вагітності та пологах;
допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві).

Сама процедура суттєвих змін не зазнала.

Також до суб’єктів, які є учасниками правовідносин щодо встановлення юридичних фактів, що засвідчують право на отримання соціального забезпечення певного розміру та виду законодавство України відносить такі:

експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ) — для повнолітніх осіб (з 1 січня 2025 року);
лікарсько-консультативні комісії (ЛКК) — для встановлення інвалідності дітям;
медичні (військово-лікарські) комісії (М(ВЛ)К) Міністерства внутрішніх справ України щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи та Збройних Сил України щодо проведення військово-лікарської експертизи;
комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною;
органи, які видають посвідчення, які підтверджують наявність у особи певних додаткових соціальних ознак (посвідчення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення біженця, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо).
спеціальні комісії щодо надання пільгового статусу окремим громадянам, створеними місцевими органами з питань соціального захисту населення.

Ці суб’єкти не призначають соціального забезпечення, проте встановлюють право людини на його отримання шляхом ухвалення відповідного рішення у формі актів індивідуальної дії.

Як зазначив Верховний Суд у судовій справі №821/375/17 від 20.02.2020 індивідуальний акт – це акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ)

З 1 січня 2025 року в Україні запроваджено нову систему встановлення інвалідності для повнолітніх осіб. Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) ліквідовані відповідно до:

Закону України від 19.12.2024 № 4170-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»;
Постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»;
Наказу МОЗ України від 10.12.2024 № 2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи».

Єдиним органом, що має право встановлювати інвалідність в Україні повнолітнім громадянам є експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, які функціонують на базі багатопрофільних закладів охорони здоров’я.

Основні завдання ЕКОПФ:

встановлення на підставі вивчення медичної документації та комплексного обстеження особи ступеня обмеження її життєдіяльності для вирішення питання про встановлення інвалідності;
визначення групи інвалідності, причини і часу її настання;
визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках;
визначення потреби у постійному догляді;
визначення потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та фізкультурно-спортивної реабілітації;
визначення обсягу та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації та медичних виробів;
формування індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю.

Особливості нової системи:

Направлення на оцінювання формує лікуючий лікар або сімейний лікар в електронній системі;
Висновок ЛКК більше не потрібний для направлення;
Процес повністю цифровізований;
Оцінювання проводять лікарі-практики у закладах охорони здоров’я.

Оскарження рішень ЕКОПФ: Рішення експертних команд можуть бути оскаржені до Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО), функції якого покладено на ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», а також у судовому порядку до окружного адміністративного суду.

Перехідні положення: Документи, рішення, прийняті МСЕК до 31 грудня 2024 року, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо.

Лікарсько-консультативні комісії

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» інвалідність неповнолітніх громадян встановлюється ЛКК. Ці органи діють у закладах охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Структура органів ЛКК будується за територіальним принципом, а саме:

центральна комісія Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим;
центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі;
міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії.

Встановлення фактів, що мають значення для призначення соціального забезпечення здійснюється міською, міжрайонною, районною комісіями. Проте, у разі, якщо особа не згідна з таким рішенням, вона має право звернутися до органу вищого рівня (центральної комісії Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, центральної обласної, центральної міської у мм. Києві та Севастополі для повторного огляду. Ці суб’єкти оглядають також хворих дітей за направленням міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій у складних випадках.

Відповідно до змісту п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» основне завдання ЛКК встановити підставі вивчення медичної документації та комплексного обстеження дитини ступінь обмеження її життєдіяльності для вирішення питання про встановлення у зв’язку з цим інвалідності з категорією «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності.

З огляду на це вирішується водночас питання щодо:

необхідності направлення дитини до реабілітаційної чи іншої установи, що надає відповідні соціальні послуги.
потреби дитини у технічних та інших засобах реабілітації, забезпеченні виробами медичного призначення, у медичній допомозі та соціальних послугах. До таких послуг можна віднести додаткове харчування, ліки, постійний сторонній догляд, протезування, санаторно-курортне лікування тощо.

Результати розгляду цих питань відображені як і у висновку ЛКК, так і в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, яку ЛКК складає, коригує та контролює ефективність її виконання за участю представників органів управління освіти та соціального захисту населення. У ній визначаються необхідні для дитини види реабілітаційних заходів, строки їх виконання.

Інша сукупність повноважень ЛКК стосується визначення ступеня втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві. Водночас такій дитині може бути встановлена інвалідність та визначена необхідність у медичній та соціальній допомозі, що полягає, наприклад, у призначенні додаткового харчування, ліків тощо.

Третя група повноважень стосується надання висновків, перелік яких конкретизований постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. № 917 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям», а саме про:

звільнення від державної підсумкової атестації учнів (вихованців) навчальних закладів системи загальної середньої освіти за станом здоров’я;
звільнення від навчальних предметів: фізичної культури, трудового навчання (технології) тощо;
переведення на індивідуальну форму навчання за станом здоров’я;
неповний день для навчання або неповний робочий тиждень;
потребу дитини в дієтичному харчуванні;
потребу дитини з інвалідністю у транспортуванні до навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, реабілітаційних установ та інших установ, які надають соціальні послуги;
те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 6-річного віку.

Четверта група повноважень стосується видання окремих документів (направлень та довідок), а саме:

направлень за медичними показаннями до ЕКОПФ для отримання довідки на забезпечення батьків або законних представників дитини з інвалідністю автомобілем (УВАГА: змінено з "МСЕК" на "ЕКОПФ");
довідок про наявність у дитини тяжких форм деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим вона не може проживати в квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї;
довідок про потребу дитини, дитини з інвалідністю в домашньому догляді;
довідок для отримання путівки на санаторно-курортне лікування;
довідок про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги.

Також ЛКК виконують функції третьої ланки експертизи тимчасової непрацездатності відповідно до Положення про експертизу тимчасової непрацездатності. Зокрема, відповідно до п. 5.3.9 наведеного акту ЛКК надає висновки або рекомендації про необхідність:

тимчасового чи постійного переведення на роботу з полегшеними умовами праці за станом здоров’я (за згодою хворого) чи з усуненням протипоказаних виробничих чинників, визначати характер роботи, що рекомендується, з урахуванням професії хворого;
тимчасового переведення на іншу роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, на період карантину після контакту з інфекційними хворими чи бактеріоносіями (разом з органами санітарно-епідеміологічної служби);
тимчасового переведення на іншу роботу непрацездатних унаслідок професійного захворювання або захворювання на туберкульоз;
догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), – до досягнення дитиною 16-річного віку;
отримання відпустки без збереження заробітної плати працівникам для догляду за хворим (членом сім’ї), який потребує постійного стороннього догляду, тривалістю не більше 30 календарних днів;
видачі застрахованим особам довідки для отримання путівки в санаторно-курортний заклад за формою.

ЛКК ухвалює рішення в залежності від вирішеного питання за формою, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» (з редакцією від 18.11.2025).

Водночас окремими законодавчими актами можуть встановлюватися додаткові зразки документів ЛКК.

Наприклад, для організації педагогічного патронажу для осіб, які за станом здоров’я не можуть здобувати освіту за денною формою потрібен висновок ЛКК закладу охорони здоров’я або медичного висновку про стан здоров’я дитини за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України. (п. 1 Розділу IV Положення про індивідуальну форму здобуття загальної середньої освіти, затверджене наказом Міністерства освіти України від 12.01.2016 № 8). Така форма затверджена окремими нормативно-правовим актом – Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 031/о «Висновок про стан функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я дитини, що потребує інклюзивного навчання», затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.05.2019 № 1060.

Військово-лікарські комісії

В Україні можна виокремити два різновиди М(ВЛ)К, які своєю чергою поділяються на штатні та позаштатні:

медичні (військово-лікарські) комісії Міністерства внутрішніх справ України;
військово-лікарські комісії при Збройних силах України.

Структура, правовий статус та повноваження, а також зразки документів за результатами ухвалених рішень визначаються відповідно до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 (із змінами, внесеними згідно з наказами МВС № 1061 від 26.12.2018, № 915 від 06.12.2021, № 321 від 18.04.2023, № 646 від 07.08.2023, № 331 від 23.05.2024, № 191 від 19.03.2025, № 501 від 23.07.2025, № 675 від 03.10.2025) та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (редакція від 22.08.2025).

У межах своїх повноважень медичні (військово-лікарські) комісії Міністерства внутрішніх справ України вирішують такі питання:

про придатність кандидата до служби в поліції, до вступу до вищих навчальних закладів МВС, які здійснюють підготовку поліцейських;
про придатність поліцейського до подальшої служби в поліції при переміщенні по службі та проходження служби у відрядженні за кордоном;
визначення наявності причинно-наслідкового зв’язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв, що спричинили смерть поліцейських, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу.

За результатами розгляду питань, що входить до її компетенції М(ВЛ)К приймає постанови на час фактичного огляду особи, які є обов’язковими до виконання.

Подібною є компетенція військово-лікарських комісій при Збройних силах України з тією відмінності, що вони визначають ступінь придатності осіб до військової служби, навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України; роботи за фахом; встановлення причинного зв’язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов’язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв’язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Установи (заклади) соціальної підтримки

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» установи/заклади соціальної підтримки належать до надавачів соціальних послуг. Окрім цього правову базу складають низка нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус та їхні повноваження, порядок надання соціальних послуг тощо.

У ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги» здійснено поділ надавачів соціальних послуг на тих, які належать до державного, комунального або недержавного секторів.

Зокрема, надавачі соціальних послуг державного/комунального секторів представлені у законодавстві великою кількістю установ/закладів соціальної підтримки і медичного, і соціального спрямування. Вони можуть утворюватися як Міністерством соціальної політики, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, так і місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами міських рад міст обласного значення, рад об’єднаних територіальних громад.

До них належать такі:

установи/заклади надання соціальних послуг (стаціонарні, реабілітаційні, тимчасового перебування);
інші установи/заклади соціальної підтримки (обслуговування), зокрема спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;
центри надання соціальних послуг – комплексні установи/заклади надання соціальних послуг, структурні або відокремлені (територіальні) підрозділи яких надають різні соціальні послуги різним групам населення.

Аналіз чинного соціального законодавства дає підстави виокремлювати такі установи/заклади надання соціальних послуг.

Передусім це стаціонарні установи/ заклади (соціальномедичні), до яких відносяться будинки-інтернати, пансіонати та інтернати.

Вони загалом поділяються на ті, які надають соціальні послуги повнолітнім громадян або дітям; є спеціалізованими за своїм призначенням або загальними.

Зокрема, установи/заклади соціальної підтримки для повнолітніх призначені для постійного і (або) тимчасового проживання/перебування у них осіб, яким необхідний за станом здоров’я сторонній догляд, побутове та медичне обслуговування і (або) реабілітаційні, освітні послуги як на платній, так і безоплатній основі.

Наприклад, будинки-інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричний пансіонат (для осіб похилого віку), пансіонат для ветеранів війни і праці. Вони діють на підставі Типового положення про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей. Також питання постійного проживання звільнених осіб – громадян похилого віку, осіб з інвалідністю I та II груп регулює Типове положення про спеціальний будинок-інтернат.

У частині проживання дітей то Типове положення про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей не застосовується. Водночас для осіб з інвалідністю віком від 18-ти до 35-ти років, які мають вади фізичного та/або розумового розвитку та психічні розлади створюються молодіжні відділення дитячого будинку-інтернату на підставі наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 02.04.2008 № 173 «Типове положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату».

Водночас у 2016 році було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 978 «Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю». Відповідно до наведеного акту передбачено функціонування дитячого будинку-інтернату. Він призначений для дітей з інвалідністю віком від 4-ох до 18-ти років та осіб з інвалідністю віком до 35-ти років, які мають порушення фізичного, інтелектуального розвитку та психічні розлади. Дитячий будинок-інтернат належить до стаціонарно-медичних установ тимчасового (до 6 місяців) або постійного (понад 6 місяців) перебування або проживання. В залежності від рівня розумової відсталості та/або тяжких розладів психіки дітей можуть створюватися дитячі будинки-інтернати I, II, III, IV профілю.

Такі установи можуть мати окремі структурні підрозділи, а саме: молодіжне відділення, відділення (групи) денного догляду; відділення (групи) п’ятиденного стаціонарного догляду; відділення (групи) транзитного перебування; відділення (групи) підтриманого проживання; відділення (групи) паліативного догляду. Щодо деяких з них вже прийняті окремі акти законодавства (Типове положення про відділення (групу) п’ятиденного стаціонарного догляду, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05.09.2017 № 1409).

Транзитне перебування передбачає, що таке відділення (від 12-ти осіб) або група (до 12-ти осіб) надає тимчасові соціальні послуги до влаштування дітей у сімейні форми виховання або до самостійного проживання/отримання соціальної послуги підтриманого проживання для повнолітніх осіб (наказ Міністерства соціальної політики України від 04.09.2017 № 139, яким затверджене Типове положення про відділення (групу) транзитного перебування). Аналогічні вимоги щодо кількості осіб стосуються відділення (групи) підтриманого проживання, де максимальна кількість не може перевищувати 15 осіб. Важливо, що такі особи мають бути здатними до самостійного проживання. Такі відділення (групи) утворюються як для осіб з інвалідністю, які досягли повноліття, так і для осіб похилого віку (Типове положення про відділення (групу) підтриманого проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 31.08.2017 № 1385).

Тимчасове або постійне проживання/перебування повнолітніх осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями забезпечує психоневрологічний інтернат, який дає на підставі Типового положення про психоневрологічний інтернат.

Діти-сироти та діти, які позбавлені батьківського піклування отримують соціальні послуги у дитячих будинках та загальноосвітніх школах-інтернатах, які мають забезпечити їм не тільки проживання, але і всебічний розвиток, виховання, освіту професійну орієнтацію та підготовку до самостійного життя (Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яке затверджене спільним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 № 995/557).

Щоб наблизити умови проживання до сімейних функціонує малий груповий будинок (до 10 осіб). Він є закладом соціального захисту, який забезпечує тривале (стаціонарне) проживання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема дітей з інвалідністю, та осіб з їх числа. Проте, якщо у закладі є чотири чи більше дітей з обмеженою життєдіяльністю, зокрема дітей з інвалідністю, кількість вихованців становить не більше восьми осіб (Примірне положення про малий груповий будинок, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 926).

Ночівля (розміщення на ніч) бездомних повнолітніх осіб є основним призначенням будинків нічного перебування (нічліжних будинків). Самостійне повноцінне життя шляхом надання комплексу соціальних послуг є метою діяльності центрів реінтеграції бездомних осіб. Водночас такі центри можуть утворюватися для жінок, чоловіків, сімей з дітьми, осіб, які хворі на наркоманію та хронічний алкоголізм (за умови, що вони пройшли курс лікування) тощо. Таким категоріям осіб надається тимчасовий притулок – денного перебування, коротко- (до 6 місяців), довготривалого (понад 6 місяців) проживання. Реінтеграція забезпечується також центром соціальної адаптації звільнених, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також звільнені від подальшого відбування зазначених видів покарань (ці три заклади діють на підставі Типових положень про заклади соціального захисту для бездомних осіб та звільнених осіб, які затверджені наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 14.02.2006 № 31).

Винятково тимчасове перебування дітей від 3-ох до 18-ти років забезпечує притулок для дітей служби у справах дітей відповідної місцевої державної адміністрації. Такі заклади надають соціальні послуги, що включать у тому числі навчання, працю та змістовне дозвілля дітям, які позбавлені сімейного виховання, опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили навчальні заклади (Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 565).

Також діють заклади /установи соціальної підтримки, основним завданням яких є надання реабілітаційних послуг. Наприклад, таким вважається Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю, який надає усі послуги на безкоштовній основі. Він забезпечує тимчасове та/або стаціонарне перебування на безоплатній основі осіб з інвалідністю та/або дітей з інвалідністю, та/або дітей віком до 3-х років (включно), які належать до групи ризику щодо отримання інвалідності (наказ Міністерства соціальної політики України від 09.08.2016 № 855 «Деякі питання комплексної реабілітації осіб з інвалідністю»).

Спеціалізованими службами підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі є:

денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 824 «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»);
притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (Типове положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 655).

Відповідно до змісту постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.2017 № 741 «Про затвердження типових положень про заклади соціальної підтримки сімей, дітей та молоді» до закладів соціальної підтримки сімей, дітей та молоді, які опинилася в складних життєвих обставинах, зумовленими стихійним лихом, збройними конфліктами, домашнім насильством та насильством за ознакою статі, торгівлею людьми або реальною загрозою їх вчинення тощо належать такі:

центр соціально-психологічної допомоги (термін перебування – до 90 діб);
соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (термін перебування – до 3-ох років з максимальною кількістю до 30 осіб з числа дітей-сиріт віком від 15-ти до 18-ти років, а осіб з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування віком від 18-ти до 23-ох років).
соціальний центр матері та дитини (для тимчасового проживання жінок на 7–9 місяцях вагітності та матерів із дітьми віком від народження до 18-ти місяців, які перебувають у складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов’язку;
центр соціально-психологічної реабілітації (для осіб, які пройшли курс лікування залежності від наркотичних засобів чи психотропних речовин у закладах охорони здоров’я);
центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді (при-значений для їхньої соціальної адаптації, зокрема може надавати соціальні послуги їхнім батькам або особам, які їх замінюють (зокрема дітям з невизначеним статусом, народженим ВІЛ-інфікованими матерями).

Комплексний характер має діяльність, що здійснюється територіальним центром соціального обслуговування за місцем проживання особи, яка потребує соціальних послуг, або в умовах стаціонарного, тимчасового чи денного перебування.

Згідно зі змістом п. 1.4. постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1417 «Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» центр соціального обслуговування є бюджетною установою, яка діє за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Він обслуговує значну кількість осіб. Зокрема, ті, які належать до категорії громадяни похилого віку, осіб з інвалідністю, хворих (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування та потребують постійної сторонньої допомоги.

Також центр надає соціальні послуги громадянам, якщо середньомісячний сукупний дохід їх сімей нижчий ніж прожитковий мінімум для сім’ї. Вони потребують соціальних послуг тому, що перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям (за умови реєстрації в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу), стихійним лихом, катастрофою (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю, осіб похилого віку, осіб з інвалідністю).

Соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги забезпечується центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (Загальне положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, яке затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 573).

Відповідно до потреб територіальної громади може діяти центр соціальної підтримки дітей та сімей. Він є закладом соціального захисту дітей та сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах та діє на підставі Примірного положення про центр соціальної підтримки дітей та сімей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 № 834.

Якщо на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці немає центру соціальних служб та територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), то створюється центр надання соціальних послуг. Його структурні або відокремлені (територіальні) підрозділи провадять соціальну роботу та надають соціальні послуги особам/сім’ям, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах. Центр діє на підставі рішення райдержадміністрації або органу місцевого самоврядування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 177 «Деякі питання діяльності центрів надання соціальних послуг».

Відповідальність у сфері соціального забезпечення

Насамперед зазначимо, що відповідальність отримувача державної соціальної допомоги настає у разі надміру виплачених йому сум соціального забезпечення. До цього суб’єкта не застосовуються штрафні санкції. У судовій практиці надміру виплачені суми трактуються безпідставно набутим майном. Тому під час вирішення подібних судових прав застосовується у комплексі дві статті Цивільного кодексу України.

Зокрема, у ст. 1214 наведеного акту передбачено обов’язок особи, яка набула майно відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Водночас у ст. 1215 зазначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, рахункова помилка є умовою, яка унеможливлює відповідальність, оскільки соціальна виплата розглядається у цивільному праві як засіб матеріального існування.

Під час вирішення спорів щодо повернення надміру виплаченої пенсії суди послуговуються постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю», де передбачено, що до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов’язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, зокрема колективного договору[10].

Зіставлення ст. 1215 Цивільного кодексу України з положеннями численних законодавчих актів у сфері соціального захисту дає підстав для висновку, що відповідальність отримувача соціального забезпечення настає у разі зловживання з його боку, яке і характеризує загалом його недобросовісну, неправомірну винну поведінку.

Також зазначимо, що вичерпного переліку обставин, які можуть трактуватися як зловживання законодавством загалом не визначає. Тож і підлягають довільному тлумаченню факти, які доводять вину особи у зловживанні, внаслідок якого було здійснено виплату соціального забезпечення та можуть бути покладені в основу правопорушення.

Умови відповідальності загалом визначені окремими законодавчими актами, що регулюють призначення певного виду соціального забезпечення.

Аналіз чинного соціального законодавства дає підстави віднести до зловживань такі неправомірні дії як:

подання документів, які були підроблені або будь-яким іншим чином сфальсифіковані (а тому охоплюють недостовірні дані);
подання документів з явно неправильними відомостями;
неподання або несвоєчасне подання відомостей про зміни у складі сім’ї, зміну місця проживання, власні доходи, одруження тощо, які можуть вплинути на надання конкретного виду та розміру соціального забезпечення.

Як зазначає у своїй постанові Верховний Суд від 20.06.2018 за № 607/936/17-ц механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або ненадання інформації, обов’язковість подання якої передбачена законодавством[11].

Правову оцінку «несвоєчасного подання» надає в певній мірі Верховний Суд у постанові № 489/3771/16-а від 20.12.2018, де характеризує відповідальність пенсіонера у разі не повідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати[12].

Водночас, як правильно постановив Вищий адміністративний суд України 09.02.2016 у справі № 591/4154/14-а факт підробки документа та використання підробленого документа має бути підтверджений лише вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили[13].

Щодо стягнення зайво виплачених пенсійних сум, то порядок їх утримання залежить від виду соціального забезпечення та способу їх виплати і встановлені у зв’язку з цим обмеження відрахування.

Зокрема, у випадку, якщо соціальні виплати працівникам виплачуються разом з заробітною платою (наприклад, допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності), то для повернення зайво виплачених сум роботодавцем застосовується ст. 128 Кодексу законів про працю України.

Натомість ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає у зв’язку з цим такі способи:

добровільне повернення сум пенсіонером;
стягнення на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Детальніше ці питання регулює постанова правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6, якою затверджений Порядок повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення.

Відповідальність суб’єктів за реалізацію права на матеріальне забезпечення та соціальні послуги. На відмінну від отримувачів соціального забезпечення до цих суб’єктів можуть бути застосовані заходи майнової відповідальності у формі штрафних санкцій (штраф, пеня) за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов’язків, що вплинуло або могло вплинути на надання відповідного виду та розміру соціального забезпечення. Наприклад, несвоєчасна або неповна виплата страхових сум, ненадання або несвоєчасне надання соціальних послуг тощо.

Верховний Суд постановив у судовій справі № 242/537/16-а від 23.11.2018, що відповідальність за правильність та достовірність документів, що подаються для призначення пенсій, зокрема персоніфікованих відомостей про заробітну плату, які вносяться до реєстру застрахованих осіб, покладено на роботодавця (страхувальника)[14].

Отже, якщо внаслідок цього пенсіонеру було виплачено зайві суми, то вони стягуються зі страхувальника.

Натомість у ч. 5 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено перелік неправомірних діянь роботодавця, які передбачають його відповідальність перед Фондом соціального страхування України (сплата штрафних санкцій) та застрахованою особою. Аналогічний підхід застосовується в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

У сфері надання соціальних послуг відповідальність надавачів та отримувачів соціальних послуг встановлюється обов’язково у договорі про надання соціальних послуг. Проте обов’язкової типової форми, яка б відповідала новому Закону України «Про соціальні послуги» наразі не затверджено. У системі недержавного пенсійного забезпечення відповідальність сторін визначається пенсійним контрактом.

Важливо також зазначити, що посадові особи, які винні в порушенні законодавства у сфері соціального забезпечення несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Оцінюючи загалом протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень, Верховний суд у судовій справі №2540/2680/18 від 31.03.2020 зазначає, що під нею потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значущих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб’єкта владних повноважень, були об’єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків[15].

У ст. 28 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачено цивільно-правову відповідальність закладів охорони здоров’я, закладів професійної реабілітації та громадян, які надають соціальні послуги за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок фальсифікації документів про обсяги та якість наданих послуг.

Укладач: Старший викладач кафедри цивільного права та процесу НАВС кандидат юридичних наук Роман КАШПЕРСЬКИЙ

[1], [4], [7] Мокрицька Н. П. Право соціального забезпечення : навч. посіб. Львів : ЛьвДУВС, 2020. 536 с.

[2] Кульчицька О. І. Суб’єкти права соціального забезпечення України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2007. 20 с. С. 9

[3] Право соціального забезпечення : навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін.; за ред. П. Д. Пилипенка. Київ : Вид. Дім «Ін Юре», 2006. С. 161.

[5] Яковлєва Г. О. Суб’єкти права соціального забезпечення : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.05 Харків, 2019. 44 с. URL : dspace.nlu.edu.ua

[6] Костюк В. Л. Суб’єкти права соціального забезпечення: поняття, особливості та види. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2015. № 2 (12). URL : lj.oa.edu.ua

[8] Донбас SOS «В Україні ліквідували Фонд соціального страхування. Кому передали повноваження й куди тепер звертатися пільговикам». Електронний ресурс 2023. URL : donbasssos.org

[9] Донбас SOS «В Україні ліквідували Фонд соціального страхування. Кому передали повноваження й куди тепер звертатися пільговикам». Електронний ресурс 2023. URL : donbasssos.org

[10] Про практику застосування судами законодавства про працю : постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13. URL : zakon.rada.gov.ua

[11] Судова справа № 607/936/17-ц від 20.06.2018 р. URL : reyestr.court.gov.ua

[12] Судова справа № 489/3771/16-а від 20 грудня 2018 р. URL : reyestr.court.gov.ua

[13] Судова справа № 591/4154/14-а від 09.02.2016 р. URL : reyestr.court.gov.ua

[14] Судова справа №242/537/16-а від 23.11. 2018 р. URL : reyestr.court.gov.ua

[15] Судова справа № №2540/2680/18 від 31.03.2020 р. URL : reyestr.court.gov.ua